Наркоманія — поняття, котре не так давно з’явилося в підручниках із медицини, а наслідки її вже у великих масштабах загрожують здоров’ю нинішнього і майбутнього поколінь. Обплітає цей павук цвіт нації — молодь, вводить у неї свою отруту, чекає її смерті, підживлюється й шукає нову здобич. Це ніби й не особливо небезпечна інфекція, не СНІД, не рак і навіть не атипова пневмонія. На перераховані захворювання кожен може занедужати мимоволі. А наркотик — це жало добровільної смерті. Спочатку воно для спроби, ради «понту» у компанії, як самоутвердження тощо. Скажете, що це через брак інформації про наслідки? Ні! Усім усе вже добре відомо. Ще років 25-30 тому про це боялися говорити, навіть визнати, що у нас зароджувалася така проблема. Але тоді наркоманами були одиниці. Нині про наркоманію говорять стільки, що обізнаність у питаннях наркотиків, як не парадоксально, стала слугувати не профілактикою, а нерідко рекламою.
Наркоманія — не якесь ізольоване зло. Воно запускає ланцюгову реакцію, котра спрямована на самознищення, бо паралізована наркотиком свідомість веде до розпусти, випадкових вагітностей, абортів, СНІДУ, вірусних гепатитів… Як же призупинити це нашестя? Заборонити вирощування маку, коноплі та виготовлення з них наркотичних препаратів? Але для чогось же ці рослини є в природі! Навіть в організмі людини є опіатні рецептори, котрі активізуються під час болю й виділяють внутрішні наркотичні речовини. Знаємо й те, що наркотики незамінні в медицині: хірургії, онкології (особливо), акушерстві й гінекології. Бог дозволив людині відкрити ці речовини. Ними можемо зменшувати біль і страждання тяжкохворим людям. У випадку ж наркоманії маємо з точністю до навпаки. Здорові, молоді, гарні роблять себе інвалідами. Шукають короткочасного задоволення з гострими відчуттями. У результаті наростаючої потреби виникає залежність. А далі — порожнеча в голові й серці, перебудова всього стилю життя на «дозу» і нічого, крім неї.
Перші наркомани були направду соціально невлаштованими членами суспільства. Тепер об’єктом ураження є молоде покоління з доволі заможних сімей, у представників котрих є все, не вистачає тільки гострої приправи до відчуттів. Ось і смакують її в барах, на дискотеках, добралася наркота й до навчальних закладів, а найстрашніше — до школи. Ми, лікарі та батьки, кажемо наркотикам: «Ні!» Діти ж розуміють це по-своєму, бо заборонений плід завжди вабив, починаючи зі спокуси Адама і Єви. Потім схвильовані батьки шукають допомоги в медицини, екстрасенсів, шептух. Бо наркоманія — це не тільки фізична, а й психічна (психо; грец. Ψυχή − душа) залежність. Її лікування має бути комплексним: медики мають лікувати тіло, а духівники — боротися за душу хворого. Усе це дуже складно. Набагато простішою, кориснішою й дієвою була б профілактика наркоманії, а саме — підвищення духовного рівня суспільства. І почати її мали б перш за все батьки. Ті, хто дав життя, повинні виховувати дитину в Божому Дусі, а заклади освіти продовжувати це, даючи освіту світську (грецькою — profano) і духовну (sacralo). Відкриття комп’ютерних класів і запровадження уроків інформатики, поява нових спортивних секцій мали б урівноважуватися відповідною кількістю уроків християнської етики, і не тільки як факультатив для окремих класів у школах, середніх та вищих навчальних закладах, а й катехизації в організаціях усіх рівнів. Щоб усі, хто хоче чути слово Боже, мали таку можливість.
Гармонійний розвиток людини захистить суспільство від спокус, які нав’язує світу лихий князь, зокрема й від наркоманії. «Бо Боже слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного» (Євр. 4:12). Воно сильніше й переможе. У цьому вже переконалися ті, хто просив у Бога спасіння їхніх дітей від наркоманії, вірив, поклав на Нього надію і продовжує з подякою в любові Йому служити.
Галина Бараболя,сімейний лікар, учитель християнської етики, член НСЖУ