Наші роздуми базуватимуться на уривку із Книги Буття, 24:1-10.
«А Авраам був старий, у літа ввійшов. І Господь Авраама поблагословив був усім. І сказав Авраам до свого раба, найстаршого дому свого, що рядив над усім, що він мав: «Поклади свою руку під стегно моє, і я заприсягну тебе Господом, Богом неба й Богом землі, що ти не візьмеш жінки для сина мого з-посеред дочок ханаанеянина, серед якого я пробуваю. Бо ти підеш до краю мого, і до місця мого народження, і візьмеш жінку для сина мого, для Ісака». І сказав раб до нього: «Може та жінка не схоче за мною піти до цієї землі, то чи справді поверну я твого сина до краю, звідки ти вийшов?» І промовив до нього Авраам: «Стережися, щоб ти не вернув мого сина туди! Господь, що взяв мене з дому батька мого й з краю мого народження, і що промовляв був до мене, і що присягнув мені, кажучи: «Твоїм нащадкам Я дам оцю землю», Він пошле Свого Ангола перед обличчям твоїм, і ти візьмеш звідти жінку для сина мого! А коли ота жінка не схоче піти за тобою, то ти будеш очищений з цієї присяги своєї. Тільки сина мого ти туди не вертай». І раб поклав свою руку під стегно Авраама, пана свого, і йому присягнув на цю справу. І взяв той раб десять верблюдів із верблюдів пана свого, та й пішов. І взяв різне добро свого пана в руку свою. І він устав, і пішов в Месопотамію…»
Авраам, Божий друг, чоловік, який перебуває в завіті з Богом, хоче одружити свого сина Ісака, який є спадкоємцем і сином цього завіту, виконанням обітниці, яку Бог дав Авраамові.
Саме через це до питання його одруження не можна було підійти просто й буденно, поставитися легковажно (а це є недоцільно в принципі). Так було в тій біблійній ситуації, і таким підхід до одруження має залишатись і сьогодні.
Питання вибору нареченої/нареченого дуже серйозне й глибоке, на жаль, воно знецінено нинішньою культурою. І це пов’язано з тим, що в сучасних людей дуже приземлені, низькі цілі, а це відображається на їхніх рішеннях, на їхньому виборі.
Крім того, у сьогоднішніх людей надміру занижені стандарти. Люди не знають, на які питання потрібно собі дати відповідь, перш ніж прийняти рішення про одруження. Низькі стандарти спонукають людей до легковажних рішень, які потім призводять до гіркоти, біди, розчарування.
Немає об’єктивного розуміння вартості одруження, бо люди не знають цінності життя, і сімейного життя зокрема. Це результат тотального впливу світської культури на мислення людей: світ нав’язує свої стандарти та орієнтири.
Святе Письмо ретельно й широко висвітлює тему одруження, тому нам слід серйозно й глибоко досліджувати Біблію. Це потрібно як молодим людям, які планують одружуватися, так і їхнім батькам, які повинні їх у цьому наставляти.
Ще до заручин (не після, адже поради потрібно шукати до прийняття рішення) необхідно відповісти принаймні на п’ять запитань.
1. Чи є ви самі християнином, який духовно зростає, який досягає зрілості в Христі?
У контексті цього ж запитання, виникають інші, зокрема: які у вас очікування від свого шлюбу? Якщо ви сподіваєтеся, що шлюб зробить вас щасливим, а ваше життя наповненим сенсом, змістовним і цілеспрямованим, якщо ви очікуєте, що через шлюб досягнете самоствердження та самоповаги, то ви будете глибоко розчаровані. Шлюб не зробить вас щасливими, він не призначений для того, щоб ви самостверджувалися, досягали самоповаги й могли визначитися з метою життя. У Бога був інший задум стосовно шлюбу, і про це ми дізнаємося з Його Слова.
Також потрібно поставити наступне запитання: чи є ваша наречена/наречений християнином, який(а) духовно зростає? Чи ваша обранка або обранець не пов’язані іншими обіцянками, іншими завітами?
Ще одне важливе запитання для християн: чи немає у вас дару безшлюбності? Оточення часто штовхає нас до одруження, але це не означає, що це є Божа воля для вас. Коли Бог дає дар безшлюбності, то робить це для того, щоб люди розвивалися в служінні й присвятили своє життя для служіння. Тому, якщо досі Бог не дає вам одружитися, то використайте цей час для того, щоб якомога якісніше жити й бути присвяченим для Ісуса Христа і для служіння Йому. І це стосується не лише молодих, які ще не одружувалися, але й тих, які з якихось причин стали безшлюбними.
2. Чи маєте ви досвід вирішення проблемних і конфліктних питань по-біблійному?
У житті кожної людини трапляються конфліктні ситуації, виникають емоційні, фізичні, духовні проблеми, які слід розв’язувати. Чи вирішуєте ви їх по-біблійному? Чи вчитеся ви цього? Чи є у вас цей досвід, адже з першого дня в шлюбі у вас можуть виникнути проблеми. Це питання пов’язане також із тим, у чому мені й вам потрібно змінюватися. Чи знаємо ми, у чому нам потрібно змінюватися? Які кроки ми робимо для того, щоб змінюватися?
3. Коли ви маєте того/ту, з ким хотіли б одружитися, чи впевнені ви, що йдете в одному життєвому напрямку, чи однакові у вас цілі, навіть якщо ви християни?
4. Порадьтеся з найближчими людьми, запитайте тих, які вас добре знають, що вони думають про ваші стосунки?
Нехай вони дадуть відповідь, «на що це подібне». Часом без мікроскопа видно й наперед усе зрозуміло. зверніться до людей, які можуть бути об’єктивними, які не втягнуті у ваші емоції. Ваше серце, яке вже клекоче від жаги, не може приймати об’єктивні рішення.
5. Чи готові ви взяти шлюб з тією людиною, знаючи, яка вона? Чи приймаєте ви її такою, як вона є? Реальну людину, а не свою мрію чи образ, який ви для себе намалювали?
На всі ці запитання потрібно отримати відповідь до заручин, до рішення, а не після того!
Звернімося тепер до біблійного тексту. Ми не будемо надто заглиблюватися в культурно-історичне тло, але деякі стародавні звичаї одруження є не просто культурними, а біблійними.
Насамперед, тут підкреслена ключова роль батьків. Авраам постарів, та й Ісак був уже не зовсім юним, і Авраам розумів, що доки він ще живий, йому потрібно допомогти Ісакові створити сім’ю. Зверніть увагу, що саме він, батько, вибирає час, спосіб і умови вирішення питання одруження свого сина.
Зважаючи на свій вік, він багато в чому покладається на свого вірного слугу Елеазера, даючи йому великі повноваження як сватові, що було прийнятним і поширеним на той час.
Процес одруження проходив у кілька етапів:
— заручини із внесенням викупу й отриманням приданого (і все це є в цій історії, якщо зазирнути наперед, Бут. 24:22), при цьому укладали письмові договори, завіти;
— переселення нареченої в дім нареченого або його батька;
— весільний бенкет.
Навіть якщо все було готово до шлюбу, то від заручин до самої церемонії весілля минало кілька місяців, а якщо потрібно було готуватися, то, можливо, кілька років.
Коли одруження відбувалося не за таких особливих обставин, пов’язаних із відстанню, тобто не потрібно було вирушати за нареченою в далеку подорож, наречений приходив до своєї обраниці разом зі сватами й повинен був заспівати їй особливу пісню (Ів. 14). Від того моменту, як відбулася ця зустріч і наречений проспівав пісню, наречена повинна була кожного дня бути готовою до зустрічі молодого. А наречений тим часом готував їхнє спільне житло. Це міг бути окремий намет, як у випадку Ісака й Ревеки, або добудоване окреме житло біля батьківського дому, як було прийнято в Ізраїлі.
У цей період наречена не залишалася сама, поряд із нею була родина, тобто свідки. Коли її забирали в дім батька нареченого, вона знову ж таки йшла туди зі своїми подругами. А молодий був зі своїми друзями. Надзвичайно важливим був аспект дошлюбної чистоти. І в цьому полягав увесь сенс цієї складної, порівняно з сучасною, процедури, яка забезпечувала чистоту стосунків молодих.
І лише після такого приготування відбувався весільний бенкет як кульмінація всього процесу одруження. У заможних людей він тривав сім днів.
Із тексту ми бачимо, як серйозно батько долучається до питання одруження сина, бо ціна цього дуже велика. На що ж особливо звертає увагу Авраам? Які його умови?
Коли Авраам покликав слугу й поставив йому завдання, він попросив, щоб той поклявся. Він сам говорить дуже сильні слова: «Я заклинаю тебе …»
Відтак ми підходимо до дуже важливого моменту, який розкриває суть нашого питання — яким чином зробити благословенний вибір і прийти до благословенного одруження?
На чому ж наполягає, про що дуже дбає Авраам? — Щоб слуга не взяв нареченої з дочок хананеян.
Хананеяни — це потомки Хама, сина Ноя, який був проклятий Богом. Це народ, який від початку не мав благословення, тому що їхній батько насміявся над своїм батьком, осоромив його. Це хамство, коли діти соромлять своїх батьків, коли вони їх принижують, висміюють, за будь-яких обставин, навіть тоді, коли батьки, здається, того варті.
Усі діти в будь-якому віці повинні пам’ятати про це. Це серйозне застереження, і воно пов’язане з благословенням наступних поколінь.
Отож, хананейські жителі жили поруч і очікували Божого суду. Бог обіцяв, що рано чи пізно знищить їх, бо вони є проклятими людьми, вони — носії цього прокляття. Та вони й жили відповідно до цього! Хананеї поклонялися різним богам, порушували всілякі моральні норми й гнівили Бога своєю поведінкою.
Авраам жив серед цього народу, бачив хананейських дочок, і тому заклинав свого слугу не взяти з-посеред них дружини своєму синові.
Це питання, яке напряму пов’язане із сучасними християнами. Шановні молоді християни, коли йдеться про людей, які не знають Бога, то їх прямо стосується цей текст. Коли ви збираєтеся одружуватися з невіруючими людьми, пам’ятайте цей текст.
Цей текст застерігає вас не вставати під одне ярмо з невірними. Це призведе до втрати всякого благословення. Якщо ви справді знаєте Ісуса Христа, якщо ви належите до Його народу й вирішуєте питання свого одруження таким чином, будьте обережними. Ви маєте зрозуміти, що вас очікує. Господь не жартує, і Він для вас не пропонує виняткових умов.
Він каже: «Оце Моя дорога!» І коли йдеться про шлюб — то це одруження двох християн. І добре, коли це віруючі люди, які зростають у Господі, які йдуть в одному напрямку, які мають однакові цілі. Коли ж ідеться про людей на зразок «хананеїв», то це люди, які зведуть, зіб’ють із дороги навіть вірних. Тому Авраам і говорить: «У жодному разі!» Ми знаємо живого Бога, вони ж ходять услід своїм ідолам, вони ходять своїми дорогами, вони живуть, бунтуючи проти живого Бога. У них зовсім інші цінності. Вони по-іншому дивляться на життя. І тому незалежно від того, наскільки вони добрі, багаті, забезпечені й наскільки вони, на перший погляд, благополучні, віруючі люди повинні розуміти, що це не їхня дорога, це не той шлях, яким вони мають іти.
Отже, найкращий і єдиний варіант полягає в тому, що ваша наречена/наречений повинні бути з Божого народу.
Що ж далі?
Слуга уважно слухає. І в нього виникають запитання: «А якщо жінка не захоче йти зі мною в цей край, чи маю я відвести туди сина?» Авраам відповідає: «Гляди, щоб не відводив…».
Отже, перша умова від батька — дружина з мого народу. Друга умова — жінка має погодитися прийти в ЦЮ землю.
Чому це так важливо? Яка різниця? Тим більше, що в Месопотамії краще жити. Там краща земля, комфортніші умови, вищий розвиток цивілізації.
Авраам наполягає, що це дуже важливо. Він використовує слово «Гляди!» (У інших перекладах: «Бережись! За жодних обставин!») У цьому випадку навіть від клятви звільняє.
І посилається він на те, що «Бог неба, який створив усе видиме й невидиме, Він вивів мене з тієї землі, і Його благословення зіллються на ЦІЙ землі». Усі обітниці, які Авраам отримав від Бога, були пов’язані тільки із землею обітниці.
Авраам бачить, що Бог веде його в житті. Він цінує це. Він прагне цього для свого сина й усього потомства. Особливо після історії з принесенням у жертву Ісака — він уже міцно стоїть у вірі. Він уже не хитається, не збивається з дороги. Він тепер упевнений у тому, що Бог незмінний у Своїх обітницях. Слово Боже як стержень, навколо якого обертається все життя Авраама. Він боїться збочити й тримається Божого завіту.
Що важливо нам сьогодні усвідомлювати, коли ми думаємо про це, коли вибираємо собі наречену/нареченого? Що нам думати? Думати про завіт. Наскільки мій вибір сприятиме тому, щоб я міг залишатися вірним своєму завіту, міг здійснювати всі умови завіту, міг виражати свою віру згідно із завітом, міг триматися того, що важливо.
Ось те, про що говорить Слово Боже. І тепер питання до кожного з нас: чим для нас є Божий завіт? Що це означає для нас? Чи завіт із Богом з усіма його привілеями й обов’язками є найважливішим для нас? Чи заради цього ми згідні жити? Заради цього ми згідні одружуватися? Під цю програму ми згідні шукати наречених? Чи обиратимемо те, що очі бачать і що серце хоче? Наскільки ми присвячені завіту?
У нашій ситуації — це відповідь на запитання, наскільки ми присвячені Христу, Його Слову, Його повелінням і Його Церкві. Чи має це значення для нас? Чи при першому випробуванні, навіть такому: «от жінка не захоче і все» — ми готові йти на компроміси?
І що ж може нас від цього втримати? Від компромісів, від ситуації, коли закон не діє, коли стандарти подвійні, коли ми постійно готові зраджувати своїм ідеалам, коли ми трошечки там підсунемося і трошечки туди відступимо, коли ми самі рішення приймаємо і їх не виконуємо?
Зверніть увагу на 3-й вірш: «Заклинаю тебе Господом Богом неба і землі…» Цими словами він говорить: Бог — Свідок між нами.
У всяких рішеннях і діях, навіть без заклинання: Бог — Свідок. Він свідок на кожному кроці. Бог абсолютно все знає й усе бачить, Він усе контролює, і від Нього нічого не приховано. Він абсолютно за всім спостерігає. Він поруч із нами завжди. Він усюди.
Чи ходимо ми перед Богом? Бог — Свідок.
Елеазере, куди б ти не пішов, Бог — Свідок.
Прийдеш в Месопотамію. Бог — Свідок.
Будеш розмовляти з моєю ріднею. Бог — Свідок.
Будеш вибирати дружину для Ісака. Бог — Свідок.
Він усюди. Він абсолютно все бачить. Він — Месник за порушення завіту.
Чи знаємо ми про те, що Бог — Суддя справедливий, що Він карає за невірність? Нам потрібно знати Бога. Авраам підкреслює, що це Бог неба й землі, це справжній Творець, це Той, Хто всім володіє, це Великий Бог. Це не поганський бог Дамаска й не бог Месопотамії. Елеазере, це наш Бог, це живий Бог, Бог, який небо і землю створив і все тримає у Своїх руках. Він Бог вічного завіту. Усе, що Він обіцяв із клятвою, Він виконає.
Якщо Боже Ім’я, Його слава, Його Церква, Його плани, Його цілі, Його доручення — це наша доля, це наше покликання, куди нам іти від цього, з чим нам загравати, у якому місці допускати компроміси, коли саме це нам належить? Отаке справжнє життя, а не життя в пошуках якоїсь долі, або американської мрії на українській землі. Не до цього Господь покликав. Він хоче, щоб наша доля була пов’язана із завітом і обітницями завіту, і з дорученням завіту. Щоб правда про поклоніння поширювалась на землі. Щоб одному Богові неба й землі поклонялися люди, і щоб це поклоніння поширювалося в усіх куточках землі.
Отже, Бог говорить про благословенне одруження так: шукайте з Божого народу, ведіть у землю обітовану, в землю завіту, у сферу Божих обітниць і в сферу Його діяльності, живіть ради Христової Церкви, ради Божої слави. І заради цього одружуйтеся.
Тарас Приступа, магістр богослов’я, пастор Рівненської біблійної місіонерської церкви «Община Доброго Пастиря»