Ми живемо у світі, де триває велика боротьба двох царств — Царства Бога і царства сатани. Початком цієї боротьби стало повстання Люцифера, особливий спалах спровокувало гріхопадіння людини, результат став очевидним після приходу на землю Ісуса Христа, вирішальна битва відбулася на Голгофі, усе закінчиться неминучою перемогою Бога — єдиного Творця і Владики.
Однак, згідно із Божим задумом, цей конфлікт не вирішується швидко; щоб досягнути найважливішої мети — продемонструвати Божу верховну владу — боротьба продовжується протягом тисячоліть.
У книзі «Бог і людина» доктор богослов’я, професор Роман Дехтяренко докладно розглядає біблійну філософію історії — від вічності минулого до вічності майбутнього. Він зазначає, що весь цей час сатана активно використовував такий вид зброї як заперечення Бога Особистості. Але порівняно з попередніми історичними періодами в XX ст. це стало вкрай очевидно.
Автор стверджує, що «жорстокість сучасних прийомів ведення війни, нездатність Ліги Націй зберегти мир, економічні кризи, системне винищення шести мільйонів євреїв нацистами, масова загибель людей і величезні руйнування, загроза повного знищення людства в ядерній війні, несправедливість расизму, безглузді військові конфлікти, терористичні акти, страхітлива перспектива забруднення навколишнього середовища, перенаселення планети — усе це поступово приводило більшість людей до висновку, що людина повністю самотня у своєму скрутному становищі. Людина, яка відкинула біблійну тезу про те, що її становище — результат її ж повстання проти Бога, стикається з проблемою розуміння людського нещастя, злиднів, розбещеності. Оскільки людське страждання є реальністю, людина доходить висновку, що доброго всемогутнього Бога Особистості не існує».
Далі Роман Дехтяренко аналізує, до яких результатів приводить заперечення існування Бога Особистості.
Стан відчаю. Якщо немає Бога, Який керує історією і спрямовує її до доброї мети, то історія взагалі не має ніякої розумної мети. Наука і матеріалізм не можуть стати заміною, яка дала б людині сенс життя і потіху перед обличчям смерті. Марні пошуки в царині тілесних пожадливостей і лжерелігій часто приводять до спроб покінчити життя самогубством (Екл. 1:2). Відчай пронизує сучасне мистецтво, літературу, музику, філософію і навіть богослов’я.
Заклики до революції. Характерні для молоді. Спостерігаючи жахливі страждання і зловісні тенденції, молода людина схиляється до того, що сліпий випадок веде її до остаточного знищення, що саме існування людства під загрозою. А тому треба щось робити, і якщо ненасильницькі методи не діють, вона починає закликати до застосування насилля заради досягнення мети.
Конфлікт поколінь. Від безвиході старше покоління на місце Бога поставило свої матеріальні здобутки. Суспільний лад, за якого здобувалися ці блага, став для нього надійним захистом у ненадійному світі. А молодь заради врятування людства прагне радикальних змін і таким чином, з точки зору старших людей, зазіхає на їхній добробут.
Заперечення моральних абсолютів. Бог відкрив людям, яке життя Він бажає у них бачити, поклав на них відповідальність і попередив про майбутній суд. Відкидання цього призводить до нівелювання будь-яких абсолютних моральних стандартів, утвердження нової моральності, плейбойської філософії і ситуативної етики. Уседозволеність і недисциплінованість стають нормою. Відвернувшись від Бога, людина втрачає людську гідність (Рим. 1:18–32).
Анархія і беззаконня. Людину дратують будь-які зовнішні обмеження її поведінки. Вона мислить так: якщо немає Вищої Істоти, яка панує над людиною і керує її поведінкою, то і звичайні люди і людські установи не мають права цього робити. Людина підпорядковується лише власним імпульсам та інстинктам. Руйнується сама структура суспільства, закони свідомо порушують і топчуть.
Розмивання відмінностей між статями. Робиться спроба скасувати відмінності в зовнішньому вигляді та характерних функціях, які Бог установив для представників двох статей (1 Кор. 11:2–15; Еф. 5:22–33).
Відміна встановлених Богом інститутів. Відкидаючи Бога і Його біблійне одкровення, людина робить висновок, що такі поняття, як уряд, шлюб і церква, — це не більш ніж винахід минулих епох, зайвий у сучасних умовах. Особливої атаки зазнають ті церкви, які вірять у Бога Особистість, Боже натхнення і непогрішимість Біблії, підпорядкування вищому авторитету і Богом даним моральним абсолютам.
Об’єднання заради порятунку. Спостерігається рух до єдиного світового правління і формування єдиної всесвітньої церкви. Усі догмати й релігії проголошують відносними, а тому можуть бути відкинутими заради єдності. Роблять акцент на темах миру, любові й людського братерства. Поширюється гасло: «Відповідь на все — любов!» Трагедія полягає в тому, що, оскільки ця любов відокремлена від Бога, Джерела справжньої любові (1 Ів. 4:8), це призводить до спотвореної, оманливої любові. І ті, хто найголосніше закликає до любові та миру, найпершими виливають свою ненависть на тих, хто не поділяє їхніх поглядів.
Релігія гуманізму. Божественність Ісуса Христа представляють як досконалу «людяність». А відтак Він — ідеал гуманності, зразок для наслідування, великий символ турботи про благо людського співтовариства, і не більше.
Обожнення людини. У людині закладена потреба в поклонінні. Але оскільки людина відкинула Бога Особистість, то вимушена поклонятися чомусь у матеріальному світі, де вона сама є найвищим представником. У результаті виникають ідеї, що людина, яка живе для інших, — це Бог у людському образі, або що людина стає Богом у результаті еволюційного процесу.
Заперечення гріховності людини. Людина вирішила, що оскільки немає Бога Особистості, то ніколи не було й повстання проти Нього. Біблійна розповідь про гріхопадіння — міф. Людина має не гріховну природу, а деякі залишкові інстинкти нижчих форм життя, з яких вона розвинулася, які будуть переможені в подальшому процесі еволюції. Тому можна очікувати поступового покращення в людських діях і вчинках, але це, на жаль, не спостерігається.
Отже, відкидаючи Бога, людина думає, що цим вона проголошує велику мудрість (1 Кор. 1:21), насправді ж вона засліплена сатаною, князем цього віку (2 Кор. 4:4). Втішним є те, що доки сатана докладає зусилля, аби звести людей, Бог займається спасінням людей від царства сатани й приєднанням їх до істинної Церкви, що складається з людей, які особисто повірили в Євангелію Ісуса Христа, відкриту у Святому Письмі.
Автор книги «Бог і людина» розглядає багато важливих тем: про Божий задум для людини, вчення про Святу Трійцю, служіння Ісуса Христа в Старому Завіті, ставлення християнина до закону і благодаті тощо. Він не уникає гострих тем, а намагається висвітлити їх виключно з біблійної точки зору. Зокрема, Р. Дехтяренко стверджує, що «біблійний підхід до розуміння історії ставить перед людьми, як мінімум, дві проблеми: чому Бог створив ангелів і людей зі здатністю вибирати між послухом і повстанням і чому Бог дозволяє, щоб повстання проти Нього тривало так довго.
Біблія не дає прямої відповіді на ці питання. Однак, на думку автора книги, «розумним поясненням може бути те, що Бог забажав насолоджуватися спілкування і приймати любов і поклоніння від Свого творива (Бут. 3:8–9). Справжнє спілкування, любов і поклоніння не можуть бути примусовими або механічними, вони можуть бути спонукувані лише добровільними мотивами. Лише особи з власною волею і здатністю вибирати можуть віддавати все це Богові добровільно. Безперечно, Бог вирішив, що добровільний відгук, навіть якщо при цьому присутній ризик повстання, вартий більше, ніж запрограмована, механічна реакція, яка гарантує, що ніякого спротиву не буде.
Щодо другої проблеми, то, можливо, якби Бог знищив сатану відразу, пізніше інші творіння дійшли б висновку, що єдиною причиною невдачі сатани було те, що він використав неправильний метод, або що в нього не було достатньо часу, щоб повністю здійснити весь свій план. Щоб запобігти виникненню подальших повстань, Бог дає сатані повний час, щоб той перепробував усі можливі способи скинути Боже правління. На цьому гіркому наочному прикладі Він дає усьому Своєму творінню незабутній урок: ніхто, скільки б у нього не було часу і які б методи він не використовував, ніколи не зможе похитнути всевладне правління Бога».
І нарешті, біблійний підхід до розуміння історії дає відповіді на три головні питання людства.
Звідки ми з’явилися? Біблія відповідає, що ми були створені всевладним всемогутнім Богом.
Чому ми тут? Біблія відповідає, що мета нашого життя — особисто пізнати Бога, а потім як членів і свідків Його вселенського Царства активно служити Йому.
Куди ми йдемо? Як світ і як рід людський, ми наближаємося до моменту остаточної поразки сатани і його царства і славної перемоги Бога і Його Царства. Як окремі особи, ми наближаємося або до вічного благословення, або до вічного покарання, залежно від того, до якого царства ми належимо. Ми всі народилися у цьому світі як піддані царства сатани, і присуд Божого осуду цього царства чекає на своє здійснення. Однак, оскільки Ісус Христос сповна заплатив за наш гріх, ми можемо стати підданими Царства Бога, якщо повіримо в Нього як нашого особистого Спасителя (Кол. 1:13–14; Рим. 8:1). Оскільки правління Бога, всевладного Царя і Судді, непереможне, то «не дбати про таке велике спасіння» — це справжнє безумство (Євр. 2:1–3; Пс. 2:10–12).
Надія Доля