Духовного вакууму не існує

Інтерв’ю з Євгеном Никонюком – науковцем, педагогом, християнином.

Євген Сергійович Никонюк, 1936 р. н., закінчив фізичний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка й аспірантуру при Чернівецькому державному університеті, кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри фізики Національного університету водного господарства
та природокористування (НУВГП); заслужений працівник народної освіти України.

— Євгене Сергійовичу, як давно Ви працюєте в системі освіти?
— Почав працювати 1959 р. у Рівненському педінституті, а з 1976 р. — постійно в Національному університеті водного господарства та природокористування, при цьому на викладацьких посадах — 40 років.

— Які тенденції в навчальному процесі спостерігали за цей період?
— Система освіти в Радянському Союзі була продуманою і збалансованою, починаючи з першого класу і закінчуючи вищою школою, включаючи аспірантуру і докторантуру. Навчальні плани, програми і підручники готувалися професіоналами найвищого рівня. Звичайно, процентоманія і заідеологізованість незавжди сприяли підготовці висококласних спеціалістів. Але масовий доступ молоді до освіти різного рівня (профтех¬училища, технікуми, вузи) дозволяв державі забезпечувати всю необхідну номенклатуру спеціалістів. Усе це ґрунтувалося на плановій системі господарювання.
Повна і радикальна відмова від такої системи і перехід на ринкові механізми боляче вдарили по системі освіти. В першу чергу, зникли стимули для отримання якісної як середньої, так і вищої освіти. «Успішними» часто стають особи з низьким рівнем освіти та з сумнівними моральними якостями. Справжнім лихом для вищої освіти стала її комерціалізація, й нерідко здобуття дипломів відбувається не за знаннями, а за гроші.
Постійна зміна урядів і міністрів, що відповідають за освіту, призводить до нестабільності навчальних планів і програм. Підручники і посібники пишуть графомани. А чим закінчиться інтегрування в Європу (Болонський процес), ніхто передбачити не може.

— А що Ви можете сказати про виховний процес? Чи повинен навчальний заклад виховувати?
— Я почав би з того, що всі життєві інстанції, починаючи з сім’ї, дитсадка, школи, вузу, роботи, так чи інакше пов’язані з виховним процесом. Основне питання полягає в тому, яка мета цього процесу, який кінцевий продукт очікується? В цьому плані вуз не тільки як навчальний, але й виховний заклад може і зобов’язаний виправити недоліки попередніх етапів або підсилити попередні позитивні тенденції.
Виховний процес в Радянському Союзі реалізовувався під девізом «Морального кодексу будівника комунізму», який фактично відтворював основи християнської моралі, заперечуючи при цьому саму суть християнства. Працювала цілісна система виховання, яка забезпечувалася піонерською, комсомольською організаціями, парткомом; у вузах була посада проректора з виховної роботи; виховну роботу в студентських групах проводили куратори. І всі працювали за єдиним планом. Це було за соціалізму. Але основною рушійною силою цього процесу був страх…
У незалежній державі вказані структури практично перестали працювати, зник страх. Очікувалося, що на зміну атеїстичному вихованню прийде інше. На вчених радах університету, факультетах жваво дискутувались питання доцільності і направленості виховної роботи. Куратори груп, як виховна інстанція, то залишались, то скасовувались, аналогічна тенденція мала місце і відносно годин, відведених на виховну роботу. І, як правило, реалізація виховних заходів у той період залежала від позиції завідувачів кафедр, заступників деканів з виховної роботи і кураторів груп.

— Які виховні заходи проводяться у Вашому вузі? Розкажіть, будь ласка, про власний досвід виховної роботи зі студентами.
— Можу виділити чотири основні напрями виховної роботи зі студентами: морально-етичне й естетичне, історико-патріотичне, духовне і трудове виховання.
Перший напрям виховного впливу нам допомагали здійснювати працівники бібліотеки університету: проводили цікаві бесіди зі студентами, організовували відвідування художніх і фотовиставок, театру, музею.
Щодо реалізації другого напряму — на виховних годинах проводилися тематичні бесіди, приурочені до знаменних дат в історії України та її визначних особистостей, на поточних заняттях наголошувалося на вкладі вітчизняних учених і наукових шкіл у розвиток науки.
На нашу думку, духовне виховання повинно ґрунтуватися на засадах християнської моралі. І тому на виховних годинах проводився цикл бесід, об’єднаних загальною назвою «Принципи християнської моралі». Зазвичай бесіди супроводжувалися демонстрацією телефільмів. Головна ідея організації цього циклу — духовного вакууму немає; духовний простір заповнюється або добрим, мудрим, або злом! Описаний напрям виховної роботи допомагали здійснювати священнослужителі: Тупчик С. В., Ільюк М. А., Дубовик М. В., Давидюк В. І., Блощук О. Ю.
Четвертий напрям виховного впливу передбачає як виховання здатності до систематичної, ритмічної, цілеспрямованої праці в аудиторний і в позаудиторний час, так і виховання поваги і шанобливого ставлення до чужої праці.

— Євгене Сергійовичу, Ви розповідаєте про всю цю роботу в минулому часі. Як довго вона тривала і який стан справ на сьогоднішній день?
— Фактично я розповів про виховну роботу, яка проводилась кафедрою фізики з 1993 по 2003 р. Зміна тенденцій у навчальному процесі радикально змінила підходи і до виховного процесу. Перехід до кредитно-модульної системи автоматично передбачає, що студента виховує прагматичне бажання кар’єрного росту, але, як показує досвід сучасної цивілізації, дуже часто кар’єра і мораль суперечать одна одній. Так чи інакше, інтерес вузів до організації виховного процесу останні роки значно знизився. Роль кураторів практично зведена до нуля. Ця ситуація мотивується тим, що студенти пройшли школу довузівського виховання і є сформованими особистостями. Але спілкування зі студентами 1–2 курсів показує, що для більшої частини студентів продовження виховного процесу цілком не зайве, а то й необхідне.
Закон зростання ентропії, а значить і хаосу, невпорядкованості, а звідси і аморальності, ніхто не скасовував, і лише позитивний виховний вплив може призупинити дію цього закону. Можливо, праця вчителів християнської етики в загальноосвітніх школах, досвід яких широко висвітлюється у вашому часописі, дозволить отримати духовно якісніший продукт. У всякому разі, я на це сподіваюсь.

— Чи є альтернатива християнському вихованню?
— Звичайно, є. І ця альтернатива працює на згаданий раніше закон зростання ентропії. Це і телебачення, і кінофільми, і реклама, і вулиця, і політика… Але коли йдеться про справжнє виховання, про виховання духовно багатих, морально стійких особистостей, для яких матеріальні блага і кар’єрний ріст не є визначальними, то альтернативи християнському вихованню немає. І певні форми реалізації християнського виховання повинні мати місце у вузах. А так, люди бачать, що все котиться у прірву, але зупинити не можуть… чи не хочуть.

— Що б Ви порадили тим, хто намагається щось робити, але не знаходить підтримки, у кого опускаються руки?
— Підняти їх до Неба.

— За такого розмаїття поглядів на виховний процес, що повинно бути критерієм у виборі форм і методів? Що може бути об’єднуючим фактором?
— Нагорна проповідь Ісуса Христа. Узяти за правило текст з Євангелія від Матвія, 7 розділ, 12 вірш: «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви».

— Це можна розцінювати як Ваше побажання всім нашим читачам?
— Так, звичайно. І ще, оскільки «Слово вчителю» читають різні люди, моє побажання колегам-викладачам — здоров’я і гумору (особливо, коли студент другого курсу технічного вузу плутає символи інтегралу й американського долара). Батькам бажаю розуму і терпіння у вихованні дітей, а студентам — навчитися шанувати джерела знань, учителів, батьків.

Розмовляла Надія Доля