Люди самотні, тому що замість мостів вони будують стіни.
Не підходь!
Броньовані двері, заґратовані вікна, сигналізація, відеоспостереження — так нинішнє покоління намагається захистити себе від вторгнення сторонніх у своє життя. Ми любимо комфорт і безпеку й з легкістю міняємо бесіду за чашкою чаю на перегляд телесеріалу, а пісні під гітару в колі друзів на численні кліпи із засмаглими «мачо» й ефектними дівицями, які розповідають нам, що «найкращі друзі дівчат — це діаманти». Що відбувається з нами? Що заважає нам спілкуватися? Чому ховаємо свою душу за «броньованими дверима»? Адже, якщо чесно, насправді нас приваблюють відкриті люди й відштовхує фарисейство й лицемірство.
Існують різні бар’єри. Ну, наприклад: «Не лізь у моє життя, і без тебе гидко» — це грубо висловлена закритість. А буває все так безневинно: «Я відкритий, просто мене ніхто ні про що не запитує», або граємо роль жертви: «Я просто знаю, що нікого не цікавить те, що відбувається в моєму житті».
Дехто намагався бути відкритим, але дійшов висновку, що це нерозумно й навіть небезпечно. Тому що тоді про нас пліткуватимуть, над нами насміхатимуться, багато хто нас не зрозуміє, а хтось просто не повірить, засудить, відтак, ми стаємо вразливими й незахищеними…
Не такий, як усі
Багато років тому на нашій егоїстичній планеті з’явився один Чоловік. Про Нього знала вся країна. Знали, де народився, яку професію освоїв. Він не приховував, з ким спілкується, куди ходить, про що думає і кого любить. Відкритість зробила Його вразливим і водночас великим. Усе життя Його було перед людьми, як на долоні, і навіть умер Він на очах у юрби. Ім’я цього Чоловіка — Ісус. Якось Він сказав Своїм учням: «Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світла, щоб поставити його під посудину, але на світильник, — і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт. 5:13–16).
Бути чи не бути
Що ж таке відкритість — дурість чи нормальний стан людини? Чи варто бути відкритим? Може, це стосується лише Христа? Та й взагалі, кому це потрібно? Чи варто розтрачувати себе? Міркуючи над цими питаннями у світлі Писання, розумієш, що насправді дурість не в тім, щоб жити відкрито, а в тім, щоб сховати те, що є життям. Адже відкритість — це не просто обмін інформацією, балаканина про ціни й болячки, про новинки моди й останні події у світі. Іноді комунікабельних людей помилково вважають відкритими. Взагалі-то вони так багато говорять, що довідатися про їхню сутність можна лише в кризових ситуаціях, коли людина просто не встигає зорієнтуватися і завантажити вас черговим жартом або історією із чийогось життя. У цей момент ви ніби прозріваєте, побачивши це чудо або чудовисько, залежно від того, ким виявилася людина насправді. Ісус, звертаючись до нас, говорить, що відкритість — це природний стан християнина.
Світло для світу
Ховаючись, ми втрачаємо можливість принести світло у світ! Насправді, люди втомилися від фальсифікацій, фальші, брехливих політиків, «жовтої» преси. Вони йдуть до церкви, тому що хочуть побачити життя, де по-справжньому сміються і плачуть, щиро люблять і вірять. Друзі, Христос не просто пропонує нам бути світлом, Він указує на нашу місію у світі. Це наша функція — світити у світі, а не в куточку, не під ліжком, не десь у глибині душі, а так, щоб видно було всім і щоб люди, бачачи це світло, прославляли нашого Небесного Батька.
Слава Христова
Ховаючись, ми втрачаємо можливість принести славу Христу! Відкритість ніколи не приносить славу нам! Швидше за все, нам не будуть співати дифірамбів, а, навпаки, більшість буде пильно стежити за тим, як ми «світимо», і активно обговорювати наше життя. Не один раз почуємо про те, що служимо для того, щоб показати себе. Може, хтось радітиме нашим невдачам і промахам. Відверто кажучи, іноді буде дуже важко! У такій ситуації в нас з’являється можливість перевірити себе й запитати: чим я керуюся в служіння Богові? Заради себе чи заради Нього живу «на очах у всіх»? Якщо заради себе, то, швидше за все, ми не витримаємо зовнішнього пресингу й «сховаємо свою свічку під посудиною». Якщо ми шукаємо собі слави, то змушені будемо прогинатися під думку людей, будемо шукати зручні компанії. Але якщо справді світимо для того, щоб прославився Христос, нас ніщо не зупинить!
Усе таємне виявиться
Ховатися — це ненормальний стан для християнина. Якщо ви приховуєте своє життя від людей, то задумайтеся — чому? Адже ховається той, хто вчинив злочин. Коли Адам і Єва згрішили, їм захотілося сховатися. Гріх завжди викликає бажання зникнути, і ми часто переживаємо щось подібне, але затято не хочемо цього визнавати. Нам хочеться сховати від усіх те, як ми живемо, де і з ким; але це не допоможе, навіть якщо ніхто на землі не буде знати, що відбувається в нашому житті, про нього знає Бог. І Він говорить: «Бо немає нічого захованого, що не виявиться, і немає таємного, що не вийде наяв» (Мк. 4:22). Сьогодні ми сховаємося, але завтра наш гріх стане всім відомим, і, як Адамові, нам захочеться хоч чимось прикритися, та буде пізно — гріх буде викрито й покарано.
«Зачинено»
Нам часто доводиться чути претензії від людей, що їм мало приділяють уваги, що їх не помічають, їхнім життям не цікавляться. І нерідко це правда, але правда одностороння. Чи не нагадує життя таких людей магазин, на дверях якого висить табличка «Зачинено»? Можливо, усередині багато хорошого товару, але ж зачинено! І проблема зараз не в людях, які за дверима, а у вас самих. Не треба звинувачувати всіх навколишніх у черствості й байдужості, сьогодні ви самі собі вороги. Позбудьтеся свого егоїзму й самі вийдіть назустріч людям. Відчиніть двері свого серця, свого дому, не чекайте запрошення, а запрошуйте — «нехай світло ваше сяє перед людьми»!!!
Відчиніть!
Сьогодні Сам Христос звертається до християн ХХI ст. зі сторінок Біблії і говорить, що Його вчення не змінилося. Він, як і дві тисячі років тому, відкрито повстає проти «зачинених дверей» сердець, звертаючись до сучасного християнства: «Ось Я стою під дверима та стукаю» (Об. 3:17). Іншими словами: «Ви навіть Мене виставили за двері й давно вже не маєте близьких стосунків зі Мною».
Друзі, якщо наше серце дотепер за «броньованими дверима», то ми не світло для світу, а отже, світ гине в темряві; ми не славимо Христа, і цим тішимо Його ворога; ми живемо в гріху, а тому відкрито ворогуємо з Богом, а це надто небезпечно. Ісус Христос стоїть під дверима нашого серця… Відчиніть!
Наталія Дубовик