Зовсім недавно мені довелося побачити фільм «Час відьом» з Ніколасом Кейджом у головній ролі, у якому події відбуваються в період хрестових походів. І однією із сюжетних ліній картини була боротьба людей і демона, який вселився в дівчину. Усе б нічого, якби не так стереотипно було зображено злого духа. Знову ця істота була схожа на великого потворного кажана з демонічними здібностями. Тоді подумалось: як часто ми свої фобії переносимо на те, що є злом. А нелюбов людей до холоднокровних чи хітинових відома здавна. І ось люди звикли зображати диявола і його демонів у вигляді істот, що так чи інакше схожі на тих створінь, які нам бридкі.
Зрештою, не в цьому проблема. А в тому, що ми очікуємо, що тоді, коли диявол буде мати справу з людством, то обов’язково набуде вигляду якоїсь бридкої істоти. Саме тому не помічаємо його роботи, яку він проводить у душах людей у зовсім іншій іпостасі. Найчастіше він приходить не зі словами: «Я диявол, бійся мене», а як ангел світла, говорячи дуже розумні й, як нам здається, слушні слова.
Бо від самого початку творіння зброєю ангела темряви є брехня. Про це казав Ісус Христос, коли ще був на цій землі: «Він був убивцею з самого початку і ніколи не був на боці істини, бо немає її в нього. Коли він каже неправду, то це природно для нього, бо він сам брехун і породжує брехню» (Ів. 8:44)[1]. Іншими словами, Спаситель указував на те, що брехня диявола — це те, що випливає з його природи. Навіть ім’я його означає «обманщик» або «противник, наклепник». Тобто всі його дії спрямовані на те, щоби привнести неправду в Божий хід подій.
Ще потрібно зауважити, що цей противник — ангел, тобто істота створена й нічого сама по собі не може творити. Все, що йому вдається вчинити, — це перебрехати чи перекрутити істину. І за прикладом далеко не потрібно ходити. Коли ми читаємо про гріхопадіння людини, то відразу можна помітити принцип, за яким відбувається захоплення людини в тенета. Коли змій розмовляв із Євою, то першим питанням було: «А чи правда, що Бог казав?..» (Бут. 3:1). Здається, це було невинне запитання про те, що насправді Бог казав. Проте сама побудова питання вже має в собі думку, що потрібно перевірити, чи правдою є те, що каже Бог. І такі питання сьогодні звучать всюди: «Хто сказав, що потрібно жити так, як каже Бог?», «Чому ті чи інші речі не можна робити, навіть якщо Бог це каже?», «Ні! У мене все вийде по-іншому!», «Звідки ви знаєте, що Бог не помиляється?». Таких питань просто безліч, їх корінь — хибна уява про те, що Бог може чогось і не знати, чи помилятися.
Після такого початку йде наступна стадія: «…і станете ви, немов боги…» (Бут. 3:5). Іншими словами, людина вибиратиме, що їй робити, що є добро, а що — зло, кого слухати й кому коритися, що вибирати за фундамент свого життя, а що відкидати. І ми насправді можемо відчувати себе богами своєї долі. Біда лишень у тому, що творіння ніколи не стане творцем…
Власне це все, що потрібно тому, хто обманює. Бо таким чином досягнена головна мета — заволодіти нашими серцями. Адже те, що є важливим для нашого серця, буде визначати наш стан. Більше того, на цьому будуються навіть цілі фортеці брехні — такі собі укріплені місця, у які ми нікого не впускаємо і з яких дуже добре обороняти свої позиції.[2]
Ось, наприклад, ми всі віримо в торжество правди. Тобто ми знаємо, що правда — це найкращий захист і зброя у побудові стосунків. Проте, коли настають важкі часи й людям необхідно казати правду, вони часто ховаються за брехнею, не вірячи в те, що правда має таку силу, що ладна захистити їх. Або вірять у те, що за допомогою неправди вдасться уникнути покарання. Звісно, усі знають, що наслідки від брехні будуть ще більш сумними, але твердять: «А раптом…» І таким чином обманюють самі себе. А найгірший із видів обману у світі — це самообман, про що Сам Бог не раз нагадує нам у Слові.[3]
Така схема брехні просочується в усі сфери нашого життя. Однією із них є сфера наших інтимних стосунків. Якщо ви сьогодні скажете, що не потрібно мати великого сексуального досвід для того, щоби бути щасливим у шлюбі, — вас просто висміють. Сучасний світ побудував цілий культ навколо стосунків протилежних статей. Відверті емоційні сцени у фільмах, уроки сексуальної просвіти в школах, фото оголених людей у таблоїдах, роздавання й реклама безкоштовних презервативів — це лишень верхівка айсбергу поклоніння сексуальності.
І ніхто не задумується над тим, що найважливішим у шлюбі чи взаєминах хлопця і дівчини є глибина особистих стосунків і посвяти один одному. Що в сім’ї надважливим є служіння один одному й прийняття один одного такими як ми є, у інтимі ж — дарування себе іншому, а не споживання для своєї насолоди.
Проте, ми ж боги… Ми самі обираємо той шлях, який нам вигідний. І забуваємо про те, що навіть сама побудова виразу «я обираю свій шлях» коріниться на вчинкові Адама і Єви і є наслідком неправильного вибору перших людей.
Наприклад, ми знаємо про те, що вбивство — це великий гріх. І мало хто з людей іде на свідоме вбивство. Але як часто, коли нас ображають, нам вельми кортить у відповідь сказати таке, що зразу ж «поставить на місце» нашого кривдника. І ми кажемо, незважаючи на те, що слово — надзвичайно сильна зброя, якою можна і вбити, і лікувати[4]. Але ми не віримо в це. Адже слова — це лише слова й нічого більше.
До речі, не обов’язково брехати в очі й вигадувати те, чого не було. Достатньо переставити факти таким чином, щоб висновок був іншим, — і це вже буде брехнею. Саме це зробив диявол у Едемі. Саме це він робить і зараз. У його словах є «глузд». Проте мета цього «раціонального зерна» — відвернути нас від правди. І коли ми не будемо вірити в те, що є істиною, то почнемо шукати їй замінника. А в цьому світі в кожної людини є лише два джерела інформації: те, що каже Бог, і те, що (як їй здається) думає людина. Проте при такій позиції чомусь не беруть до уваги те, що Бог створив усі закони і знає, як їх краще дотримуватись.
В одній із розмов Христос сказав, що нам потрібно пізнати правду й вона нас зробить вільними[5]. Одним словом, щоби не впадати в тенета неправди, нам необхідно добре знати правду: про світ, про людину, про життя і, найголовніше — про Бога. А пізнати правду можемо лише із того джерела, яке дав Сам Господь — із Його Слова.
І наостанок. Однією зі складових сучасної релігії поклоніння «собі улюбленому» є заповідь: «щоб мені було добре».Так, ми із захопленням дивимось фільми про героїв, читаємо книги про пригоди й захоплюємося подвигами людського духу. Та у своєму житті ми не готові жертвувати чимось заради Добра. А життя, що базується на істині, призводить до кривавих ран нашого «я», до відмови від своєї «божественності» й визнання своєї неспроможності втілити щось власними силами. Тому ми й не рухаємось нікуди, ховаючись за високими мурами «твердинь брехні» самообману. Дозволяємо собі вірити лише в те, що не буде зачіпати нашої зони комфорту. Адже вийшовши із неї, ми побачимо, що голі.
Так, ми знаємо це. І пристрасно хочемо змін у житті. І навіть наважуємось про це почати говорити. Але ковтаємо ще одну «істину», яку пропонує нам обманець. Він каже: «Так, тобі потрібні зміни в житті. Ти їх вартий. Проте, не сьогодні — завтра…» І ми, вірячи в це, полегшено зітхаємо й споглядаємо своє майбутнє, у якому проходять такі великі переміни. Ми вже уявляємо той час, коли ми нові й змінені будемо жити новим життям.
Та от біда — ніхто не знає, скільки відміряно йому сьогодні. Будь-якого моменту наше життя може перерватись, і ми просто запізнимось. Адже ми не володіємо часом. Це — ще одна омана нашого життя…
Олег Блощук
[1] Новий Заповіт сучасною мовою. – К., 1996. – 272 с.
[2] 2 Кор. 10:4.
[3] Гал. 6:7.
[4] Пр. 12:18.
[5] Ів. 8:32.