Казки з лісу (дидактичний матеріал для 1 класу)

«Учителі-християни часто спокушаються перетворити виховну бесіду на лекцію з етично-морального виховання, а сучасні діти погано сприймають вказівки. Натомість казка-притча — це ненав’язливий і цікавий для школярів жанр. Ми з педагогами вирішили підготувати зошит-посібник для учнів 1-го класу, де наскрізною лінією виступатимуть морально-етичні християнські цінності. У цей посібник увійдуть «Казки з лісу» , які привертають увагу до краси й змістовності нашого буденного життя, навчають розпізнавати особисті мотиви вчинків, зміцнюють внутрішню християнську позицію дитини. Такий інноваційний дидактичний матеріал допоможе класоводам у формуванні християнських чеснот характеру та проведенні роботи щодо соціальної проактивної позиції школярів».

Наталія Євтушенко, директор Черкаської ПЗОШ І–III ст. «Софія»

Про матусю Зайчиху та її сімох зайченят

— Бігунчику, Пухнастику, Рятівниче, Моргунчику, Розумнику, Мрійко, Радійко! Час обідати!

Семеро чудових зайченят закотилися в маленьку та чепурненьку лісову хатинку.

— Ну, ось ви й удома! Що бачили, чули, на що звернули увагу? — запитала дітей Зайчиха.

Вона давно вчила своїх діточок бути спостережливими, тому й не турбувалась, що відпускає їх побігати на свіжому повітрі без нагляду. Маленькі зайченята трималися гуртом, щонайменше по двоє, і завжди готові були вступитися за брата чи сестру, а всі інші бігли в різні боки по допомогу. Ох, і непереливки було тому, хто насмілився образити когось із зайчат! Добре, якщо встигав утекти.

Родину любили й поважали в лісі, завжди підтримували, знаючи, що й уся ця весела й товариська сім’я ніколи й нікого не залишить у біді.

— Мамо, а в тата Білки й мами Білочки народилися дітки, і вони вже запрошують у гості. Усі говорять, що зроду не бачили таких чудових білченят! Знову в них лише хлопці, — сміючись, розповідала Радійка.

— О, вже ожина достигла в гаєчку. Хто зі мною після обіду? Смачний чай узимку, — як завжди захлинаючись та перебиваючи, розповідав Бігунчик.

— Мамо, а Ромка-джміль знову заплутався, і я йому допоміг знайти дорогу. Такий смішний чувак, так цікаво каже: «Дж-ж-дякую!!!» — заходився від сміху маленький Моргунчик. Це одразу захопило Радійку, і вона дзвінко підтримала його. Дуже скоро всі новини злилися в єдиний гомін вигуків та сміху братиків і сестричок.

— О, скільки вже чудових новин! Я впевнена, що є ще, але перед тим, як будемо далі планувати свій день, звернімося із вдячністю до Творця, який вже стільки радості дав нам на початку дня…

І мама із зайченятами, як і звичайно, славили Творця за все те добре, що послано їм на сьогодні.

Напиши й ти подяку, за що сьогодні вдячний нашому Господу і Спасителеві.

Одного разу…

Мрійка ніжилась під сонячними промінчиками, які танцювали й на листочках, і на квіточках навколо неї. Зайченятко відчувало себе щасливою і спокійною, як у рідному домі. Адже в цьому лісі вона народилася, тут пережила багато пригод і радостей, зазнала і трішки прикрощів. Та навіть сльози робили цей ліс ще ріднішим і привабливішим для її серця.

Неочікувано звідкись з’явилися сірі хмари й налягли на все, що було таким дорогим для Мрійки: на будиночок, галявинку, ялинку-подружку. Повіяло якоюсь прохолодою. І зайченя навіть не додумало свою останню думку-фантазію про страшного павука, що підкрадався до своє жертви.

Коли Мрійка прибігла в хатинку і притулилася до мами, та стурбовано подивилась на неї:

— Про що ти думаєш, моє сонечко?

— Я була такою щасливою, утім несподівано підкрався якийсь морок зі страхом і передчуттям чогось поганого і незворотного…

— А-а… — замислено промовила Зайчиха. — Ти стикнулася з тим, хто постійно шукає наїдку. Тим, хто завжди голодний і не може насититись, — злом. Як той лев, що гарчить і вистежує здобич, особливо, якщо вона самотня або заслабла. Це дає йому життя. Не одразу я зрозуміла, що зло спочатку стукає в наші думки і підкидає туди насіння страху й важких передчуттів. Але є і проти цього зброя. Згадай, що твій Творець турбується про тебе й про все, що ти любиш. Довір Йому все, що маєш, і саму себе. Він піклувався про тебе навіть тоді, коли ти й не думала про це зовсім. І ти побачиш, як спокій і впевненість повернуться. — Мама ніжно взяла в обійми Мрійку й додала:

— Найкращі події й радості теж залежать від наших таємних думок, від налаштування нашого серця. У спокійному, радісному й вдячному серці багато сили, і злу важко його обманути й щось вкрасти. Бережи своє серце, стеж за ним! Подивись, ось і хмари розвіялись.

І справді, небо було пронизливо прозоре та спокійне…

Прочитай Псалом 22. Як ти думаєш, чи буваємо ми на самоті зі своїми проблемами? Читай цей Псалом щодня, доки вивчиш напам’ять.

Свій ритм

— Який же я неповороткий! Що за лапи?! Чому я не такий розумний, як Розумник, чи не такий сильний та швидкий, як Бігунчик? Постійно не встигаю. Як не намагався, не зміг наздогнати інших, збираючи моркву в бабусі! Навіть у Радійки є талант — завжди напоготові якесь сонячне слівце.

— Про що ти, Пухнастику? — мама проходила повз малюка й ледве не впала, перечепившись через маленьку, кругленьку, пухнасту кульку.

Пухнастик був удумливим і спокійним і рідко вимагав особливої уваги. Те, що він роздратовано говорив уголос, було ознакою сильного хвилювання зайченяти.

— Як мені випередити хоч когось у чомусь, якщо я й наздогнати їх не можу?! Я… занадто повільний і зовсім не хоробрий, а ще й пухнастий, як дівчисько. Мам, сьогодні я зібрав найменше моркви в бабусі й дідуся. Хоча дуже намагався робити все швидше, та все одно інших не наздогнав. Лише розсердився й змокрів. Може, мені на легку атлетику записатися? Га?! — зі сльозами прокричав украй стурбований зайчик.

— А, ось ти про що! Знаєш, одного разу мені довелося перелопатити спересердя півгороду, щоб зрозуміти, що в кожного є свій ритм у цей конкретний момент життя. Придивись до риб у ставку. Скільки їх там! І кожна плаває своїм стилем. Тобі можуть подобатись інші, їхня краса, те, як швидко вони рухаються. Навіть їхні зачіски або манера говорити. Але собі це ніяк не пришити. Повір, я намагалася мільйони разів!

Маленький Пухнастик відчув іскорки усмішок, які він любив у маминому голосі, і в нього вмить повеселішало на серці. Він примостився ближче, щоб насолодитися чимось новеньким і корисним.

— Отже, наше єство дуже цікаве, і мудрий вивчає його. Необхідно придивлятися до себе й частіше ставити собі запитання: чому? Навіщо? Кому, крім мене, це треба? І ти зрозумієш, що дуже часто хочеш бути кимось іншим не заради когось або чогось важливого, а заради самого себе і свого уявлення про красу, силу та розум. Але ж ніхто з нас не створений Творцем заради самого себе! І тому, навіть ставши схожим на свій ідеал, ти будеш розчарований. Краще попроси Творця зрозуміти Його задум щодо тебе. Він найкраще знає своє творіння. І тоді ти будеш задоволений своїм ритмом на цей час, тому що зрозумієш, чому він саме такий. А ще ти не боятимешся змін, якщо вони назріють, тому що для всього свій час. Мудрі мешканці лісу також можуть допомогти нам зрозуміти самих себе. Вони можуть раніше, аніж ми, побачити в нас Божий задум. І це так чудово! Те, що Творець задумав через тебе, буде визнано й іншими, тому що, пам’ятаєш, ніхто не живе для себе, ніхто не самотній, і всі дуже важливі. І з кожним днем ми будемо розуміти це все більше й більше. А зараз я полоскочу свого Пухнастика, бо це так приємно торкнутися такої шовковистої шубки, яка буде зігрівати своїх братиків і сестричок холодної зими, — сміючись, мама з Пухнастиком покотилися по підлозі, лоскочучи одне одного.

Дорогі учні, ви вже познайомились один з одним і тепер саме час назвати, що доброго й гарного ви помітили в інших однокласниках. Можна створити невеличкі лоскуткові / паперові «ковдри», підписані для кожного учня. І нехай вони будуть на ваших партах, щоб, коли до вас підкрадеться невпевненість, вас зігрівали добрі слова ваших друзів про все те найкраще, що заклав у вас наш Творець!

Радості може бути більше!

У Моргунчика був день народження. О, як же це чудово, коли вдома свято! По-перше, це різні таємниці: різко обірвана й змінена тема розмови, погляди з натяками, хованки для подарунків, секретні випікання улюблених солодощів іменинника. Дівчата вдвох бігали через весь ліс і допомагали бабусі поратися на обійсті за найбільшу та найсолодшу в лісі морквину. (Бабуся — справжній майстер городньої справи! Це всі вам підтвердять).

По-друге, всі думали про Моргунчика, навіть коли одягалися в його улюблені кольори й коли принесли речі, які він любив або подарував комусь, і тому ніхто не втомився від довгого зашнуровування костюма чи обережного зачісування. І всі були готові вчасно й перебували в доброму гуморі знову ж таки тому, що ніхто не думав лише про свої смаки й бажання…

…Моргунчик стояв у центрі родинного та дружнього кола, розгублено приймав привітання та подарунки. Зараз його звичка ніяковіти та часто кліпати очима навіть допомогла йому мати природний вигляд. Після смачного обіду та розваг Розумник, наблизившись до брата й відвівши його вбік, із уважним поглядом запитав:

— Чому ти радієш менше, аніж ті, хто тебе вітали?

— Ти помітив? — не став заперечувати Моргунчик. — Виявилося, що мені отримувати подарунки подобається менше, ніж їх дарувати. Пам’ятаєш, мама недавно говорила, що наше серце стає щасливішим, коли ми віддаємо, аніж коли беремо. Сьогодні я в цьому переконався. Усі були щасливіші, ніж я.

— Тоді ми знаємо рецепт, як покращити твій настрій!

Розумник чухав потилицю, рухав вухами в різні боки, покачався на спині в траві, й, нарешті, чхнув. Так він зазвичай напружено думав.

— Гайда в темний ліс! Нарвемо трохи солодющої суниці. Щоб не було якихось прикростей, попросимо горобчика Жовторотика літати колами над нами й спостерігати, щоб хижак не наблизився. Упораємося за 10 хвилин, і подарунки залишаться в тебе цілими, і старші посмакують те, про що давно мріють і не наважуються взяти.

Моргунчик з нетерпіння підскочив вище ромашки, яка колихалася біля його носика.

Задум було виконано й справді дуже швидко. І всьому веселому товариству до морозива подали найсоковитіші суниці з темного лісу. Старші зайці не без гордості поглядали на хоробре й розумне нове покоління. А мамині очі сяяли втіхою від такого вдалого свята. Про Моргунчика й говорити нічого — такого вдалого Дня народження годі й бажати.

А які сюрпризи ви готові запропонувати друзям і родичам? Сплануймо це на вихідні.

Усе на добро?!

Декілька заячих сімей вирішили піти на пікнік. Мама й семеро зайченят складали все необхідне в різні торбинки, кошики. І цього виявилося доволі багато. Так що хлопці були досить обтяжені, а дівчата й мама намагалися як могли їм допомогти. Усі трішки дратувалися, тому що хотіли цього дня відпочити, а не працювати. А поки що кожен готував і свої речі, і ковдри для всіх, різні спортивні ігри, напої та їжу.

Дорогою до місця зустрічі траплялися якісь прикрощі: розв’язані шнурівки, маленькі букашки, які намагалися залізти у вічі або у вуха. Бігунчик ішов попереду дуже швидко, тому гілки за ним хлистали Рятівника й Радійку. Тому вони вирішили обігнати його, і це призвело до того, що через поспіх із їхніх рюкзачків стало висипатися галетне печиво, яке ззаду підбирав Пухнастик, який похапцем їв його, що дуже засмутило маму, коли вона це побачила.

Навіть Мрійка, яка дуже любила довгі прогулянки, дійшла на місце зустрічі втомлена від галасу й незадоволення. Розумник, відійшовши вбік, помолився про мир і лад під час їхнього пікніка. Раптом почувся тонкий пронизливий зойк. Це означало лише одне: хтось потрапив у біду. І цей хтось виявився Бігунчиком, який зачепився за корінь дерева й впав, підвернувши лапку. Всі з’юрмилися навколо бідолахи. Старший у родині заєць-дідусь туго перев’язав травмовану лапку зайченяті (він давно заслужив у лісі славу лікаря-костоправа), але ж нога ще сильно боліла й вимагала спокою. Мама сказала старшим дітям, що вона повертається додому з постраждалим. Але ж усі були такі засмучені, що без вагань і зайвих слів знову позбирали свої речі на спини і плечі й понуро попленталися за Бігунчиком, якого підтримували з двох боків Зайчиха та Радійка.

Назад усі йшли мовчки. Ніжне прохолодне ранкове повітря пестило хутро зайченят. Лісові шорохи, потріскування, тихі бесіди дерев об’єднували знову родину в одну спільноту. А бажання допомогти братові підштовхнуло до веселої ідеї, яка тут уже й була реалізована, — королівське крісло з гілочок і папороті. Усі разом заспівали улюблену пісню. Коли родина повернулася додому, всі були знову близькими та щасливими від усвідомлення єдності. Усім хотілося підбадьорити Бігунчика, і це робило ліс біля будинку таким же чудовим, як у віддалених куточках. Не змовляючись, родина почала розташовуватись біля рідненької ялинки, жартуючи й готуючи смачний пікніковий обід. І чомусь нікого не здивувало те, що навколо хатинки з’являлися інші заячі родини, які також розкладали свої речі. Скоро пікнік перетворився на справжнє свято. Що більше приходило друзів, то більшало різноманітних смаколиків. Усі чомусь були особливо уважними один до одного в цей день, і додому понесли в лапках більше, аніж принесли з собою. А ще їхні серця були наповненими радістю й миром, бо Божий Дух веселив кожного особисто й водночас — усіх разом!

Перед сном Бігунчик, згадуючи події дня, у тихій молитві щиро подякував Творцеві за те, що Той зупинив його в грандіозних планах і вперше в житті визнав, що, навіть не плигаючи, можна бути щасливим. А ще він пообіцяв бути уважнішим до інших…

Коли зайченя засинало, лапка майже не боліла, і мама пообіцяла зранку зняти компрес.

Спробуймо намалювати найщасливіший момент цього дня для заячої родини. Як ви думаєте, що було причиною змін, які покращили всім настрій?