Ведуча. Уже другу годину Богдана сиділа за письмовим столом і робила домашнє завдання. Вона ще ніколи не сиділа так довго за уроками. Мама декілька разів заходила до її кімнати й помітила, що Богдана байдужим поглядом дивиться у вікно, час від часу зітхає, а домашнє завдання так і не зроблено. Нарешті мама присіла на диван і запитала.
Мама. Богдано, що з тобою? Можливо, тобі щось допомогти?
Богдана. Ні.
Мама. Доню, що трапилося? Ти якась невесела, про що ти думаєш?
Богдана. У мене все гаразд.
Мама. Не приховуй. Якісь проблеми в школі?
Богдана. Ні… Просто неприємно, коли друзі бувають невдячними.
Мама. І хто ж це тобі не подякував?
Богдана. Мамо, пам’ятаєш, як на минулому тижні до нас кожного дня приходили Олег та Андрій?
Мама. Так, пам’ятаю.
Богдана. Я годинами пояснювала їм теми з хімії, щоб вони могли краще написати контрольну.
Мама. І як вони її написали?
Богдана.. Олег — на десять, а Андрій — на одинадцять!
Мама. Прекрасно! То чому ж ти незадоволена?
Богдана. Мамо, невже ти не розумієш? Цілий тиждень я була для них ніби безкоштовним репетитором, а вони навіть не подякували мені.
Мама. Невдячність — це недобра якість характеру. А коли друзі виявляються невдячними — це, звичайно, неприємно. Але, доню, не сумуй надмірно з цього приводу. Ти, як християнка, у всьому маєш навчатися від нашого Господа Ісуса Христа і за всяких обставин наслідувати Його характер.
Богдана. Не думаю, що з Ісусом відбувалися подібні речі. Його всі любили й поважали.
Мама. Богдано, бачу, що ти не зовсім добре знаєш життя Ісуса на землі. Йому теж доводилося переживати невдячність людей. Пригадуєш історію про десятьох прокажених?
Богдана. Так, тільки не знаю, де саме вона записана.
Мама. Ця історія записана в Євангелії від Луки, у 16-му розділі.
Ведуча. Богдана подала мамі Новий Завіт.
Мама. Ось послухай: «І сталося, коли Він (тобто Ісус) ішов до Єрусалиму, то проходив поміж Самарією та Галілеєю. І, коли входив до одного села, перестріли Його десять мужів, слабих на проказу, що стали здалека. І голос піднесли вони та й казали: «Ісусе, Наставнику, — змилуйся над нами!» І, побачивши їх, Він промовив до них: «Підіть і покажіться священикам!» І сталося, коли вони йшли, то очистилися… Один же з них, як побачив, що видужав, то вернувся, і почав гучним голосом славити Бога. І припав він обличчям до ніг Ісуса, складаючи дяку Йому. А то самарянин був… Ісус же промовив у відповідь: «Чи не десять очистилося, — а де ж дев’ять? Чому не вернулися вони хвалу Богові віддати, крім цього чужинця?»
Бачиш, доню, Господь зцілив від невиліковної хвороби десятьох чоловіків, і лише одному з них прийшло на думку подякувати Ісусові. А проказа — це тобі не контрольна з хімії.
Богдана. До речі, мамо, я багато разів читала про цей випадок із прокаженими, але так і не знаю, що ж це за хвороба?
Мама. Знайдімо інформацію в інтернеті й усе докладно прочитаємо. Отож… Проказа — це інфекційне захворювання, яке вражає шкіру людини та периферичну нервову систему. Цю хворобу вважають однією з найстародавніших, про неї згадано в Старому Завіті. У ті часи хворих на проказу вважали нечистими, їх відокремлювали від здорових людей. Прокажених позбавляли права на нормальне життя, виганяли, принижували. Найбільше лютувала проказа в XII, XIII та XIV ст., коли інфекція розповсюдилася майже на всі європейські країни. Для боротьби з проказою облаштовували численні лепрозорії — установи, які займалися виявленням та лікуванням цієї хвороби. Фактично ці нещасні люди проживали у своєрідних резерваціях.
Як бачиш, доню, про проказу тут написано ще дуже багато. Якщо захочеш, то ввечері прочитаєш усе докладно.
Богдана. Будь ласка, кинь мені цю інформацію в закладки.
Мама. А тепер знайди в Старому Завіті Книгу Левит, 13 розділ. Прочитай.
Богдана. Закон про проказу. Ой, мамо, тут так багато написано.
Мама. Справді дуже багато. (Гортає сторінки.) Так… прочитай 45 та 46 вірші.
Богдана. «А прокажений, що проказа на ньому, — одежа його буде роздерта, а голова його буде відкрита, і по уста закритий, і буде кричати: «Нечистий, нечистий!» По всі дні, коли болячка на ньому, буде нечистий, — він нечистий. Самітній буде пробувати він, — поза табором оселя його».
Мамо, який жах! Яке приниження! Нещасні люди!
Мама. Тепер, Богдано, ти розумієш, від яких тілесних і моральних страждань звільнив Ісус Христос десятьох прокажених чоловіків? А подякував лише один. Отож, доню, бери приклад із нашого Господа. Він є єдиним прикладом для християн. А на своїх друзів не ображайся, бо образа — це замаскований прояв гордості.
Богдана. Мамо, я ніби все розумію, але мені так важко!
Мама. А ти подякуй Богу за те, що хлопці гарно написали контрольну з хімії, благослови їх у своїй молитві. Учися перемагати, Богдано. Повір мені, не варто витрачати своє життя на образи й ходити похмурою. Моя люба донечко, завжди радій і за все дякуй Господу!
Богдана. Дякую, мамо. Помолімося разом.
Ведуча. Схилившись біля письмового столу, Богдана слухала мамину молитву… і сама вчилася молитися за своїх друзів, і перед Господом вона вже не називала їх невдячними.
Музична пауза.
Ведуча. А ввечері відбулося справжнє чудо. Рівно о дев’ятнадцятій годині у двері подзвонили.
Мама. Хто ж це так настирливо дзвонить? Богдано, відчини, можливо, це до тебе.
Ведуча. Відчинивши двері, Богдана побачила Олега, Андрія та його меншу сестричку Ілону. Олег поперед себе тримав «Київський» торт, а маленька Ілонка вручила Богдані пишний букет рожевих хризантем. Андрій, не приховуючи щасливої усмішки, сказав:
Андрій. Богдано, ми тобі дуже вдячні за хімію й тепер прийшли просто на чай. І Ілонка теж захотіла з нами прийти.
Ведуча. Богдана розхвилювалася і ледь стримувала сльози.
Богдана. Заходьте, хлопці, заходьте. Ілоночко, заходь. Дякую тобі за хризантеми. Це мої улюблені квіти.
Ведуча. І щасливі друзі з великим задоволенням пили чай із «Київським» тортом та згадували про різні шкільні пригоди.
Алла Маніта,
редактор і ведуча дитячої християнської радіопередачі «Зерна правди»