Усім нам відомі вислови «Вавилонська вежа», «вавилонське стовпотворіння». Один вислів характеризує якусь високу, грандіозну споруду, а інший — велике безладдя, від якого потерпають люди. Навіть фільми, у назвах яких зустрічається слово «Вавилон» («Вавилон ХХ століття», «Вавилон Н. Е.»), розказують про безлад у житті людей чи то в часи громадянської війни, чи то в далекому майбутньому.
Більшість із нас знає, звідки з’явились ці вислови, проте мало хто розважає, що в реальному духовному житті означають ці слова. Адже в Біблії неодноразово зустрічаємо назву «Вавилон», як символ того, що свідомо протистоїть Богові. Словосполучення «Вавилонська вежа» має набагато глибший зміст, ніж у нього вкладають люди.
Цю історію ми читаємо на сторінках першої книги Біблії — Буття, в 11-му розділі. І вона оповідає нам про те, що люди захотіли прославити своє ім’я на землі й вирішили побудувати вежу — символ їхньої сили і могутності. Проте Бог не допустив цього і змішав мови, тобто люди перестали розуміти один одного. Так виникло безліч різноманітних мов, діалектів, говірок по всій землі. «І тому-то названо ймення йому: Вавилон, бо там помішав Господь мову всієї землі. І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі» (Бут. 11:9).
Багато хто не вірить цій історії і сприймає її за вигадку. Проте відносно недавні археологічні знахідки в долині річок Євфрату і Тигру підтвердили історичність слів Біблії. Зікурат Етеменанкі вважають тією вежею, яка описана в Біблії. Ну, звісно, не тією самою, бо вона перебудовувалась багато разів, проте на основі раніше тут побудованої грандіозної будівлі. Археологи довели, що основа велетенського зікурату[1] (в основі якого лежить квадрат зі стороною 90 метрів) була побудована ще у ІІ тис. до Р. Х. і таким чином є тією вавилонської вежею.
На сторінках Буття описано також, як будували цю споруду з обпаленої цегли та бітуму (земляної смоли). Усе це відповідає знахідкам археологів. Адже в Месопотамії неможливо знайти великого будівельного каміння, та ж проблема і з будівельним лісом. Тому зікурат був побудований звичним чином — із цегли, що з’єднувалась бітумом.
Окрім того, згадки й зображення цієї будівлі зустрічаються на одній зі стел Нововавилонського царства, що вже давно зберігається в приватній колекції. Там описано діяння Навуходоносора ІІ, який відбудував колишній зікурат, розширив його, «підняв угору, в небо». І саме там згадано, що ця вежа — колишня вежа, яку люди хотіли побудувати до небес.
Наслідки цього змішання ми маємо сьогодні — безліч мов, якими розмовляють народи землі. І проблема не лише в самих мовах (хоча потрібно вивчати інші мови, шукати перекладачів), а в тому, що ми часто, розмовляючи однією мовою, не можемо порозумітися. Бо, насправді, Бог змішав не просто вимову, а поняття. Коли один говорить про якусь певну річ, то, часто, інший має на увазі зовсім інше. Скільки непорозумінь, конфліктів і навіть воєн виникло на цьому ґрунті!.. Це непорозуміння розділяє людей, сім’ї, народи, держави. Воно свідчить про той невигойний індивідуалізм, егоїзм, себелюбство, що панує в наших серцях.
Але Бог робить чудо й використовує наші гріхи й помилки для того, щоби прославилось Його Ім’я. Бо в день П’ятидесятниці, коли апостоли сміливо провіщали Добру Новину людям, представники більш ніж п’ятнадцяти народів почули Євангелію своєю мовою. Це викликало зачудування народу й переконало всіх у Божественній дії (Дії 2:1–11). Того дня зародилася Церква — зібрання людей з усіх кінців землі, що хотіли поклонятися Богові й славити Його за великі діла Божі.
Це могло статися тільки тому, що Сам Господь відкрив істинне розуміння поклоніння Богу, указав на справжні цінності й поняття, важливі у стосунках із Ним. І не важливо якою мовою вони проголошені — адже їх сила походить не з правильної мови, не з правильних слів, а з правильного слідування за Богом і довіри Його мудрості. Слова набирають сили від життя, яке присвячене Богу і сконцентроване на Ньому.
І від того Його слава збільшується. Бо Він не забрав усі мови, знову давши одну, а дав нове серце усім, хто будь-де живе для Нього. Відтепер на кожній мові люди можуть славити Бога за те, що Він зійшов у світ, щоби спасти грішників.
Тому день П’ятидесятниці іноді називають «антиВавилоном», тобто місцем, де Бог через Духа Святого знову поєднав людей у єдине ціле, давши можливість стати одним народом Божим.
А що для нас, українців, це дає? Ця історія нагадує нам про те, що порозуміння ми віднайдемо, лише довірившись Богові. Лише після того, як Він змінить наше життя, ми зможемо знаходити спільність із тими, з ким ми навіть її не бачимо, ми зможемо поклонятися Богові незалежно від того, в якому місці ми живемо, і лише в Ньому зможемо побороти історичні й культурні протиріччя і бар’єри, які нас так часто розділяють.
І якщо про це говорити змалку, вчити цього з дитинства, то, я вірю, люди виростуть із чітким розумінням, де шукати точки єднання і порозуміння, розумітимуть, у чому єдність народу і держави, і знатимуть — духовна складова є головною у нашому житті.
І тоді збудуться слова: «В єдності сила народу, Боже, нам єдність подай!»
Олег Блощук
Джерела
http://uk.wikipedia.org
http://gazeta.ua/articles/life/_ucheni-znajshli-najdavnishe-kreslennya-vavilonskoji-vezhi/416845
[1] Зікурат — ступінчаста піраміда, на вершині якої знаходився павільйон, у якому за релігійними віруваннями жив Бог. Окрім релігійного призначення, зікурати використовувались як оборонні споруди, на верхніх майданчиках яких ставили сторожу, щоб помітити наближення ворога.