Коли ми чуємо прізвище «Мендельсон», то в голові зразу починає звучати музика, яку вмикають під час весільної церемонії. Проте, як часто трапляється, це чи не єдина річ, яку ми знаємо про цю людину. Власне, ось таке стереотипне мислення часто зіграє з нами злий жарт. Адже ми мало знаємо про оточуючих, про близьких нам людей, навіть про себе. І всі наші помилки у судженнях чи діяннях — наслідок цього невідання.
Тому сьогодні ми згадаємо, ким був великий німецький композитор, яскравий представник романтизму Якоб Людвіг Фелікс Мендельсон-Бартольді.
Майбутній композитор народився 3 лютого 1809 р. у родині німецького банкіра єврейського походження Авраама Мендельсона. Його дідом був знаний на той час діяч єврейського руху «Хаскала» (єврейське Просвітництво), філософ, екзегет і перекладач біблійних текстів Мозес (Мойсей) Мендельсон, якого ще називали «німецьким Сократом». Саме завдяки дідові майбутній композитор мав змогу познайомитись і близько спілкуватися з такими діячами того часу як природознавець А. Гумбольт, філософ Г. Гегель, письменник Е. Гофман, поет Г. Гейне, композитор М. Вебер. Спілкування з цими людьми, ґрунтовна домашня освіта й відвідування лекцій у Берлінському університеті були прекрасним фундаментом для формування майбутнього композитора. Перші уроки гри на фортепіано йому дала мати, а композицію — відомий тоді педагог і композитор К. Цельтер. Разом із тим юний талант займався грою на скрипці у К. Хенінга та Е. Ріца.
У дев’ять років Фелікс уперше виступає як піаніст, а роком пізніше відбувся його сольний вокальний дебют (у нього був хороший альт). Ще через рік він пише свої перші твори (один із них — жартівлива опера «Два педагоги» (1819) — хлопчик написав оперу!), а у 1822 р. дебютує як диригент на домашніх концертах. До молодого талановитого юнака приходить успіх і визнання, його відзначають такі відомі музичні діячі того часу, як Карл Марія Вебер та Луїджі Керубіні, ректор Паризької консерваторії.
Саме тоді Мендельсон пише низку творів, що принесли йому європейську популярність. Серед них увертюра до комедії Шекспіра «Сон літньої ночі» (1826), частиною якої є відомий у всьому світі «Весільний марш». Кар’єра Мендельсона стрімко йде вгору — постійні концерти, виступи, диригування власних творів, пропозиції від високоповажних і впливових людей щодо подальшої долі. А після англійського турне, яке відбулось 1829 р. і де він виступав у двох амплуа — як піаніст (який виконав П’ятий концерт Бетховена) і як диригент (диригував свої твори, зокрема, вже згадану увертюру «Сон літньої ночі»), — про цього німецького генія дізнались усі.
Проте всі ці події пронизує ще одна лінія, про яку сьогодні мало хто згадує, — християнський світогляд молодого композитора. Його батько прийняв лютеранство й хрестив малого Фелікса, давши йому ще одне прізвище — Бартольді. І хоча сам Фелікс ніколи не відкидав свого єврейського походження (що часто впливало на його долю), та він ніколи не соромився визнавати свої християнські погляди ні в житті, ані у творах.
Ще 1823 р. бабуся подарувала йому копію «Страстей за Матвієм» Й. С. Баха. Цей твір настільки захопив молодого композитора, що було вирішено разом із режисером Едуардом Дервінтом поставити його у Берліні. Учитель Фелікса Цельтер був проти цього, і навіть сам виступ двічі відкладався, проте 1829 р., після певних скорочень і невеликих змін, твір почула берлінська публіка. Власне, це було перше виконання «Страстей» після смерті Баха. Після закінчення концерту Мендельсон вигукнув: «Артист і єврей відкрили цей великий християнський твір світові!» Більше того, побачивши силу подібних творів, 1833 р. на Нижньорейнському музичному святі, яке йому доручили очолювати, він виконав ораторію Ф. Генделя «Ізраїль у Єгипті».
Саме християнські мотиви домінували у багатьох великих творах Мендельсона. Його твори для солістів і хору на низку Псалмів, увертюра «Морська тиша і щасливе плавання» пронизані мотивами німецьких синагогальних наспівів. Він пише Шотландську й Реформаторську симфонії. Згодом у композитора виникає ідея написати монументальну трилогію на біблійну тематику: ораторії «Ілля», «Павло» та «Христос», де зображалися б величні постаті біблійних персонажів. Проте велика концертна діяльність, пов’язана з популярністю Мендельсона як виконавця, довго не давала йому здійснити задумане. Та ось 1836 р. виходить перший твір — ораторія «Павло».
Слід зазначити, що після гастролей у Лондоні, де протестантська публіка гаряче вітала новаторства й ідеї композитора, до Мендельсона прийшла слава. Тому новий твір 1837 р. він везе в Англію. Там його дітище сприймають дуже гаряче, він дає майстер-класи, їздить із органними концертами й розпочинає роботу над наступним твором — ораторією «Ілля».
Його успіхів не могли не помітити німецькі можновладці, і сам Фрідріх Вільгельм IV запрошує композитора на пост капельмейстера. Мендельсону було доручено реформувати Королівську Академію мистецтв. Проте композитор відчув, що попри те, що він істинний християнин, його єврейське походження не дає можливості проводити необхідні перетворення. Через походження й через інтриги при дворі короля Пруссії у Мендельсона не склалася кар’єра музичного реформатора, і він у 1843 р. повертається до Лейпціга, де відкриває консерваторію, яка дала початок так званій лейпцігській школі й перетворила це місто на великий музичний центр Європи.
Саме завдяки Мендельсону в Німеччині були вперше виконані деякі ораторії Ф. Генделя, Дев’ята симфонія Л. Бетховена, Сьома симфонія Ф. Шуберта та багато інших творів. Фелікс за натурою був реформатором і новатором. Він створив такі стилі як романтична симфонія і концерт, жанр «пісні без слів» (48 невеликих п’єс для фортепіано, 1830– 1845 рр.). І хоча його твори написані у класичній формі, проте наповнені вони саме тим піднесеним романтичним змістом, який автор черпав як зі своєї віри, так і з великої Божої книги — природи. Роберт Шуман називав Мендельсона «Моцартом дев’ятнадцятого століття».
Та все це було для Мендельсона дарунком від Бога. Він закінчує ораторію «Ілля», яка була вперше виконана у Бірмінгемі, і розпочинає натхненно працювати над створенням третьої частини трилогії — ораторії «Христос».
Через рік він сам відвідує Англію, де його дуже щиро приймають. І там, у Бірмінгемі та Манчестері, диригує постановками «Іллі».
Проте через перевтому стан його здоров’я погіршується. А звістка про смерть сестри Фанні остаточно підірвала сили. Мендельсон припиняє концертну діяльність і від’їжджає на деякий час до Швейцарії. 28 жовтня 1847 р. після повернення до Лейпціга у нього стається інсульт, через тиждень — ще один, і 4 листопада він помирає.
Він прожив життя, про яке може лише мріяти кожен, хто поринає у світ мистецтва. Та варто пам’ятати те, що розумів сам композитор: талант і всі його успіхи — це Божий дарунок, який неможливо заслужити чи заробити. Його можна лише повністю використати для слави Того, Хто стоїть над усім і виявляє Свою милість до кожного творіння. І все творіння, і людина також, покликане віддати славу Тому, Хто є початком і кінцем будь-яких речей, бо лише віддаючи славу Богові, ми можемо зрозуміти красу світу й пізнати велич його Творця.
Олег Блощук