Кімната декорована речами селянського вжитку, свічками. Біля стіни – плетений кошик і фігурки, що зображають біблійних героїв. Старша сестричка лущить горіхи, братик читає казку «Дванадцять місяців». Звучить різдвяна мелодія № 1.
Автор. У домі пахне свіжим сіном і хвоєю. У каміні палахкотить вогонь, здається, чути як капотить смола із соснового поліна (мелодія № 2). А за вікном хурделиця править: стукає вітром у двері, брязкотить гілкою у шибку, завиває в димарі свою сніжну пісню, жбурляє шматками криги в стіни. Так і хочеться їй прорватися в дім.
Музика поступово стихає.
Соломія (зазираючи у вікно). Ох і завірюха! Гуркотить, реве, сердиться, мабуть!
Мартин (відкладає книгу й підходить до вікна). Як гарно… а може, то зима проситься в дім, щоб зігрітися… (відчиняє кватирку)
Соломія (відштовхує брата й зачиняє вікно). Ти що?! Перегрівся біля вогню?! От батько прийде, я все розкажу! (музика затихає)
Мартин (не звертаючи уваги на сестру). Зовсім як у казці про дванадцять місяців…
Соломія (прибирає зі столу лушпиння від горіхів). І закортіло принцесі в таку пору підсніжників! От вередлива! А мачуха?! Вигнати маленьку дівчинку з дому в заметіль!
Мартин. Мені б теж хотілося перевірити, а раптом під товщею снігу й справді підсніжники заховалися…
Соломія. Ти що не читав казки до кінця? Не знаєш, що трапилося із заздрісною мачухою та розпещеною принцесою? А бідолашна дівчинка, яка відправилася до лісу за квітами? Вона ж ледве не загинула! У тебе надто розвинена уява. Мабуть, дочитався! Лягай мерщій в ліжко, а то батьки скоро прийдуть, лаятимуть мене, що ти досі не спиш. (Бере брата за руку й тягне в ліжко, той неохоче, позираючи у вікно, йде спати.)
Мартин. А все-таки цікаво, що там під снігом? (Одягається і виходить з хати.)
На сцені застелена біла тканина, що зображає сніг. Під тканиною заховані квіти.
Звучить мелодія № 3.
Автор. Холодний вітер колов обличчя, проте невдовзі заметіль ущухла. Сніжинки спокійно лягали на землю й іскрилися під зорями. Мартин, заворожений красою зимового кришталю, ішов далі й далі в ліс. Хлопчик пробирався в хащі. Здається, він ішов на звук якоїсь дивної мелодії, наче на дзвін льодових бурульок. Йому здавалося, що там удалині срібно-сніжно сяє щось схоже на дорогоцінне каміння. Мартин розгорнув лапате віття ялини, аж раптом…
Зима. Я чекала на тебе.
Мартин. Ти хто?
Зима. Я – володарка морозу та снігових запасів. Коли троє моїх синів приходять до тебе в гості – ріки скуті кригою, дерева прибрані срібним жупаном інею, а земля відпочиває під сніжною ковдрою.
Мартин. Зима!
Зима. У гарному настрої я дозволяю моїм дочкам-сніжинкам обережно спускатися на землю в тихому кружлянні. Тоді ти спостерігаєш з вікна тишу зимового вечора. А коли я сердита, то посилаю моїх синів завивати вітрами, намітати кучугури й замальовувати шибки кришталевими фарбами. Чого тобі в темному лісі?
Мартин. Під-сніж-ни-ків…( музика затихає)
Зима. Ха-ха! Ти не перший. До тебе вже побували гості. І коли ви нарешті зрозумієте? Це не в моїй владі. Хоча, я можу тобі допомогти, поступитися палицею володіння сестрі моїй – Весні. Але за однієї умови. Ти повинен відгадати мою загадку.
Що у світі найдорожче,
Плине швидше гірської річки,
Утікає від нас, як тінь,
І попри все це не цінується людьми?
Мартин. Гаразд! Я відгадаю, але потім… Де підсніжники?
Звучить мелодія № 4, яка плавно переходить в мелодію № 5.
Автор. Сніговий покрив танув від дотику сонця. (Виходить Весна й згортає білу тканину.) Перші трави потягнулися до чистого весняного неба. Вітерець зашумів у молодому листі дерев. Природа заграла злагодженим оркестром. Ця мелодія бриніла в серці разом з балакучим струмком, невгамовними горобцями, клекотливими лелеками.
Мартин милується квітами. Стрибає, плеще в долоні. Радіє. Не помічає Весни. Швидко збирає квіти в кошик.
Весна. Я – Весна. Несу в собі надію, радість та життя. Дитинство – це весна людського життя. Навесні треба засівати ниву серця добрими зернами-звичками, аби вони виросли в добрі справи. Треба радіти сонцю, небу, життю. Хай не зіпсує усмішки слово нарікання чи незадоволення. Радій і будь вдячним тим, хто дав тобі життя – Богові, батькам…
Мартин. Так, так! Я радію! А все інше я ще встигну!
Весна (дістає Біблію, розгортає та зачитує). «Тішся, юначе, своїм молодецтвом, а серце твоє нехай буде веселе за днів молодощів твоїх! І ходи ти дорогами серця свого й видінням очей своїх, але знай, що за все це впровадить тебе Бог до суду!» (Екл. 11:9).
Звучить мелодія № 6, яка плавно переходить у мелодію № 7.
Автор (радісно, грайливо). Літо… Прекрасна пора! Розмаїття барв і звуків! Вітер жартує в колоссі: ось він причаївся, а ось визирнув і мчить на перегони з сірим жайвороном в небесній блакиті, то знову шмигнув у жито, а жайвір застиг у височині й виточує там, наче срібними молоточками, свій передзвін.
Мартин скидає теплий одяг, ніжиться на сонці. Також не помічає нікого.
Мартин. Ох і спека! Здається, підсніжники в’януть.
Звучить мелодія № 8.
Літо. Юність – літо життя. Треба обробляти свою сердечну ниву: виполювати бур’яни поганих думок і бажань. Не витрачати сили на злі вчинки й марні справи. Поряд стільки людей, які чекають на твоє тепле, ласкаве слово, твоє співчуття і допомогу. Відкрий своє серце й у ньому у відповідь розквітне троянда любові, ромашка ніжності, незабудка надії. Цей аромат відчує небо і всі, хто поряд. Звіряй себе із дзеркалом душі – Господнім Словом, адже скоро потрібно принести плоди… (Читає з Біблії.) «Судитиме Бог справедливого й несправедливого, бо для кожної справи і на всяке діло є час» (Екл. 3:17).
Звучить мелодія № 9, що плавно переходить у мелодію № 10. У Мартина з’являється сіра борода, у руках палиця.
Мартин. Звідки цей сизий туман? Довкола лише сірі фарби і сум… Я щось забув… Загадка! У мене немає сили, щоб думати. Що трапилося?
Осінь. Гм! Чому кажуть, що це так сумно? (підставляє долоню) Небо плаче… Здається, помирає природа… (дістає з кошика жовте листя) Шурхотить свою останню серенаду пожовклий лист, відголоском літа долинає прощальна пісня журавлів, в саду падають доспілі яблука. Осінь… Зрілість років. Як на мене, недаремно прожите життя знаходить тут спокій і мир (викладає на терези овочі та фрукти). У серці плоди радості, любові, миру, довготерпіння, милосердя, віри. Нічого не втрачено, не розгублено. Проте, небо плаче… Плаче за тим, хто прожив лише для себе, а для інших лишив біль (кладе на іншу тарілку терезів камінці), непорозуміння, небажання любити й прощати. За тими, хто не вмів творити прекрасного, світлого. Хто лінувався посіяти радість, виростити мир, принести жертовну любов, як плід своєму Творцю. Найдорогоцінніше втрачено… Час! Небо затягнули хмари… Воно не прийме пусте серце.
Мартин. Але я встигну, я… Не маю сили, щось щемить у серці… (хапається за серце, падає на землю)
Осінь (читає з Біблії). «Я сказав був у серці своєму: бо для кожної справи і на всяке діло є час» (Екл. 3:17).
Звучить мелодія № 11. З’являться Зима. Розсипає сніг, покриває ним Мартина. Інші пори року майорять білою тканиною над Мартином і накривають нею його. Світло на сцені ритмічно вимикається і вмикається.
Зима. Ти не розгадав моєї загадки. Ти не зумів оцінити час. Ти змарнував життя на неважливі речі! Ти не шукав Бога, не приніс добра ближнім! А тепер ти не маєш найдорогоціннішого – ЧАСУ!!! (Обривається музика. Гасне світло.)
Звучить мелодія № 12. Запалюють свічку.
Соломія. Ой, знову відчинилося вікно!
Автор. «Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом: час родитись і час помирати, час садити і час виривати посаджене, час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати, час плакати й час сміятися, час ридати і час танцювати, час розкидати каміння і час каміння громадити, час обіймати і час ухилятись обіймів, час шукати і час розгубити, час збирати і час розкидати, час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити, час кохати і час ненавидіти, час війні і час миру! Усе Він прегарним зробив свого часу, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє людина тих діл, що Бог учинив, від початку та аж до кінця… (Екл. 3:2-11).
Мартин (зривається зі сну). Час! Час! Час робити добро! (Підбігає до сестри, бере її за руку.) Це так важливо! Соломіє, пробач чим образив тебе!
Соломія. Чого ти? Спи, зараз не час…
Мартин. Саме час! Потім може бути пізно… ЧАС! (Чути бомкання годинника.)