6 червня 2015 р. в Києві відбувся, на жаль, уже черговий гей-парад під назвою «Марш рівності». Що це! Наш шлях у Європу?
Цей захід у різних людей викликає різні почуття й думки. Одні дивляться на нього через призму подій, що відбуваються на сході України. Мовляв, замість того, щоб натовпом охороняти парад (це про міліцію), краще поїхати в АТО. Інші намагаються триматися золотої середини між християнськими цінностями й сексуальними збоченнями. Як, наприклад, наш Президент. А хтось щиро співчуває «дискримінованим» ЛГБТ-меншинам. Адже й вони — люди. Звичайно, на тлі «прощання» з Митним союзом і «вітання» ЄС цей парад набуває ще й політичного забарвлення. Але зараз не про це.
Пригадую, кілька років тому християни активно висловлювалися проти популяризації ЛГБТ-меншин, навіть збирали підписи, щоб у жодному разі не допустити публічного «волевиявлення» лесбіянок і геїв. Та цього разу відбувся якийсь збій. Можливо, багато хто зайнятий вирішенням інших проблем? Та й узагалі, що є справжньою проблемою? Така собі коротка «парадна» дорога в Європу? Чи щось більше за це?
Якою повинна бути реакція християн?
Мати біблійні переконання
Хтось влучно сказав: «Думка — це те, чого ти дотримуєшся, а переконання — це те, що тримає тебе». Чи є у нас біблійне переконання щодо гомосексуалізму, лесбійства та публічної діяльності тих, хто демонструє таку свою ідентичність? Як ми сьогодні реагуємо на те, що відбувається? Агресивно атакуємо всіма можливими ресурсами? Пасивно додивляємось свій улюблений кінофільм? Чи хочемо в усьому розібратись і зрозуміти?
Спробуємо з’ясувати біблійний погляд на цю проблему.
Бог НЕ створив їх «такими»
Нині в Україні вже є кілька так званих «церков» для гомосексуалістів і лесбіянок. Їхні «служителі» стверджують, що ще в Едемі Бог створив їх такими, як вони є.
Друзі, якщо хтось із вас співчуває цим людям, то тільки не на підставі біблійної історії створення. Бог створив чоловіка (євр. «Іш») та жінку (євр. «Іша») (Бут. 1:26-27), об’єднав їх у сім’ю (Бут. 2:18-25; «одне тіло», маючи на увазі й сексуальні стосунки) і дав повеління наповнювати землю Його образами (Бут. 1:28).
Що ж собою уособлюють гомо- і лесбіпари? Чи є їхнє життя проявом Божого образу? Або, принаймні, прагненням до цього? Чи можна ці пари назвати відповідними хоча б за статевими відмінностями? Чи міг Бог створити те, що згодом засудить (Лев. 8:22)? Відповідь очевидна.
Бог НЕ любить їх «такими», як вони є (хіба тільки якщо любов — це довготерпіння)
У сучасному християнстві поширені фрази на зразок: «Бог любить усіх людей», «Бог любить тебе, який ти є» і найнебезпечніша — «Бог любить грішника, але ненавидить гріх».
Згідно з Біблією Бог може любити людей по-різному й при цьому залишатися справедливим і благодатним, тому що всіх любить незаслужено й понад заслуженого.
Бог посилає дощ, сонце (від яких залежить усе наше матеріальне життя) на злих і на добрих (Мт. 5:45). Це загальна благодать (любов), яку отримують усі.
Бог особливо любить ізраїльський народ, і ніякий інший не любить так, як його. Бог особливо любить Церкву Христову. І навіть до кожної окремої людини проявляє Свою «особливу» любов, даруючи такі таланти й можливості, які не отримують інші.
Кілька слів стосовно диференціації грішника та його гріха. Так, найчастіше в Писанні Бог виражає ненависть до гріха. Наприклад: «Бо Господь Я, і правосуддя кохаю, і ненавиджу розбій та кривду, і дам їм заплату за чин їхній по правді» (Іс. 61:8).
Якщо Бог любить грішника, то чому б не утопити в пеклі гріх замість людей? Чому Христос, а не гріх, був розп’ятий на хресті?
Не хочу сказати, що мої міркування тут достатні, але, принаймні, потрібно якось «перевизначити» любов Бога до ЛГБТ-меншин. Так, Він і ніхто інший дає їм жити й іще не послав у Своєму гніві дощ із сірки на їхні місця проживання. Так, Він може їх спасти та змінити серця (і є чимало таких прикладів). Але Бог особливо (у розумінні спасіння від гріха й освячення) любить людей на підставі Христа, а не просто тому, що Він є любов. Любов дорого коштує. Ця ціна — Божий Син. Її необхідно було заплатити через Божу справедливість, бо «покарання за гріх — смерть». Чия смерть? Того, хто грішить. Та Христос не згрішив і, бувши праведною Боголюдиною, заплатив за гріх віруючих своїми стражданнями… (2 Кор. 5:21).
Отож, чи правдиві ми, коли кажемо будь-кому: «Бог тебе любить…», — і додаємо: «…але ненавидить твій гріх»? Не однозначно! Бог любить будь-яку людину як Своє творіння. Та Бог особливо любить тих, хто приймає заступницьку жертву Христа, починає ненавидіти гріх (після першого!!!) і любити святість (1 Тим. 4:10)!
Чому ці деталі такі важливі? Тому що вони загострюють питання вічного спасіння через Христа. І тому що вони (як наслідок спасіння) мотивують серйозно ставитися до гріха тих, хто вже спасенні.
Проблема ЛГБТ-меншин — це НЕ хвороба, якість характеру чи особливість психіки
У XІХ ст. у Ганновері (Німеччина) жив Карл Генріх Ульрихс, який вирішив довести світові, що «любов між чоловіками не порок, а особливість психіки». Він написав кілька монографій, у яких описав гомосексуальну особистість, увів термін «сексуальна орієнтація» і припустив, що вона є вродженою й незмінною, а значить, природною. Звичайно, процес прийняття його ідей дещо затягнувся, але завдяки багатьом «ученим» до кінця XX ст. нетрадиційну сексуальну орієнтацію визнали безневинною.
Але в Біблії неодноразово й недвозначно сказано, що гомосексуалізм (як і лесбійство) — гріх. Звернімо увагу хоча б на текст з Послання апостола Павла до римлян: «…їхні жінки замінили природне єднання на протиприродне. Так само й чоловіки, позоставивши природне єднання з жіночою статтю, розпалилися своєю пожадливістю один до одного, і чоловіки з чоловіками сором чинили. І вони прийняли в собі відплату, відповідну їхньому блудові» (Рим. 1:26-27).
Наші аргументи:
по-перше, одностатеві стосунки — неприродні (у першому пункті про це вже йшлося);
по-друге, це рішення й дія, тому що сказано: «замінили», «розпалилися», «чинили»;
по-третє, це названо соромом і блудом;
по-четверте, за це належить прийняти відплату, що часто відбувається вже на землі через проблеми зі здоров’ям, венеричні захворювання та СНІД.
Цей текст побічно з’ясовує питання причини надбання нетрадиційної орієнтації в дитинстві або в певнім середовищі.
Ми добре зробимо, якщо з розумінням ставитимемося до тих людей, які свого часу стали жертвами сексуального гріха одного з батьків, родича або будь-якої іншої людини. Безперечно, обставини — це дуже сильний фактор. Але НЕ вирішальний!
Не треба забувати про людську гріховність, що активно діє в серці навіть маленької дитини («нахил людського серця лихий від віку його молодого», Бут. 8:21). І це серце, як і в дорослих, — «найлукавіше над все та невигойне» (Єр. 17:9). Дуже боляче слухати історії про сексуальне насильство, особливо з уст потерпілого, але ми не можемо не погодитися з Писанням у будь-якій ситуації: «Але кожен спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною. Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть» (Як. 1:14-15). Людина може стати жертвою ситуаційного зла (що скоїв хтось інший), та вибір морального зла завжди за нею (хоча в цьому випадку тиск ситуаційного зла дуже великий).
Можливо, хтось запитає: «А як стосовно інших гріхів? Адже перед Богом немає градації гріха. Чому ж усі так заповзято засуджують ЛГБТ? На якому щаблі нетрадиційні статеві стосунки в переліку гріхів?»
Так, перед Богом усякий гріх гріховний. Але кожен гріх виміряється ще й наслідками та ступенем впливу на навколишніх. Тому й міра покарання в судах може відрізнятися залежно від тяжкості злочину.
Чим же погані гомосексуалізм і лесбійство або, зокрема, така демонстрація гріховного способу життя як гей-парад? Адже навіть якщо в нас у країні його ніколи більше не буде, грішників менше не стане?
Парад — це публічний, урочистий хід. І будь-який парад щось «говорить», «проголошує», «проповідує». Що ж ми можемо «почути», спостерігаючи гей-парад? Як ми це собі тлумачимо? Як ми на це реагуємо? Як пояснюємо дітям? До того ж, усе починається з маленького й «безневинного»: парадичок, парадик, парад, парадище… Содомляни (Бут. 19) і веніамінці (Суд. 19) свого часу також організували «мирну» ходу, щоб виявити гостинність щойно прибулим чоловікам. У тих випадках гріх досяг свого апогею й був покараний Богом дуже страшно.
Підгодівля гріховної природи людини гріховними вчинками поступово розвиває усталений, звичний гріх, і, зрештою, людина вдосконалюється в гріху. Сьогодні вони прямували однією сотнею. Наступного разу їх буде більше. Потім вони почнуть знімати із себе одяг. А коли зовсім не буде чого знімати, почнуть знімати його з навколишніх.
Ну й, нарешті, неприродне використання тіла — це плід, а не корінь. Одна справа — заборонити парад, інша — впровадити закони, що засуджують мужолозтво, і зовсім інша — змінити гріховне серце, з якого народжуються всі ці неприємні для ока плоди.
Спочатку люди змінюють об’єкт поклоніння у своєму серці (ідеться не про храм, у який ми ходимо, а про храм, що збудований у нашому серці): залишивши Творця, поклоняються творінню (Рим. 1:22-24).
Потім вони змінюють спосіб мислення: з істини на неправду (Рим. 1:25).
І, зрештою , змінюють спосіб поведінки: із природної на протиприродну (Рим. 1:26-27).
Зверніть особливу увагу на список гріхів поведінки, поданий у кінці цього розділу: «А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні, видав їх Бог на розум перевернений, щоб чинили непристойне. Вони повні всякої неправди, лукавства, зажерливості, злоби, повні заздрости, убивства, суперечки, омани, лихих звичаїв, обмовники, наклепники, богоненавидники, напасники, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухняні батькам, нерозумні, зрадники, нелюбовні, немилостиві. Вони знають присуд Божий, що ті, хто чинить таке, варті смерті, а проте не тільки самі чинять, але й хвалять тих, хто робить таке» (Рим. 1:28-32). І все це народжується не з обставин, а із зіпсованого серця.
Ситуація НЕ безвихідна
Це стосується, по-перше, зміни серця й способу життя людей, які «вільно» грішать і пишаються цим.
Бог довготерпить грішника (але ми не знаємо, коли цьому терпінню настане край. Небезпечно жити під постійною загрозою покарання, адже Божий гнів реальний, Рим.1:18).
Бог прощає грішника, що кається перед Ним, завдяки жертві Ісуса Христа (Ів. 6:37).
Бог дарує праведність Христа тому, хто щиро покаявся (2 Кор. 5:21).
Бог дає новій людині силу та здатність змінюватися й долати спокуси й випробування у житті (Дії 1:8; Еф. 1:18-19; 5:18-20).
Бог дає людині безліч засобів, за допомогою яких вона духовно міцніє й росте. Приміром, Слово (2 Тим. 3:16), молитва (Еф. 1:15-19), церква (Еф. 4:10-16).
По-друге, що стосується «парадних» явищ. Найперше завдання, яке стояло перед апостолами й учнями Христа, — проповідь Євангелії й збудування Церкви Христової. Протистояти явищам гріха без цього — просто утопія. Гріх буде, як занурений у воду м’ячик, постійно виринати із серця то тут, то там, то в одному, то в іншому. Він і в серцях християн намагається діяти, а без віри в Христа й преображення серця немає жодної надії на реальні довгострокові зміни.
Можливо, це й непогано — збирати підписи, представляти біблійну позицію тощо, але недостатньо. Варто пам’ятати, що ніхто нам не обіцяв остаточного викорінення гріха на Землі. Навіть якщо ми кинемо всі сили на євангелізацію цього світу, немає гарантії, що все відразу ж зміниться.
Найкраще, на мій погляд, — це впливати на свого ближнього, на того, хто до вас прислухається. У тому числі й на того, у кому ви бачите «великого» грішника.
Якщо, приміром, у товаристві зайде розмова про людей з нетрадиційною орієнтацією, як ви будете реагувати, що скажете? А якщо станете спостерігачем гей-параду чи «французького» поцілунку двох чоловіків(жінок) у громадському місці? Готуйте своє серце до того, щоб виявити євангельську любов. Вона не пасивна, але й не агресивна. Вона сміливо заявляє про гріх і дає надію на прощення й зміни.
Ми не можемо зобов’язати всіх однаково реагувати на київський, одеський чи ще якийсь гей-парад. І соціальні мережі, у цьому сенсі, далеко не всемогутні. Але ми знаємо Того, Хто може все. Нехай кожен із нас стане інструментом у руках Всемогутнього Бога, щоб вчасно послужити, насамперед, своєму ближньому.
Артем Приступа,
менеджер зі зв’язків із громадськістю МГО «Надія — людям»