Вона стояла перед учнями п’ятого класу в перший день на-вчання. І, як і всі вчителі, в той день сказала неправду. Вона сказала, що любить їх усіх однаково.
Але насправді так не було. Неподалік, праворуч від неї, за однією з парт сидів, згорбившись, маленький хлопчик, Тедді Сталлард.
Вона вже помічала його раніше: він майже не грався з іншими дітьми, ходив у брудному одязі і постійно був невмитий.
Тедді був неприємний.
Міс Томпсон вважала, що робить правильно, коли з насолодою перекреслювала червоним олівцем неправильні відповіді в зошиті Тедді і ставила найнижчу оцінку.
У цій школі велися записи в спеціальному журналі про всіх учнів, починаючи з першого класу. В самому кінці міс Томпсон нарешті знайшла записи про Тедді. І була сильно вражена.
Ось що писав про Тедді вчитель першого класу:
«Тедді — світла дитина, хлопчик з чарівною усмішкою. Він добре вихований, домашні завдання виконує сумлінно і навкруги себе постійно випромінює радість…»
Учитель у другому класі занотував: «Тедді — чудовий хлопчик і його люблять однокласники. Але він пригнічений тим, що сталося в його сім’ї — важко захворіла мама. Для його родини настали тяжкі часи…»
У третьому класі було записано: «Смерть мами сильно вплинула на життя хлопчика. Тато зовсім не цікавиться ним. У родині — важка атмосфера…»
Запис у четвертому класі містив такі слова: «Тедді став неврівноваженим і замкненим. Він зов-сім не цікавиться школою, не має друзів і спить на уроках…»
Нарешті міс Томпсон усе зрозуміла… Їй стало дуже соромно за своє ставлення до Тедді…
Через декілька днів було чудове свято Різдва. Та, заходячи у свій п’ятий клас, міс Томпсон була невесела. А коли ще діти подарували їй подарунки і серед них вона впізнала сірий пакунок Тедді, її це і зовсім пригнітило. Той подарунок справді був некрасивим, і діти посміювались із хлопчика. І ще більше почали сміятися, коли міс Томпсон розгорнула його.
Там був дешевий браслет, на якому не вистачало декількох камінчиків, а також неповна пляшечка парфумів.
Міс Томпсон, на подив дітей, не розсміялася. Вона одягла браслет і, відкривши пляшечку, нанесла на руку трохи парфумів. «Який чудовий браслет, правда, діти!?» — звернулася вона до принишклого класу.
Коли учні залишили клас, Тедді підійшов до вчительки і промовив: «Ви сьогодні пахнете так, як моя мама…»
Коли щасливий і усміхнений Тедді вийшов за двері класу, міс Томпсон заплакала. Вона плакала майже годину, усвідомлюючи свою помилку. Вона зрозуміла, як вона до цього дня навчала учнів…
Відтоді міс Томпсон стала справжнім учителем. Вона почала не просто навчати математики, читанню та письму, а почала навчати дітей…
Особливу увагу вона приділила Тедді. Його розум почав прокидатися. І чим більше вона займалася з ним, тим кращими ставали його успіхи в навчанні та у стосунках з людьми.
У кінці року Тедді за успішністю випередив багатьох своїх однокласників.
Тоді він написав свій перший лист до міс Томпсон, де були такі слова: «Ви — найкраща вчителька у світі!»
Через шість років Тедді закінчивши школу третім за успішністю, знову ж таки, висловлюючи вдячність своїй вчительці, сказав: «Ви — найкраща у світі!»
Через чотири роки від Тедді прийшов лист, в якому він писав, що успішно склав іспити і поступив у коледж.
Пізніше ще один лист: «Я вже лікар і мене називають «доктор Сталлард». Я дякую Вам, Ви — моя улюблена вчителька, найкраща у світі!»
Якось навесні прийшов ще один лист, в якому Тедді писав: «Я познайомився з чудовою дівчиною і готуюся до одруження. Тато помер декілька років тому… Чи не могли б Ви, міс Томпсон, бути мамою нареченого?»
О, звичайно, міс Томпсон погодилася. І як ви гадаєте, що вона одягла на вінчання? Так, звичайно, той браслет із втраченими камінчиками, який подарував їй Тедді і який колись належав його мамі. Також вона використала ті парфуми, які подарував їй Тедді на Різдво.
На урочистій церемонії Тедді прошепотів на вухо міс Томпсон: «Дякую, що повірили в мене, що вважали мене важливим і особливим та змінили мене».
У відповідь міс Томпсон, плачучи, сказала: «О, Тедді, ти не правий, це ти навчив мене, що я маю змінитися. Я не вміла навчати, допоки не зустріла тебе…»
Подумай: ми не повинні забувати, що чиєсь життя змінюється в кращий або гірший бік під впливом нашої дії чи бездіяльності.
Подумай: подорожуючи своїм життям, чи бажаєш ти сьогодні, діючи з любов’ю, змінити чиєсь життя на краще?
І. Баллард (переклад Людмили Дмитрус)