Людина, створена за образом і подобою Бога, несе в собі дивовижний дарунок Творця — іскру творчості. Хто в дитинстві не малював, не складав віршів, не підбирав мелодій? Але є люди, у яких ця іскра розгоряється особливо яскраво, і тоді постають твори, які знає не лише автор і його найближче оточення, але весь світ!
Сьогодні ми хочемо познайомити вас із доволі популярним і ефективним методом благовістя — виставкою живопису «Життя Ісуса Христа у творах мистецтва».
Сама ідея створення пересувної виставки не нова. З історії нам відомо про художників-передвижників, які в кінці XIX — на початку XX століття взяли на себе духовно-просвітницьку й морально-виховну місію й організували близько 50 безкоштовних виставок картин у різних містах Російської імперії.
Багато художників зі світовим іменем знаходили натхнення на сторінках Біблії, чимало з них писали картина на євангельські сюжети, відображаючи сцени земного життя найвеличнішої постаті світової історії — Божого Сина Ісуса Христа, який прийшов на землю, щоб узяти на Себе людський гріх і стати Спасителем усіх, хто повірить і прийме Його.
Тож організатори виставки ставлять перед собою завдання за допомогою картин розповісти про життя Спасителя, познайомити з Його вченням, зацікавити відвідувачів біблійною історією, наблизити їх до Бога.
За допомогою сучасних технічних засобів виготовити копії картин не так уже й складно, знайти інформацію про художників та історію написання полотен не важко, отримати дозвіл на розміщення експозиції в наш час у нашій вільній Україні теж не проблема. Звичайно, для цього треба докласти певних зусиль, але ось — усе готово. І починається найважливіше: візуальне сприйняття художнього образу, знайомство з біблійним сюжетом, їхнє переломлення з сучасними подіями й особистими переживаннями… Коли екскурсію проводить людина, яка пережила особисту зустріч з Ісусом Христом, серце якої палає любов’ю до Спасителя й бажанням розповісти про Нього всім навколишнім, відбувається дивовижне: гамірливі школярики замовкають, старшокласники замислюються, хтось змахує сльозу, хтось засипає запитаннями — і ніхто не залишається байдужим!
Міжнародна громадська організація «Надія — людям» перейняла досвід роботи з виставкою картин у Донецького БФ «Благовіст», який започаткував її ще в 1990 році, а 2013 року передав картини для показу в Рівненській області. Тоді саме вийшов указ президента України про організацію і проведення заходів святкування в Україні 1025‑річчя хрещення Київської Русі, тому виставку радо зустрічали в навчальних закладах, музеях, будинках культури тощо.
Захоплені відгуки відвідувачів виставки, а також подальші події в історії нашої держави спонукали нас започаткувати самостійний аналогічний проєкт. 2017 року були виготовлені перші 10 картин і співробітниця відділу християнської етики Руслана Ковальчук розпочала проведення виставок усюди, куди її запрошували. Невдовзі це служіння підхопила біблійна церква «Община Доброго Пастиря» м. Рівне. Працівник місії Микола Нікітін з групою молоді почали виходити з виставкою на вулиці міста. Наступним кроком стало проведення турів по Україні.
Колекція поповнилася новими картинами. На сьогодні є можливість організовувати, крім загальної виставки, окремі тематичні експозиції на різдвяну й пасхальну тематики. З переліком наявних копій можна ознайомитися на кольоровій вкладці.
А зараз кілька запитань до постійних екскурсоводів — Руслани Ковальчук і Миколи Нікітіна.
- Де й кому вам доводилося показувати картини? Скільки відвідувачів було?
Руслана Ковальчук. Найпершу виставку картин Господь дозволив показати в Рівненському обласному краєзнавчому музеї для учнів загальноосвітніх шкіл міста за сприянням заступника начальника міського управління освіти Катерини Іванівни Сичик. Директор музею Олександр Степанович Булига виділив для нас виставкову залу, куди педагоги приводили учнів для перегляду виставки.
Проходив час, по місту про картини пішов позитивний відголосок, і нас запросила Рівненська обласна бібліотека для молоді. Згодом отримали дозвіл від керівництва обласного управління освіти на проведення виставки картин у загальноосвітніх школах області. Зазвичай таку виставку відвідують усі учні школи, з 1 по 11 клас.
Оскільки МГО «Надія — людям» співпрацює з Рівненським обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти, то виставку картин показували також і для педагогів, які проходили курси підвищення кваліфікації.
За роки проведення виставки Добру Новину почула велика кількість учнів та педагогів. Дав би Бог, щоб те, що почули люди про Ісуса Христа, послужило їм на спасіння.
Микола Нікітін. За це літо ми відвідали більш як 20 міст України. Це — Київ, Вінниця, Калинівка, Умань, Одеса, Чорноморськ, Дніпро, Маріуполь, Запоріжжя, Полтава, Харків, Львів і багато інших. Приблизно 2–3 дні в кожному місті. Загалом охопили до 5 тисяч людей. Ми бачили, що потім ці люди через соцмережі показували фото з нашої виставки своїм друзям, а ті, можливо, передавали далі. - Що більше захоплює людей: художні образи чи біблійні історії? Пригадайте кілька найяскравіших відгуків?
Руслана Ковальчук. Під час виставки учнів та педагогів більше захоплюють біблійні історії та інформація про написання полотен. Усі присутні під час виставки слухають дуже уважно, в декого на очах з’являються сльози. Навіть найнеслухняніші вихованці біля картин ніби завмирають, коли вдивляються в сюжети.
Мені не раз здається, що через картини Господь торкається сердець слухачів незалежно від їхнього віку. Адже в Слові Божому написано: «…бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (1 Сам. 16:7).
Микола Нікітін. На мою думку, людей більше торкається євангельський сюжет. І що я помітив, вони шукали вихід на свої життєві ситуації. Дехто залишався, щоб поговорити, помолитися. Ми могли спрямувати їх на євангельський шлях.
Наприклад, у Києві жінка прослухала всю екскурсію, а вкінці каже: «Я хочу покаятися. Можна помолитися разом із вами».
У Маріуполі наші бесіди тривали до пізньої ночі, оскільки було дуже багато запитань.
У Вінниці один молодий чоловік запросив нас у клуб юних художників, щоб показати виставку дітям.
Одного разу в Харкові нам довелося ховатися від дощу. Ми зайшли в метро і там мали змогу продовжити євангелізацію, уже не з картинами, але ми співали, свідчити людям про Христа.
У Києві відвідали дитячий будинок. Діти слухали дуже уважно. А потім, коли підійшли інші діти, вони вже самі розповідали біблійні історії.
Цікаво було в Житомирі, де виставку поставили в центрі міста. Люди нас дуже радо й зацікавлено приймали, тому ми поставили колонку й співали та свідчили про Христа.
Усюди роздали багато Біблій, журналів, християнської літератури. - Які питання зазвичай виникали у вашої аудиторії?
Руслана Ковальчук. Якщо є можливість поговорити з дітьми після виставки, то виявляється, що біблійні історії спонукають їх задуматися над питаннями нашого сучасного життя. Якщо Христос несе мир, то чому в нас не припиняється війна? Якщо духовне важливіше за матеріальне, то як жити чесно в цьому нечесному світі?
Думаю, що дорослих теж цікавлять ці питання, але вони більше запитують про життя художників, історію написання картин, а також про те, як не епізодично відвідувати церкву, а постійно виділяти час для молитви, читання Біблії і стати воцерковленою людиною.
Микола Нікітін. Люди дивувалися, чому вони раніше не знали про таку виставку, про такі картини. Коли, описуючи картини, ми розповідали про реальні зустрічі Ісуса з людьми, нас питали, як це стосується сучасних людей. Бували дискусії, суперечки. Іноді люди підходили зі зверхністю, а коли зав’язувалася розмова, виявлялося, що вони багато чого ще ніколи не чули й судять про те, чого не знають. Насамкінець у них уже не залишалося жодного аргументу, і тоді ми говорили, що тепер вони мають зробити свій вибір: прийняти чи відкинути Христа. Було багато запитань на зразок: як повірити? як прийняти Христа? Ми молилися з такими людьми.
В Одесі мали бесіду зі священником, який ділився своїм досвідом, своїми переживаннями про зовнішнє християнство й особисту віру, дякував, що ми так відкрито розповідаємо про Христа.
У Дніпрі зустріли молоду пару, яка приїхала з Вірменії. Вони були дуже сумні, бо стикнулися з гріховним середовищем і не знали, як вплинути, змінити. Коли побачили нас, то дуже зраділи, що є ті, кого Господь послав розвіяти темряву в цьому місті. Вони засвідчили, що ми є відповіддю на їхню молитву. - З якими труднощами стикаєтеся під час проведення виставки?
Руслана Ковальчук. Переважно труднощі стосуються організаційних моментів. Якщо заклад добре підготувався до зустрічі виставки, то вона проходить якісніше (зал, графік відвідувань, транспортування).
Микола Нікітін. На жаль, не завжди пастори на місцях розуміють і поділяють важливість благовістя. Коли ми проводимо семінар, щоб заохотити й підготувати місцевих людей для роботи з виставкою, бачимо мало зацікавленості.
Звичайно, дорога втомлює, на трасах треба бути обачними, бувають різні погодні умови, хотілося б мати кращий транспорт. Іноді нам відразу не дозволяли розставити картини, наприклад, біля супермаркетів, у людних місцях, але здебільшого вдавалося домовитися. Бувало, що проганяли, погрожували, але це рідко. Загалом можна сказати, що Господь сприяв нам у всьому. - Що робиться, або що треба зробити з метою зміцнення контактів і зв’язків, встановлених під час виставки?
Руслана Ковальчук. На мою думку, щоб мати міцні контакти з людьми, насамперед треба за них молитися, телефонувати до них, цікавитися їхнім життям, запрошувати їх на зустрічі з вивчення Слова Божого, у християнські табори для дітей та педагогів.
Микола Нікітін. Усюди, де ми бували, беремо контакти, упродовж року підтримуємо стосунки, передаємо одне одному фото- й відеоматеріали. Цей процес потребує розвитку. - Яка ваша улюблена картина? Чому?
Руслана Ковальчук. Кожна картина нагадує мені певний період мого життя. Я люблю всі картини, які представляю для аудиторії. Але якщо задуматися, то найбільше мені подобається картина Джованні Батіста Піттоні «Різдво з Богом Отцем та Святим Духом». На картині представлена Трійця — Бог Отець, Бог Син та Бог Дух Святий. Бог Отець посилає на грішну землю Свого Єдинородного Сина, щоб Він спас мене від моїх гріхів. Господь дарував мені віру в Ісуса Христа, і Він народився в моєму серці. Дав мені сили покоритися під Його сильні, люблячі руки, якими створений весь світ для Його слави. Тому, дивлячись на цю картину, я не раз ставлю собі запитання: «Як живеться Духу Святому в моєму серці? Чи корюся я волі Божій в тій чи іншій життєвій ситуації? Чи співаю я славу Господу Ісусові Христу так, як це роблять анголи? Що заважає мені постійно бути упокореній перед лицем Бога?»
Микола Нікітін. Усі картини для мене цінні. Але особливо — «Голгофа» Габріеля Метсю. Представляючи цю картину, я знову і знову повторюю Євангелію і щоразу захоплююся тим, як Божий Дух діє в моєму серці й у серцях людей. Коли закликаєш до молитви і люди відгукуються — переживаєш щось неймовірне, бо реально відчуваєш Божу присутність.
Матеріал підготувала Надія Доля
