Видавництво «Левит» готує до друку нову книгу американських авторів Ґленди Фай Метс і Джоеля Р. Бікі «Герої-пуритани». Книга містить стислий огляд пуританства й короткі, але змістовні й захопливі біографії понад двадцяти основних пуританських лідерів. Вони надихають нас іти вперед через випробування і страждання. Вони допомагають нам бути радісними і вдячними за все, що Бог зробив. Та найбільше вони спонукують нас зосереджувати свій погляд на Єдиному Героєві, нашому вірному Господі й Спасителеві.
Розкішно ілюстрована книга призначена для молодших школярів і підлітків. Запитання наприкінці кожного розділу роблять її ідеальним ресурсом для християнських шкіл і родин на домашньому навчанні.
Пропонуємо вашій увазі один із розділів книги, присвячений Томасу Ґудвіну (1600–1679).
Томас Ґудвін усміхнувся й згорнув книгу, яку читав наодинці в кімнаті Коледжу Христа в Кембриджі. Перечитування «Настанов у християнській вірі» Жана Кальвіна неабияк допомагало підготуватися до таїнства причастя. Як приємно думати про Божу любов до всіх грішників і смерть Христа заради них!
Юний Томас підвівся й, потягуючись, випростався. Він добре підготувався до своєї другої участі в причасті. Він навіть ходив послухати проповідь доктора Сіббса. Студенти-пуритани завжди відвідували його лекції й здавалися дуже впевненими у своєму спасінні. Він бажав також відчути цю непохитну впевненість.
Томас вдивлявся в стіну, пригадуючи, як іще малим він плакав через свої гріхи й відчував величезну любов до Бога. Ці почуття таки щось означали. Беручи вперше участь у хлібопереломленні, під час співу 103‑го Псалма його переповнювали радість і спокій. Томас поставив книгу на полицю, стиха наспівуючи: «Благослови, душе моя, Господа, і все нутро моє святе Ймення Його!» Це, друге в його житті, причастя безумовно буде ще кращим.
Коли настав день таїнства, Томас прийшов до каплиці разом з іншими студентами, які були на голову вищі від нього. Він вступив у коледж на рік молодшим, ніж більшість, і тому був найменшим хлопцем у всьому університеті.
Тієї миті, коли він уже ось-ось мав узяти хліб і вино, хтось поплескав його по плечу. Він здивовано обернувся. Старший студент нахилився й прошепотів йому на вухо:
— Ти маєш вийти. Твій викладач каже, що ти надто малий, щоб брати участь у причасті.
Червоний від сорому, Томас вийшов на очах у всіх присутніх. На твердих ногах і з палким серцем він вирушив назад до своєї кімнати. Ніколи більше він не піде слухати проповіді доктора Сіббса! Яка користь із вивчення богослов’я? Навіщо взагалі перейматися молитвами?
Тривалий час Томас не молився. Він уникав пуританських проповідників і студентів. Він потоваришував із хлопцями, які вірили, що Божа благодать може як прийти в людське життя, так і покинути його. Зрештою, здавалося, саме це й трапилося з ним. Він із друзями захоплювалися доктором Сен Хоузом, чиї малодуховні проповіді демонстрували більше його дотепність і знання. Томас вирішив навчитися говорити, як він.
Томас Ґудвін міг думати, що залишив пуританство, але Бог точно не залишив Томаса. Протягом кількох наступних років Святий Дух поступово працював із його серцем.
Ґудвін часом мав глибокі переживання щодо Бога. Одного разу він почув проповідь, яка настільки торкнулася його, що після неї він не зміг осідлати свого коня. Він стояв поруч із ним хвилин із п’ять, горюючи через свої гріхи й ридаючи, встромивши обличчя в гриву коня. Іншого разу він із друзями вирушили на прогулянку. Почувши по дорозі похоронний дзвін, друзі переконали його відвідати з ними службу. Тоді Ґудвін найменше хотів слухати проповідь, однак усе ж неохоче погодився на їхню забаганку. Священник наголосив, що саме «сьогодні» настав день повірити в Христа. Здавалося, він говорив прямісінько до серця Ґудвіна, і його слова глибоко торкалися його.
Він повернувся до одного зі своїх товаришів і сказав:
— Я сподіваюся, що ця проповідь змінюватиме і вдосконалюватиме мене, допоки я живу.
Не піддавшись на прохання друзів іти на вечірку, він писав: «Мені здалося, що я переможений могутньою силою».
Однак ці рідкісні почуття й думки не були відображенням зміненого серця. Ще сім довгих років він займався самоаналізом і шукав слідів благодаті у своїх учинках. Лише після того, як один мудрий чоловік порадив йому дивитися не на себе, а на Ісуса, Ґудвін нарешті відчув цілковиту впевненість у благодаті, якої так прагнув. Він більше не покладався на себе, а почав довіряти Христові і Його завершеній справі спасіння.
Стиль проповіді Ґудвіна змінився. Замість того щоб намагатися вразити людей своєю дотепністю чи налякати їх їхніми гріхами, він зосередився на любові й благодаті Божій. Він дослухався до поради, яку йому одного разу дав доктор Сіббс: «Юначе, якщо хочеш робити добро, проповідуй благодать Господа в Христі Ісусі».
Ґудвін став лектором у Коледжі Трініті, отримав богословський ступінь, а згодом став вікарієм Трініті. Проте його пуританська переконаність не сховалася від погляду єпископа Лода, який тиснув на нього, бажаючи, щоб він подав у відставку. Він написав, що «радо розлучився» з усім, бо Христос дав йому «втіху і радість Його любові». З Божого провидіння на його місце було призначено доктора Сіббса.
Ґудвін переїхав до Лондона й проповідував у громаді індепендентів1. Він вів жваве листування з індепендентами в Нідерландах і Новій Англії. 1638 року він одружився з Елізабет Прескотт. Через рік Ґудвін отримав погрозу арешту за проповіді, тому втік до Нідерландів. Там він став пастором у громаді англійських сімей і залагодив непорозуміння між іншими англійськими проповідниками.
Коли Довгий парламент запросив пуритан-вигнанців повернутися, Ґудвін прибув до Лондона, де створив церкву. Освічений і впливовий проповідник, він часто отримував запрошення проповідувати перед парламентом, а також його було прийнято в члени Вестмінстерської асамблеї. Він став лідером п’ятірки «братів-диссентерів» і автором більшості їхніх документів. Ці служителі практикували індепендентську форму церковного правління в Нідерландах, віддаючи їй перевагу над пресвітеріанською формою, яку пропонувала більшість делегатів. Уважають, що Ґудвін написав п’ятнадцять томів нотаток з асамблеї, хоча донині збереглося лише три.
Коли робота Вестмінстерської асамблеї добігала кінця, Ґудвін міркував про те, що робити далі. Джон Коттон переконував його приєднатися до пуритан у Новій Англії. Друзі й члени Ґудвінової громади благали його не їхати. До того часу, як він вирішив нарешті лишитися в Лондоні, його книги вже було завантажено на корабель.
Олівер Кромвель, ставши правителем Англії, зробив індепендентство офіційною релігією. Кромвель запросив Ґудвіна стати одним із його капеланів і проповідником в Оксфорді. Невдовзі парламент призначив Ґудвіна президентом Коледжу Маґдалени. Його найбільшим прагненням була підготовка благочестивих юнаків для служіння, тому він невтомно й радо докладав до цієї справи всіх зусиль.
Його дружина Елізабет померла, залишивши його з маленькою донечкою, яку теж назвали Елізабет. Через два роки він одружився з Мері Гаммонд, молодою жінкою, яка стала доброю дружиною і матір’ю. Вони з Мері мали двох дочок, які померли ще немовлятами, і двох синів, які досягли дорослого віку. Один із них загинув під час подорожі морем, а інший став служителем, який зрештою замінив свого батька в громаді.
В Оксфорді Ґудвін працював разом із Джоном Оуеном. Вони почергово проповідували в неділю й проводили багато часу, вивчаючи зі студентами Боже Слово. Згодом видавець Ґудвіна назве їх «живими мандрівними Бібліями».
Оуен був відомий своїм яскравим одягом і високими черевиками, а Ґудвіна знали через його незвичайні капелюхи. Інколи він навіть надягав кілька головних уборів відразу, чим заслужив прізвисько «доктор Дев’ять Капелюхів».
В Оксфорді Ґудвін заснував громаду індепендентів. Оуен поділяв погляди Ґудвіна й допоміг йому скласти Савойську декларацію. Цей документ здебільшого повторював реформовану теологію Вестмінстерської асамблеї, редаговану характерними індепендентам ідеями й пріоритетами.
Після того як за короля Карла ІІ відновилася монархія, Ґудвін утратив посаду в Оксфорді й разом із численними членами своєї громади переїхав у Лондон.
У Лондоні 1665 року розгорілася епідемія чуми, забравши життя 70 тисяч жителів. Тоді як король зі своїм двором покинули місто, Ґудвін з іншими пасторами-пуританами залишилися служити стражденним. Менше ніж через рік після того, як ущухла епідемія, місто охопило полум’я, яке знищило понад 13 тисяч будинків і майже 90 церковних приміщень.
Коли лютий вогонь, ревучи, наблизився до будинку Ґудвіна, він спакував більшу частину своїх дорогоцінних книг і перевіз їх до помешкання свого друга далеко від пожежі.
Однак вітер змінився. Дім Ґудвіна вцілів, а житло його друга згоріло дощенту разом із коробками книг.
Ця велика втрата надихнула його написати книгу на основі 5‑го розділу Послання Якова — про терпіння під час неочікуваних і складних випробувань. Ще двадцять років Ґудвін продовжував проповідувати й писати, видаючи книги з винятковою біблійною мудрістю, написані в теплому побожному тоні. Їх часто перевидавали, і зараз вони доступні читачеві у двадцяти томах.
У віці вісімдесяти років він захворів на гарячку й зустрів смерть, будучи переконаним у благодаті Божій більше, ніж бажав того в юності.
«Я ніколи не міг би й уявити, що в цей час матиму стільки віри», — сказав він. Томас говорив про те, що наша праведність насправді не наша, але Божа, яка дається по вірі «у Христа Ісуса, який полюбив мене і віддав Себе за мене. Христос не міг полюбити мене ще більше. Я поглинутий Богом… і тепер я назавжди буду з Ним».
Ґудвін помер 23 лютого 1679 року й був похований у Банхілл-Філдс у Лондоні. Довгий напис латиною на його надгробку прославляє його як чоловіка, що знав Біблію краще за будь-кого іншого, який був наділений як багатою уявою, так і здоровим глуздом, який міг заспокоїти схвильоване сумління й прояснити збентежений розум. Напис возвеличував його знання, мудрість і красномовство і називав його «справжнім християнським пастором».
Томас Ґудвін почав свою університетську освіту низеньким хлопцем, який боровся з невпевненістю. Проте він завершив своє життя пастором і теологом високого рангу, твердо впевненим у своєму спасінні в Христі. Його колишню зосередженість на собі поглинула велика Божа любов.
З питань придбання книги Ґленди Фай Метс і Джоеля Р. Бікі «Герої-пуритани» та іншої християнської літератури звертайтеся на сайт видавництва «Левит» —
levitbooks.com/ua/ukrainian/.
