Автор Ганна Самолюк,учитель основ християнської етики, заступник директора з навчально-виховної роботи Заводської ЗОШ І–ІІІ ст. Чортківського р–ну Тернопільської обл.
Сценарій виховного заходу, поданий нижче, присвячений сімдесятій річниці заборони Української Греко-католицької Церкви й базується на фактах, що стосуються саме її вірян. Однак не менш тернистим був шлях багатьох дітей Божих у багатьох країнах і в різні часи. Ісус Христос сказав: «І за Ім’я Моє будуть усі вас ненавидіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений» (Мт. 10:22). Тому загалом це розповідь про хресну дорогу всієї Церкви Христової, багатостраждальної, гнаної, зневаженої, але непереможеної й прославленої на небесах.
Тим – кого за слово Правди вбили,
Тим – кого за Слово розп¢яли…
Зал прибраний у кольорах, властивих для посту. На сцені – розп’яття Ісуса Христа.
Звучить легка музика. За кулісами звучать слова:
– Однієї ночі мені наснився дивний сон, який мушу вам розповісти. Уві сні я бачила довгу дорогу, котра, зникаючи в хмарах, вела до Неба. Однак ця дорога не була легкою. На ній було чимало перешкод: весь шлях був укритий поржавілими цвяхами, гострим камінням, шматками битого скла. Люди йшли цією дорогою босоніж. Цвяхи впивалися їм у тіло, ноги були закривавлені.
Однак люди не зупинялися – прагнули Неба. Утім кожен крок був позначений терпінням, відтак дорога була повільною й важкою.
Згодом уві сні я побачила Ісуса, Який ішов тією ж дорогою, ішов босоніж, Його поступ був повільним, але рішучим і впевненим. Урешті-решт Він дійшов до Неба, де сів на великий золотий трон. Дивився на тих, котрі намагалися подолати важкий шлях, поглядом і жестом допомагав їм.
Тією ж дорогою йшла до Неба Марія, Його Матір. Марія йшла швидше за інших. А знаєте чому? Тому що йшла слідами Ісуса. І швидко дійшла до Свого Сина, на прохання Якого сіла праворуч. Марія також допомагала тим, хто йшов до Неба, радила ступати слідами Ісуса.
Люди вдумливі прислухались до поради й швидко наближались до Неба. Інші ж, нарікаючи на рани, часто затримувалися в дорозі. Хтось зрікався високої мети і, переповнений смутком, залишався на узбіччі дороги.
На сцену виходять ведучі.
Ведучий. Слідами Ісуса йшла Українська Греко-Католицька Церква. Ішли єпископи, священики, вірні церкви.
Ведуча. Вони знали, що це єдина і праведна дорога до Неба.
Ведучий. Не зважаючи на нічні ув’язнення, таємні арешти, нескінченні допити, моральні та фізичні знущання, катування, голод, вони ступали слідами нашого Спасителя.
Читець 1.
Коли змовляли «Отче наш», чи щирі
Були діяння й помисли твої?
Душа жила в терпимості та мирі,
Чи у зневірі ти топтав її?
Нести свій хрест для – Бога і людини
Одне й те саме визначення слів:
Для мене, вас, вкраїнської родини –
Та сутність їх чи кожен зрозумів?
Учора все: і лаври, і пошана,
Кричав «Осанна!» – хлопчик на плечі,
А нині?..
Хрест та невигойна рана
Від зради тих, кого любові вчив.
Отож, рушаймо всі та поодинно
В дорогу жертв й непрошених вістей,
Там і Господь, й держава, і людина
Несуть хреста по станціях страстей.
Де скрипок спів, відкинувши тривогу,
Пливе, як перша хвиля по воді,
Виносять хрест страждання на дорогу,
Мов ключ любові, віри та надій.
Пісня «Під хрест твій стаю…»[1]
Ведуча. Ісусе, Тебе засуджують на смерть. Ти невинний, і я знаю, що Тебе несправедливо звинувачують, однак, будучи невинним, знаючи коли, як і де помреш, Ти відважно прийняв Свою долю.
Ведучий. На смерть засуджують Українську Греко-Католицьку Церкву. Руїною стали святині й храми. Було знищено здобутки й справи, над якими трудилися духовенство й вірні… Єпископи, священики та миряни зазнали переслідувань, заслання, ув’язнення і катувань. Ціла Церква йшла на Голгофу, як це робив Ісус.
Ведуча. Син Божий добровільно ніс хрест від подвір’я Пилата до гори Голгофи. Це була Його хресна дорога, на якій Він страждав за наші гріхи. Хресна дорога довжиною 1200 кроків.
Ведучий. Українська Греко-Католицька Церква йшла хресною дорогою сотні, тисячі, навіть мільйони кілометрів.
Ведуча. На хресній дорозі Ісуса встановлено 14 станцій, які символізують певні події того часу.
Ведучий. Хресна дорога Української Греко-католицької Церкви не має чітко встановлених станцій. Як правило, вона починалася у містечках і селах Західної України, а далі на придорожніх стовпах на шляху виднілися: Львів, Київ, Красноярський край, Єнісейськ, Полярія, Мордовія… і так «аж до краю землі».
Ведуча. Твій хрест, Господи, справді болючий, він вимагає багато терпеливості, покори, відваги й рішучості. Несучи хрест, Ти перевищив усіх у величних чеснотах.
Ісус (за кулісами). Візьми на себе свій хрест та йди слідом за Мною.
Пісня «Хочу я з Тобою жить»[2]
Читець 2.
З вікон історії, як з древньої тюрми,
Часи зривають поржавілі грати,
І гірку правду сіють між людьми,
В граніт карбують викреслені дати.
Життя іде – не знає вороття.
І важко так в минуле озиратись:
Забризкувала очі нам брехня,
Дороги наші міряли етапи.
А ми ішли. З нас доля насміхалась.
Ми мріяли побачить даль високу,
Та плечі наші тінь хреста згинала
І ми здіймались на круту Голготу.
А навкруги – сади цвіли, буяли,
Рясніли квіти, наливались груші,
Лиш перед нами терни виростали
І полини гірчили наші душі.
Земле моя. Звідкіль у тебе сили?
Народе мій, незламна твоя криця.
Ти чистий, як бадьорий сміх дитини,
Як срібний дзвін батьківської криниці.
Ведучий. «…Любов до Христа, любов до святої Церкви, що є Його таінственним тілом, любов до рідної Української Церкви, що є повноцінною частиною вселенської християнської родини, любов до рідного українського народу з його духовними та матеріальними скарбами вселюдського значення», – визначили, за словами Митрополита Йосифа Сліпого, життєвий шлях священиків та вірних церкви.
Ісус. Я не прийшов, щоб покарати світ,
Але зцілити все, що було хворе,
Я не прийшов, щоб загасити гніт,
А, щоб розлить любов між вас, як те море.
Я не прийшов у золоті й у славі –
Те марнотою є в очах Моїх.
Я не прийшов, аби судити й обмовляти,
І не за те розп’ятись дав за всіх.
Я не прийшов, щоб царство руйнувати
І в бідності родився не на те.
Тому ж прийшов, щоби гріхи прощати
Та пояснити: що грішне, що святе.
Я вже іду.
Цей час благословен,
Хто видержить в добрі,
Буде навік спасен.
Ведуча. За словами митрополита Йосифа Сліпого: «Силу на цьому моєму хресному Шляху В’язня Христа ради давала мені свідомість, що цим шляхом іде також моє духовне стадо, мій рідний український нарід, всі владики, священики, вірні, батьки і матері, малолітні діти, жертовна молодь і безпомічні старці. Я не самотній!»
Читець 3.
Да святиться ім’я Твоє, Боже,
Твоє ім’я на віки святе,
Ти прийшов до нас як подорожній,
Але ми не прийняли Тебе.
Ти чекав, довго в двері Ти стукав,
Серце ж людське було кам’яне.
Ти віддав своє тіло на муки,
Тільки б ми полюбили Тебе.
Ми ж на Бога ціну свою вклали,
Невелику, нікчемну ціну,
І продали на хрест, розіп’яли,
Лили кровцю Його пресвяту.
Ти терпів, муки зносив покірно,
На Голгофу ніс хрест той тяжкий,
Бо любив своїх діток безмірно.
«Отче милий, прости їм, – просив, –
О, прости, бо не знають, що роблять,
О, прости, бо Я так їх люблю,
Дай пізнати, що в гріхах вони топлять
Тіло й душу безсмертну свою».
Смерть була переможена смертю,
Смертю Бога на древі-хресті…
Маймо, люди, любов в своїм серці
І покаймось поки ще живі.
Бо як станеться смертна година –
Справедливо Він буде судить,
І нічого не зможе людина –
Ні грішить, ні прощення просить.
Просить Бог: «О, покайтеся, люди,
Одне одного щиро любіть
І, як митар бийтеся в груди,
Покаяння своє принесіть».
З Ним пройдім тую хресну дорогу,
З Ним несімо тяжкого хреста,
І надіймось в усьому на Бога,
І віддаймо Йому все життя.
Блудним сином до Батька прийдімо,
Поцілуймо у ноги Його,
І благаймо, прощення просімо,
Й Він простить, ми ж бо діти Його,
І приймім Його Кров Святу й Тіло,
Він-бо вчить нас: «Я є хліб життя…»
І тоді стане гріх нам не милий
І без страху ввійдем в майбуття.
Ведучий. І знову звернемося до заповіту митрополита Йосифа Сліпого. «Сидячи на санях, знеможеним голосом молитву мовлю і вам, моїм духовним чадам, заповітую: «Будьте свідками Христа в Україні й на землях вашого вільного й невільного поселення, в усіх країнах вашого поселення, у в’язницях, в тюрмах і лагерах, аж до краю землі й до краю вашого земного життя!.. Збережіть у своїх душах чисте – безпорочне ім’я своєї Святої Церкви!»
Ісус. Пам’ятай про Мене, про Мої страждання, коли хочеш іти за Мною – зречися самого себе.
Ведуча. Ще 26 липня 1940 року Митрополит Андрей Шептицький писав: «Ми у Львові заховували посвячення Преосвщенного Йосифа в тайні, приготовляючись до переслідувань з боку уряду, який нехибно скорше чи пізніше розгромить нашу Церкву…»
Ведучий. 11 квітня 1945 року заарештовано найвище керівництво Української Греко-Католицької церкви. Ось фрагмент документа, у якому подана інформація до Москви про здійснену операцію.
Ведуча. «У результаті проведеної операції з вилучення антирадянського духовенства й церковного активу Греко-Католицької Церкви по місту Львову та області арештовано 33 особи, з них:
Ведучий. Митрополитів – 1; єпископів – 2; священиків – 20; дияконів – 2; оунівців-нелегалів, пов’язаних із духовенством – 4; студентів духовної семінарії – 3; церковного активу – 1.
Ведуча. Далі йшла характеристика заарештованих із детально сформульованим складом злочину.
Ведучий. Митрополиту Йосифу Сліпому було інкриміновано виховання своїх учнів у Львівській богословській академії в «дусі непримиренної ненависті до Радянського Союзу».
Ведуча. Єпископа Микиту Будку було охарактеризовано як «українського націоналіста, який вороже зустрів прихід радянської влади як тимчасового явища».
Ведучий. Єпископ Микола Чарнецький характеризувався як найактивніший з-поміж тих, хто допомагав утілювати «політику Ватикану».
Ведуча. Господи, Ти рішуче йшов до своєї болючої мети. При кінці тієї дороги Ти бачив смерть, але також і вічне життя. Ти знав, що на Тебе чекав відчай, але одночасно й велика надія. Ти знав, що на Тебе чекала ненависть, але Твоя любов усе перемогла.
Пісня «Закрило сонце з жалю жовті очі»[3]
Читець 4.
Мовчить Голгофа і мовчить каміння,
Кат діловито піднімає хрест,
Ніхто із них його руки не спинить,
Ніхто іржавий цвях не відбере.
Як солодко їм розпинати Бога,
Як це почесно вбити перший цвях.
Це «самозванець» в’яне від знемоги,
А від тортур здригається земля.
О, як вони Його зуміли «викрить»:
«Зійди з хреста, якщо Ти справді Бог»,-
Лунав у небеса зухвалий виклик
Від ніг уже скривавлених Його.
Об хрест Господній зачепились хмари
І б’ється натовп тисяччю очей,
І тисяччю зіниць волає: «Кари!»
І Божа Мати вже стекла плачем.
А Він ще міг Отця Свого молити
За тих, хто бігли Бога розпинать.
Його любов Єрусалимським літом
Через усі століття йде до нас.
Читець 5.
Дивлюсь на хрест і бачу там Тебе,
Прибиті ноги та пречисті руки.
Спливає кров з розірваних грудей,
Спокійно Ти нелюдські зносиш муки.
Дивлюсь на хрест і виступають сльози,
За нас усіх така жорстока смерть,
Вінець терновий, посмішки й погрози
Даруєм ми озлоблені ущерть.
Ісусе Христе! Ти спасав колись
І нині радий дати допомогу,
Одне лиш кажеш: «Віруй і молись,
Й знайдеш, напевно, істинну дорогу».
Ти – Бог. Ти – Вічність.
Ти – саме Буття.
За гріх Себе віддав у наші руки,
А ми тоді навік без вороття
Тебе убили і впились, мов круки,
У Твої груди… Але Ти – воскрес!.
Ведучий. Українську Греко-Католицьку церкву розіп’яли 8–10 березня 1946 року на так званому «Львівському соборі» скликаному «ініціативною групою». Хоча справжньою «ініціативною групою» були Сталін, Молотов, Берія, Карпов.
Ведуча. До речі, 8 березня – перший день роботи «собору» – також була п’ятниця.
Ведучий. «Собор» однодушно прийняв історичні рішення за проектом Костельника:
анулювати постанови Берестейської унії 1596 року;
відірватись від римської (папської) церкви;
повернутись до прадідівської православної віри;
возз’єднатися з Всеросійською Православною Церквою в Радянському Союзі.
Ведучий. Для нашої віри тяжкі випробування стали загартуванням, іспитом на витривалість.
Читець 6.
Важкі твої дороги, Україно,
Лиш терня і скала, й московський ятаган
Над головою в тебе смерчем висне грізно,
І руки збагрянились від кайдан.
Вкраїно-ненько, десь на роздоріжжі
Тебе, обдерту, бачу на вітрах.
Ти йдеш, схилившись, виглядаєш сина,
Що томиться в сибірських таборах.
Не плач, сирітко. Син твій на покуті
Сидить над смертю серед двох світів,
І хоч у нього руки й ноги скуті –
Душі ніхто скувати не зумів.
Душі і серця. А любов до слова,
До тебе, до народу аж пала,
Бо не змогла убити в серці Бога
Катівська закривавлена рука.
Ведуча. Нашу віру плекали в катакомбах подвижники підпільної Греко-Католицької Церкви.
Ведучий. Цю віру викохували і в діючих римо-католицьких обителях, і в лісових хащах.
Ведуча. Саме ця глибока віра привела вірних у благодатний час відродження Греко-Католицької Церкви в її благодатне лоно.
Читець 7.
Стоїть під хрестом Божа Мати Святая
І руки здіймає до синіх небес:
«За що ж Ти, мій Сину, так тяжко страждаєш,
За що так катують, Ісусе, Тебе?»
«За нарід терплю Я, за всіх християн, –
Їй каже Ісус у терновім вінку, –
«За те, що не дав панувати поганам,
Прийняв смерть на себе і муку тяжку.
Я міг би, звичайно, себе врятувати,
Я знав, Моя Мамо, хто видасть мене…
Та будуть і далі народи страждати,
Якщо смерть сьогодні мене обмине.
До того ж Я йду не назавжди від Тебе,
Єдина, кохана, Матусю моя,
Я знов оживу, Я воскресну, на небі
Не згасне Моя найясніша зоря.
Я сонцем світитиму людям віками,
До того Я прийду, хто кличе Мене,
Хто вірить і просить Мене зі сльозами
Для того ніщо у житті не страшне.
І дам йому силу недугу здолати,
І буде для нього легкий його хрест.
То ж руки до неба не треба здіймати,
Не треба ридати прошу я Тебе.
Пісня «Чи ти був на Голгофі?»[4]
Читець 8.
О, Христе, мій Спасителю розп’ятий,
Дивлюсь на твої рани пресвяті,
З них ллється кров невинная святая,
Жертовна кров, о, Спасе мій.
І до останньої краплини
Та кров стікає з Твоїх ран,
Стікає й падає на землю.
Остання крапля – сповнивсь час.
Той час відкуплення народу.
Той час, який чекали всі,
Хоч вистачала одна крапля
Твоєї крові, Спасе мій.
Ведучий. Господи, сумною була Твоя смерть. Але для нас вона є надзвичайно дорога, бо через Твою смерть і погребіння – прийшло воскресіння. Твоя перемога над смертю внаслідок Твого воскресіння набуває нового значення в житті людей.
Ведуча. Твоє воскресіння принесло радість і надію на майбутнє життя. Незважаючи на труднощі, злидні, життєві непевності.
Читець 9.
Мандруючи полем чужим,
Не забули, для кого живемо.
Під замком таборове життя,
Знеможені, все чогось ждемо.
І родяться тужні пісні,
В піснях цих прокляття за муки.
Ти жива, Україно, жива!
Хоч втомилися зболені руки.
Озброєні кирками йдем,
Щоб в мерзлоті колупати канави,
А нам охоронці кричать щораз:
«П’ятирічку будуєм для слави!»
Загублена воля десь спить,
А чужинець веде до могили.
Україна вулканом дрижить,
Для повстання збирає всі сили.
Ми виношуєм в серці своїм
Чародійну уяву про волю.
Згине кат, розвалиться цей дім.
Ми воскреснем із горя і болю.
Читець 10. Воскреснемо, брати та сестри, бо земля наша хоч і розп¢ята на хресті історії, але свята. Воскреснемо! Бо ми вічно були на цій Богом даній землі як народ, і рідне небо хай пошле нам силу до життя.
Ісус. Не журися, бо і Я страждав, а слуга не більше від пана свого, але як є страждання, то і є воскресіння.
Читець 11.
Співаймо, друзі, ось тут
Заметілі даруємо слово,
Літа всім в неволі минуть,
Лише гріє нас щира розмова.
Зустрічаються долі людські
В переляку жахливого грому,
Везуть нас у далекі світи,
Мов навіки забрали із дому.
Колонами вкриті шляхи,
Нумерами позначені люди.
Це твої, Україно, сини.
Та ще свято у нас колись буде.
Не загинемо всі ми отут
Під рукою нечистої сили,
Може, хтось пригадає пісні,
Заспіває їх кращої днини.
Дорогенькі ви друзі мої,
Зажурились в проклятому світі?
Вічним є лиш Господь на землі,
Згине кривда ворожої люті!
Пісня «Страдальна мати»[5]
Читець 12.
Я згадую: у ріднім краю
Бували райські дні краси.
Не забувай! Не забувай
Тих днів, коли цвітуть сади.
А там, у нас, в Зелені свята
Співають різні пташечки.
Плетуть всі люди лік-віночки
З цілющих квітів і трави.
Сьогодні там сумує хата,
Руйнують батьківське гніздо.
Йде рідний брат вбивати брата –
Агент працює із «бюро».
А провокатор в нашій хаті…
Саджають в тюрми – страх і кров.
«Не забувай!» – «Не забуваю!»
…Христа розп’яли за любов.
Пісня «Голгофа»[6]
Читець 13.
Кричить Голгофа в темноті,
Покрили небо чорні хмари,
Христос, розп’ятий на хресті,
Спасав людей від злої кари.
Як страшно вітер завивав
І сонце плакало від жаху,
І Мати плакала Свята,
Завмерло все навкруг від страху.
За що розп’яли ми Його
І розпинаємо донині?
Чому ми дальше грішимо
В цій грішній повній сліз долині?
За ту безмежную любов,
Щоб ми могли щасливо жити
Ісус нас любить знов і знов,
Його ж не хочем ми любити.
Закриті очі в нас гріхом,
В житті ми хочем насолоди
І не задумуємсь над тим,
Що до кінця ведуть нас сходи.
Який кінець чекає нас,
Коли так дальше будем жити?
Чому не хочем ані раз
Ісуса ми перепросити.
Тож схаменися, люде мій,
Упадь скоріше на коліна
Й проси у щирості жалю
Пробачення за всі провини.
А Він нам з радістю простить,
Хто просить – тому все дається.
Бог – милосердя, Бог – любов,
Він світлом ясним відізветься.
Пісня «Бог – любов»[7]
Ведучий. Справжня любов – це означає жити не для себе, а для інших, це виконувати чиюсь благу волю, а не свою. Це з довір’ям ставитися до ближнього, усе терпеливо зносити й прощати.
Ведуча. Ми повинні свідчити свою любов до Всевишнього навіть тоді, коли все складається не так, як ми хочемо. Так, як це робили митрополити, єпископи, священики – вірні нашої страждаючої церкви.
Ісус. Як Я полюбив вас, так любіть і ви один одного.
Читець 14.
Прийми поклін, Ісусе милий,
За доброту Твою до нас!
За те, що Ти даєш нам силу
Не впасти у нелегкий час.
За те, щоби могли ми жити,
Ти був прибитий до хреста,
Ти – Бог! Ти – правди ясне світло,
Ти – незглибима доброта!
Нам шлях вказавши до Творця,
Любові і добра спасіння
Ти сієш в душі і серця.
Ти – Бог! Ти – правди ясне світло,
Надія наша в кращий час,
Терпів Ти, щоб могли ми жити,
Вмирав, Ісусе, Ти за нас.
Прийми поклін, Ісусе милий,
За хрест прославлений в віках!
Тобі, Спасителю наш, нині
Складає шану вся земля.
Ти – Бог! Ти – правди ясне світло,
Надія, Віра і Любов.
Ти на хресті терпів, щоб жити
Могли народи знов і знов.
Читець 15.
Підношу молитву до Тебе, Ісусе,
До серця зраненого терням,
Спаси від лукавого нас, від спокуси,
Ізбав наші душі від дерня.
В очах умістилися цілі століття
І долі мільярдів людей.
Що прихистку хочуть в жорстокому світі,
А не обіцянок чи голих ідей.
Ісусе! Прийди на осквернену землю
І праведно жити навчи.
Учення любові й прощення приємлю,
У щасті чи в горі – завжди з нами Ти.
І доки ще руки вмивають Пилати,
І Юди цілують підступно як тінь,-
Ісус нам потрібен, щоб іншими стати,
Сьогодні і завжди, й навіки. Амінь.
Ведучий. Шлях Ісуса – це шлях любові. Коли нам важко йти дорогою життя, тоді стаємо на коліна й у молитві відчуваємо, як Ісус приходить на допомогу.
Читець 16.
Не залишай мене, Ісусе,
Коли на серці біль щемить,
Коли сльозами враз заллюся
І радість щезне відлетить.
Не залишай як сил не маю
Молитись з вірою Тобі,
Коли надія покидає
І залишаюсь у журбі.
Але ще більше я прошу:
Не залишай мене тоді,
Коли тяжку ти знімеш ношу
І щастя з’явиться вжитті.
Сьогодні хліба денного дай нам
І провини наші нам прости,
Як ми прощаєм нашим ворогам
І до спокуси нас не допусти.
Борони нас, Отче, від лихого,
Бо царство, сила й слава – все Твоє,
Шукаєм ми усюди царства Твого
І кожен з нас надією живе.
Ісус. Довірся Мені і Я поведу тебе у щасливу вічність.
Пісня «Лине пісня про Ісуса»[8]
Читець 17.
Тільки Тобою святиться цей світ,
Тільки Тобою душа ще радіє,
Ближнім, жаданим – молитвою вслід,
Іменем Божим і духом Надії.
Тільки Тобою святиться мій храм,
Перед яким усі завинили…
Тільки Тобою прощаю катам,
Тим, що не відали все, що творили.
Тільки Тобою святиться мій дім,
Тільки Тобою у чаші страждання
П’ю і молитву народжую всім,
Хто ще в мольбі, у надії, в чеканні.
Тільки Тобою святиться душа
І оживають скалічені крила
В світлі терпіння, де суд свій вершать
І владарюють неправедні сили.
Тільки Тобою, дорогою мук,
Болю, образи, йду до світла, до неба.
Вирвавшись з серця, скривавлений звук
Лине до Тебе, до Тебе, до Тебе!!!
Тільки Тобою зажурена ніч
Зорі пречисті несе в тихий ранок,
Ніжно торкається серця і віч,
Щоб заживити скривавлені рани.
Тільки тобою на грані життя,
Навіть, як сили останні вже трачу,
Часто Твоє безневинне дитя –
Тільки Тобою, мій Христе, заплачу.
Тільки Тобою живу для небес,
Щоб не відмірялись зоряні мрії.
Тільки Тобою, хто вмер і воскрес,
Пишу молитву, молитву Надії.
Тільки Тобою святиться цей світ,
Зранений злом, розіп’ятий клятьбою.
Тіло зболіле ще рветься в політ,
Тільки Тобою!.. О, тільки Тобою!..
Ведуча. Вислухав Господь молитви і прохання нашого багатостраждального українського народу. Він дарував незалежність Україні, а разом із тим і воскресіння Українській Греко-Католицькій Церкві.
Танець із хустками (відродження України та Церкви)
Ісус. Шукай Мене, наслідуй Мене, бо Я – Світло для світу.
Ведучий. Світло, море світла. Світло перемагає темряву. Той, кого ми оплакували, воскрес.
Ведуча. Чи може смерть втримати того, хто переміг? Божа любов змінює весь світ.
Читець 18.
Горить свіча
і випікає серце
її вогонь…
і серце
скапує сльозами
в пригорщі долонь…
нема від серця сліду –
тільки світло –
яскраве й тепле,
наче подих свічки…
горить свіча…
а, може, то
Душа?..
Читець 19
Пом¢яни, Господи, душі дітей Твоїх,
що загинули за віру, правду, свободу
і незалежність Батьківщини,
вбитих, замучених, замордованих
у катівнях, концтаборах чи тюрмах…
Їх імена Ти знаєш, Господи.
Танець із свічками (перемога добра над злом)
Ведучий. Я пам’ятатиму про Твою любов, Боже Святий, Месія правдивий, Єдиний Син Отця найулюбленіший.
Ведуча. Твоє воскресіння допомагає усвідомити мені, що радість, надія, мир і перемога швидше чи пізніше, але прийдуть у цьому житті.
Ведучий. А в майбутньому Ти чекатимеш на мене, щоби обняти у вічній злуці з Тобою.
Ведуча. Господи, я повік не забуду, що Ти зробив для мене, зробив для мого народу, для всіх людей. Я дякую Тобі за відкуплення й любов до нас.
Ісус. Немає більшої любові, як віддати життя своє за ближніх.
Ведучий. З виходом із підпілля Української Греко-Католицької Церкви почалася її відбудова: відновлення зруйнованих храмів та будівництво нових.
Ведуча. Ми повинні стати будівничими нового світу, де не буде місця для війни, насилля, ворожнечі.
Читець 20.
Будуєм храм…
Піщинка до піщинки…
Цеглинка до цеглинки…
При Божій допомозі
Складають мозолисті людські руки.
Будуєм храм…
Крок за кроком…
Рік за роком…
Вже стіни над землею височіють,
Хрести на куполах сягають ввись.
Будуєм храм…
Величний храм,
На славу Божу, не на сьогодні – на віки.
Будуєм храм…
Щоб мати змогу зустрічатися з Ісусом.
І разом з цим
Зернинка до зернинки…
Паде і проростає
Слово Боже в людських серцях,
Оновлюючи душу.
Будуєм храм –
Духовний храм
В своїх серцях і душах.
Пісня «Церква»
Читець 20
І донині в дереві пізнання,
Що цвіте між нас добром і злом
Бог нас закликає до єднання,
Бог попереджа своїм жезлом.
Не грішити і не забувати,
Що людина – плід свого Творця,
Що Пречиста Діва – Божа Мати
Привела Спасителя нам від Отця
На цей Божий світ, в гріхах людини,
Щоб не згас, не знидів, не зачах…
О, Ісусе – Спасе наш Єдиний,
Бачиш гріх й покаяння в очах.
Доброта Твоя й любов безмежні
У тяжкій за віру боротьбі
Ми вже вільні, ми вже незалежні,
Та завжди належимо Тобі.
Пісня «Від Бога» [9]
Ісус: – Прийдіть до мене всі струджені і обтяжені і я заспокою вас.
Читець 21. Ні, немає на світі кращого неба, ніж небо України. Високе, мов наш дух, воно благословляє свою Україну, береже у віках її материнську любов, тому його ніколи не відділити від рідної матінки-землі. Подивімось на своє небо й думкою, як у тій чудовій-пречудовій пісні, полиньмо аж до сонця й зірок і глянемо на трепетну землю, і тоді відкриється нам на зелено-голубому лику планети край, що нагадує собою серце – Україна! Ні, як немає кращого неба, ніж небо України, так і немає кращої землі, ніж наша Україна.
Читець 22.
Не ділімо цю землю,
Не ділімо це небо,
Не ділімо хатини
І сім’ї не ділімо,
Бо ми, браття, єдині
В українському слові,
В українських коріннях,
В українській любові.
Пісня «Віра у нас єдинаква»
[1] youtube.com/watch?v=SnLNMdus444
[2] youtube.com/watch?v=kW3S6Q_3hXk
[3] pisni.org.ua/songs/2207212.html
[4] youtube.com/watch?v=9eUWozq-ZFU
[5] youtube.com/watch?v=yCBvWfK12Ko
[6] youtube.com/watch?v=ASFwy0uQlDA
[7] youtube.com/watch?v=LsnTQ7ptv6M
[8] youtube.com/watch?v=jTzoezr0ELY&list=RDjTzoezr0ELY
[9] youtube.com/watch?v=nTaRQJnZF2c