Місце в Небесах

Люди, живучи на землі, перебувають у стані пошуку кращого місця проживання. Так люди змінюють області, держави, материки, щоб знайти те місце, де їм буде найкраще. І це прекрасне бажання — шукати кращого — в людині заклав Творець Усесвіту. Хоча шукати кращого тільки на землі не зовсім розумно: «Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей!» (1 Кор. 15:19). Адже є Небеса, де душа людини або буде там перебувати вічно, або її там не буде. Варто думати про своє життя більш як на 100 років уперед.
Тренери завжди говорять спортсменам: «Перемагає той, хто задовго до змагань переміг у своїх думках». Небо очікує на переможців: «Переможець наслідить усе, і Я буду Богом для нього, а він Мені буде за сина!» (Об. 21:7). Нам необхідно боротися за Небеса, живучи на землі: «Від днів же Івана Христителя й досі Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто вживає зусилля, хапають його» (Мт. 11:12). Ці зусилля потрібно докладати для того, щоб у Небесах мати особливе місце і не бути останнім, хоч це краще, ніж узагалі туди не потрапити­.
Ісус у Нагірній проповіді повідав про різні місця, які люди матимуть у Небесах, і причини, чому так станеться: «Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати. Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, ані йота єдина, ані жаден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все. Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчить, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчить, той стане великим у Царстві Небеснім. Кажу бо Я вам: коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не ввійдете в Царство Небесне!» (Мт. 5:17–20).
Яке місце в Царстві Небесному хочете посісти ви?

1. По правиці Отця
   Це особливе місце вже належить Ісусові Христу: «Господь же Ісус, по розмові із ними, вознісся на небо, і сів по Божій правиці» (Мр. 16:19). Цю привілею Він отримав не за те, що був розп’ятий на Голгофі та відкупив усе людство від пекла, а тому що виконав усе Писання і людей так навчав: «Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати. Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, ані йота єдина, ані жоден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все» (Мт. 5:17–18).
   Вічна дилема людей: що саме з Біблії треба виконувати, а що ні. Ісус дав нам чітку й вичерпну відповідь: потрібно виконувати все Писання. Він Сам повністю виконав його, тому й удостоївся такої великої честі сидіти по правиці Отця. Сатана хотів збити Ісуса в пустині на манівці, щоб Він порушив хоч щось з Писання. Він підходив до Христа зі словами з Писання, але прекрасне знання Біблії та повне бажання виконати Його повністю, дозволило Ісу­сові протистати дияволу і залишитися чистому: «Тоді забирає диявол Його в святе місто, і ставить Його на наріжника храму, та й каже Йому: Коли Ти Син Божий, то кинься додолу, бож написано: Він накаже про Тебе Своїм Анголам, і вони на руках понесуть Тебе, щоб об камінь коли не спіткнув Ти Своєї ноги. Ісус відказав йому: Ще написано: Не спокушуй Господа Бога свого!» (Мт. 4:5–7).
   Люди також старалися збити зі шляху Ісуса протягом усього Його земного життя, але Він залишався вірний Небесному Отцю. Чого тільки коштувала Христові історія з жінкою, яку зловили в перелюбі: «І ось книжники та фарисеї приводять до Нього в перелюбі схоплену жінку, і посередині ставлять її, та й говорять Йому: Оцю жінку, Учителю, зловлено на гарячому вчинку перелюбу… Мойсей же в Законі звелів нам таких побивати камінням. А Ти що говориш? Це ж казали вони, Його спокушуючи, та щоб мати на Нього оскарження. А Ісус, нахилившись додолу, по землі писав пальцем… А коли ті не переставали питати Його, Він підвівся й промовив до них: Хто з вас без гріха, нехай перший на неї той каменем кине!… І Він знов нахилився додолу, і писав по землі… А вони, це почувши й сумлінням докорені, стали один по одному виходити, почавши з найстарших та аж до останніх. І зоставсь Сам Ісус і та жінка, що стояла всередині… І підвівся Ісус, і нікого, крім жінки, не бачивши, промовив до неї: Де ж ті, жінко, що тебе оскаржали? Чи ніхто тебе не засудив? А вона відказала: Ніхто, Господи… І сказав їй Ісус: Не засуджую й Я тебе. Іди собі, але більш не гріши!» (Ів. 8:3–11). Ісус у цій непростій ситуації зумів виконати Писання, захистити жінку від фізичної смерті та простити їй гріх, щоб вона отримала життя вічне.
   Ісус Христос не тільки виконав усе Писання, Він також навчав інших людей усього, що написано в Біблії. Йому дуже часто це дорого коштувало, але Він попри все робив це: «…І всі в синагозі, почувши оце, переповнились гнівом. І, вставши, вони Його вигнали за місто, і повели аж до краю гори, на якій їхнє місто було побудоване, щоб скинути додолу Його… Але Він перейшов серед них, і віддалився» (Лк. 4:16–30).
   Для того щоб виконати всю Біблію і навчати всього, що там написано, Ісусові довелося заплатити дуже велику ціну, але це того коштувало. Тепер Він на небесах сидить по правиці Отця і заступається за нас: «Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас» (Рим. 8:34). Бо Він чітко розуміє, що для того щоб виконувати Писання і навчати інших, потрібно дуже багато зусиль.
2. Великі
   Нам не потрібно впадати у відчай, що ми не зможемо бути по правиці Небесного Батька. Зате ми зможемо бути поряд з Ісусом: «…Хто виконає та й навчить, той стане великим у Царстві Небеснім» (Мт. 5:19). Так хочеться від щирого серця побажати всім християнам: будьмо великими в небі. Побажати легко, а от досягнути цього в житті не так просто. Необхідно докладати багато зусиль, щоб виконати все Писання і вчити всього інших.
   Учитель Ездра був прекрасним прикладом такої людини. Він залишив для нас принципи, шляхом яких він цього досягнув: «Бо Ездра приготовив своє серце досліджувати Господнього Закона, і виконувати його, і навчати в Ізраїлі устава та права» (Езд. 7:10). Спочатку він приготував своє серце (рішення, думки, бажання, знання, емоції) для того, щоб Слово зробити головним у повсякденному житті. Для цього він досліджував усе Писання та виконував усе те, що дослідив. А також, як Ісус, він розумів важливість учити інших людей науки Божої. Хоча навчати інших людей Писання важче, ніж самому досліджувати та практикувати.
   Апостол Павло також є хороший приклад, як необхідно виконувати Писання і навчати інших: «Але признаюсь тобі, що в дорозі оцій, яку звуть вони єрессю, я Богові отців служу так, що вірую всьому, що в Законі й у Пророків написане. І маю надію я в Бозі, чого й самі вони сподіваються, що настане воскресення праведних і неправедних. І я пильно дбаю про те, щоб завсіди мати сумління невинне, щодо Бога й людей» (Дії 24:14). Це слова, якими апостол захищається перед первосвящеником Ананією і Римським намісником Феліксом. Він стверджує, що юдеї не мають проти нього жодного звинувачення, і каже, що він вірував усьому, що написано в Біблії, мав невинне сумління перед Богом і людьми. Щоб мати таке сумління необхідно жити повністю за Писанням і проповідувати людям те, чим живеш. Йому за це довелося заплатити дуже велику ціну: «Слуги Христові вони? Говорю нерозумне: більш я! Я був більш у працях, у ранах над міру, частіш у в’язницях, часто при смерті. Від євреїв п’ять раз я прийняв був по сорок ударів без одного, тричі киями бито мене, один раз мене каменували, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробув у глибочині морській; у мандрівках я часто бував, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого народу, у небезпеках поган, у небезпеках по містах, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими, у виснажуванні та в праці, часто в недосипанні, у голоді й спразі, часто в пості, у холоді та в наготі. Окрім зовнішнього, налягають на мене денні повинності й журба про всі Церкви» (2 Кор. 11:23–28).
   Ми можемо досягнути того, що на небі будемо великими, але для цього необхідно зрозуміти, що це нікому легко не дається. Потрібно виховати в собі звички, які мали Ездра та апостол Павло і ще багато інших мужів Божих. Характер Христа — це ще одна важлива річ, яка потрібна для досягнення бажаного становища в Небі: «Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами» (Рим. 8:29). Сфокусованість на Божій волі, а не своєму бажанні — допоможе вам досягнути Небес: «Бо тепер чи я в людей шукаю признання чи в Бога? Чи людям дбаю я догоджати? Бо коли б догоджав я ще людям, я не був би рабом Христовим» (Гал. 1:10).
   Вірш із Біблії, який підбадьорює і надихає виконувати все Писання, щоб стати великим у Царстві Небеснім: «Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова» (2 Тим. 3:16–17).
   Господи! Давай нам бажання і сили постійно прагнути Небес.
3. Маленькі
   Не всі відроджені люди будуть у Небі великими. На жаль, там будуть і маленькі: «Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчить, той буде найменшим у Царстві Небеснім…» (Мт. 5:19). Людині притаманно придумувати для себе легші (коротші) шляхи. Наприклад, якщо ми проаналізуємо якість нашого сучасного харчування, то побачимо, що все здорове харчування промисловість замінила на лайтове (шкідливе). Це саме відбувається зі ставленням християн до Писання. Апостол Павло попереджає нас про цей стан і місце, яке ми внаслідок посядемо: «Ніхто бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона Ісус Христос. А коли хто на цій основі будує з золота, срібла, дорогоцінного каміння, із дерева, сіна, соломи, то буде виявлене діло кожного, бо виявить день, тому що він огнем об’являється, і огонь діло кожного випробує, яке воно є. І коли чиє діло, яке збудував хто, устоїть, то той нагороду одержить; коли ж діло згорить, той матиме шкоду, та сам він спасеться, але так, як через огонь» (1 Кор. 3:11–15). Ці люди, діло яких не устоїть, будуть у Небі, але без нагород.
   Біблія описує людей, які добре стартували, але погано закінчили: «Котляр Олександер накоїв був лиха чимало мені… Нехай Господь йому віддасть за його вчинками! Стережись його й ти, бо він міцно противився нашим словам! При першій моїй обороні жаден не був при мені, але всі покинули мене… Хай Господь їм того не полічить!» (2 Тим. 4:14–16). Це, звісно, не всі випадки, які Писання наводить про людей, які втратили становище великих на Небесах.
   Що спонукає людей, які відродилися, іти хибним шляхом, який позбавить їх нагород у Небі та великого місця?
   Причин може бути дуже багато, але хочеться описати три:
   Гордість — ця причина погубила Люцифера, прекрасне створіння Боже. Маючи найвище становище перед Богом на Небі, він через гордість став сатаною (дияволом): «Як спав ти з небес, о сину зірниці досвітньої, ясная зоре, ти розбився об землю, погромнику людів! Ти ж сказав був у серці своєму: Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престола свого, і сяду я на горі збору богів, на кінцях північних, підіймуся понад гори хмар, уподібнюсь Всевишньому! Та скинений ти до шеолу, до найглибшого гробу!» (Іс. 14:12‑15). Слово Боже і нас попереджає, щоб ми не були гордими, бо також втратимо набуте: «Також молоді, коріться старшим! А всі майте покору один до одного, бо Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать!» (1 Петр. 5:5).
   Пожадливості — це ще одна причина, через яку відроджена людина може занехаяти всі нагороди, які набула: «Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, у тім немає любови Отцівської, бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва, це не від Отця, а від світу. Минається і світ, і його пожадливість, а хто Божу волю виконує, той повік пробуває!» (1 Ів. 2:15–17). Багато біблійних героїв, а також сучасників через пожадливості втратили все, що набували протягом усього свого життя. Брат Ісуса Яків у своєму посланні описує: «Звідки війни та свари між вами? Чи не звідси, від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють? Бажаєте ви та й не маєте, убиваєте й заздрите та досягнути не можете, сваритеся та воюєте та не маєте, бо не прохаєте, прохаєте та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розкоші свої» (Як. 4:1–3).
   Мала віра — цю причину наводить брат Ісуса Юда: «Улюблені, всяке дбання чинивши писати до вас про наше спільне спасіння, я признав за потрібне писати до вас, благаючи боротись за віру, раз дану святим» (Юд. 1:3). Він описує людей, які мали великі благословення і через брак віри втратили їх: «А я хочу нагадати вам, що раз усе знаєте, що Господь визволив людей від землі єгипетської, а згодом вигубив тих, хто не вірував. І Анголів, що не зберегли початкового стану свого, але кинули житло своє, Він зберіг у вічних кайданах під темрявою на суд великого дня» (Юд. 1:5–6). Надзвичайно багато людей втрачали віру, а з нею і Божі благословення, які накопичували все життя.
   Чи сказано в Біблії про ті речі, які нам не подобаються і ми їх ігноруємо?
   Причиною того може бути гордість, пожадливості або мала віра. Потрібно з’ясувати причину й усунути її, щоб у Небі бути великими.
4. Не ввійдуть у Небеса
   На превеликий жаль, будуть і такі люди серед християн, які ототожнюють себе з певною конфесією та ведуть релігійне життя, але вони не ввійдуть у Царство Боже: «Кажу бо Я вам: коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не ввійдете в Царство Небесне!» (Мт. 5:20). У часи Ісуса фарисеї були дуже побожними людьми. Життя кожного із них характеризувалося наступними звичками: тричі на день молилися, два дні в тиждень постили, молилися на кожному перехресті, давали десятину зі всього доходу на храм, знали напам’ять П‘ятикнижжя Мойсея. Ісус сказав ствердно, що ці люди не ввійдуть у Царство Небесне: «Тоді промовив Ісус до народу й до учнів Своїх, і сказав: На сидінні Мойсеєвім усілися книжники та фарисеї. Тож усе, що вони скажуть вам, робіть і виконуйте; та за вчинками їхніми не робіть, бо говорять вони та не роблять того! Вони ж в’яжуть тяжкі тягарі, і кладуть їх на людські рамена, самі ж навіть пальцем своїм не хотять їх порушити… Усі ж учинки свої вони роблять, щоб їх бачили люди, і богомілля свої розширяють, і здовжують китиці. І люблять вони передніші місця на бенкетах, і передніші лавки в синагогах, і привіти на ринках, і щоб звали їх люди: Учителю!» (Мт. 23:1–7). «А Він їм відказав (фарисеям): Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене… Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей. Занехаявши заповідь Божу, передань людських ви тримаєтесь: обмиваєте глеки та чаші, і багато такого подібного й іншого робите ви. І сказав Він до них: Спритно відкидаєте ви заповідь Божу, аби зберегти своє передання» (Мр. 7:6–9).
   У кожному поколінні є свої стандарти фарисейства, традиції та обряди, які придумали люди. Ці людські вимоги не мають нічого спільного з Біблією і тим, що проповідував Ісус. Люди витрачають чимало часу, коштів та зусиль, щоб дотримуватися всього цього, а Богові це взагалі неугодне: «Бо Я милості хочу, а не жертви, і Богопізнання більше від цілопалень» (Ос. 6:6). Ісус прокоментував слова пророка Осії так: «Ідіть же, і навчіться, що то є: Милості хочу, а не жертви. Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння» (Мт. 9:13).
   Якщо людина називає себе християнином, але не читає Писання і не виконує Його, то Ісус каже, що даремна ваша віра. Тільки Біблія може відкрити людині, що вона грішна і їй потрібно відкупна жертва Ісуса Христа. Тільки Слово Боже приводить людину до живої віри. В іншому разі хочу вже зараз поспівчувати тим людям, які називали себе християнами, проте почують від Ісуса страшні слова: «Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі. Багато-хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили? І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Мт. 9:13).
   Молюся до Господа, щоб я і кожен, хто прочитає цю статтю, були великими в Небі.
   Яке місце посідає Слово Боже в моєму житті, таке місце я посяду в Небі.

Любомир Турчак,
сімейний психолог-консультант, пастор євангельської церкви «Дім Божий» м. Рівне