Дорогі друзі, сьогодні на вас чекає знайомство із сім’єю Руслана і Тамари Кондратюків із Житомира, яка цього року відзначає свій 20-річний ювілей, уміє долати труднощі й уважає свій шлюб благословенням.
— Руслане й Тамаро, де й коли Ви познайомились?
— Це було в 1993-му році, ми були студентами педінституту. Одружилися в липні 1995 року.
— Як уявляли подружнє життя до одруження і яким воно є в реальності?
— Яким саме уявляли, важко пригадати. Але точно можна сказати, що реальність перевершила сподівання. Сім’я — велике благословення. Його варто берегти й цінувати.
— Хто Ви за фахом? Чим зараз займаєтесь?
— Ми обоє за освітою вчителі. Працюємо в загальноосвітній приватній християнській школі «Сяйво» м. Житомира. Тамара — учителем математики, я — фізики.
Незважаючи на складність та не вельми велику престижність цієї професії, робота саме в християнській школі для нас має величезні переваги: члени педколективу — відроджені християни, на уроках — максимальна інтеграція біблійних істин у навчальні дисципліни. В основі всіх шкільних виховних заходів — християнські цінності. Фактично маємо реалізоване в житті бажання будь-якого християнина: колеги — віруючі, а, власне, робота — поширення християнських цінностей.
— Чи можна Ваше життя описати трикутником «церква — сім’я — школа», чи є ще якась ланка?
— Насправді, запитання надзвичайно влучно формулює стиль нашого сімейного сьогодення. Оскільки я — пастор церкви, несу служіння в одній із сільських церков Житомирської області, то вихідні дні наша сім’я проводить у селі. Будні: зразку ми всі разом їдемо в «Сяйво», де діти навчаються, а ми працюємо. А ввечері, знову ж таки разом, удома.
— Чим, на Вашу думку, Ваша сім’я відрізняється від інших?
— Влучно сказав Лев Толстой, що «усі щасливі сім’ї щасливі однаково, а кожна нещаслива сім’я нещаслива по-своєму». Але не про нас. Ми й щасливі по-своєму, і нещастя нас не обминуло. Загибель 10 років тому в ДТП нашого старшого сина Ярослава стала нашим сімейним болем. Правда, ми не стали нещасними. Сильнішими, досвідченішими, згуртованішими. Переосмислили цінності, стосунки між собою.
До речі, відтоді з’явився якийсь унікальний цементуючий елемент у наших стосунках. Цьому не можна навчити чи навчитися. Очевидно, так Господь допоміг нам пройти долиною скорботи, але при цьому не залишив, а проявив Свою благодатну підтримку таким несподіваним чином.
— Чи є у Вас сімейні традиції?
— До традицій, напевно, можна віднести щоденну сімейну вечірню молитву. Ми обговорюємо, що відбулося за день, які уроки можемо взяти для себе.
Стало традицією в дорозі, маючи 2 години часу, переглядати популярні пізнавальні фільми та обговорювати їх. Так намагаємося використати час для спілкування з дітьми.
Ще одна традиція з’явилася без нашого безпосереднього впливу: діти підросли, стали самі готуватися до недільних богослужінь — шукають вірші, пісні, «мінусовки».
— А сімейні правила у Вас є?
— Так, правда неписані. Одне з них — обов’язкова підтримка дітьми одне одного. Ще до народження Святослава ми вкладали Софії думку, що народиться братик, ви будете найближчими одне одному людьми, ви — одна сім’я… Згодом те ж саме й Святославу. Зараз ми пожинаємо плоди цього. Насправді, наші діти є першими друзями одне для одного. Вони скучають, коли на якийсь час розлучаються. Люблять разом гратися, займатися.
— Поділіться, будь ласка, своїми секретами виховання.
— Нашій Софії 11 років, Святославу — 8. Секрет виховання полягає в тому, що ми їх, власне, виховуємо. Виховання не є прищепленням умовних рефлексів, які забезпечуватимуть життя безвольних маріонеток. Виховання — формування світогляду, а вже правильно сформований світогляд убезпечить від можливих помилок у житті й направить на правильну стезю.
Важливо поставити біля воріт дитячого серця сторожу, яка вірно й безпомилково пропускатиме світлі та добрі істини й відкидатиме всіх троянських коней, які обов’язково намагатимуться туди проникнути й згодом зробити свою чорну справу. Ідеї дарвінізму породять Сталіна, поведінкові стереотипи диснеївських Тома й Джері формуватимуть, як мінімум, пустого, бездушного й жорстокого «пересічного громадянина». Натомість біблійні персонажі, герої творів Шевченка, Бальзака, Шекспіра стануть взірцями для наслідування.
Крім того, потрібно зважати на важливий психологічний принцип: той погляд на будь-яку доктрину, концепцію, що був закладений першим, стає домінуючим на все життя! Надалі інші погляди, думки, ідеї щодо цієї ж доктрини вже будуть пробиватися крізь потужну стіну першозакладеного.
Таким чином, якщо батьки встигнуть у дитинстві сформувати правильне світосприйняття, то надалі будь-які нездорові ідеї не зможуть пройти кастинг, щоб зайняти місце в розумі дитини та взяти верховенство контролю в її житті.
Наприклад, наші діти вже самі визначають, які мультфільми можна дивитися, а які ні. При цьому аргументують, що саме їм не подобається (зазвичай це: агресивні сцени, грубі слова, бійки), або чому вони вважають його неприпустимим для перегляду.
Намагаємось виховувати в дітей самостійність. З’явилося надто багато безвідповідальних інфантильних молодих людей, неспроможних самостійно вирішити найменшу проблему. Тому як тільки бачимо в наших дітей фізичну спроможність виконувати ту чи іншу роботу — самостійно одягатися, складати портфель до школи, заповнювати щоденник, мити посуд, прибирати в кімнаті — ми відразу ж делегуємо цю роботу їм.
— Чи готуєте їх до подружнього життя?
— Підготовка до подружнього життя полягає в прищепленні бажання виконувати свою роль у сімейному житті. Виховуємо в них потрібні для цього якості характеру. У Святослава — справжнього чоловіка, у Софії — хорошої дружини. Розповідаємо, які потенційно мають бути їхні обранці. Учимо розрізняти мішурний блиск напускного від справжнього золота дійсно цінних особистісних якостей.
І, звичайно ж, намагаємося самі, як подружжя, бути прикладом для наслідування для своїх дітей. Теорія, яка не впроваджується на практиці, нестиме деструктивну функцію для них. Діти тонко й точно відчувають несправжність, лицемірство, фальш.
— Від яких помилок хотіли б застерегти своїх дітей?
— Ми прийшли до Бога в зрілому віці. Нам було по 30 років. Хотілося б, щоб наші діти цей крок зробили якомога раніше. Зараз вони себе позиціонують як християни, моляться, читають і розуміють Слово, практикують життя згідно з Біблією. Але ми хочемо, щоб це переросло в доросле усвідомлення глибинної суті християнства.
Мріємо, щоб такі важливі в житті речі, як: одруження, освіта, вибір професії, вони також робили під Божим керівництвом.
— У чому полягає важливість Божого благословення шлюбу?
— Звичайно, просити, щоб Господь благословив шлюб потрібно, як і будь-яку справу. Але робити це потрібно не лише на вінчанні, а й упродовж років до того моменту, коли молоді стануть на весільний рушник.
Я вважаю, що Бог благословляє те подружжя, яке вирішує жити у відповідності до Його постанов: безумовна любов чоловіком дружини, повага дружиною чоловіка, терпеливість, прощення обома… Така сім’я і є благословенною Богом.
Тут приходить на думку історія про Рут. Вона була моавитянкою. Цей народ ворогував з Ізраїлем. Фактично, вона автоматично потрапляла під прокляття. Перспективи долучитися до народу Божого були лише в її нащадків з десятого покоління. Однак її віра, вірність, відданість, мудрість, працьовитість і наполегливість зробили її благословенною Богом. Господь не лише ввів її в товариство Ізраїлю, а й у родовід Давида, а згодом — Ісуса.
Але якщо в сім’ї, чи в будь-яких інших соціальних інституціях, люди ігнорують Його заповіді, керуються насамперед людською мудрістю, то неправильно шукати причини невдач у Божому «неблагословенні».
— Яке місце Біблія посідає в житті Вашої сім’ї?
— Бог спілкувався з Адамом. Яку роль у його житті відігравали почуті слова? Вони керували його діями, навчали, попереджали, застерігали, а згодом — викривали та звинувачували. Бог давав указівки, завдання, призначав обсяг роботи, акцентував на можливій небезпеці.
Те ж саме відбувається й у нашому житті. Відмінність лише в тому, що Адам мав сказане Слово, а ми — записане. Але так само воно нас навчає, попереджає про небезпеку, підбадьорює, надихає… Керуючись принципами Слова Божого, ми намагаємося будувати своє життя, виховувати дітей, будувати життєві плани.
— Пригадайте найсумнішу і найрадіснішу подію останнього року.
— Болісно сприймаємо інформацію про військові дії на Сході нашої країни. Загинув на фронті однокласник Тамари. Він був мобілізований в березні минулого року. Залишились сиротами троє дітей.
Щодо приємних подій. Насамперед спадають на думку дві. Вони знову ж таки пов’язані зі школою та церквою. Перша — це випуск 11-го класу нашої школи, у якому я був класним керівником. Чудові діти, гарне свято, теплі спогади. І надалі із задоволенням стежимо за їхнім життям, навчанням.
Другою надзвичайно благословенною для нас подією минулого року став організований молодіжним відділом нашого Братства семінар в с. Поляна (Закарпаття), присвячений сімейному служінню в церквах. Три дні в карпатських горах, чудова природа, духовне спілкування на актуальні теми забезпечили масу позитивних емоцій, відпочинок для тіла й підбадьорення для духа. З християнами приємно не лише працювати, а й відпочивати.
Матеріал підготувала
Оксана Топольницька,
керівник громадської організації «Культурно-просвітницький Центр сприяння розвиткові християнської культури та освіти», м. Житомир