ЇЖАЧОК (мрійливо прошепотів). Весна… яка ж вона…
Їжачок солодко позіхнув та продовжував.
ЇЖАЧОК. Я народився влітку, потім прийшла осінь, і на початку зими я заснув. А перед сном мама мені розповідала про весну. Вона сказала, що весною на деревах з’являються листочки, потім вони опадають, і з них їжачки облаштовують собі затишні нірки для зимівлі.
Їжачок розправив прим’яті колючки, потягнувся та визирнув. Ліс був такий чужий та незнайомий… Їжачок поглянув на тата, який гучно сопів та, здавалося, не збирався прокидатися, на маму, яка теж ще дрімала, і подумав: «Пора!» Відчуття чогось незнайомого та бажаного водночас переповнювали його сердечко, і він вирішив сам пошукати їжу недалеко від домівки.
Почало смеркати, але Їжачка це мало турбувало. Він озирався довкола й дивувався, чому це ніде не видно грибів. Раптом він побачив бажану їжу. Їжачок був упевнений, що це — гриб!
ЇЖАЧОК (подумав). Який я молодець! Тільки розпочав пошуки й одразу ж знайшов те, що потрібно!
Радісно підбіг до здобичі і… застиг на місці. Посеред галявини з-під минулорічного листя визирало щось схоже на гриб, але зеленого кольору.
ЇЖАЧОК (здивовано). Ти не гриб?
Їжачок уважніше придивився до предмета.
НЕЗНАЙОМИЙ ПРЕДМЕТ. Ні.
ЇЖАЧОК (нюхаючи предмет). А хто ти?
НЕЗНАЙОМИЙ ПРЕДМЕТ (сумно). Я — зелений кишеньковий ліхтарик, мене не можна їсти.
ЇЖАЧОК. Що ти тут робиш?
ЗЕЛЕНИЙ ЛІХТАРИК (схлипуючи). Лежу. Я загубився…
ЇЖАЧОК. А де твоя нірка?
ЗЕЛЕНИЙ ЛІХТАРИК. Що таке нірка?
ЇЖАЧОК. Нірка — це місце, куди ти повертаєшся.
ЗЕЛЕНИЙ ЛІХТАРИК. А-а, зрозуміло. У мене була нірка — права кишеня у джинсах Мишка.
ЇЖАЧОК. Хто такий Мишко?
ЗЕЛЕНИЙ ЛІХТАРИК. Мишко — це найкращий хлопчик у світі! Нам разом було весело! Він діставав мене з кишені та світив туди, де сам не міг нічого роздивитися! Ми досліджували всі темні куточки в нашому будинку і навкруги. Та одного разу він з татом пішов у цей ліс, а я сидів, як завжди, у кишені. Він мене діставав та світив собі під ноги, і раптом сталася трагедія! Мишко хотів покласти мене до кишені та промахнувся, і я… упав на цю купу листя. Він побіг далі, весело сміючись, а я гукав його… гукав… Але він не чув.
ЇЖАЧОК (поглянувши на небо). Сумно. Ти сказав, що вмієш світити. Покажи! Ти світиш так, як ці зірочки?
ЗЕЛЕНИЙ ЛІХТАРИК (заплакав). Я не можу…
ЇЖАЧОК. Чому?
ЗЕЛЕНИЙ ЛІХТАРИК (сумно). Я можу світити лише тоді, коли в мені є робоча батарейка. Але я давно вже тут лежу і батарейка вийшла з ладу. Я вже нікому не потрібний. Мене і шукати ніхто не буде. Мишко купить собі нового ліхтарика, можливо, синього, — і все.
ЇЖАЧОК. Тобто ти світиш стільки, наскільки в тебе вистачає батарейки, так? А зірочки?
Їжачок знову глянув на чудове зоряне небо.
ЇЖАЧОК. Вони теж мають батарейки?
ЗЕЛЕНИЙ ЛІХТАРИК. Я спостерігаю за ними вже тиждень. І кожного вечора зірочки з’являються, а під ранок — зникають. Щоразу мені здається, що їх стає більше, а не менше. Я уявляю, що я — теж зірочка з робочою батарейкою…
ТАТО ЇЖАК. Ось ти де, а ми з мамою тебе шукаємо. Я чув вашу розмову про зірочки на батарейках. Насправді, є Той, Хто їм дає силу світити й підтримує в них світло, але це — не батарейка.
ЇЖАЧОК. Я чую тупіт. Це — люди. Їжачкам потрібно ховатися. Мама розповідала, що люди чомусь перевертають їжачків, щоб подивитися, як ми згортаємося у клубочок. Дивні вони… Бувай, Зелений Ліхтарику-у-у…
МИШКО. Тату! Поглянь, що я знайшов — свого ліхтарика! Я й не сподівався. Ось, виявляється, де він випав у мене! Я заміню йому батарейку, і він знову світитиме!
Мишко взяв до рук ліхтарика, почистив від старого листя і поклав до правої кишені.
ЗЕЛЕНИЙ ЛІХТАРИК (гукнув з кишені Мишка). Бува-а-й!
«…чуда великі Єдиний вчиняє… Хто світила великі вчинив… сонце, щоб вдень панувало воно, …місяця й зорі, щоб вони панували вночі, бо навіки Його милосердя!» (Пс. 135:4, 7–9).
Лариса Вісєлєва