Багато хто надихав митців на величні твори. Одні їх називали «музами», інші, як не дивно, — «демонами». Проте всі митці в один голос стверджували, що для народження великих мистецьких творів їм був необхідний чийсь непересічний образ, який би міг уразити уяву. Міг би потрясти, змусити замислитись над чимось великим і справді вражаючим.
Та, без перебільшення, постать Ісуса Христа якнайбільше вражала всіх поетів, композиторів, художників та інших діячів культури. Його вчення, Його життя й учинки бентежили людей, змушували їх аналізувати власне життя і, урешті, виплескувати свої роздуми в грандіозних мистецьких творах. Бо у світі немає нікого іншого, з кого ми могли б брати приклад для нашого життя. Адже саме Він змінював серця людей, цілі народи, на Його вченні будувались епохи і з дня Його народження ми відраховуємо лік нашій епосі.
Тому зробимо короткий огляд деяких видів мистецтва, у яких був зображений чи оспіваний Ісус Христос. І порозважаємо над тим, як Його постать впливала на митців і їхню творчість.
Живопис
Образ Христа — один із найпопулярніших у полотнах художників усіх часів і народів. І не важливо, у якому стилі працював художник — він звертався або до образу самого Спасителя, або, принаймні, до Його слів.
Від фресок у соборі святої Софії Константинопольської до художників Ренесансу, від схематичних зображень на стінах римських катакомб до реалістичних зображень наших сучасників — цей образ хвилював, надихав і не давав спокою. Його емоції, переживання, рішення й учинки із затятою наполегливістю втілювало багато художників світу. Від невідомо ким написаного Спаса Пантократора до «Над безмежним Спокоєм» С. Далі — усі хотіли втілити на полотні Бога, що прийняв людське тіло, Його вчинки і слова.
Чого варті лише полотна Босха, Леонардо да Вінчі, Рембрандта, Караваджо, Крамського, Ге, Іванова, Далі, Шагала та багатьох інших художників, які насмілились утілити на полотні Того, Кого можна бачити лише серцем. Їхні образи разюче відрізняються один від одного. Проте, неначе калейдоскоп, складають єдину картину Всесвітнього Христа. Адже Ісус Христос прийшов, щоби спасти загинуле, тому актуальний і впізнаний у будь-якій культурі. І як би не зображали Христа, усіх митців об’єднувала одна мета — показати Того, Хто прийняв людське тіло, із його проблемами і недосконалістю, із його болями і конечністю, — лише заради одного: у цім тілі дати людям можливість уже тут, на землі, примирившись із Богом, отримати нове життя і відчути подих неба.
Музика
Про безліч творів, які так чи інакше оспівують особу й життя Христа, марно й казати. Багато хто ще зі шкільної програми пам’ятають, що Й. С. Бах, фундатор сучасної музики, був церковним органістом.
Звісно, на таке люди відповідають, що тоді був такий час. Але хіба можна пояснити все лише кон’юнктурою? Адже творчі люди втілюють насамперед те, що, на їхню думку, є найголовнішим для людини. Тим більше музиканти, які грають не так на музичних інструментах, як на тонких струнах людської душі.
Більшість відомих сучасникам композиторів не просто зверталась до євангельських історій у своїй творчості, а й вірила в Ісуса Христа як єдиного Спасителя. Букстегуде, Вівальді, Гендель, Мендельсон-Бартольді, Брамс, Бортнянський, Березовський, Ведель, Балакирев, Римський-Корсаков, Чайковський, Рахманінов. Усі вони не просто вірили в Господа, а й проголошували Його істини у своїх творах. Проте це лише куций перелік усіх тих, хто своєю творчістю хотів прославити Бога й донести вічні євангельські істини до слухачів.
Не слід оминати й сучасність. Адже вся сучасна популярна музика побудована на ритмах духовних пісень чорношкірого населення Сполучених Штатів Америки. Усі ці джазові ритми, а згодом і сучасні види мистецтва (навіть рок-опери!) увібрали в себе мелодику й гармонію тих простих пісень, які співали раби, сподіваючись Царства Божого від Ісуса Христа.
Отже, музичне мистецтво просякнуте бажанням відкрити образ Христа й донести до слухачів глибину Його вчення й універсальність Божих істин.
Архітектура
Те, що сучасна архітектура, як вид мистецтва, бере свій початок у спорудженні культових споруд, уже не новина. І те, що зодчі в камені теж хотіли донести вчення Христа — відомо всім. Проте в час уніфікації й сірості чомусь про цей вид мистецтва ми найчастіше забуваємо. Але й там є прекрасні зразки застиглого у камені Євангелія.
Софія Константинопольська, Нотрдам де Парі, Кельнський собор, архітектурні ансамблі Вестмінстера, Оксфорда, Кебріджа, площа святого Петра у Римі, Сікстинська капела, собор святого Марка у Венеції, відомі собори Севільї, Бургоса й Толедо в стилі «мудехар» (сплав готики й арабського стилю), Ченстохова в Польщі та Собор святого Віта (Прага) — ось неповний перелік того, у що втілилось бажання архітекторів показати велич Божу в спорудах.
В Україні ми можемо пишатися чудовими зразками архітектурного мистецтва: Софія Київська (та й узагалі більшість київських храмів), Десятинна церква, Почаївська Лавра, собори Львова, Манявський скит, дерев’яні церкви Покуття й Галичини, храми в стилі козацького бароко Центральної України — свідчення великого бажання людей втілити ідеї Небесного Царства в тому, до чого Бог їм дав дар.
Звісно, усе це культові споруди. І, як скажуть, їх призначення було таким, щоби вказувати людям на Бога. Але хочу запитати: а чи можемо ми Бога вмістити лишень у якусь споруду? Чи може якась невелика матеріальна часточка у всесвіті вмістити всюдиприсутнього Бога? А можливо, сірість наших осель і споруд — це результат того, що ми не хочемо впустити в них Бога і не хочемо, щоби Він змінив наше уявлення про світ?
Вірю, що якби сьогодні люди спрямували свої таланти на відкриття у своїх творіннях Божої величі, то ми з вами жили б у цілковито іншому світі.
Література
Література має право пишатися тим, що в ній, як одному із видів мистецтва, якнайдавніше був відображений образ Христа та Його вчення. Власне, сама література оперує словом, як засобом донесення своїх образів до читача. А якщо згадати, що Господь усе створив Словом, а Ісус Христос є істинним і вічним Божим Словом, яке було принесене в наш матеріальний світ, то література має якнайкращі можливості відкрити особистість Спасителя.
Самі Євангелії по суті своїй є біографічними повістями, що описують життя Христа. Пізніше, після едикту імператора Костянтина (313 р. після Р. Х.), який надавав християнству статус офіційної релігії, з’явився цілий напрямок християнської літератури. Проте ми не говоритимемо про ті далекі часи. Поговоримо про щось ближче й знайоміше.
Почнемо із творів, що так чи інакше лягли в основу сучасної культури. У Німеччині — це праці церковного реформатора Мартіна Лютера, який писав простою німецькою мовою. До речі, на основі цих праць і виникла сучасна німецька література. Можна згадати про англійського поета Мільтона і його поему «Втрачений Рай», що дала величезний поштовх англійській літературі.
Напевне слід назвати нашого співвітчизника Г. С. Сковороду, який усі свої твори написав тогочасною розмовною мовою і його творчість стала підвалиною української філософської думки. Його сонети та вірші, філософські твори й оповіді зачаровують читачів і досі.
Джонатан Свіфт, Даніель Дефо, Лоренц Штерн, Льюїс Керрол, Чарльз Діккенс, Франсуа Моріак, Гаріет Бічер-Стоу, Жорж Бернанос, Гілберт Честертон, Клайв Льюїс, Генріх Сенкевич Федір Достоєвський, Лев Толстой, Микола Лєсков, Борис Пастернак — це невеликий перелік письменників, які у своїй творчості не цурались роздумів про Божі істини, а бажали показати важливість їх втілення в житті кожної людини.
Хочу навести приклад: Чингіз Айтматов у відомому творі «Плаха», описуючи переживання молодого чоловіка, що бажав заробити легкі гроші, переплітає свою оповідь із біблійною історією. І саме з тією її частиною, де йде діалог між Понтієм Пілатом і Христом. На основі такого художнього сюжету автор показав нашу відповідальність за той вибір, який ми робимо в житті.
Не наважусь стверджувати, що відомий радянський письменник вірив у Бога, але його твір яскраво ілюструє те, що навіть ті митці, які не вірили в Божественність Христа, могли знайти в Його житті важливі істини та приклади справжніх непорушних Божих законів. І саме цим їх приваблював Христос.
Кінематограф
Кінематограф — наймолодший і найдинамічніший вид мистецтва. Від часу свого заснування, тих, хто втілював свої таланти в рухомих картинках братів Люм’є, приваблювали біблійні історії і можливість їх утілити на екрані. Найпершим фільмом про життя Христа була низка короткометражних фільмів, знятих 1898 р. у Франції першою жінкою-режисером Еліс Ґай. А першим повнометражним фільмом, знятим на основі євангельської історії, стала картина Фердинанда Зекка «Життя і страті Ісуса Христа» (1903 р.).
Опісля до історії Христа звертались безліч разів, до біблійних історій кінематографісти звертаються й сьогодні (нещодавно вийшла картина «Ной», що розповідає про старозавітні часи). І хоча іноді автори переробляють біблійну оповідь так, що її тяжко впізнати (а то й узагалі інтерпретують її на крамольний кшталт, як у стрічці Мартіна Скорцезе «Остання спокуса Христа», чи у тій же стрічці «Ной»), проте подібні твори все одно привертають до себе велику увагу людей, адже люди попри пропаганду всіх принад земного життя все одно відчувають в собі призначення не просто так прожити життя й відійти невідомо куди. Ми розуміємо, що сенс нашого життя не просто у нащадках, які житимуть після нас, а набагато вищий. Настільки вищий, що ми не в змозі схопитися за нього й тому хапаємося за все, що може на нього вказати. А кінематограф, як синкретичний вид мистецтва, що якнайповніше відкриває життя, є першим, хто, як ми думаємо, може допомогти нам пізнати ці істини.
Цим маніпулюють і на цьому наживаються. Проте, втілюючи образ Христа у своїх фільмах, осмислюючи Його по-своєму, автори лише підтверджують наші пошуки. Адже й самі вони шукають сенс у житті і їх вабить загадковий для них Христос.
Христос завжди приваблює цілісністю Своєї натури, Своїм наповненим і змістовним життям і Своєю впевненістю в існуванні того, чого ми зараз не бачимо. Це приваблює та змушує всіх митців у всіх жанрах раз-по-раз звертатись до вічних біблійних образів. Бо в цьому світі немає іншого, з кого ми могли б брати приклад. Немає іншого, в кого ми навчилися б справжніх істин. Немає іншого, хто міг би дати спокій нашому серцю й зробити нашу натуру цілісною.
Олег Блощук