53 мільйони щорічно
Кондак 1
Агнець Божий, що взяв гріхи світу, почуй стогони мої і скорботу серця мого, візьми мій важкий тягар гріхів;Ти поніс наші немочі,
прийми мене, що в покаянні припадаю до Тебе, молюся і з глибини душі взиваю: Господи мій, Господи, радосте моя, помилуй мене упалу.
«Акафіст покаянний жінок, які вбили немовлят у своїй утробі»
Нещодавно, переглядаючи журнал «Експерт on-lіne», я звернула увагу на заголовок «Що сказав Мамонов?». Оскільки дещо раніше я дивилася фільм «Острів», де Петро Мамонов зіграв роль святого старця, мене зацікавило, чим же насправді живе ця людина. Журнал опублікував промову Мамонова на церемонії вручення «Золотого орла», яку солідно «порізали і відредагували» пильні охоронці цензури та моральності на TV.
«Чому ми чотири мільйони Суворових, Ушакових, Лермонтових, Пушкіних за рік убиваємо? Що за легковажність така? Чи не межує вона зі злочином? Що це взагалі таке, вибачте, аборт за соціальним показником… Чотири мільйони за рік! Десять дітей у Беслані загинули, і всі ридають, уся країна, а чотири мільйони — нормально. Це, кажуть, «плід». Ну й так далі, усі знають, кожний… От я не те що тут якусь образу там, а просто серце болить, насправді».
Я процитувала лише маленький фрагмент з його виступу і думаю, що ви зрозуміли, чому промову добре «почистили». В країнах пострадянського простору не прийнято говорити про свої проблеми. Ми бачимо гріхи Заходу, недоліки Сходу, але, на жаль, не зауважуємо власних. Така у нас розвинулася далекозорість.
Сторінки інтернету рясніють заголовками про політичні кризи, інтриги, погрози, ядерну зброю. Тривають суперечки про НАТО і ЄС, про Росію й Близький Схід, про те, якою мовою розмовляти. Коли переглядаєш нашу параноїчну суспільну пресу, створюється враження, що всі проблеми в Україні сповзлися у Верховну Раду, Кабінет міністрів і Секретаріат Президента. Мені здається все це неспроста. Зазвичай так роблять, щоб відволікти людей від справжніх проблем. Нас змушують думати про щось абстрактне, придумують проблеми, з якими нібито потрібно боротися, для того, щоб ми не змогли подивитися собі під ноги, побачити шлях, на якому стоїмо, й зрозуміти, куди він веде. Може, це пролунає різко, але не в ЄС, не в НАТО і не в Росію сьогодні прямує Україна, «а вокруг, как на парад, вся страна шагает в ад широкой поступью»[1].
Аборти — складна тема. Важко про це говорити, уже стільки сказано, що, здається, й додати нічого. Може, ми й не говорили б сьогодні про це на сторінках «Слово вчителю», якби ця тема не була настільки актуальною для нашої країни. Згідно з офіційною статистикою, щорічно в Україні роблять аборти 500-700 тисяч жінок. Таким чином, кількість абортів перевищує кількість пологів в 1,2 раза. До того ж, я думаю, ми прекрасно усвідомлюємо різницю між офіційною статистикою і реальністю. Чому ж сьогодні стільки жінок роблять аборти? Невже причина лише в соціальній незахищеності й бідності населення? Що є першопричиною, і чому ми не повинні замовчувати цього, спілкуючись із нашими дітьми?
<strong><em><img style=”border: 0pt none;”src=”http://slovovchitelyu.org/wp-content/uploads/05/aspekty6.jpg” alt=””width=”150″ height=”113″ /></em></strong>
Про аборти багато говорять, і в кожного для цього своя причина. Приміром, політики хвилюються через те, що населення країни різко скорочується й аборти сприяють загостренню демографічної кризи. Лікарів турбує зростання захворюваності і смертності жінок після абортів. Це дійсно серйозні наслідки й потрібно піднімати ці питання. Але, чесно кажучи, мене більше лякає не демографічна криза, може це і непатріотично… Сьогодні мене хвилює інше — відсутність духовності й моралі в нашому суспільстві.
Основна причина такої кількості абортів — це заперечення Бога як Бога, ігнорування істини! Гріх став нормою й цілком прийнятним, він керує життям наших громадян, формує їхнє ставлення до життя. Розмиті стандарти, неясні цілі, і, як багато років тому, для виправдання своїх учинків цитують Пілата: «А що є істина?». Сьогодні в кожного своя правда і кожний робить, що вважає справедливим. На перший погляд здається, що в цьому твердженні немає нічого поганого. Але коли я слухала інтерв’ю з малолітніми злочинцями, засудженими за вбивство, які стверджували: «Вважаю, що нічого поганого не зробив, і повторив би цей учинок знову», — мені не хотілося погоджуватися, що кожен має право на свою «правду». Такі вислови — кричуще свідчення деморалізації й духовного занепаду сучасного суспільства.
Те, що бездуховність — перша й основна причина абортів, підтверджує ще й той факт, що з питання абортів є чітка християнська позиція. Аборти — це та тема, на яку християни не сперечаються. Католики, православні, протестанти єдині у своєму ставленні до цього питання. І ви можете в цьому переконатися самі.
Думка Православної церкви
У православ’ї штучне переривання вагітності однозначно вважається вбивством.
Православна Церква, основуючись на Святому Письмі і Святому Переданні, вченні святих отців, завжди засуджувала аборт як злочинну дію. Господь створив чоловіка і жінку здатними народжувати і дав їм заповідь «плодіться і розмножуйтеся». Єва (що в перекладі з давньоєврейської означає «життя»), народивши в світ свою першу дитину, радісно виголосила: «Набула чоловіка від Господа» (Бут. 4:1).
З Божого благословення потомство людини примножилось «як зорі небесні і як пісок морський». До нас дійшов текст стародавньої молитви про наречену: «Примножся в тисячі десятків тисяч!».
Аборт, отже, напряму суперечить покликанню людини продовжувати рід. Тому християни завжди розглядали і розглядають цю дію як злочинну; за здійснення аборту святі канони приписують довгострокове відлучення від церковного спілкування, оскільки, згідно з євангельським вченням, кожне людське життя священне і недоторканне. Друге правило святого Василя Великого звучить: «Та, що навмисне погубила зачатий в утробі плід, підлягає засудженню як за вбивство».
Аборти засуджує і 21-е правило Анкірського помісного Собору, а 91-е правило VI Вселенського Собору визначає, що «жінок, які дають ліки, що призводять до недоношення плоду в утробі, і вживають отрути, що вбивають плід, піддаємо єпитимії людиновбивці».[2]
Погляд Католицької церкви
Церква накладає анафему: «Хто вдається до аборту і досягне результату, той покривається прокляттям» (канон 1989). Церква захищає право на життя будь-якої людини з перших секунд її існування.
Вислови Папи Римського, Іоанна Павла II:
«Людиною є також ненароджена дитина; більше того, Христос привілейованим способом ототожнюється з найменшими (Мт. 25:40); як же можна не бачити особливої Його присутності в істоті ще ненародженій, серед всіх істот дійсно найменшій, найслабкішій, яка беззахисна, яка не може протестувати проти посягань на її основні права».
«Боріться за визнання права на народження кожній людині… Не пасуйте перед труднощами, протистоянням або невдачами, які можуть зустрітися на цьому шляху. Тут йдеться про людину, і не можна в цій ситуації бути байдужим».[3]
Протестантська позиція
«У своїй оцінці навмисного переривання вагітності (аборту) ми дотримуємося традиційного для християнської Церкви погляду, що прирівнює аборт до навмисного вбивства людської істоти, створеної за Божим образом і подобою (Бут. 1:27; Пс. 138:13-16; Йов. 31:15). Поширення й виправдання абортів ми розглядаємо як явну ознаку моральної деградації сучасного суспільства й загрозу майбутньому людства. Вірність біблійному вченню прo людське життя з самого моменту його зародження несумісна з визнанням свободи вибору жінки щодо народження дитини. Часто жінки наважуються на аборт через важкі життєві обставини, що роблять виховання дитини неповноцінним або неможливим. Тому ми вважаємо, щo обов’язком церков і держави є соціальна допомога матері й дитині. Відповідальність зa вбивство ненародженої дитини несе нe лише мати, але й батько, у випадку йогo згоди нa здійснення аборту. Те ж стосується й лікаря, що робить аборт».[4]
Україна називає себе християнською країною. Якщо ви сьогодні зупините на вулиці будь-яку людину і запитаєте, до якої церкви вона належить, то скоріше за все вам назвуть одну із трьох перерахованих вище. Але, як бачите, думка духовенства особливо не впливає на життя й учинки нашого народу. Незалежно від чіткої позиції християнства, аборти не лише в нашій країні, але й в усьому світі здійснюються у величезних масштабах. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я щорічно у світі робиться 53 мільйони абортів, а за останні 30 років їх проведено більше мільярда. З наукових досліджень видно, що в деяких країнах (наприклад, у США, Росії або в Данії) аборти зробили 2/3 жінок. Першою країною, яка ще в 1920 р. легалізувала переривання вагітності, був Радянський Союз.[5] Щороку офіційно знищується життя «країни», що за кількістю населення перевищувала б Україну… Страшні цифри, жахлива статистика, але ще страшніше те, що вбивство стало нормою життя, його виправдовують і узаконюють.
Сьогодні багато хто сперечається про те, чи є аборт вбивством чи ні. На підтвердження своїх думок цитують учених і різних відомих діячів… Але я не хочу посилатися на думку людей, адже люди, навіть найбільш впливові й шановані, можуть помилятися. Я хочу звернутися до найвищого авторитету — Біблії, Слова Самого Бога! Що ж думає Бог з приводу життя? Хочу зазначити, що Біблія навіть не розглядає аборт як щось таке, що має право на існування. Це поняття далеке й неприйнятне для Бога — Творця життя. Слово Боже говорить:
Бут. 9:6: «Хто виллє кров людську з людини, то виллята буде його кров, бо Він учинив людину за образом Божим»;
Йов. 10:8-12: «Твої руки створили мене і вчинили мене… мов глину мене обробив Ти, і в порох мене обертаєш. Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згустив Ти мене, мов на сир? Ти шкірою й тілом мене зодягаєш, і сплів Ти мене із костей та із жил. Життя й милість подав Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа»;
Пс. 138:13-16: «Бо Ти вчинив нирки мої, Ти виткав мене в утробі матері моєї, — Прославляю Тебе, що я дивно утворений! Дивні діла Твої, і душа моя відає вельми про це! І кості мої не сховались від Тебе, бо я вчинений був в укритті, я витканий був у глибинах землі! Мого зародка бачили очі Твої, і до книги Твоєї записані всі мої члени та дні, що в них були вчинені, коли жодного з них не було…»;
Йов. 31:15: «Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утворив нас в утробі?»;
Iс. 44:2: «Так говорить Господь, що тебе учинив і тебе вформував від утроби, і тобі помагає»;
Єр. 1:5: «Ще поки тебе вформував в утробі матерній, Я пізнав був тебе, і ще поки ти вийшов із нутра, тебе посвятив, дав тебе за пророка народам!»
Бог є Той, Хто дає життя. Для Бога людина існує ще до її народження. Він знає і визначає життєвий шлях. Яке ж право маємо ми, творіння, сперечатися з Творцем і розпоряджатися життям, яке ми не давали? Хто дав таке право? Отримуючи в 1979 р. Нобелівську премію миру, Мати Тереза промовила знаменні слова на тему абортів: «Аборт є найбільшою загрозою для миру на землі. Кожне життя — це життя Бога в нас. Ненароджена дитина містить у собі життя Бога. Ми не маємо ніякого права знищувати її, які б засоби при цьому не використовувалися… Дитина завжди є даром Бога. Високорозвинуті країни, де аборт дозволений, зрештою — бідніші з бідних. Якщо ми здатні знищувати життя, яке дає нам Бог, якщо мати здатна стати катом для своїх дітей, чи є сенс говорити про інші вбивства та війни у світі? Сьогодні люди не люблять одне одного, і саме тут — виток загрози для світу. Аборт — це зачаток зла на землі… Боже, обдаруй нас благодаттю, щоб припинилися вбивства дітей у лоні матері і де б то не було».
Сьогодні нам потрібно задуматися над тим, що ми можемо змінити в нашій ситуації. Я майже впевнена, що чергова лекція на цю тему не змінить поглядів підростаючих дівчат. Цілком можливо, завтра вони підуть і спокійно зроблять аборт. Проблема не в слабкості аргументів або невдалій лекції. Адже найчастіше справа не у відсутності знань. Ці статистичні дані кричать нам про те, до чого приводить заперечення авторитету Бога. Нам потрібно розповісти правду не про аборти, а про Бога, проти Якого повстає кожна жінка, яка йде на аборт. Незнання Бога приводить до життя, наповненого гріхом і стражданнями. Сьогодні багато хто проклинає політиків, начальство, чоловіків, сусідів… Але навряд чи хтось замислюється над тим, що причина страждань і того, що відбувається в нашій державі, в тім, що ми — народ України, називаючи себе християнами, відкидаємо й не шануємо Бога, порушуємо Його заповіді, крадемо й убиваємо, заздримо й обманюємо. І тепер ми несемо на собі Боже прокляття: «Та станеться, коли ти не будеш слухатися голосу Господа, Бога свого, щоб додержувати виконання всіх Його заповідей та постанов Його, що я сьогодні наказую тобі, то прийдуть на тебе всі оці прокляття, і досягнуть тебе: Проклятий ти в місті, і проклятий ти в полі! Проклятий кіш твій та діжа твоя! Проклятий плід утроби твоєї та плід твоєї землі, порід биків твоїх та котіння отари твоєї! Проклятий ти у вході своїм, і проклятий ти в виході своїм! По-шле Господь на тебе прокляття, і замішання, і нещастя на всякий почин твоєї руки, що ти зробиш, аж поки ти не будеш вигублений, і аж поки ти скоро не загинеш через зло твоїх чинів, що опустив ти Мене…» (Повт. Зак. 28:15-20).
Україно, настав час зупинити прокляття. Настав час покаятися перед Богом за безбожне життя, впасти на коліна й благати: «Господи, помилуй нас, Господи прости». Тільки тоді прийдуть зміни в нашу країну. Тоді не будемо легковажно вбивати своїх дітей і страждати. Не будемо вимирати як приречені на знищення. Є надія, й вона — в покаянні!
Підготувала
Наталія Дубовик
* * *
Життя людини починається не з народження, а з моменту зачаття. Вже найперша клітина — зигота — є неповторною і містить всю інформацію про людину: її стать, ріст, колір волосся, риси обличчя, будову всіх білків, групу крові, таланти.
Через декілька днів після зачаття у дитини формується дихальна, нервова і травна системи, внутрішні органи. Після 18 днів приходить у дію її власна система кровообігу, кров малюка вже не змішується з материнською і може відрізнятися від неї за групою. Починаючи з четвертого тижня, дитина вже може відчувати любов своєї мами, радіти, лякатися, чути звуки.
У шість тижнів у маленького чоловічка формуються руки, ноги, очі, ніс, вуха. Можна навіть знімати енцефалограму мозку. І хоча сам ембріон важить тільки 30 грамів, він уже здійснює перші рухи.
У вісім тижнів дитина… смокче пальчик зовсім як новонароджене немовля. Вона відчуває біль і відсмикує ручку, якщо її вколоти.
У десять-одинадцять тижнів ембріон ще такий малий, що міг би стояти на мізинці свого батька, але у нього вже можна зняти відбиток пальців, він рухає очками і язичком. Якщо підсолодити навколоплідні води, він частіше ковтатиме їх і зовсім перестане це робити, якщо вони раптом стануть гіркими.
До дванадцяти тижнів, коли за нашим законодавством дозволено аборт, всі органи і системи плоду остаточно формуються. Малюк дихає, чітко реагує на світло, тепло, шум. Він повертає голівкою, стискає кулачки, гримасує… Цікаво, що в чотирнадцять тижнів серце дитини перекачує 24 літри крові в день. Дитя засипає і прокидається разом з матір’ю. Якщо на нього направити яскраве світло, воно беззахисно закриває своє обличчя ручками.
«З погляду сучасної біології (генетики і ембріології) життя людини як біологічного індивідуума починається з моменту злиття ядер чоловічої і жіночої статевих клітин і утворюється єдине ядро, що містить неповторний генетичний матеріал. Упродовж внутріутробного розвитку новий людський організм не може вважатися частиною тіла матері. Його не можна уподібнити органу або частині органу материнського організму. Тому очевидно, що аборт у будь-який термін вагітності є навмисним припиненням життя людини як біологічного індивідуума», — вважають завідувач кафедрою ембріології біологічного факультету МДУ, професор, доктор біологічних наук В. Голіченков і його колега-професор тієї ж кафедри, доктор біологічних наук Д. Попов.
www.aborti.ru
(переклад Галини Сулим)
[1]Слова з пісні композитора і виконавця Ігоря Талькова «Родина моя».
[2]http://orthomed.ru/pms.php?id= library.abortion.00036
[3]http://noabort.org.ua/2008/01/23/341/
[4]http://www.thefunweb.info/protestantizm/6058/
[5]http://noabort.org.ua/2008/03/