У Нагірній проповіді Ісус Христос попереджує людей про небезпеку ворожнечі. Він застерігає, що ворожнеча — це гріх, який Бог суворо засуджує, ворожнеча робить неможливим поклоніння Богові, і ворожнеча завжди призводить до втрат.
«Ви чули, що було стародавнім наказане: «Не вбивай, а хто вб’є, підпадає він судові». А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: «рака», підпадає верховному судові, а хто скаже «дурний», підпадає геєні огненній. Тому, коли принесеш ти до жертовника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, — залиши отут дара свого перед жертовником, і піди, примирись перше з братом своїм, — і тоді повертайся, і принось свого дара. Зо своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти, щоб тебе супротивник судді не віддав, а суддя щоб прислужникові тебе не передав, і щоб тебе до в’язниці не вкинули. Поправді кажу тобі: Не вийдеш ізвідти, поки не віддаси ти й останнього шеляга!» (Мт. 5:21–26).
Ворожнеча з’явилася ще в Едемі. Тобто, скільки існує людство після гріхопадіння, стільки існує ворожнеча. Ми настільки зжилися з нею, що важко навіть уявити собі світ без ворожнечі. Конкуренція, політичні ігри, інтриги — усе це складові одного ланцюжка або мережі, яка називається ворожнеча.
Перший вияв ворожнечі закінчився вбивством. Ворожнеча в серці Каїна призвела до того, що він убив свого рідного брата Авеля. Взагалі, убивство, яке здійснив Каїн, — це логічне завершення будь-якої ворожнечі. Якби ворожнеча не контролювалася державними законами або принципами порядності в суспільстві, то всяка ворожнеча приводила б до вбивства.
Ворожнеча полягає в тому, що людина бере на себе роль верховного судді. Цим спокусив перших людей диявол: «Ви будете як боги. Ви отримаєте першість. У ваших руках буде влада». Ворожнеча також базується на уявній перевазі, коли одні люди безпідставно вважають себе вищими, правильнішими, розумнішими за інших.
Існує багато причин для ворожнечі. Насправді, все це різні варіанти відстоювання своїх прав.
Часто причиною ворожнечі є заздрість. Так, Каїн побажав того, що було в Авеля.
Ще одна причина — бажання підпорядкувати собі ближнього. Коли хочемо, щоб люди, які навколо нас, вели себе так, як нам подобається, як ми вважаємо правильним. Якщо вони так не роблять, тоді виникає протистояння, ми намагаємося підпорядкувати інших своїм інтересам, своїй точці зору, своєму розумінню, своїм цілям.
Який контраст з характером Ісуса Христа! Ісус Христос говорить про дві заповіді: «Люби Господа Бога і ближнього, як самого себе». Це означає, що людина повинна шукати можливості підпорядкувати себе інтересам ближнього, і саме це повинно бути метою кожного християнина.
Інша причина для ворожнечі — це помста. Вона також пов’язана з хибною ідеєю справедливої відплати, ми вважаємо, що люди це заслужили й ми повинні це зробити. Насправді, це найчастіше одна з форм свого вивищення над іншими.
Ворожнеча виявляється по-різному. Є агресивна форма (що була в Каїна), а є пасивна, коли людина замикається в собі. Один активно сварить другого, другий пасивно ігнорує першого. Але суть та сама: в серці ми не сприймаємо цієї люди, не хочемо бачити її в об’єктивній перспективі.
Кожен із нас має достатньо негативних якостей. Ворожнеча виникає тоді, коли ви фокусуєте свій погляд на одній або кількох із цих негативних якостей і не хочете бачити нічого іншого. Ви не хочете побачити позитивний бік цієї людини. Ваш погляд повністю заполонили її негативні дії, слова, ставлення.
Ворожнеча — це завжди вибір. Це не те, що раптом виникло, це завжди наше рішення. На будь-яку людину можна дивитися лише з позитивного або лише з негативного боку. І це викликатиме або любов, або ворожнечу, в агресивній чи пасивній формі. Наше конкретне ставлення до людей залежить від того, з якого боку ми вирішили на них подивитися.
Необмежена ворожнеча призводить до катастрофічних наслідків. Тому Бог впровадив засоби для обмеження ворожнечі, щоб зупинити розповсюдження зла й розтління серед людства. Першим таким засобом було повеління, записане в Бут. 9:6: «Хто виллє кров людську з людини, то виллята буде його кров…» Шоста заповідь звучить: «Не вбивай!». Таким чином держава, старійшини міст мали право застосовувати суворе покарання до злочинців. За певні переступи людей повинні були карати навіть смертю. Але цього права не мала особа, окремо взята людина. Божа заповідь забороняла зводити рахунки з ближнім.
Коли ж на землю прийшов Ісус Христос, Він пояснював людям принципи Божого Царства і розтлумачував, що виконання Божих заповідей найперше визначається не діями чи бездіяльністю людини, а станом її серця. Тому не лише вбивство, але й ворожнеча є злочином, який суворо карається Богом.
Мова не про те, щоб не помічати поганих учинків людей, а про те, що в будь-якої людини крім її негативних якостей є багато позитивних, багато доброго. І наше завдання навчитися дивитися на людей об’єктивно, навчитися сприймати їх, будувати стосунки, не лише фокусуючи увагу на якомусь негативі в їхньому житті. Це наше рішення, це те, що ми вибираємо, те, що формується нашим бажанням і нічим іншим.
Ісус Христос указує на три рівні ворожнечі: перший рівень — той, що захований у серці, другий виходить назовні, але він менш агресивний, і третій — повна агресивність.
1. Гнів. «…Кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові…» (Мт. 5:22а).
Ми ж найчастіше гніваємося, ображаємося або приховуємо в серці своєму щось проти ближнього з причини нашого приниженого самолюбства, виправдовуючи це найрізноманітнішими праведними причинами. Спробуйте пригадати хоча б одну ситуацію, коли ви гнівалися й не було задіяне ваше «я». Ісус Христос чітко говорить, що той, хто гнівається на брата свого, підпадає судові. Що означає «підпадає судові»? Бог встановив покарання за гнів. Бог встановив покарання за ворожнечу. Будь-яка ворожнеча буде Ним засуджена. Якщо у вашому серці є місце для ворожнечі, ви обов’язково дійдете до тієї точки, коли ви пожнете суд за цю ворожнечу. Наше життя — це дуже складна мозаїка, іноді нам дуже важко уникнути негативних почуттів. Але щоразу дитя Боже звертається до Бога з проханням звільнити від гніву, звільнити від ненависті, допомогти не дивитися на негативні якості інших. Чому? Тому що я сам був таким, тому що я сам чудом врятувався, тому що я не кращий від цих людей, просто Бог помилував мене в Ісу¬сі Христі.
2. Приниження. «…А хто скаже на брата свого: «рака», підпадає верховному судові…» (Мт. 5:22б).
Це ігнорування людини. Мовляв, навіщо його слухати, хто він такий, цей чоловік негідний, щоб на нього зважати. Ми не маємо права не лише гніватися, але й ігнорувати людей. Якщо подивитися навколо себе, то всі люди дуже різні. У людей різний духовний рівень, різні характеристики, різне сприйняття того, що відбувається навкруги. Але Бог помістив нас саме в таке оточення, щоб ми навчилися цінувати кожного, навчилися жити разом.
3. Прокляття. «…А хто скаже «дурний», підпадає геєні огненній» (Мт. 5:22в).
Це коли ми вважаємо, що людина не може зробити абсолютно нічого розумного, не здатна на щось путнє. Можливо, ми так буквально не називаємо людей, але часто вішаємо на них певні ярлики (москалі, хохли, жиди, чукчі…), і на цих ярликах будуємо свою оцінку людини. Людей, що так чинять, також чекає Божий суд.
Бог засуджує всі три форми ворожнечі, і Божі діти відрізняються тим, що вони перемагають ворожнечу. Ми не говоримо, що не потрапляємо в спокуси ворожнечі. Потрапляємо. Але перемагаємо! «Ми знаємо, що ми перейшли від смерті в життя, бо любимо братів. А хто брата не любить, перебуває той в смерті» (1 Ів. 3:14). Ненависть до людини — це перший крок до вбивства.
А як ставитися до тих, хто чинить неправильно? Як з ними не ворогувати? Ми ж повинні відстояти правоту, захистити істину? Відповіді на ці питання можна знайти, згадавши зустріч Ісуса Христа з самарянкою. Безперечно, ця жінка була грішницею, гідною засудження. Якби вона жила в Єрусалимі, то цілком імовірно, що фарисеї могли б схопити її і побити камінням. Але Христос починає з нею розмову, починає будувати з нею стосунки, хоча при цьому дуже чітко засуджує її гріх. Ми ж іноді відразу підходимо упереджено, настовбурчившись, і тому не здатні ані сприйняти людину, ані позитивно на неї вплинути. Христос був готовий показати їй не лише її гріх, але й шлях спасіння. Христос був конкретний до гріха, конкретний до істини, Він не допускав компромісу, але разом із тим Він не ворогував з самарянкою, не принижував її. Це приклад для нас, як підходити до людей, які чинять неправильно.
Ми повинні завжди тримати відкритою лінію комунікації з людьми, наскільки це можливо. Ніколи не слід вивищувати себе, бо ми ж самі чудом спасенні. Христос не відштовхнув її, Христос продовжував з нею діалог.
Ворожнеча не лише є гріхом, який Ісус Христос прирівнює до вбивства, вона унеможливлює наші стосунки з Богом. Щоразу, коли ми приходимо до церкви, щоразу, коли ми поклоняємося Богові, то приносимо Йому певний дар, чи то своїм служінням, чи пожертвою, чи своєю присутністю. Щоб цей дар був прийнятий, необхідно виконати певні умови: «Тому коли принесеш ти до жертовника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, — залиши отут дара свого перед жертовником, і піди, примирись перше з братом своїм, — і тоді повертайся, і принось свого дара» (Мт. 5:23–24). Перед тим, як поклонятися Богові, потрібно звільнитися від почуття ворожнечі. Ми не можемо «замолити» зло, компенсувати його якимось добрим ділом, збалансувати чимось позитивним. Перш ніж стати перед Богом, нам треба звільнитися від ворожнечі, позбутися гніву, ненависті, образ, недобрих почуттів у своєму серці.
Ми не можемо гарантувати мир з усіма. Є ситуації, коли це неможливо. Але чи звільнили ви своє серце від ворожнечі? Чи подивилися ви на ближнього, з яким у вас виникли напружені стосунки, з об’єктивної точки зору?
Ніколи людина, яка має ворожнечу в серці, нічого не надбала. Усі люди лише втрачали. І чим довше ви будете тримати ворожнечу в серці, тим більше ви втратите. «Зо своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти, щоб тебе супротивник судді не віддав, а суддя щоб прислужникові тебе не передав, і щоб тебе до в’язниці не вкинули. Поправді кажу тобі: Не вийдеш ізвідти, поки не віддаси ти й останнього шеляга!» (Мт. 5:25–26). Якщо ми дозволимо ворожнечі керувати нашими діями, коли ми виносимо цю ворожнечу зі свого серця на суд оточуючих, на суд правителів, то чим далі це йде, тим біднішими ми стаємо, біднішими внутрішньо й біднішими матеріально.
Тому ворожнеча — це те, від чого потрібно втікати, як від вогню, звільнятися, як від чуми. Чим довше ви триматимете її в серці, тим більших збитків вона вам завдасть у вашому житті. Якщо у ваших думках, словах, діях було щось неправильне, хоча б невеличкий відсоток, прагніть до того, щоб звільнитися від цього, а не намагайтеся виправдатися й довести неправоту іншого. У протилежному випадку ви втратите більше.
Коли Ісус Христос висів на хресті, Він мав дуже багато причин, щоб ворогувати з людьми, які Його розп’яли, які стояли під хрестом і сміялися. Вони не прийняли Його добра, вони відкинули Його любов, вони не погодилися з Його миром. Але Він дивиться на них і звертається до Небесного Отця: «Отче, прости їм!» Чому? «Бо не знають, що чинять вони». Він став на їхнє місце, Він побачив їхній стан, Він зрозумів, хто вони.
Напередодні Пасхи й щоразу перед Святим Причастям перегляньмо свої серця, відкриймо їх для Бога, попросімо прощення й звільнення. Скажімо Господу: «Я хочу сьогодні бути вільним від ворожнечі. Я хочу, щоб Твоє Царство стверджувалося в моєму серці». Це залежить лише від нас і ні від кого іншого.