У книзі Дії святих апостолів, 19:11-22, ми натрапляємо на розповідь про те, як у результаті проповіді апостола Павла багато жителів м. Ефеса, які займалися чародійством, зібрали і спалили свої чаклунські книги. Це стало знаком їхнього навернення до Бога. Вартість знищених книг була дуже велика, але ніщо не могло зупинити тих, хто відкрив своє серце Євангелії. Вони зрозуміли, що заняття чародійством – чаклування, магія – несумісні з Божими заповідями.
Чому чаклування є гріхом?
На початку своєї історії людство отримало Боже повеління: «…наповнюйте землю, оволодійте нею…» (Бут. 1:28). Завданням і правом людини було мирне освоєння землі в згоді із Божою волею. Всупереч цьому повелінню прийшов сатана, вправний заколотник, і висунув свою головну спокусу: «…і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло» (Бут. 3:5).
Після гріхопадіння, все більше і більше втрачаючи знання про Єдиного Істинного Бога, люди збочили у язичество: почали поклонятися замість одного Єдиного великій кількості антропоморфних богів. Такі боги були більш доступними і зрозумілими людині – вони не надто гнівалися за прогріхи, з ними можна було домовитись, обманути, на них можна було навіть натиснути з метою отримання бажаних результатів.
Поняття «божества» спотворилось, і людина стала вимогливою до богів. Перенісши спосіб стосунків між людьми на світ богів, люди припустили, що є певні дії-ритуали, які обов’язково, уже в силу правильного їх здійснення, викличуть певні перестановки в світі духів, і це, в свою чергу, спричинить зміни у матеріальному світі. Потрібно було тільки правильно визначити ці ритуали – встановити їх точну відповідність бажаному результату. Так з’явилась магічна практика, притаманна в тій чи іншій формі язичницьким релігіям і в наш час.
Поняття про магію
Що ми розуміємо під словом «магія»? Відповідь на це запитання залежить від того, як до неї ставиться той, кого запитують. Для психолога, лікаря, фольклориста, філософа, окультиста, християнина тощо магія буде виглядати у різному світлі. Люди різко відрізняються у своїх визначеннях, починаючи з того, що вважають магію нісенітницею чи безглуздям, певним даром невідомого походження, нейтральною силою природи, яка може використовуватись на добро чи зло, системою традиційних ідей та звичаїв, і закінчуючи згубною прихильністю до неї.
Магія (гр. mageia, лат. magia – чаклунство) – сукупність уявлень і обрядів, в основу яких покладено віру в таємничі сили, за допомогою яких шляхом певних символічних дій можна здійснювати вплив на людей, предметний світ чи хід подій.
Інколи магію визначають як віру в можливість впливу на довкілля через фетиші, духів і чаклунські дійства: заклинання, жертвоприношення, табу, ритуальний танок тощо.
Магія з’являється ще у найдавніших культурах. Основою магії у давнину були (частково і зараз є) уявлення про загальний зв’язок усіх речей і явищ природи, зокрема, про зв’язок людини з її іменем, про можливість впливати на ціле через його частину, на людину або тварину – через зображення, направляти хід розвитку подій, заздалегідь імітуючи їх.
Магічне мислення у своїй основі має два принципи: гомеопатичний – подібне творить подібне, або наслідок схожий на свою причину; контагіозний – речі, які хоч раз торкнулися один одного, продовжують взаємодіяти на відстані й після припинення безпосереднього контакту. Звідси й своєрідний імператив магічних операцій – «частина замість цілого». Волосся, крапля крові, зрізані нігті, будь-який предмет одягу заміщують у магічному ритуалі ціле – саму людину. Частинами (замість цілого) «виганяється» з тіла неміч. Так само частинами «навіюється на людину» або «виводиться з неї» любовна жага. Навіть сама хвороба ніби ділиться на частини – окремі її симптоми.
Виконавцями магічних обрядів звичайно були особливі люди – знахарі, чаклуни, шамани. Їм приписувалася особлива здатність спілкуватися з надприродними силами, впливати на них за своїм бажанням, подорожуючи в потойбічний світ.
Магія передбачає символічний спосіб дій: чаклун не безпосередньо, а опосередковано прагне досягти певного результату. По суті, це вплив-дія за аналогією. Топиться віск – тане від кохання серце. Згорає зрізане волосся – гинуть в очисному вогні хвороба і неміч тощо.
Різновиди магічних дій
Залежно від змісту ранніх релігійних вірувань магію поділяють на фетишистську, тотемістичну та анімістичну.
Магічні дії можуть бути різноманітними. Це – мисливські танці, обряди, заклинання, певні маніпуляції тощо.
У функціональному відношенні (за метою та цілями впливу) магія буває:
мисливська, аграрна, промислова, військова, метеорологічна;
магія зцілення та наведення хвороб (змови, шепотіння) – складає до цього часу один з розділів народної медицини;
магія кохання та ненависті (причарування, приворотні зілля);
магія переслідування та захисту;
магія наведення чар та їх руйнування.
Магію поділяють також на приватну і громадську. Перша складається з магічних обрядів і замовлянь, спрямованих на викликання корисного чи шкідливого для окремої особи, а друга, відповідно, – для всієї громади.
Елементи магії є в сучасних світових релігіях. Вона також існує як самостійний релігійний феномен. Серед сучасних видів магії найбільше відомі:
Ритуальна магія – набір обрядів, магічних інструментів і так званих «слів сили», за допомогою яких маг намагається встановити контакт із надприродними сутностями, панувати над ними або просити про допомогу і сприяння.
Магія замовляння – ритуали, основані на силі слів, фраз і речень, які називаються замовляннями.
Чорна магія – магія, яка працює з темними силами і завдає шкоди людині.
Магія вуду – магія, що грунтується на роботі з духами вуду. Африканська магія, яка разом із привезеними рабами розповсюдилась у Латинській Америці. Для збереження своїх традицій була завуальована під християнську релігію і мала християнські маски.
Біла магія – магія, спрямована на «допомогу» людині, яка працює зі «світлими силами». З’явилась на противагу чорній магії. Раніше чіткого поділу магії на чорну та білу не існувало.
Магія стихій (елементалістика) – в Західному світі має чотири напрямки – вода, вогонь, повітря і земля. Кожний розділ ґрунтується на роботі із енергією даної стихії. На Сході має місце інше виділення елементів – вода, дерево, земля, вогонь, метал.
Рунічна магія – використання рунічних символів та заклинань.
Некромагія – спілкування з мертвими, робота з мертвою енергетикою, викликання демонів.
Вікка і друїдизм – магія, основана на поклонінню чоловічому і жіночому началу, тісно пов’язана з природою.
Магія – повстання проти Бога
У секуляризованому суспільстві віра в магію інколи заступає більш розвинені релігійні уявлення. Серед причин цього можна назвати те, що магія відповідає найархаїчнішим шарам свідомості й підсвідомості людини, які часто розкриваються у кризових умовах сучасного світу.
Магія є повною протилежністю Божій заповіді, оскільки виявляє голод і спрагу до пізнання і влади наперекір Божій волі. Опинившись віч-на-віч зі спокусою, людство стояло на перехресті доріг. Потрібно було прийняти рішення: добровільне підкорення Богові чи повстання проти Його законів і настанов, викликане бажанням влади і прагненням до пізнання.
Цей вибір постає перед нами і сьогодні: або ми стаємо на відкритий Богом шлях спасіння, або піднімаємо бунт, намагаючись керувати створеним світом у непростимій опозиції до Творця.
Від самого початку магія була і залишається заколотом. І в світлі фактів із Святого Писання говорити про якісь невинні сили природи і нейтральні застосування – просто злочин людини супроти Бога.
Святе Письмо забороняє пошук «таємних знань»: «Коли будеш входити до краю, що дає тобі Господь, Бог твій, то не навчися чинити такого, як гидотна цих народів. Нехай не знайдеться між тобою такий, хто переводить свого сина чи дочку свою через огонь, хто ворожить ворожбу, хто ворожить по хмарах, і хто ворожить по птахах, і хто чарівник, і хто чорнокнижник, і хто викликає духа померлого та духа віщого, і хто питає померлих. Бо гидотна для Господа кожен, хто чинить таке, і через ті гидоти Господь, Бог твій, виганяє їх перед тобою» (Повт. Зак. 18:9-12).
Отож, у Старому Завіті закон Мойсея забороняє довіряти чаклунським «знаменням» та «чудесам». Але яка ж їх природа? Чи мають якусь реальну силу магічні чари?
«Ідол у світі ніщо»
Зв’язок із сатанинськими силами у вигляді чаклунства, ворожіння, заклинань чи замовлянь існує з давніх часів і заперечувати його – все одно, що заперечувати існування самого диявола.
Але їх негативний вплив на нас можливий тільки попуском Божим і завжди має цілком конкретну ціль – укріплення людини у вірі й усвідомлення людиною того, що тільки Господь – наш єдиний Заступник.
Коли чаклун входить у контакт із падшими духами, бісами, – він намагається вплинути на них, щоб із їхньою допомогою вчинити якусь дію, але, насправді, він сам стає знаряддям бісів. Таким чином, щоб зрозуміти, що може, а чого не може чаклун, потрібно чітко визначити можливості бісівських духів – раб не може володіти більшою владою, ніж його господар.
Зі Святого Писання ми знаємо, що диявол і його слуги не мають влади над волею людини, вони можуть лише намагатись обманути її, спокусити, але в жодному разі не примусити діяти за своїм бажанням.
Ніщо і ніхто людині не нашкодить, якщо сама людина собі не нашкодить, тобто не відпаде від Бога через порушення Його святих заповідей. Тільки нерозкаяний грішник доступний дияволу, і то тільки тому, що воля такої людини вже схилилась до гріха. Отже, якщо господарі чаклуна – біси – не володіють такою владою, то значить і сам чаклун не має її.
Слово Боже підтверджує нашу впевненість – там, де чародійство згадується як тяжкий гріх, ні слова не говориться про те, що воно може нашкодити кому-небудь, окрім самого чаклуна. Ми не знаходимо на сторінках Старого Завіту прикладів влади магів і язичницьких жерців над Ізраїлем. У Новому Завіті ясно звучать слова ап. Павла, що «…ідол у світі ніщо…» (1 Кор. 8:4).
Якщо навіть ідол ніщо, то що значать «намовлені» речі і приворотні зілля?
Але ми повинні чітко розуміти, що падші духи отримують владу над душами тих, хто до них свідомо звертається.
Білої (доброї) магії не існує
Виникає ще одне питання. А чи може чаклун принести користь?
Це питання досить актуальне, бо в потоці реклами на нас постійно звалюються пропозиції різноманітних знахарів, цілителів, білих магів зняти пристріт чи вроки, змінити долю чи карму, позбавити від різних шкідливих звичок і, взагалі, зробити наше життя щасливим.
Потрібно зауважити, що механізм спроб впливу на людину залишається таким же – змінюється лише ціль: чаклун намагається здійснити певний позитивний результат тими ж бісівськими методами, через тих же духів.
Чи можуть вони зробити щось добре? Ні, бо це суперечить самій їхній природі, як говорить Писання: «Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити» (Мт. 7:18).
Але може є «добрі» духи, які за велінням чаклуна звершують добрі діла?
Є ангели, які підкоряються тільки Богові, а є біси, які Богу протидіють. Але «вільних» добрих духів, які з якихось альтруїстських міркувань готові підкоритися чаклуну, не існує.
Отож, будь-який чаклун, знахар, маг, які б хороші цілі він не переслідував, взаємодіє тільки із ворожими духами, а значить будь-які його дії, незалежно від цілі, принесуть лише шкоду.
Людина, яка звертається до чаклунів заради «благих» цілей, грішить так само, як і та, яка звертається по допомогу в недобрій справі.
Така людина, по-перше, свідчить про своє маловір’я, оскільки, звертаючись до чаклуна, показує сумнів у Божій всемогутності, а, по-друге, виявляє свою гординю, незгоду з Божим промислом стосовно себе або своїх рідних. Нарешті, небезпека спокуси тут ще більша, бо ціль, зовнішньо блага, заважає побачити згубність засобів, якими вона досягається. Цьому маскуванню сприяють і християнський антураж, який оточує багатьох «цілителів»: хрести, ікони, красиві слова про Бога…
Ця ситуація знайома багатьом із нас: людина купує підроблений і неякісний товар, на якому пришиті етикетки поважної і відомої фірми. У випадку чого – усі неприємності випадуть на її долю, а фальсифікатор залишиться у тіні. Так і тут: вдасться задовольнити запит клієнта – добре, а не вийде – негативне ставлення дістанеться церкві, у тіні якої намагається діяти «помічник». .
Отож, чи може чаклун принести користь? Ошуканий сам і ошукуючи інших, він забуває про те, якою буде його участь: «…і чарівникам, і ідолянам, і всім неправдомовцям, – їхня частина в озері, що горить вогнем та сіркою, – а це друга смерть!» (Об. 21:8).
Не остраху та ненависті, а щирого співчуття варта така людина.
Лише Бог спасає й оберігає
Потрібно сказати, що гріх чаклунства може входити в церкву, коли суть свого християнського життя людина вбачає у пасивній протидії нечистій силі, а не в унікальній можливості звершити покаяння, отримати від Бога звільнення від гріха і прилучитися до Христа. Таких людей чимало, і їх неважко впізнати: вони приходять у храм, як в аптеку, щоб отримати новий засіб – святу воду для кроплення конфліктної сусідки, ладан для покращення сімейних стосунків, пояс зі словами 90-го псалма, який має автоматично вберегти від впливу чаклунів… Це також віра у чаклунство, в його дієвість. Такі люди не пам’ятають про те, що нас оберігає Сам Бог через нашу віру, не пам’ятають, що спасає не псалом, що його диявол цілком спокійно цитував, спокушуючи Христа у пустелі, а віра, що Бог виконає те, про що у псалмі говориться, тобто захистить усіх, хто довірив Йому своє життя.
Спасає й оберігає нас тільки Бог – це нам необхідно пам’ятати і ніколи не приписувати освячуючої і оберігаючої сили нікому і нічому, окрім Бога, Який дає життя й охороняє все існуюче.
Якщо ми будемо так чинити, то будемо як ті ефеські християни, які розсудливо залишили служіння творінню замість Творця, і будемо служити благому і премудрому Богові, а не своїм пристрастям і гріховним пожадливостям, задовольнити які нам не допоможе ніяка магія.
Наталія Зайчук
Додаток
Фетишизм – (фр. Fetishe – талісман, амулет) – віра в те, що окремі предмети мають надзвичайні якості, та відповідне їх пошанування.
Форма найдавніших вірувань, у яких предмети неживої природи (каміння, кістки, пір’я тощо), а згодом і виготовлені людиною речі наділялися «чуттєво-надчуттєвими» якостями: здатністю зцілювати, запобігати хворобам, охороняти від ворогів, допомагати на полюванні та ін.
Такі речі ще мають назву амулетів (талісманів).
Тотемізм – уявлення або віра в існування «чуттєво-надчуттєвих» кровних (родинних) зв’язків між певною групою людей (родом, племенем) і певним видом тварин, рослин чи явищем природи.
Анімізм – пов’язаний із вірою в існування двійника людини – її душі. Анімістичні уявлення пройшли еволюційний шлях від віри в духів природного порядку й «чуттєво-надчуттєву» душу до вірувань у богів, підпорядкованих їм духів та душу, які мають духовно-субстанційну форму.