Слова, народжені на війні…

Малюнок Наталії Кириченко

• Тюльпани на землі. Галина Левицька
• Чорне небо. Олександр В’ялов
• Бог спить. Дмитро Довбуш
• Коли Христос приходить у життя. Наталія Мартинюк
• Так важко віднайти тепло, коли морози. Іванна Могилевська
• Хто був на війні. Віра Муляр
• У славу заховаюся Твою. Віра Муляр
• Різдвяні нариси. Віра Муляр
• Ти для нього притулком була. Віра Муляр
• Бог забирає хоробрих. Віра Муляр
• Тепленько, тактовно, тихенько до нас завітала осінь… Віра Муляр
• Коли нестерпно боляче від втрати. Віра Муляр
• Мокрі вишні скроплені дощем. Віра Муляр
• Мій Добрий Пастир, Ти мене веди. Віра Муляр
• Він не спитав: «Чому так довго?» Віра Муляр
• Прийде розплата. Віра Муляр
• Як тобі спиться, кате? Віра Муляр
• Молитва. Юрій Вавринюк
• Як же вас багато полетіло. Галина Момот
• Це жорстоко і незбагненно. Альона Васильченко
• Везуть синів на мамині пороги… Світлана Мельничук
• А Він моливсь. Марина Лавришин
• Бог усім володіє. Ірина Драганчук
• Синові. Неля Стратюк
• Читаю псалом дев’яносто. Наталія Педченко
• На дворі холоднішає. Олександр В’ялов
• Спливає все. Вода, і кров, і сльози. Олександр В’ялов
• За що ж любити країну… Олександр В’ялов
• Я сьогодні вірю в церкву. Олександр В’ялов
• Люби! Олександр В’ялов
• Що робити з душею. Олександр В’ялов
• Коханий. Алла Кириченко
• Мов дитя. Алла Кириченко
• П’ятсот днів. Ганна Самолюк
• Скажи мені… Євгенія Комарова
• Кров кричить про помсту. Віра Муляр
• Дай нам, Боже, трішечки тепла. Віра Муляр
• Коли смерті так багато навкруги. Віра Муляр
• Гіркий полин кривавої Голгофи. Віра Муляр
• Моя земля, моє коріння… Віра Муляр
• Народу син. Віра Муляр
• Тужливий відгомін над світом лунає. Віра Муляр
• Люди з граніту. Віра Муляр
• У мирному небі. Віра Муляр
• Український солдат. Світлана Гуцуляк-Федорович
• 1 Вересня 2022. Тетяна Кісельова
• З Днем незалежності, наша Україно! Андрій Жук
• Чи знаєш?.. Петро Половко
• Дай, Боже, пережити цю війну. Наталія Кішовар
• Я повернуся. Людмила Григоренко
• Мамо, я на небі, я — хмаринка. Валентина Чародейка
• Ціна хліба. Ольга Марчук
• В той ранок. Ірина Драганчук
• Принеси мені гарну новину. Ірина Драганчук
• У нас тут війна. Олег Блощук
• Пам’ятай. Олег Блощук
• Господи, в нас почалася війна. Олег Блощук
• Пам’яті всіх маленьких янголяток… Юлія Кострова
• Звернувся Бог до України. Юлія Кострова
• А я було зневірилася. Юлія Калашник
• Що для мене значить Воскресіння? Іванна Могилевська
• Я дякую Господу щиро за тата. Іванна Могилевська
• Рукою Батька береже. Іванна Могилевська
• Вже більше не сон… Іванна Могилевська
• Втеча з окупованого дому. Володимир Шишков
• Краса не врятує світ. Дмитро Довбуш
• Мантра дому. Дмитро Довбуш
• Давид. Дмитро Довбуш
• Нащадки. Дмитро Довбуш 
• Спека. Дмитро Довбуш
• Чорна діра. Дмитро Довбуш
• Молитва міст. Дмитро Довбуш
• Великий день. Дмитро Довбуш
• Саваот. Дмитро Довбуш
• Петиція #136. Дмитро Довбуш
• 24-те. Дмитро Довбуш
• Закрийте небо. Павліна Кібіт
• А весна цьогоріч в сльозах. Ju Lia
• Сіріє небо весняне. Ju Lia
• Коли весь мій світ — на дрізки. Ju Lia
• Червоно-чорним палає небо. Ju Lia
• А жнива цьогоріч не такі, як колись. Ju Lia
• Коли ніч розкидає крислаті загрозливі тіні. Ju Lia
• Знов лунає тривога. Ju Lia
• Ми молимося за вас. Ju Lia 
• А Ти всюди зі мною. Ju Lia
• 100 днів війни. Олена Двірна
• Маріуполь. Віталій Пушкар
• Очищення Господнє. Віталій Пушкар
• Я плачу, не тому що я слабка. Христина Сливчук
• Тужить голуб на старій вербі. Лідія Вудвуд
• Молитва. Лідія Вудвуд
• Тримайся, лебідко! Леся Кесарчук
• Гудуть у небі дрони. Артем Сенчило
• Я знаю, як чекати із війни. Ірина Бжезінська
• Чекаю літа… Людмила Галінська
• Останній раз дзвенить для них дзвінок. Орест Міщанчук
• Самотнє місто. Ірина Курченко
• Весна. Тебе чекаю в 23-му. Ірина Курченко
• Хтось каву п’є. Автор невідомий
• Я прийду з війни і гляну в очі. Вадим Вовк
• Щастя чалапає сонно по хаті. Оксана Гривул
• В цій абсолютній темряві. Evi Linn 
• Весна двадцять другого. Evi Linn
• Щит Божий. Галина Левицька
• Шум дощу. Галина Левицька
• Ім’я Господнє — то могутня вежа! Галина Левицька
• На мотив 141-го псалма. Галина Левицька
• О Боже! Галина Левицька
• Якби не Господь був з нами. Галина Левицька
• Краще. Алла Кириченко
• Новітня українська школа. Алла Кириченко
• Пан панів. Алла Кириченко
• Острів Зміїний. Алла Кириченко
• День матері. Алла Кириченко
• Освіта. Алла Кириченко 
• Правда. Алла Кириченко
• За нами — Україна і Дніпро. Сергій Рачинець
• Стою на колінах, вмиваюсь сльозами. Леся Данильчик
• Харків, Дніпро, Запоріжжя, Умань… Олександр В’ялов
• Хто я сьогодні? Олександр В’ялов
• Дай знайти сьогодні Тебе. Олександр В’ялов
• Навіщо скиглити. Олександр В’ялов
• Час. Олександр В’ялов
• Щоночі. Олександр В’ялов
• Сто днів війни. Олександр В’ялов
• З подякою спішу до Тебе, Боже. Олександр В’ялов
• Сьогодні чув пташиний спів. Олександр В’ялов
• Просто вір. Олександр В’ялов
• Дожити до ранку — кому це під силу? Олександр В’ялов
• Війна оголює нутро. Олександр В’ялов
• Отче наш, що на небі, Єдиний! Олександр В’ялов
• Підняти погляд до небес… Олександр В’ялов 
• Наче пазли з різних наборів. Олександр В’ялов
• А про людей, травмованих війною. Олександр В’ялов 
• …Йдуть запеклі бої у серцях. вашніра токаля 
• Ми й не знали, що так її любимо. Надія Горбатюк
• Чи чуєш, як плаче дитина в підвалі… Наталія Доля
• Молитва України. Наталія Доля

*************************************************

***

Коли Христос приходить у життя,

Приносить Він тоді з Собою зміни…

І не таким стає вже майбуття,

І не в той час схиляються коліна…

Коли Христос приходить у життя,

Не все так, як ми мріяли, стається…

Отримуємо з Неба відкриття,

І Божий план нам незручним здається…

Почувши Гавриїлові слова,

Ще зовсім юна дівчина Марія

Дозволила, щоб в тиху ніч Різдва

Збулися не її, а Божі мрії…

Комфорт могла би вибрати вона,

По-своєму піти нічним містечком…

Та Богу покорилася сповна,

Її зустріли  ясла і овечки…

Коли Христос приходить у життя,

То змінюються в напрямках дороги…

Ось Йосип сам… змішались почуття…

Хіба він дбати буде про Святого?

А міг слова відкинути з Небес,

Марію міг від себе відпустити…

Тоді тягар незручностей би щез

І легше би було життя прожити….

Та все прийняв, як повелів Сам Бог,

Бажань своїх вже майже не лишилось…

І ось у Вифлиємську ніч для двох

У яслах Немовлятко народилось…

Коли Христос приходить у життя,

Тоді у рух приходять наші ноги,

Йдуть пастухи побачити Дитя,

І мудреці вже рушили в дорогу…

А в Небесах теж рух і метушня,

Бо на планету провели Месію…

Хтось це звіщає нині у  піснях,

Ще чути з висоти слова  надії…

Коли Христос приходить у життя,

То часто перекреслюються цілі…

Міняються і плани, й почуття,

І відчуваєш в серці біль Рахілі…

Ти йдеш туди, куди так важко йти,

Уламки власних мрій порою бачиш…

Не знаєш, де притулок віднайти,

В переживаннях тільки гірко плачеш…

Прийнявши волю Господа святу,

Таку, здається нам, незрозумілу,

Ми правильно поставимо мету,

Обернеться у благо наболіле…

І зрозумієш річ одну тоді,

Що краще подих Бога біля себе,

Дорожчий хлів, ніж замки золоті,

Ніж цілі всі, досягнуті без Неба…

Переживеш ти благодать Різдва,

Тоді здолаєш шлях до Вифлиєму,

Коли промовиш Господу слова:

“Мені по Слову буде хай Твоєму “…

Мартинюк Наталя

***

Так важко віднайти тепло, коли морози.
І це не лише про погоду, заметіль.
Це і тоді, коли в очах застигли сльози,
У серці холод, смуток, тяжкий біль.

Таке пізнаєш ти хоч раз, як втратиш:
Тобі пече, не знаєш, де піти,
І ти один собі вже не зарадиш,
Бо із минулим – спалені мости.

Таке відчуєш ти хоч раз, коли не стане
Когось близького, рідного душі,
Тоді так важко, і на серці рани
Тоді ти як німий, на самоті.

Не знаєш, як тоді покликать Бога,
Нема і слова, що тоді сказать..
Здавалося б, що на устах промова,
А з уст – лиш пар, виходить лиш мовчать.

Тоді ти просто опускаєш руки,
Бо сили славить в тебе вже нема.
Тоді лиш Бог, Його незримі руки,
Тебе в обіймах трепетно трима…

…

Бо Бог – Він знає, бачить, відчуває,
Бо Син вмирав у Нього на очах..
Бо розпинали, там Його вбивали,
Лилася кров Святого, як вода.

Він вже це пережив, Він вже відчув це,
Він на Собі поніс, щоб потім зрозуміть,
Щоб знать, як помогти, чого торкнутись,
Щоб зменшить біль, і очі щоб відкрить.

Щоб стерти сльози, випростати плечі,
З кутка щоб витягти замучене дитя..
Як ніжний посуд, щоб не понівечить,
Простяг Він руку доброго Отця.

…

Буває важко, і думки приходять,
І сльози знов зʼявляються в очах,
І це природньо, що близькі відходять..
Мене, Господь, молю, тримай в Своїх руках.

Іванна Могилевська

***

***

Мамі загиблого захисника України

Ти для нього притулком була, коли світ ще не чув його голос і стукіт відважного серця…
і в пісочниці певно йому подавала лопатки і різні відерця.

Ти була його «за», коли чулось зневажливе «проти»…
ти давала наnхнення, аби підкоряв він висоти.

Твоє око настільки зірке, що ловило душі його рухи…
і в молитві про нього напевно щодень піднімались до Господа руки….

Ти раділа за нього, коли він грав у футбол,
і напевно пишалась, як вдавалось забити гол.

Ти співала йому колискових та читала казки.
Формувались стосунки, ліпились душі звʼязки.

Він тобі довіряв, він дзвонив коли міг,
і радів, як ступав на батьківський поріг…

А сьогодні зраненька долетіла ця звістка до вух,
і тепер забиває від гіркого болю твій дух,

бо прощатися з сином тебе ніхто не навчив,
не існує такої науки на світі й таких вчителів.
Віра Муляр

*** 
Памʼяті Романа Корнійчука

Бог забирає хоробрих,
в небі нема боягузів.
Там зустрічають готових,
тих, хто прикрив своїх друзів.

Воїн стає до бою,
в нього лиш честь і зброя,
боляче аж до вою –
душа покидає героя.

Світло з небес засяє,
памʼять в серцях не гасне.
Місто його стрічає,
«Слава відважним!» – гасло.

Праведний не вмирає,
той хто любив – воскресне!
Сльози вдова втирає,
аж поки крига скресне.

Горя гірка хлібина
Ділиться всім по крихті.
Це ж бо чиясь дитина!
Памʼять складеться у віхті.

Ми почекаємо трохи,
адже колись у двобою
Лев із коліна Юди
Смерть переміг Собою!
Віра Муляр

*** 
Тепленько, тактовно, тихенько до нас завітала осінь…
Горобинно, каштанно, спонтанно на зустріч вона запросить…

Вечорово, кавово, ласкаво на плечі накинула шаль…
Через мудрість, врожай і досвід задивилася, як крізь вуаль…

Задумливо, мріяно, міряно до неї ідемо знов…
Неспішно, поблажливо, стримано про думи свої промов…

Поговоримо, побалакаєм, разирнемо у суть речей,
Над водою, неначе в дзеркалі, видно світло твоїх очей.

Політаємо, поширяємо у красиву небесну даль…
Покидаємо, полишаємо і журбу, і гірку печаль…

Покурличимо, поґелґочемо, поспіваємо серед зір,
Завітай, зазирни до осені, сірим будням наперекір.
Віра Муляр

*** 

«В Ньому було життя, і воно було Світлом для людей» (Ів. 1:4)

Коли нестерпно боляче від втрати
і забиває подих від туги,
коли так наполегливо й завзято
життя і смерть кладеться на ваги,

коли межу можливостей проходять
тіла і душі втомлених бійців,
питають люди: «Господи, ще довго?!
Нема живого місця від рубців!»

Ідуть вкраїнці з прапором крізь темінь,
долину покриває сиза тінь.
Крізь вий тривог, крізь гуркіт артилерій
летять, як журавлі, летять в ірІй.

Здається, що кінця тому не видно,
і звір шалений жадібно завив,
а нам усім від того так огидно,
що вже немає сліз, немає слів!

Лише щодня все «Плине й плине кача…»
Дитя цілує в рамочці портрет.
Така вже в нас з сусідами невдача,-
затягнемо міцніше турнікет.

Ти де, Ісус? Ти де, Небесний Батьку?
Народ в молитві, рвемо небеса!
Чекаємо, надіємося щиро,
Ти ж вмієш сотворяти чудеса?!

А Він тим часом миє брудні ноші,
і слухає бійця серцебиття.
Ніяк інакше, бо щодовші ночі,
то ближче Воскресіння і Життя.
Віра Муляр

***

Мокрі вишні скроплені дощем,
Вмитий ранок і прибиті квіти.
Дні летять, стискає душу щем-
Вже такі дорослі юні діти…

Боже літо нам малює день,
Червоніє сонце величаво,
А душа співа сумних пісень –
Зерна волі сіються криваво.

Через війни змішується світ
У тугу болючу і жилаву.
Дай нам, Бог, не загубити слід,
Зберегти надію й віру жваву.

Мирні ранки – дорога ціна:
Хтось не спить і гонить пошесть люту.
Не зміліє людяність до дна,
Поки в Бозі маємо спокуту.

Плине сік вишневий по руках…
Може вийдуть пироги, як в мами.
Простота у діях і думках…
Вічність бʼється у віконні рами.
Віра Муляр

***

«Я Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають» (Ів. 10:14)

Мій Добрий Пастир, Ти мене веди
до тихої оселі, до води.
Залишу гомін, шум і метушню,
прийти в Твою присутність поспішу.

Сиджу. І часу ніби вже нема,
для Тебе вічність вся, і не дарма
Ти споглядаєш світ із висоти,
але сьогодні тут лиш я, лиш Ти.

Перед Тобою серця мого суть,
Ти бачиш, звідки корені ростуть.
З Тобою бути – кращий варіант.
Від Тебе Слово, наче діамант.

Набудуся у хмарі доброти,
попереду дорога до мети.
Веди мене, мій Пастир до осель,
Ти знаєш шлях серед проваль і скель.
Віра Муляр

***
Він не спитав: «Чому так довго?».
Не докорив, не відігнав,
лише розкрив Свої долоні.
ПРИЙНЯВ.

Коли в тривозі, наче в морі,
і хвиля хвилю накрива, тону,
здається, але знову від Нього чую:
«Я ПРИЙНЯВ».

Від суду, докорів сумління,
від болю гіркої вини,
коли душа тремтить в безсиллі,
біжу щоразу я туди,

де Бог Незмінний і Присутній,
притулок, захист обіцяв.
Де тінь хреста, розкриті руки…
Він все звершив, усіх ПРИЙНЯВ
Віра Муляр

***

Прийде розплата

Серійні вбивці, нелюди, кати.
Прийде на вас гнів Божий і розплата,
підступно, серед ночі, в дім летить,
на мирні голови, раптова смерть крилата!

Тремтячі руки наших вояків
тримають яблуко і плачуть у долоні,
бо ви в цинізмі, ненависті злій
морили хлопців голодом в полоні.

Ваш почерк нам відомий через час:
тортури, смерть, руйнація в усьому.
Як спрут пустили щупальці й не раз
хотіли вкрасти пісню нам і мову!

Світ у гріхах потворних і страшних.
Російський оскал і брехня кривава.
Ви купували душі й голоси,
і навіть мала успіх ваша справа.

Невинно вбиті душі у Творця,
їх кров кричить про помсту справедливу!
Напевно, месник Божий при дверях,
тримає меч і чашу повну гніву!
Віра Муляр
***

Як тобі спиться, кате?
Руки в крові помиті!
Смерті лице кострубате
Поряд з тобою щомиті.

Що тобі сниться, вбивцю?
Тіні померлих ходять
І у страшну темницю
Душу твою заводять.

Чи не біжить по жилах
Страх і гірка провина?
Може насниться мати,
Що не діждала сина?

Може присниться воїн,
Що попросив пощаду?
Й раптом відчують ніздрі
Трохи пекельного чаду.

Вуха твої почують
Лемент дзвінкий дитини…
Думи важкі кочують,
В мозку страшні картини.

В темній, пустій тривозі
Ранок тебе зустріне.
Йдеш по широкій дорозі,
Доля твоя загине.

Ти не закінчиш почате,
Помста від Бога в дорозі!
Як тобі спиться, кате?
Жертви твої на порозі…
© Віра Муляр

***

Молитва

***

***

***

***

Чи знаєш?..

Коли ти молився,
Деякі сміялись.
А ракет, десь тридцять,
Зате не зірвались.
А одна зірвалась,
Поле все спалила.
Двадцять наших хлопців –
Всі живі, не вбила.
Коли ти молився,
То гоїлись рани.
Через цю молитву
Син вернувсь до мами.
Тож складай долоні –
У молитви крила.
Воякам в полоні –
Буде їм, як сила.
Коли ти молився,
Деякі ще спали.
Київ мали взяти
За три дні – не взяли.
Далі так молися,
Щоби була змога.
Як буде молитва, –
Буде перемога!
А тепер знаєш…?
о. Петро Половко

***

Дай, Боже, пережити цю війну,

Не впасти духом, не зламатись.

Дай, Боже, не пізнати чужину,

У ріднім домі миру дочекатись.

Дай, Боже, лиш надійне укриття

Від куль ворожих і ракет у небі.

Дай, Боже, зберегти своє життя,

Щоб іншим помагати у потребі.

Дай, Боже, сили, витримки подай,

І щоб зневіра потайки не кралась.

Дай, Боже, захистити рідний край,

Щоб наші діти жити тут зостались.

Дай, Боже, світлої надії на добро

І на Твою одвічну справедливість.

Прийде кінець, розвіється все зло

І зійде на Вкраїну Божа милість.

Наталія Кішовар

***

В той ранок сонце трохи запізнилось
І прогриміли вибухи до сходу дня.
Хай був би сон, хай би це лиш наснилось.
Та ні… Загарбницька прийшла нога.
Прийшли, щоб нищити, щоб катувати,
В бруднім взутті ввірвались в серця храм.
Вбивають, начебто щоб врятувати.
Нівечать, «мирним» прикриваючись ім’ям.
Лишились люди.. люди, чи з них тіні?!
Земля покрилась «килимом» з могил.
Щоб вижити в самотності пустині
Чи не забракне всіх можливих сил?
Із ними плаче місто, плаче небо
Який же це важкий, нестерпний біль
Німе питання: та хіба так треба,
Щоб мирний люд був та ворожа ціль?
Моя незламна, зморена країно!
Не легкий шлях далося тобі йти
Ти розквітала. Ти звучала солов’їно,
А душу-пісню розтоптали злі кати.
Та в цій страшній, виснажливій тернині
Єдине, що втішає, далебі:
Господь Свій суд і кару не зупинить!
Це буде гірше, ніж жадається тобі.
Йому належить помста і відплата
Від Нього не сховатися ніде.
І кожен руйнівник, за кожну страту
Від Його сильної руки впаде.
Нова епоха, новий хід історій
Невдовзі розпочнеться і тобі.
На Українських, звільнених просторах
Співати знову будуть солов‘ї.
Той спів вітри підхоплять і дерева
Карпатські гори і херсонський степ
Азовське море, води у джерелах…
У кожнім серці пісня проросте!
Ми ще зустрінемо в Криму світанок
В Луганську славний пролунає гімн.
І попри ночі темінь буде ранок,
Який за сонцем йтиме навздогін.
Ірина Драганчук, 03.05.22 р
***

Принеси мені гарну новину,
Як дарунок цієї весни:
Що поглинула зло трясовина,
І живі Українські сини
Ти скажи: Перемога за нами!
Ворог знищений, знищений гріх
І радіють стривожені мами,
Обіймають героїв своїх
Всі міста Українські і села
Відбудовані, кращі, нові,
Де гуртом біжать дітки веселі
Босоніж по зеленій траві
Від північних кордонів до півдня
І від сходу на західний край.
Хай зростає нове покоління,
Хай вирує життя водограй.
Переможна, квітуча Країна,
Духом сильна, єдина, одна!
Принеси всім нам гарну новину,
Що закінчилась люта війна!
Ірина Драганчук, 27.04.22 р.
***

У нас тут війна, Ти, Господи, знаєш,
І тут на війні усяке буває:
Як бачу я дурість — то раптом сміюся,
Та більше я плачу і часто боюся.
А як я згуртованих бачу до бою —
Пишаюся ними (і трішки собою,
Що можу, в тилу тут, щось трішки робити
І тим, хто десь там, допомогу явити).
Але все ж найбільше мене зачіпає,
Найбільше насназі у серці сприяє,
Це людяність в час, як її убивають
У Бучі, Гостомелі… десь, де не знаю.
І прошу Тебе, о мій Боже, єдине —
Щоб в серці від всього не вмерла людина,
Щоб плакати міг я від щастя чи болю
Й захоплений був в цьому всьому Тобою…

Олег Блощук

***

Пам’ятай

Всюди привітання, що свята під боком,
А когось уже не привітають,
Бо лягли в окопах. Й тихим кроком
Душі їх у вічність відлітають.
Це у нас тут — олів’є і шуба,
Біганина: що і де купити,
А вони десь там даючи “дуба”
Спокій наш лишились боронити.
Тож у всі святкові темні ночі,
Перед тим як будеш веселитись,
Піднеси до неба свої очі
Й не забудь про хлопців помолитись.
Пам’ятай, що не одненька мати
Хлопця не діждеться вже до хати….

Олег Блощук

***

Господи, в нас почалася війна…
Якось було не до того,
Вести щоденник,
Вона
Ввійшла до життя гучно мого…
Ти, Господи, бачиш усе,
Знаєш, як все закінчити,
Що відвалилось усе,
Чим ми любили хвалитись.
І стало вже головним
Те, що і так мало бути.
Дай, щоб за жахом отим
Те головне не забути…

Олег Блощук

***

***

Що для мене значить Воскресіння?
Що несе для мене хрест Христа?
Не боятись смерті і гоніння,
Не страшитись будучого зла.

Що я можу про цю смерть сказати?
Він не винен був, Він був святий.
Чи готова я ось так страждати,
Полишивши блага й світ земний?

Воскресіння – це не просто дата, –
Це Любов, розп‘ята на хресті;
Це є чудо, це не тільки свято –
Перемога Світла в темноті.

Спершу це страждання, кров і муки,
Потім сльози учнів, матерів,
Розпач, крах, опущені в них руки,
Що робить, ніхто не розумів.

Потім смуток, без Ісуса важко,
Бо у Нім — життя, у Нім — спокій..
Сльози, морок, всюди плач, їм страшно,
Що робить — ніхто не розумів.

Потім — перемога. Після — радість.
Осанна і хвала Йому із кожних уст
Хіба це сталось? Це усе реальність?
Воскреслий.. Рани.. Наш живий Ісус!

Він переміг, Він вже не мертвий, чуєш?
Він заплатив, та так, як ти не міг..
Схилися перед Ним, і ти відчуєш:
Любов і мир лиш біля Його ніг.

Іванна Могилевська

***

Я дякую Господу щиро за тата,
Який захищає країну мою.
У битві сміливій, невпинній, завзятій
Його сохрани, Боже, Тебе молю.

Усе у руках Твоїх, Отче, благаю,
Нехай закінчиться та люта війна,
Хай тато повернеться, я так чекаю,
Чекає і мама, і бабця, й рідня.

Я дякую Господу, що тато є близько,
А що, як поїде в далеку глибінь?
Тоді стережи його, Боже мій, міцно,
Дай сили пройти йому ту далечінь.

Я дякую, Господи, щиро за місце,
В якому зростив мене і вформував.
Я дякую, що Ти з‘єднав нас так тісно,
Любов‘ю Своєю Ти нас оправдав.

Нехай буде кожне серденько з родини
Спасенне Тобою, — о люба сім‘я.
Дай кожного дня, Боже, кожної днини
Нам радісно славити Твоє ім‘я.

Іванна Могилевська, 10.11.22

Рукою Батька береже
Спить солодким сном моя Естер
Добре, що нічого не турбує
Що війна, кривавий людожер,
Не тривожить серце і не цькує

Десь далеко їде чоловік
Він – моя любов, моя потіха
Нас Господь благословив навік,
Я молюсь, щоб скоро він приїхав

За вікном тріпочеться весна
Їй однаково, що в світі відбулося
Бо вона – пробудження, красна
Повне квітів, барв її волосся

Вірю, що ось-ось усе мине
Бог говорить, що Він усе знає,
Що усе забудеться, пройде
Але Він все значно поміняє

Каже, щоб стояли в молитвах,
Щоб взивали, чули Його голос
Були близько з Ним, не на словах
Не впаде без Нього жоден волос

Спить солодким сном моя Естер
Спить спокійно, я її голублю
Вона ще не знає, що тепер,
Але відчуває, що я люблю.

Іванна Могилевська, 25.02.22

***

Вже більш не сон… 
Сьогодні мені снилася війна:
Така сувора, люта, безпощадна,
Понівечені ґанки, і зима..
І всюди морок, темінь безпроглядна.

У цьому сні я бачила біду:
Криваві рани, сльози, плач і розпач.
Здавалося, душа чека весну,
А всюди холод, сніг і лід лиш поруч.

Стільки смертей, стільки печалі й горя,
Стільки думок, не сказаних ще слів,
Стільки страждань, вже виплакане море,
Чому все так, ніхто не розумів.

Та мудрий Бог, в Його руках все дійство,
Ніщо не відбувається само,
Всьому свій час, на все є своє місце,
Все Ним допущене, що тільки не було.

Він всім керує, бачить все і знає,
Допустить – буде, станеться все вмить,
Тому душа іще дихання має,
Що Божа воля так їй повелить.

Хто під покровом Божим пробуває,
В тіні Його той мешкає завжди,
В Нім охорону, спокій відчуває,
Твердиня Він, і захист Він, і щит.

З тенет, із пастки виведе Спаситель,
І моровиця не погубить, не уб‘є,
Він приготовив нам усім обитель,
Він обіцяв, а значить доведе.

Впаде і тисяча, і десять тисяч згине,
Ти вистоїш, бо Він убереже,
Безбожників час незабаром сплине,
А хто у Бозі мешкав, той живе.

До намету удар не наблизиться,
Його Ангел з тобою, Він тебе береже,
І долина підніметься, і гора кожна знизиться,
Буде все, як і має, Він усе стереже.

Під покровом Господнім той, хто того бажає,
Хто чекає приходу Владики, Отця,
Хто всякчас і завжди себе Словом сповняє,
Хто плекає у серці голос свого Творця.

І не бійсь, не страшися, Господь із тобою,
Лиш довірся Йому, і завіт пам‘ятай,
Не покине, врятує, будеш ти у спокою,
Якщо вірно стоятимеш, завжди це знай.

Іванна Могилевська, 16.02.22

***

Втеча з окупованого дому

В нас позаду — Херсон у вологій пітьмі.
Там попереду десь — ворогів блокпости.
І колона долає ґрунтовки й мости
По весняній холодній землі.

Пульс тривожно бринить і гудуть двигуни.
Сірі хмари женуть нас чимдуж.
Кілька сот нас, сполоханих, вирваних душ,
Роздивляємся шлях. Аж ось і вони…

Рух сповільнився вмить, опустилося скло.
Солдатня швидкоруч оглядає багаж;
Чутно гомін короткий, ворожий, не наш.
Можна їхати далі. Невже пронесло?!

Пронесло на цей раз. Скільки буде іще
Цих зупинок і поглядів з-під балаклав?..
Наче вимерлі села. Зажурений став.
Чорно-сірі дерева під сірим дощем.

На узбіччі — згорілі скелети машин,
Придорожні хатини розстріляні вщент.
А в посадках обабіч — тривожний акцент —
Причаїлися скупчення мін.

За селом, за ліском зеленіють поля.
З посічених стволів кров дерев не тече.
Невиразна тривога мій мозок пече,
А надія десь в небі кружля…

Блокпости, блокпости, блокпости, блокпости…
Вирви, ями, залізо, ракети в полях.
Вдалині канонада. Підірваний шлях.
На стовпах — посічені дроти.

Ми — у серці війни. Сіра зона навкруг.
Тут не так вже й давно двиготіла земля.
Зараз тихо. Але ці калічні поля
Пам’ятають, хто ворог, хто друг.

Снігурівка позаду. Нема вороття.
Їдем мовчки. Водій знову тисне на газ.
“Пронеси, пронеси, пронеси усіх нас,
Боже, Ти нам усім — укриття!”

Що там знову попереду? Бачиш чи ні?
Знов блокпост, автомати, мішки і бетон.
Але щось тут не так: майорить, наче сон
Жовто-синій наш стяг в вишині!..

Володимир Шишков

***

Краса не врятує світу

***

***

Давид

***

Дмитро Довбуш

За нами — Україна і Дніпро,
І сивочолий Київ височіє,
І синь небес, як пором,
Пливе кудись у тихе надвечір'я.

Свята за нами батьківська земля,
Не раз сльозами скроплена і кров'ю.
Нас материнська пісня окриля,
В лиху годину береже любов'ю.

За нами — Правда чиста, без прикрас,
Така,як є, її не підробити.
Несуть її і Леся, і Тарас,
І кожний з нас, хто хоче чесно жити.

За нами — Бог, ви чуєте, кати,
Яка чума вас за собою водить?
Ми є народ, і древній, і святий,
Бо крізь віки несемо хрест Господній.

О нелюди, хай буде вам втямки:
Є сила в нас Вітчизну боронити.
Тож смертю смерть здолаємо таки,
Отак,як на Голгофі, наш Спаситель! 
Сергій Рачинець, 05.05.2022 р.
***
Стою на колінах, вмиваюсь сльозами,
Не можу молитву сказати словами,
Та Ти наперед усе, Господи, знаєш,
І кожну сльозу із очей витираєш.

Мій Боже, молитва моя не за себе,
Не прагну даремно тривожити Небо.
Усе, що потрібно, я, Господи, маю,
За інших людей Тебе нині благаю!..

За тих, хто сьогодні в підвалах ночує,
Хто вдень і вночі страшні вибухи чує,
Хто вже призабув запах свіжого хліба,
У кого від дому немає вже й сліду,

За тих матерів і батьків, що ніколи
Не будуть вести своїх діток до школи,
За доньку і сина, що плачуть ночами,
Бо вже не побачать ні тата, ні мами.

Сьогодні, мій Боже, до Тебе молюся
За діда старого, за сиву бабусю,
Що дні доживають в холодній квартирі
(Тікати стареньким від горя несила).

Молюся й за тих, хто, лишивши родину,
Пішов захищати свою Батьківщину,
За тих, хто людей від поранень лікує,
За тих, хто з вогню кожну душу рятує...

Молитву оцю я щодня в серці ношу
І милості, милості, Господи, прошу.
Помилуй, утіш, підкріпи кожне серце,
Спаси й збережи від тенет злої смерті.

Зміцни, звесели, в кого руки охляли...
І тих, що про Тебе ніколи не знали,
Поклич за Собою, дай справжнє прозріння,
Хай кожному явиться, Боже, спасіння!

Благаю Тебе, щоб серця не стверділи,
Щоб вміли прощати й любити уміли,
Нехай душа кожна впаде на коліна
Й пізнає, що в Тебе є поміч і сила!..

Стою на колінах, тихенько шепочу,
За інших людей Тебе, Господи, прошу,
Нехай в небеса ця молитва полине:
Помилуй, мій Боже, народ України!
09.04.2022, Леся Данильчик
***

***

***

***

Щоночі з-посеред
Повітряних тривог
Під плач сирен
Моя душа шепоче:
"Ти тут, Ти поруч,
Мій Господь і Бог!
Тримай всіх нас
В Своїх обіймах, Отче!"
Олександр В'ялов

***
З подякою спішу до Тебе, Боже,
За ніч, в яку Ти нам зберіг життя,
За те, що я сьогодні знову можу
Тепло відчути, мати хліб й пиття.

За воїнів, що героїчно нищать
Загарбників, садистів-ненажер...
За тих, хто дбає, щоб могли поїсти
Старі, жінки та діти дотепер.

Я дякую за ті буденні речі,
Що звик сприймати просто кожен день
За світло, одяг, Intrnet connection...
За всіх евакуйованих людей...

За те, що війни не тривають вічно
І кожна має свій останній день
Я дякую, що Ти його наблизив
Чекаю, вірю: скоро він прийде!
Олександр В'ялов
***
Сьогодні чув пташиний спів,
Що линув, як бальзам...
Для тих, хто трохи не дожив
І не почує сам...

Птахи співали про весну,
Надію та життя,
Вони дивились на війну
З висот свого буття

І навіть спалахи ракет,
Свист моторошний бомб
Не зупинили цей концерт,
Хоч було стільки спроб...
Олександр В'ялов
***
Просто вір, що ти - на тому місці,
На яке тебе привів сьогодні Бог.
Він з усіх можливих диспозицій
Дав тобі найкраще, те що змог.

А війна, а смерть, розлука, страхи?
Задля чого Він їх допустив?
Як душею, серцем не зламатись,
Не злякатись лих та ворогів?

Бог таємно власною рукою
Навіть зло примушує служить
Його добрій і премудрій волі,
Щоб навчити нас як треба жить.

Ми ніколи не збагнем всі цілі
Задля котрих трапилась війна
Але точно вже не будем тими,
Ким були раніше, віддавна

В центрі почуттів, світобудови
Хай сьогодні буде саме Бог!
Він додасть нам мужності, любові,
Зцілення для тіла та думок...
Олександр В'ялов
***
Дожити до ранку — кому це під силу?
Всі плани — лише день один...
Руїни будівель - наочна картина
Того, що застигло в душі...

Гармати, ракети та бомби фугасні
Рвуть вщент звичний спосіб життя.
На нас полювання вчинили завчасно,
Вважаючи люд за сміття...

Я вірю, що скоро прийде перемога
І зброю для вбивства на брухт
Виносити будуть скалічені горем,
Незламні, які доживуть...

А також я бачу, що буде потому,
Коли відбудують міста -
Зігріються душі сумні, непритомні 
Любов'ю Ісуса Христа!
Олександр В'ялов
***
Війна оголює нутро,
На світ виводить потаємне.
Два почуття мені дано
Долати ревно і щоденно...

Це страх зустріти зло та смерть,
Зламатись під ударом болю...
Майбутнє наче шкереберть
Летить з емоцією тою...

А ще є сором, що не зміг
Зробити більше, краще, вчасно...
Минуле, де лише я встиг
Помилок назбирать й нещастя...

З таким незручним тягарем
Повзу до Бога я в молитві,
Щоб жити зараз, одним днем
І встояти в наступній битві...
Олександр В'ялов
***
Отче наш, що на небі, Єдиний!
Дай нам ночі спокійної нині!

Хай святиться Ім'я Твоє, Боже,
Ти для серця надійна сторожа!

Хай прийде Твоє Царство скоріше,
Щоб в душі оселилася Тиша!

І хай воля Твоя лиш здійсниться,
Зникнуть сумніви, віра зміцниться!

Дай нам хліба щоденного нині,
Та зігрій нашу душу і тіло!

І прости нам провини та злочин,
Хай побачать Тебе наші очі!

Не введи у спокусу та визволь
Від лукавого нас незапізно!

Бо Твоє лише Царство та Сила,
Слава вічна та Радості крила!
Олександр В'ялов
***
Підняти погляд до небес...
До Бога, що молитви чує...
Він Powerful, not Powerless
Зло згине, правда запанує!
Олександр В'ялов
***
Наче пазли з різних наборів
Чи уламки глеків та чаш,
Я збираю, відновлюю долю -
По шматках роблю чудо-колаж

Тут змішались минуле з майбутнім,
Страх з надією, радість та гнів,
Сльози, пролиті, стримані хутко,
Щоб тягар було легше нести.

Я не знаю, з якою душею
І коли зможу вийти з війни...
Ким я буду, коли все минеться,
Боже, прошу: допоможи!
Олександр В'ялов
***
А про людей, травмованих війною,
Та тих, хто не повернеться сюди,
Про перспективу відбудови знову,
Про непрості майбутнії роки...
Сьогодні навіть складно уявити,
Але в душі надія таки є:
Господь пошле нам сили пережити
Війну. І згодом відновити все!
Олександр В'ялов
***
...йдуть запеклі бої у серцях
вириваючи все не своє
а на чистих зростають місцях
рідне все
і що в кого є
у когось виростають хліба
хтось вирощує одяг й тепло
щоб у тих
в кого дому нема
хоч би щось
а таки було
хтось посіяв чисті слова
щоб зростала щиріша мова
і синоніми вся голова
до кожнісінького мала слова
йдуть запеклі бої у серцях
йдуть криваві загарбницькі битви
тільки ворог забув що цвях
переборює сила молитви
вашніра токаля (Наталія Шворак)
***
Ми й не знали, що так її любимо,
Все дивились на Польщу та Чехію,
Емірати, Єгипет з верблюдами...
А про неї все думали зверхньо ми.

Ми й не знали, що так її любимо,
Хоч пишалися нею, красунею:
Запашними садами квітучими,
Гір Карпатських трембітами-сурмами.

З'ясувалось, насправді — ми в захваті
Від ланів з золотавими хвилями,
Матіоли вечірнього запаху —
Ми від цього ставали щасливими.

Ми й не знали, що все в ній — найкраще нам,
Найрідніше для серця і погляду,
Що за місто, село, кожне селище
Ми благатимемо слізно Господа.

Ми й не знали, що так її любимо,
Що так в серці вона нам болітиме,
Коли ворог задихає згубою
Й кров проллється бурхливими ріками.

Калинову красу потоптали їй,
Вишиванку споганили чоботом
Нечестиве нашестя, злі варвари!
Закривавлена ненька, сплюндрована...

Але ворог не знав, з ким він бореться,
Думав, буде не битва- прогулянка.
Та моя Україна — нескорена!
Кров зітерла з лиця, в берці взулася,

Камуфляж зодягла замість вишивки,
До Святого Отця помолилася,
Взяла Біблію — зброю Всевишнього,
Злому ворогу не покорилася!

Ми прозріли- ми дуже цінуємо
Кожним містом , а також людиною;
Зізнаємось — ми так її любимо,
Ми пишаємось Україною!

О, Господь, уквітчай перемогою
Нашу неньку, Тобою даровану!
В кожне місце прийди з відбудовою,
Прийди з миром Твоїм, із добробутом!

Ми за неї Тобі, Боже, дякуєм
Й благодаті для рідної просимо,
Ти для неї стань захистом й якорем,
За країну молитви приносимо!

Вірим серцем, що Ти не забаришся,
Прийдеш з радістю, зі свободою!
Хай Твоє святе Ім'я прославиться
По землі усій, між народами!
Надія Горбатюк
***