Радість є частиною плоду Духа Святого. Вона є результатом і одним із проявів любові. Коли людина знає, що її люблять, у неї з’являється відчуття радості й задоволення навіть у складних життєвих обставинах.
Люди, які вміють любити, уміють і по-справжньому радіти. Натомість скупі, заздрісні та егоїстичні люди зазвичай нещасні та безрадісні. Люди, які живуть, дбаючи про свою громаду, допомагаючи своїм близьким та сусідам, і не зосереджуються тільки на собі, завжди знаходитимуть приводи для радості. Такі люди можуть відчувати смуток інших. І хоча вони поділяють біль своїх друзів і співпереживають їм у їхніх проблемах, вони також можуть святкувати й радіти разом із ними.
Радість — це не відірване від реальності позитивне сприйняття навколишнього світу, яке ніколи не помічає болю й горя. Людина, що вміє радіти, здатна переживати й власний біль, і біль інших, але при цьому вона не втрачає надію.
Радість — це якість характеру, яка дозволяє людині сприймати життя позитивно навіть попри складні обставини й події. Така людина знає, що життя може бути важким, але не зосереджується на негативних думках.
Радість здатна поширюватися на інших. Чим більше ти радієш, тим більше радітимуть й інші люди навколо тебе. У першому столітті послідовники Ісуса часто збиралися разом, щоб допомагати один одному виховувати в собі гідний характер. Ці зустрічі були сповнені заохочення й радості.
Давньогрецька мова
ηγαλλιαω (егалліао) — радіти
ηγαλλιασιs (егалліазіс) — «прикрашати себе» радістю
ευφροσύνε (еуфросуне) — радість, стан радісного задоволення
χαιρω (хайро) — радіти, корінь цього слова χαριs (харіс) означає «ласка» або «дар»
χαρα (хара) — радість
Стародавній автор на ім’я Павло, що жив у першому столітті, радив послідовникам Христа «завжди радіти». Він писав, що думки людини, якими постійно зайнятий її розум, впливають на її радість. Якщо людина егоїстична й ненависна, у неї буде мало приводів для радості. Та якщо в неї є люди, яких вона любить і про яких піклується, її життя буде сповнене радості. Павло також казав, що бути частиною громади означає «радіти з тими, хто тішиться».
Джоні Еріксон Тада
Улітку 1967 р. з молодою спортсменкою Джоні Еріксон стався нещасний випадок. Вона вирішила поплавати, стрибнула у воду, але не перевірила глибину. Веселий літній відпочинок на воді перетворився на трагедію — Джоні вдарилася об дно й трагічно пошкодила хребет. У результаті вона втратила можливість користуватися руками та ногами і на все життя залишилася прикутою до інвалідного візка.
Джоні переповнював гнів. Вона переживала депресію і навіть хотіла накласти на себе руки. Вона благала своїх друзів допомогти їй убити себе.
Один із її друзів на ім’я Стів допоміг їй побороти депресію й важкі думки. Замість того щоб намагатися знайти відповіді на її численні запитання «чому?», він розповідав їй про те, як Ісус страждав на хресті. Попри те, що люди зі злими намірами розіп’яли Христа, Бог перетворив Його смерть на велике благо. Можливо, Джоні так ніколи й не дізнається, чому з нею трапилася ця біда, але вона вирішила жити своїм життям, виходячи з хороших можливостей.
Протягом курсу реабілітації Джоні навчилася малювати, тримаючи пензлика зубами, і згодом почала продавати свої картини.
Щоб допомогти іншим людям, які стали інвалідами, вона почала виступати публічно й писати книги. Сьогодні з-під пера Джоні вийшло вже понад 40 книжок. Вона стала талановитим художником, митцем і промовцем.
Джоні пише про свою боротьбу й відкриття в автобіографії «Джоні», яка побачила світ 1976 р. й стала міжнародним бестселером. Ця незабутня розповідь про боротьбу молодої жінки з паралічем і депресією була перекладена кількома мовами.
Джоні вийшла заміж за вчителя історії Кена Тада в 1982 р.
Але боротьба Джоні не обмежилася цією травмою. Про її життя не можна сказати «після того жила вона довго і щасливо». У 2010 р. у неї виявили рак грудей. Хворобу вона поборола, але лікування дуже ослабило її організм. Та попри всі випробування Джоні зберегла радісне ставлення до життя. Вона розуміє, що радість не заперечує існування справжнього болю й проблем. Вона повністю усвідомлює всі труднощі, біль та страждання, які випали на її долю з 1967 р. Та вона розуміє, що потрібно не заперечувати існування проблем, а приймати їх із вірою в краще.
Під час лікування раку Джоні дуже сподобалася пісня у виконанні Емі Грант, і вона часто розмірковувала над такими рядками:
Колись ми отримаємо
Відповіді на наші запитання,
Колись ми отримаємо їх,
Хоча зараз ми нічогоне розуміємо.
Колись нас зустрінуть
Сильні руки, простягнуті нам назустріч,
І вони принесуть нам відповіді на всі наші запитання.
Джоні говорить: «Слова цієї пісні стали для мене своєрідним гімном. Колись усе стане на свої місця і все буде зрозуміло. Просто зараз я відчуваю себе хворою, потворною, слабкою й утомленою, але згодом я все ж отримаю свої відповіді.
Інші речі також почали набувати для мене значення. Бог використав цю травму, щоб навчити мене терпінню, витривалості, терпимості та самоконтролю, стійкості та чутливості, любові та радості. Ці речі не мали для мене великого значення, коли я була на ногах, але… вони стали важливими після того, як я опинилася в інвалідному візку. Я почала розуміти, що саме завдяки нещасному випадку я здобула внутрішній спокій. Ось у чому полягає справжня краса. Так буває, коли розумієш сенс життя. Розуміти свою унікальність і важливість, мати стрижень глибоко в душі й ділитися цим з іншими, з усмішкою та словами підтримки… Колись цей інвалідний візок був для мене символом відчуження та обмеження, але Бог надав йому нового значення, тому що я довірилася Йому. Тепер цей візок для мене є символом незалежності, свободи та мобільності. Це мій вибір…»
Дарина Безкоста: малюнок радості
Дарина Безкоста — дівчина з міста Суми, що страждає на страшну недугу — дитячий церебральний параліч (ДЦП). Вона не в змозі самостійно пересуватися й не може нічого робити руками.
Багато людей, які страждають на подібні хвороби, стають агресивними або впадають у депресію. Але з Дариною такого не сталося. Замість того щоб зосередитися на своїх проблемах і впасти в депресію, вона перетворила свою інвалідність на джерело радості.
Дарина навчилася малювати… пальцями ніг.
Вона почала малювати, коли народився її молодший брат. Її мама подумала, що може таким чином розважити дівчинку, доки доглядає за малюком. Та згодом стало зрозуміло, що в дівчини справжній талант.
У міру того, як він розвивався, картини Дарини ставали все кращими. Настав час, коли їх можна було виставляти в картинних галереях.
Одного дня Дарина побачила свого шкільного друга Дениса. Він мав нездоровий вигляд, а його мама пояснила, що Денис важко хворіє й лише термінова операція може врятувати йому життя.
Коли Дарина з мамою повернулися додому, дівчинка сказала: «Мамо, продаймо мої картини й допоможімо Денису».
Саме так вони й зробили. Отриманих грошей було достатньо, щоб оплатити операцію Денисові, яка врятувала йому життя.
Та Дарина на цьому не зупинилася. Денис став першим у довгому списку людей, чиє життя було врятоване її талантом, причому найчастіше вона надавала свою допомогу анонімно. Наразі Дарина з мамою збирають гроші для 29-річної жінки, яка потребує операції у Фінляндії.
«Ми не можемо залишатися байдужими до інших людей, які потрапили у біду», — каже Олена, мама Дарини.
Запитання для роздумів
Що ти дізнався про радість із цих двох історій?
Чи означає це, що слід завжди вдавати, ніби в тебе немає жодних проблем? Поясни свою думку, будь ласка.
Як особисті проблеми можуть спонукати тебе допомагати іншим людям і приносити їм радість?
Практичне завдання
Розділи аркуш паперу на дві колонки. У першій колонці напиши свої найбільші проблеми та переживання. Потім уяви, що ти став на 10 років старшим і згадуєш свої теперішні проблеми. У другій колонці занотуй, як твої проблеми дали тобі можливість відчути радість. (Для цього тобі, можливо, знадобиться задіяти всю свою уяву. Ось що цікаво, коли ми озираємося на наші теперішні проблеми з майбутнього: у той час, коли ми стикаємося з проблемами, то навряд чи можемо побачити, яку користь вони можуть нам принести, але коли дивимося на них через роки, то можемо побачити, що вони насправді стали для нас благословенням і допомогли стати кращими та сильнішими).