Інтерв’ю з Вірою Євгенівною Сучок, завідувачкою комунального дошкільного навчального закладу «Южненський міський ясла-садок № 4 «Казка»
На початку 80-х років минулого століття з маленького села Пильки, що на Хмельниччині, виїхала сімнадцятирічна дівчина. Юна красуня з очима кольору безхмарного неба мала при собі лише напівпорожню дорожню сумку, та її серце було переповнене надією і вірою в краще майбутнє.
Позаду залишилося дитинство, що минуло в багатодітній працьовитій селянській сім’ї, попереду — нове життя в перспективному приморському містечку на Одещині.
Минали роки. Городянка зовні, але все ще сільська й невпевнена в собі в глибині душі, дівчина не цуралася ніякої роботи: працювала в дитячому садку спочатку кухарем, потім нянею і вихователем. Дуже хотіла навчатися, досягати більшого, кращого. І чиясь невидима, але сильна рука посилала їй назустріч розумних, впливових людей, які допомагали, скеровували, підтримували. Навчання в педагогічному училищі, а згодом Одеському державному педагогічному інституті ім. К.Д. Ушинського супроводжувалось кар’єрним ростом. І ось вона вже завідувачка дитячого садка. Здавалося б, чого ще бажати? Життя як зі стрічки кінофільму: бідна сільська дівчина залишає закинуте село й усього досягає самотужки — сім’ї, квартири, машини, керівної посади…
Але наша героїня — людина не звичайна. Вона продовжувала невтомно шукати ще більшого, ще кращого — істини.
У садку, де вона працювала, випустили не одне покоління дітей. «Якими людьми вони виростуть? Що принесуть у цей світ?» — думала вона щороку на літніх випускних балах, вручаючи діткам віньєтки. Їй, як педагогові, довірили чисті, вразливі, сприйнятливі душі. Як захистити їх від поганого впливу, вкласти найкраще, найсвітліше? І Бог відповів на цей поклик, указав правильну дорогу: наша героїня почала писати статті, наукові роботи й книги з біблійного виховання дітей. Роботи й книги, які читають і визнають необхідними педагоги як в Україні, так і в інших країнах.
Ось так гаряче серце колись нікому не відомої сором’язливої дівчини допомогло хоч трішки змінити світ на краще.
Ви запитаєте, хто ж вона така? Її легко впізнати й тепер. Її серце, як і раніше, гаряче, сміливе, правдиве, а очі — кольору безхмарного неба. Вона недалеко, поряд із вами серед дружного працелюбного колективу — команди, на чолі якої стоїть уже багато років. І, звичайно, вам цікаво дізнатися, як її звати? Її ім’я просте й співзвучне з думками про Бога.
— Віро Євгенівно, після таких чудових слів, написаних Вашою донькою Оксаною, наше перше запитання стосуватиметься саме сім’ї. Що найцінніше Ви винесли з батьківського дому і чого найбільше бажаєте для своїх дітей і онуків?
— Жили наші батьки й діди в тяжкі, буремні роки: дві світові війни, революція, колгоспи… Однак не втрачали людяності, співчуття, милосердя. Багато працювали, і нас виховували працею. Я, як старша (а нас було п’ятеро), часто заміняла маму на роботі, вдома, на городі, у вихованні дітей.
У нашій сім`ї категорично заборонялося красти, брехати, передавати плітки в селі. Нікому і в голову не приходило вести себе аморально. Ми слухались батьків без питань, називали їх на «Ви». Біблії в нас удома не було, але всі вчинки аналізували згідно із Божими заповідями. Усі діти були навчені молитві «Отче наш». І якщо виникали проблеми, мама завжди казали: «Молись, дитино».
Цього ж навчаю своїх дітей. Ми з чоловіком виростили дочку і сина. Маємо шість онуків і дві правнучки. Наша щоденна молитва до Господа про те, щоб жили вони в мирі та любові, шукали Бога і Божого. Так воно і є, але життя складне, особливо для молоді. Та в Біблії написано, що діти освячуються віруючими батьками (1 Кор. 7:12-14). Вірю.
— Другою Вашою домівкою, безперечно, є дитячий садок «Казка». Скільки років Ви там працюєте? Розкажіть, будь ласка, про Ваш колектив, труднощі і здобутки.
— У дошкіллі я вже 45 років, із них 30 років працюю на посаді завідувачки. А наш садочок цьогоріч відсвяткував 35-річчя. Його повна назва — комунальний дошкільний навчальний заклад «Южненський міський ясла-садок № 4 «Казка».
У Южне я переїхала 1984 р., за місцем роботи чоловіка. Перед тим 11 років працювала в Іллічівську (зараз Чорноморськ). На новому місці мене оцінили як фахівця і за короткий час перевели на посаду вихователя-методиста, а відтак запропонували очолити цей заклад.
Колектив формувався з Божою допомогою понад 15 років. Хтось міняв роботу (ішов на базар працювати), хтось звільнявся за вислугою років, приходили інші працівники. Зараз у мене дванадцять вихователів, як у Ісу-са Христа було дванадцять апостолів. Це представники різних конфесій, але всі вони люблять Ісуса Христа й намагаються жити за Божими заповідями.
Особливістю нашого закладу є те, що ось уже 17 років ми викладаємо християнську етику. Це роблять вихователі в кожній віковій групі.
Батьки обирають наш дитячий садок за бажанням, уже знаючи про християнську етику. Деякі цілеспрямовано шукають садок, де дітям говорять про Бога.
У законі України «Про дошкільну освіту» написано, що педагоги мають опікуватися не тільки фізичним, психічним та розумовим розвитком дитини, але й духовним. У статуті нашого дитячого садка прописано, що заклад має духовно-моральне спрямування. Згідно з цим завдання в нашому річному плані спрямовані насамперед на розвиток у дітей духовно-моральних якостей, на знайомство з Божим творінням, Божими заповідями.
— Які найяскравіші моменти з 35-річної історії дитячого садка «Казка» пам`ятаєте?
— Прийшов час, коли я зрозуміла, що в житті є дуже важливі питання, на які я не маю відповіді незважаючи на весь мій досвід і освіту. Я дивилась на життя людей, на свій жіночий колектив, де у кожної жінки були свої проблеми, свої труднощі, і бачила, що їх хвилюють ті самі питання, що й мене. Тоді я почала самостійно читати Біблію, і Господь почав відкривати мені ті секрети, ту мудрість, яку я шукала. Тоді я зрозуміла, що потрібно бути не номінальною християнкою, прихожанкою якогось храму, а дитиною Божою, належати до Христової Церкви.
Я поділилась цим із моїми колегами, і якось увечері, після роботи, ми зібралися всім педагогічним колективом і кожен приніс свою Біблію. Читаючи Євангеліє, усі зрозуміли, що Біблії однакові і в них немає розбіжностей, що Слово Боже цікаве й корисне для нас усіх. Після цього випадку в колективі з`явилась ще більша довіра, єдність. І відтоді ми намагаємось щотижня збиратися для вивчення Біблії.
Якось я натрапила на коротеньке оповідання-легенду про Блаженного Августина, яке називається «Лишень одна ложка». Одного разу святий чоловік, роздумуючи про Бога, підійшов до берега моря. Там він побачив хлопчика, який ложкою намагався вичерпати море. Він робив це з великим задоволенням і завзяттям. Августин сумно посміхнувся й сказав хлопчику, що море вичерпати неможливо, тим паче ложкою, на що той відповів: «А ти можеш вичерпати Бога?» І Блаженний Августин погодився, що хоча Бог нескінченний і неосяжний, нам дозволено черпати з неймовірно великого моря Божої повноти. Хлопчика не бентежило те, що море безкрає, йому подобалося занурювати ложку у воду й продовжувати черпати й черпати. У нашому розпорядженні море Божої любові, якої вистачить на всіх.
— Мабуть, саме тому ваш дошкільний навчальний заклад відомий як ініціатор багатьох хороших починань не лише в місті Южному, але й по всій Україні?
— Так, ми, так би мовити, «по ложці» самі черпали й вивчали Слово Боже, а потім несли його до освітян нашого міста, у подальшому пропагували на всеукраїнських семінарах, конференціях, круглих столах для всього освітянського загалу. Через розроблені сценарії до християнських свят, заняття з духовно-морального виховання, методичні статті, зрештою — Програму духовно-морального виховання дітей дошкільного віку на християнських цінностях, які, до речі, неодноразово друкували в часописі «Слово вчителю». Тісно співпрацюємо з науковцями: Аллою Богуш, дійсним членом НАПНУ, доктором педагогічних наук, професором Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського, Василем Жуковським, доктором педагогічних наук, професором НаУ «Острозька академія», Іриною Сіданіч, доктором педагогічних наук, професором Університету менеджменту освіти НАПНУ. На всі заходи запрошуємо телебачення, журналістів місцевої газети, батьків, керівників міста. Ми відкриті для громадськості. Разом із батьками та дітьми беремо участь у святкуваннях Дня міста, Дня Прапора, Дня Конституції, Дня Незалежності. І скрізь у нас одна основа — Слово Боже.
— Розкажіть, будь ласка, про Вашу діяльність як члена Громадської ради з питань співпраці з церквами та релігійними організаціями при МОН України.
— У зв’язку з потребою поділитися досвідом із викладання християнської етики в дошкіллі, 2016 року мене запросили в Громадську раду. Це значно розширило мої можливості. До того ж цього року я закінчила навчання в Університеті менеджменту освіти НАПНУ й отримала диплом магістра за спеціальністю «педагогіка вищої школи», кваліфікація «викладач університетів та вищих навчальних закладів».
Часто буваю в поїздках. Моя відпустка складає 49 календарних днів, тому я без проблем беру 2-3 дні відпустки: ніч у дорозі (дорога за свій рахунок), удень ми працюємо (лише 2017 року побували в Полтаві, Києві, Черкасах, Івано-Франківську, Запоріжжі, Вишневому Київської обл.), а ввечері — додому. Це дає змогу познайомитись із багатьма освітянами, вникнути в їхні проблеми, зацікавити викладанням християнської етики, поділитися нашим досвідом і напрацюваннями.
Наприклад, на такому заході 2016 року, як День дошкілля в Києві, кожному подарували Біблію, Дитячу Біблію і Навчальну програму «Духовно-моральне виховання дітей дошкільного віку на християнських цінностях» для дошкільних закладів. Будь ласка, все є. І є Господнє повеління: «Ідіть і навчіть усі народи». Наші «народи» — це діти.
— Які настрої в суспільстві щодо духовно-морального виховання дітей Ви спостерігаєте?
— Сьогодні ми маємо в Україні велику релігійну свободу. Закон України «Про дошкільну освіту», розпорядження Президента «Про святкування 500-річчя Реформації», часопис «Слово вчителю», де друкуються статті, заняття, інтерв`ю з працівниками Міністерства освіти і науки, науковцями, педагогами — усе це дає нам можливість впроваджувати духовне виховання у навчальних закладах України.
А щодо настроїв, то, мені здається, це залежить від регіону й значною мірою від керівників освіти та педагогів. На початку року заступник міністра освіти і науки України Павло Хобзей надіслав до освітніх установ Лист про відзначення в Україні 500-річчя Реформації № 1/9-100 від 23.02.2017. Інформацію про проведену, у зв`язку з цією подією, роботу заклади мали оприлюднити на своїх сайтах. Тоді мене запросили в Івано-Франківськ, де відбулася зустріч із завідувачем обласного методичного кабінету. Серйозно зацікавлена викладанням християнської етики начальник управління освіти Полтавської області. Відбулася зустріч з освітянами в Запоріжжі, в інституті вдосконалення вчителів. Люди сприймали й уважно слухали, охоче брали програми, просили повідомляти про зустрічі з тими, хто готовий впроваджувати християнську етику. 23-25 червня 2017 р. відбувся I Всеукраїнський з’їзд педагогів з предметів духовно-морального спрямування на базі НаУ «Острозька академія», де було здійснено аналіз стану духовно-морального виховання дітей, підлітків та молоді, розкрито проблеми та окреслено перспективи викладання предметів духовно-морального спрямування в Україні. Свою роботу ми висвітлюємо на сайті нашого дошкільного навчального закладу http://dnz4kazka.odessaedu.net, у мережі Facebook https://www.facebook.com/profile.php?id=100017427497995, готові допомогти всім, хто небайдужий до проблем виховання дітей у цьому непростому світі.
— Які Ваші плани на майбутнє?
— Усіма силами, умінням, часом хочу служити Богові, бути Його вірним рабом та співпрацівником, щоб донести людям у нашій працелюбній Україні Істину. Щоб міняти деформовану телебаченням, інтернетом та іншими масмедіа свідомість молоді. Щоб сказати маленьким дітям, хто ж їхній Батько Небесний, Хто народився на Різдво, Кому нам сказати «дякую» за чудово створений світ, і Хто дає нам вічність.
Якщо є на те Божа воля, хотіла б узяти участь у розвитку програми «Нова українська школа».
— Наостанок, традиційно, Ваші побажання читачам «Слово вчителю».
— Часопису «Слово вчителю» успіху й надалі підтримувати вчителів, вихователів у викладанні християнської етики. Ваш часопис — це як підрозділ інституту вдосконалення вчителів, який навчає, дає поради, підтримує, надихає. Як на відомій картині Миколи Ге «Що є істина?», Ісус Христос у нашому суспільстві перебуває в тіні, наше завдання — освітити Його для дітей, для суспільства, підняти свічку духовності й поставити її в нашому спільному домі на високе достойне місце.
Вірних вам друзів, передплатників, сили та творчості. Рясних Божих благословень. Чекаємо від вас нових номерів.
Розмовляла Надія Доля