Весь християнський світ живе в очікуванні великого ювілею Реформації. 500 років тому розпочалась нова епоха — і для християнської церкви, і для всієї нашої цивілізації. 31 жовтня 1517 р. монах-професор Мартін Лютер прибив до дверей церкви в м. Віттенберг свої 95 тезисів. У них він розкритикував зловживання католицької церкви й владу папи прощати гріхи за гроші.
Необхідно розуміти, що Лютер й інші реформатори мали на меті відродити церкву, повернути їй початковий вигляд і хороший вплив на суспільство. Латиною «реформація» означає виправлення, переміна, тому розумілися переміни радикальні, але позитивні.
Ішлося не тільки про релігійні питання. Тоді церква була найвпливовішою суспільною інституцією. Доля церкви й долі народів, держав, культур були тісно пов’язані.
До речі, у сьогоднішній Україні саме церкви користуються найбільшим рівнем довіри, отож можуть відіграти ключову роль у реформуванні всього суспільства. Можна сказати і так: реформування суспільства починається з Реформації в церкві. Якщо духовною основою для нашої культури й центром нашої історії є християнство (недарма хрещення Русі — це ще й початок нашої державності), то все залежить від нього, саме воно може й мусить стати головною рушійною силою.
Що нового принесла Реформація, як вона змінила християнство? Реформатори не придумали нічого нового. Вони читали першоджерело — Біблію й намагалися унормувати життя церкви відповідно до неї.
П’ять відомих протестантських принципів: «тільки Писання», «тільки вірою», «тільки благодаттю», «тільки Христос», «тільки Богу слава», підкреслюють владу та славу Бога, найвищий авторитет Його Слова, спасаючу силу Божої благодаті й вирішальне значення особистої віри.
Що з усієї цієї спадщини Реформації нам важливо знати й розуміти в першу чергу?
По-перше, християнство — це завжди особиста віра й живі стосунки з Богом. Це не «ходити в церкву», це жити по вірі. Як заявив Мартін Лютер: «Людина спасає душу не через Церкву, а через віру». Натхнений уважним вивченням Біблії, Лютер заново відкрив для себе апостольські слова: «Праведний житиме вірою» (Гал. 3:11).
Також важливо розуміти, що християнство — не тільки «віра батьків і дідів», але віра особиста — наша і нашого покоління, тобто це особисте знайомство й безпосередні стосунки з Богом.
По-друге, Реформація повернула найвищий авторитет Святому Письму. Не папа, не імператор, але Боже Слово володіє духовною владою навчати, судити, спасати. Сам Лютер відмовлявся визнавати звичаї, авторитети й аргументи, засновані не на Біблії. «Істинна дорогоцінність Церкви — це святе Євангеліє», — говорив він.
Українцям також слід зрозуміти: цінувати варто не стільки свою християнську традицію, скільки Слово Боже. Доти, допоки наш народ не зробить Євангеліє книгою для щоденного читання і керівництвом для життя, Україну не варто вважати ні православною, ні християнською.
По-третє, у християнстві й християнському способі життя важливі особисті переконання. Лише ті принципи й цінності мають сенс, за які не страшно вмерти. Свою знамениту промову захисту перед імператором, князями і церковними ієрархами Лютер завершив такими словами: «На цьому стою, і не можу інакше. Нехай допоможе мені Бог!»
Сьогодні, в епоху безпринципності й уседозволеності, споживацьких настроїв і бажання пристосування важливо чітко усвідомити наші християнські переконання і зберегти їм вірність. Важливо дати собі самим звіт: що саме робить нас християнами і чи готові ми стояти на цих принципах.
Нарешті, реформатори зблизили церкву і світ, виправдали й освятили звичайне людське життя, світську працю. Як казав Лютер, «праця монахів і священиків, якою важкою і святою вона не була б, ні на йоту не відрізняється в очах Бога від праці селянина в полі, чи жінки, яка порядкує домашнім господарством».
Кожна людина має бачити в своїй професії поклик від Бога. І в цьому сенсі кожен — священик, тому що служить Богові: розвиває таланти, робить суспільство кращим, прославляє Творця, допомагає іншим людям, прикрашає світ творчістю.
Ідея «загального священства» змогла активізувати церкву, змобілізувати паству, тобто пересічних віруючих, для переміни себе й оточуючого світу. Західна цивілізація, якою ми її знаємо тепер, стала можливою завдяки Реформації, яка відкрила в кожній особистості величезний потенціал і благословила людей на активну діяльність.
Віра в науково-технічний прогрес і краще майбутнє базується на вірі в Бога, який є добрий, любить світ і благословляє людину. Сьогодні Європа продовжує користуватись плодами Реформації, але дедалі більше забуває про духовні підвалини свого успіху. Тому важливо згадати про принципи Реформації, адже вони ключові для західноєвропейської культури, демократії й економіки.
В Україні все набагато складніше. Як говорив Михайло Драгоманов, наша Реформація виявилась «перерваною». Російське православ’я посилено боролось із цим західним впливом, хоча Реформація мала місце і в православ’ї, наприклад, в ідеях митрополита Петра Могили чи філософа-проповідника Григорія Сковороди.
Друга хвиля української Реформації була пов’язана з духовним пробудженням серед селян у другій половині XIX ст. Українці навчились від німецьких колоністів читати Біблію і побачили в ній не тільки духовні істини, але й таємниці економічного процвітання, морально здорового, гідного і благополучного життя. За любов до вивчення Біблії їх називали штундистами, а за хрещення у дорослому віці — баптистами.
Сьогодні нащадки реформаторів в Україні складають близько двох відсотків населення (євангельські християни-баптисти, християни віри євангельської-п’ятидесятники і неоп’ятидесятники, лютерани, пресвітеріани, меноніти тощо). Але їхній вплив переважає їхню чисельність. Чому? Тому що вони знають силу особистих переконань і слухняні авторитету Біблії. Протестанти відрізняються працелюбністю, підприємництвом, активною доброчинністю, міцними сім’ями.
Звісно, Реформація не обмежується протестантизмом. Реформація — як заклик до церковного оновлення й виправлення життя згідно з вірою — тією чи іншою мірою притаманна кожній конфесії, цей заклик — християнський. Тому християнські конфесії в Україні, поділені за традиціями й політичними позиціями, можуть зблизитись для загальної Реформації.
Ми, українці, дивимось на Європу як на стандарт життя, але мало думаємо про християнські основи цієї комфортної для життя цивілізації. Без належного духовного підґрунтя неможливо досягнути благополуччя, безпеки, свободи, гідності та справедливості. Сучасній Європі потрібно зміцнити цей фундамент, а нам ще належить його закласти. Без продовження Реформації, її бачення, принципів і цінностей Європа не матиме майбутнього. Без спадщини Реформації, без залучення до неї Україна не має шансів стати сильною і процвітаючою нацією.
Ювілей Реформації нагадує нам про християнські принципи суспільного життя, духовні передумови процвітання, ключову роль церкви в перетворенні себе й суспільства.
Ця історична дата ставить перед нами запитання: наскільки ми готові змінюватись, щоб отримати шанс на інше, християнське майбутнє у Європі?
26 серпня 2016 р. Президент України Петро Порошенко підписав Указ «Про святкування в Україні 500-річчя Реформації», у якому «з метою визнання вагомого внеску протестантських церков і релігійних організацій,.. їхньої ролі в українській історії» доручив «розробити за участі представників протестантських релігійних організацій України план заходів з підготовки і святкування в Україні 500-річчя Реформації». Цей указ дає початок серії заходів церковного, суспільно-політичного, культурно-освітнього характеру.
Уже сам по собі цей факт говорить про те, що українські політики шукають духовні ресурси, які допомогли б реформувати країну.
Для європейців Реформація — це те, що сталось у Німеччині 500 років тому, що сформувало (або реформувало) і продовжує реформувати Європу.
Для українців Реформація — це те, що має ще відбутись, що має сформувати й реформувати українську націю як християнську й водночас європейську.
Ось чому, дивлячись на європейську історію подій Реформації з повагою та інтересом, ми бачимо попереду свою Реформацію — як завдання, покликання й можливості.
Михайло Черенков,
док. філос. наук, проф. НПУ ім. М.Драгоманова, проф. УКУ, віце-президент фонду «Духовне відродження»
Джерело: religion.in.ua