Мета
Освітня: поглиблене вивчення п’ятої заповіді з Декалогу.
Виховна: сприяти вихованню в учнів поваги до батьків.
Розвиваюча: розвивати вміння самостійно мислити, робити висновки, відповідати на запитання.
Біблійна основа
Вірші з Біблії: Вих. 20:1-17; Еф. 6:1-7.
Ключовий вірш: «Діти, – слухайтеся своїх батьків у Господі, бо це справедливе» (Еф. 6:1).
Міжпредметні зв’язки: українська література, психологія, малювання.
Хід уроку
І. Вступна частина
Вітання
Повідомлення теми уроку.
– З ким ви найбільше любите спілкуватися? Чому? (Відповіді учнів).
Щодня ви спілкуєтеся з різними людьми – друзями, вчителями, сусідами, батьками. У спілкуванні виявляються і формуються найрізноманітніші якості характеру кожного із вас. Найбільший вплив на формування особистості має спілкування в сім’ї, сімейна атмосфера. Саме вміння будувати стосунки з батьками готує дитину до життя в суспільстві. Конфлікти з батьками часто обертаються непорозумінням з іншими людьми. Зверніть увагу на тему. Залежно від інтонації її можна сприймати як стверджувальне або як питальне речення. Вашим завданням у кінці уроку буде поставити правильний розділовий знак і зробити відповідний висновок щодо свого ставлення до батьків.
ІІ. Основна частина
Давайте пригадаємо 10 заповідей.
Виразне читання уривку з Біблії: книга Вихід 20:1-17.
«І Бог промовляв всі слова оці, кажучи:
1. Я – Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства. Хай не буде тобі інших богів передо Мною!
2. Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під
землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я – Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.
3. Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.
4. Пам’ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий – субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив, тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.
5. Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!
6. Не вбивай!
7. Не чини перелюбу!
8. Не кради!
9. Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!
10. Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!»
– Про що говорить п’ята заповідь? Як ви її розумієте? (Відповіді учнів).
Якщо є така заповідь, значить Богу дуже важливі гармонійні та правильні стосунки у сім’ї. Крім того, це єдина заповідь, у якій є обітниця довголіття: «щоб довгі були твої дні на землі».
– Чи легко вам завжди бути слухняними? Наведіть приклади із свого життя. (Відповіді учнів).
Пригадаймо оповідання М. Коцюбинського «Маленький грішник». Для цього пропоную вибрати шістьох учнів для озвучення дійових осіб: автора, Ярини, Дмитрика, Гаврилка, Марійки, тітки, діда – і прочитати в ролях другий і третій розділи твору.
Михайло Коцюбинський
МАЛЕНЬКИЙ ГРІШНИК
II
Другого дня Ярина ледве звелася з постелі; вона взялась за відра, щоб піти на роботу, але почула, що не має сили.
– Чогось я занедужала, Дмитрику, – обізвалась Ярина, – сили не маю… Я трохи полежу, а ти побіжи на місто та купи хліба… Ось тобі гроші… Та не барись…
Сумно було Дмитрикові, жалко недужої мами, але тільки до сінешнього порога. За порогом він забув і маму, і свої турботи. Сонечко гріло, як і вчора, небо синіло в високості чисте, безхмарне; струмочки жебоніли щось межи собою, по снігу плигали жовтобрюшки та снігурі. Весело! Дмитрик з радісним серцем трюхав по льоду, затискаюча в жмені гроші на хліб.
Коли це, саме під містом, з’явився Гаврилко з ґринджолятами, а на їх сиділа Марійка.
– Сідай, підвезу! – гукнув він на Дмитрика.
Дмитрик з розгону наскочив на ґринджолята, мало не перекинув Марійки, а Гаврилко повіз їх, мотаючи головою та іржучи, мов кінь.
– Тпру! Дай, Гаврилку, я повезу!
Дмитрик скочив з санчат і взявся за мотузок.
– А що се у тебе в жмені? – лапнув його за руку Гаврилко.
– Гроші… мамка на хліб дали.
– Дай сюди!
– Еге, не можна – мамка битимуть.
– Дурний! скажеш: загубив, то й не битимуть. Давай!
Дмитрик, вагаючись трохи, віддав гроші.
– От що я вам скажу, – почав Гаврилко. – Я тому жидкові, що нас раз у раз зачіпає, таки нам’яв учора пейси. Але жидок нахвалявся: як зберу, каже, жиденят, тоді не попадайтесь нам у руки. А ми собі знаєте, що? Ми собі покупуємо козики, жиденята не посміють підступитись, як покажемо ножі.
Думка купити ножі дуже всім сподобалася. Діти метнулись до крамниці і купили три козики. Лишились ще два шаги, за які не знали, що купити.
– А я їсти хочу!– обізвався Гаврилко.
– І я! І я!..– скрикнули разом Дмитрик та Марійка.
– Рушай просити, Дмитрику! – загадав Гаврилко.
Та, як на лихо, сьогодні не щастило, хоч Дмитрик дуже жалібно кривив обличчя та квилив, мов сирота:
– Дайте сиротині копієчку… згляньтесь над голодним!..
Ніхто нічого не давав, а їсти хотілось.
– Ет, що твоє старцювання! От як той дід сліпий, що сидить біля мосту, – ну той має всякого добра повну торбу: там тобі й бублики, й яблука, й медівники!..– облизалась на одну згадку Марійка.
В Гаврилковій голові промайнула думка.
– Знаєте, що? Та торба буде наша! – рішив він.
– Еге, так тобі дід і дасть: ти за торбу, а він тебе костуром! – змагалась Марійка.
– Не бійсь! Зробимо так: ти, Марійко, купиш за двоячку булку і подаси дідові, а як дід ховатиме її в торбу, ми вдвох з Дмитриком, – я з одного боку, а він з другого, – черкнем ножем по мотузці… Марійка вхопить торбу та навтікача, а ми за нею!.. Добре, Дмитрику?
– Еге, «добре»! А як дід зверху костуром?
– Не бійсь, не влучить! Гайда!
Сліпий дід співав побожні пісні і не чув свого лиха. Він, ховаючи в торбу булку, обіцяв Марійці «спасеніє душеньки», коли враз почув, що його торба кудись сунеться, що її вже нема!
– Калавур! Грабують! – зарепетував дід, але в одповідь на його крик залопотіли ноги втікачів.
А Гаврилко паює вже здобич, причаївшись з своїм гурточком за стосом дров на жидівському подвір’ї.
Дмитрик чує дитячим серцем, що так погано чинити, як вони чинять, але боїться й натякнути про се, бо Гаврилко просвітку не дав би, глузуючи.
Аж ось і вечір. Дмитрик знає, що йому пора вже додому, але він боїться з’явитися до матері без хліба і без грошей. Адже мати напевне картатимуть його! Ся думка так гризе Дмитрика, що він звіряється з нею Марійці.
– Ночуй у нас! – рішає Марійка. – А завтра мати забуде, і минеться тобі отак.
І Дмитрик уперше в житті ночує під чужою стріхою, далеко від матері.
Другого дня знов іграшки, сміхи, ласощі. Але надвечір Дмитрик помічає, що йому чогось мулько на серці. Так чогось кортить додому, до матері. Хай вже й виб’ють його, аби бути вдома, аби почути голос неньчин. Дмитрик не витримує далі, кидає своїх товаришів і біжить додому. Йому хочеться пригорнутися до матінки, перепросити її, поцілувати ту руку, що не раз пестливо гладила його по головці. Та чи вдома тепер матінка, чи ще носять воду? Он іде назустріч та жінка, що вони наймають у неї хату, вона, мабуть, знає…
– Тітко, чи мамка вже вдома, чи ще воду носять? – підбігає до неї Дмитрик.
Жінка стає і сумно хитає головою.
– Відносила вона вже своє, дитино!.. Вже більш не понесе! – з слізьми в очах каже жінка.
Дмитрик не розуміє гаразд сих слів, але його щось стискає коло серця. Він бачить сльози на очах у жінки, і неспокій обхоплює його.
– Сирітка ти нещасний!.. Вже твоя мати десь з Богом бесідує… – ридає раптом жінка і хоче приголубити Дмитрика.
Але Дмитрик випручується з обіймів і кидається далі. Він усе зрозумів, і страшна безнадійність обняла йому серце.
– Матінко моя!.. – кричить він. – Матінко!.. – Сльози течуть йому по обличчю, серце маленьке рветься з болю, а Дмитрик біжить все далі і нічого не бачить перед собою. Він давно вже загубив свого картузика, кілька разів падав на слизькій дорозі, поли з рудої юпки, мов крила, мають за ним від прудкого бігу, а він усе біжить далі та голосить:
– Матінко моя!.. матінко ріднесенька!..
Але що це? Чию це труну везуть на санях?
«Се мою мамку везуть ховати», – думає Дмитрик і щосили поривається наперед. Він не бачить, що за ним басують коні, не чує, як кричать: «стережись!» А коні вже близько, ось вони дихають гарячою парою над Дмитриковою головою, ось спиняються над ним, рвуться наперед… і Дмитрик зникає десь під кінськими копитами…
III
Дмитрик лежить у лікарні. Зламану ногу його взято в лещата; нога вже не так болить, як перше, і Дмитрик може підвестись на постелі. Він розглядає простору кімнату, де лежать хворі, дивиться на сестру-жалібницю, що зігнулась над недужим, і зупиняється, врешті, на своєму столикові. Там, межи усякими пляшечками з ліками червоніє колодочка з його козика. Ох, той козик! Він нагадує Дмитрикові стільки прикростей, стільки смутку, що Дмитрик не може дивитися на його.
«Може, мама їсти хотіли, як я купував козики… може, вони голодні й померли, не діждавшись хліба… Не скажуть матінка, не признаються, бо нема вже їх на світі… і нікого в мене немає… сирітка я безрідний… Та чи вибачать мені матінка за все, що я накоїв? – думає Дмитрик, не втираючи сльози, що скотилась йому на обличчя. – То десь Бог покарав мене: нащо було обдурювати усіх, просячи для слабої неньки? Нащо було казати, що я сирітка?.. От тепер Бог і дав так… А все той Гаврилко: недобрий він хлопець, він мене на все підводив… Ні, то я недобрий, що слухався Гаврилка… Не вибачить мені Бог, не вибачить…»
І Дмитрик поглядає в куток, де з чорних рам дивиться на його суворе обличчя Бога-батька, і здається Дмитрикові, що не варт він пробачення, що ніхто не дарує йому вини його…
«Що зо мною буде? – турбують думки дитячу голову. – Де я подінусь?.. Хто мене нагодує, хто зодягне мене, каліку непотрібного?.. Знов старцювати?.. Ні, не буду, не хочу й бачити того Гаврилка, що навчив мене руку простягати… Буду щось робити, на хліб заробляти. Добрі люди поможуть… А де ж ті добрі люди? Є! Я знаю, що є! Адже матінка недурно казали, що світ не без добрих людей!..»
Бесіда
– Охарактеризуйте Дмитрика. Чи був він слухняним сином?
– Які виникли у вас думки, почуття під час прослуховування оповідання?
– Хто із вас засмучував батьків непослухом? (Відповіді учнів).
– Ми давали характеристику героєві художнього твору, а тепер будемо аналізувати свою поведінку і своє ставлення до батьків. У цьому нам допоможе анкета.
Учитель роздає кожному учневі
заздалегідь надруковану анкету.
Анкета
1. Напишіть три якості характеру батьків, які вам подобаються.
2. Позначте ті проблемні ситуації, які, на вашу думку, характерні для ваших батьків:
– батьки дуже багато від мене вимагають,
– батьки надто контролюють мене,
– батьки часто сваряться між собою,
– батьки не люблять моїх друзів,
– батьки не люблять мене,
– батьки не довіряють мені.
3. Якби ви були на місці батьків, що хотіли б змінити? А що залишили б без змін?
За згодою учнів учитель коментує декілька анкет.
– Подумайте, де потрібно виявляти послух? А що трапляється, коли порушити правила у школі, на дорозі, а також правила користування газом, електроприладами тощо? (Відповіді учнів).
Гра
Один учень тримає у руках картку із малюнком і диктує іншому учневі, які деталі потрібно намалювати. Той уважно слухає і, в точності виконуючи рекомендації, намагається відтворити малюнок на дошці.
Учні роблять висновок про значення послуху в повсякденному житті.
Інсценівка
Іринка: Мамо, можна я сьогодні після уроків піду до Оленки?
Мама: Оленка тебе запросила на день народження?
Іринка: Ні, просто до неї приїхала сестра із Кременця, привезла фотографії, нові диски. А ще у неї телефон…
Мама: Це чудово! Але ж ми домовилися, що повчимо уроки, бо у суботу поїдемо до бабусі. Вона чекає.
Іринка: (роздратовано) Я знала, що мені нічого ніколи не можна, ти все завжди забороняєш, все за мене вирішуєш. От Оленці мама все дозволяє… І на дискотеку, і в кафе… А ти!..
– Хто із вас підтримує Іринку? Чому? А хто маму? Чому? Поясніть.
– Що могла ще сказати Іринка, щоб переконати маму?
– Які є причини непослуху батькам?
– Які є варіанти вирішення цього конфлікту?
Робота в групах
Скласти текст і зобразити на ватмані дані ситуації.
1 група. Яким чином можна досягти порозуміння з батьками?
2 група. Пояснити вираз: «Послух батькам – благословення від Бога».
3 група. Уявіть ситуацію: батьки поїхали у довготривале відрядження. Воля?! Що б вам довелося робити?