Що ви думаєте про славу? Чи часто розмірковуєте про неї? Чи взагалі приваблює вас ця тема? Річ у тім, що насправді питання слави нас дуже приваблює, скажу більше: усі ми пристрасно шукаємо слави. Щось відбулося в історії людства, після чого всі люди почали прагнути й шукати… власної слави.
А ось що з цього приводу говорить Господь. Пропоную прочитати текст із Біблії з Книги пророка Ісаї:
«Говорить отак Бог, Господь, що створив небеса і їх розтягнув, що землю простяг та все те, що із неї виходить, що народові на ній Він дихання дає, і духа всім тим, хто ходить по ній. Я, Господь, покликав Тебе в справедливості, і буду міцно тримати за руки Тебе, і Тебе берегтиму, і дам Я Тебе заповітом народові, за Світло поганам, щоб очі відкрити незрячим, щоб вивести в’язня з в’язниці, а з темниці — тих мешканців темряви! Я Господь, оце Ймення Моє, і іншому слави Своєї не дам, ні хвали Своєї божкам» (Іс. 42:5-8).
«Ради Себе, ради Себе роблю, бо як буде збезчещене Ймення Моє? А іншому слави Своєї не дам» (Іс. 48:11).
Господь чітко й недвозначно обстоює Свою славу. Заради власної слави Він робить усе, що робить. Він — центр усього, і заради Нього все існує, і все, що відбувається в цьому світі й у нашому житті, відбувається з Його волі й заради Його святого Імені. Усе заради Його слави. Це ясне біблійне вчення. Не людина, а Бог перебуває в центрі всього.
Є такий відомий християнський документ, я б сказав, базовий для багатьох інших віровчень, які використовують церкви, — Вестмінстерський катехізис (1643). Починається він запитанням: «Яке призначення людини?» або, іншими словами, «Навіщо Бог створив людину?» І відразу ж дається відповідь: людина створена для того, щоб прославляти Бога й вічно радіти в Нім. І втілення цього Божого задуму, тобто наше духовне життя, починається вже тут, на землі. Воно не може початися колись у майбутньому, на небесах, якщо не розпочалося тут. І відбувається це через виконання простої Божої заповіді — любити Бога і любити ближнього, як самого себе. Це головна ідея нашого життя, і християнства в цілому.
Саме на це мають бути скеровані всі наші зусилля, тому що з цим у нас і виникають найбільші проблеми. І пов’язано це з нашим минулим, із минулим наших прабатьків.
ЩО Ж БІБЛІЯ ВЧИТЬ ПРО СЛАВУ БОЖУ?
Люди були від початку створені для Божої слави: тобто створені не для себе, а для Нього, щоб для Нього жити, мати з Ним стосунки, Його прославляти, Ним захоплюватися, радіти в Його присутності й перебувати в промінні Його вічної слави. Проте ще в Едемі люди здійснили спробу викрасти Божу славу. Саме так. Не буду деталізувати, ви чудово знаєте цю історію, скажу лише, що те, що запропонував сатана, що прийняла Єва й підтримав Адам, було нічим іншим, як спробою заволодіти чужим, втручанням у чужі справи, намаганням узяти на себе ту відповідальність, яка на них не покладена і їм не під силу. Із цього моменту все й почалося. Тому, коли говоримо про гріхопадіння, говоримо і про непослух, і про порушення завіту, і про багато інших речей, але в основі лежить те, що люди зазіхнули на Божу славу!
Відтоді людство втратило можливість користуватися Божою славою, бути частиною цієї слави. Апостол Павло пише в листі до римлян: «…всі згрішили, і позбавлені Божої слави…» (Рим. 3:23). Як результат, усі ми — пристрасні шукачі слави. Ніхто з нас не байдужий до слави. Нам потрібна слава. Ми постійно її прагнемо, навіть коли не думаємо про неї, навіть коли не розмірковуємо про те, що жага слави — це не те, чого Бог хоче від нас. Ми пристрасно шукаємо слави, власної слави!
Що ж таке слава? Зазвичай асоціюємо її з сяйвом, сліпучим світлом, блиском, гідною захоплення красою. Слава Бога — це Його святість, це Його абсолютна досконалість. Коли ми вимовляємо Його імена та розглядаємо Його атрибути, то всі вони досконалі. Досконалості належить слава! Досконалому Творцеві належить слава! І це жодною мірою не пов’язано з егоїзмом, тим паче, що наш Господь триєдиний. Як уже зазначалося, ми, люди, створені не для того, щоб бути прославленими, а щоб славити Того, Хто нас створив. І це принципова відмінність між нами й Творцем. Ми створені для цієї мети, і щастя, глибоке справжнє щастя, можемо знайти лише в тому випадку, якщо наше серце присвячене Божій славі, а не власній.
Коли говорять про людську славу, то мають на увазі популярність, впливовість, репутацію, добре ім’я, визнання досягнень і перемог, позитивних якостей характеру. Певною мірою все це стосується і Бога. Що означає славити Бога? По-перше, це не безчестити Його, не соромити Його, шанувати й поважати, схилятися перед Ним, мати перед Ним страх, не тваринний, а синівський, сповнений поваги. Це означає хвалитися Ним і хвалити Його, захоплюватися Ним, поклонятися й відображати Його славу.
Боже твориво свідчить про Божу славу, і навіть пропонує нам деякі уроки. Наприклад, Місяць не має власного світла, але він відбиває світло Сонця. До цього й нас закликає Бог, щоб ми, не маючи власного світла, але будучи створені за образом Божим, могли бути відображенням сяйва слави Божої, могли відбивати світло Того, Хто нас створив. Це важливо. Тому нам потрібно бути перед Його лицем, стояти перед Ним так, щоб Його світло озоряло нас, і ми були відображенням Його світла і Його слави.
Розглянемо кілька уривків зі Святого Письма, щоб краще зрозуміти,
ЯК ВТРАЧЕНА СЛАВА МОЖЕ ПОВЕРНУТИСЯ В НАШЕ ЖИТТЯ,
у нашу історію, в історію людства.
Насамперед, на прикладі Анни, матері одного з найбільших пророків старозавітного Ізраїлю — Самуїла, поговоримо про те, як відбувається повернення до поклоніння Богові в особистому житті. Коли уважно прочитати історію, записану в перших двох розділах Першої книги Самуїлової, то стає очевидно, що Божа слава згасла в очах цієї жінки, і це було пов’язано з її величезним нездійсненим бажанням бути матір’ю. Це бажання застилало їй очі, а Господь створював усе більш і більш обтяжливі обставини в її житті, коли її суперниця народжувала дітей і глузувала з неї.
Багато років Анна перебувала в глибокій тузі та журбі, зараз це назвали б депресією. І весь цей час продовжувалася глибока Божа робота з її серцем, яка завершилась тим, що серце її змінилося й наповнилося хвалою Господу. Коли ж вона побачила Божу руку і Його славу й схилилась перед Господом, Господь почав їй відповідати. І в результаті народився Самуїл, народився тоді, коли Анна вже не шукала свого, коли вона не просто прагнула визнання як жінка, яка має дітей, яку поважають у суспільстві, а просила одну дитину, і вже не для себе, а щоб віддати її Господу на служіння. Це було результатом тих внутрішніх змін, які відбулися в її житті.
І тоді на славу Божу прозвучала величальна пісня Анни.
«Звеселилося Господом серце моє, мій ріг став високим у Господі! Розкрилися уста мої на моїх ворогів, бо радію з спасіння Твого!
Немає святого, подібного Господу, немає нікого, крім Тебе, і скелі немає, як Бог наш!
Більше не говоріть зарозуміло, нехай з ваших уст не виходить зухвальство, бо Господь — Бог знання, і Він уплановує вчинки!
Лук сильних поламаний, а немічні оперезалися силою!
Наймаються ситі за хліб, а голодні відпочивають, аж неплідна сімох породила, а многодітна — знесиліла.
Господь побиває й оживлює, до шеолу знижає й підносить до неба.
Господь зубожує та збагачує, понижує Він та звеличує.
Підіймає нужденного з пороху, підносить убогого зо смітників, щоб посадити з вельможами й престол слави їм дать на спадщину, бо Господні основи землі, і на них Він поставив вселенну.
Він ноги святих Своїх стереже, нечестиві ж погинуть у темряві, бо сильним не з сили стає чоловік.
Господь — хай поламані будуть Його супротивники! У небі Господь загримить, і розсудить Він кінці землі! І Він подасть силу Своєму цареві, і рога повищить Свого помазанця!» (1 Сам. 2:1-10).
Це поклоніння, це хвала! Господь великий! І ось фінал: «І Господь згадав про Анну, і вона завагітніла, та й породила трьох синів та дві дочки. А отрок Самуїл ріс із Господом» (1 Сам. 2:21).
Замість туги, депресії й суму в її життя прийшла радість. Велика Божа заміна! Ось так Господь діє. Коли в нашому житті відбуваються якісь зміни, завжди має місце заміна: щось старе змінюється на нове. Замість ганьби приходить слава, замість нарікання — хвала. Замість неприємного відвідування міста Шіло, де Анна страждала від поклонінь, які організовував її чоловік Елкана, тепер вона приходить на урочисте поклоніння Богові, на свято своєї душі. А де суперниця Феннана? Вона нікуди не поділась. Але це вже не має жодного значення для Анни.
Інша біблійна історія,
ЯК ГАНЬБА ВИТІСНИЛА СЛАВУ І ЗРУЙНУВАЛА ПОКЛОНІННЯ
не лише однієї особистості і її родини, а цілого народу.
Зараз ми попрощаємося з Анною й прочитаємо біблійний текст, записаний дещо пізніше, у 4-му розділі Першої книги Самуїлової: «А як настав час смерти її [це вже не про Анну, це про іншу жінку], то казали ті, що стояли при ній: «Не бійся, бо ти породила сина!» Та вона не відповіла, і не взяла цього до серця свого. І вона назвала ім’я тому хлопцеві: Іхавод, кажучи: «Відійшла Ізраїлева слава!» Бо почула про взяття Божого ковчегу, і про тестя свого та про мужа свого, та й сказала: «Відійшла слава від Ізраїля, бо взятий Божий ковчег» (1 Сам. 4:20-22) .
Відійшла слава…
Подібну ситуацію ми вже зустрічали. В Едемі після гріхопадіння від людей відійшла Божа слава. Ось тепер — Іхавод. А згодом третій випадок, згаданий у Писанні: велике відступлення Ізраїля і, як результат, — вавилонський полон: «І вийшла слава Господня з-над порога дому…» (Єз. 10:18).
У попередніх книгах Біблії читаємо про з’явлення Божої слави. Коли згідно з повелінням Божим ізраїльський народ у пустелі завершив будувати скинію, «хмара закрила скинію заповіту, і слава Господня наповнила скинію» (Вих. 40:34). Коли цар Соломон збудував храм, історія повторюється: «І сталося, як священики виходили з святині, то хмара наповнила Господній храм. І не могли священики стояти й служити через ту хмару, бо слава Господня наповнила Господній храм» (1 Цар. 8:10-11).
То яке ж походження цієї слави? Куди вона відходить і як її повернути?
Для того щоб краще це зрозуміти, доведеться прочитати досить об’ємні й не вельми популярні тексти з Біблії, які, проте, дуже точно та яскраво ілюструють природу Божої слави.
Отож, день, коли народився Іхавод, про якого ми щойно читали й ім’я якого означає «відійшла слава», був днем великої поразки для Ізраїлю:
«І воювали филистимляни. І був побитий Ізраїль, і кожен утікав до свого намету. І та поразка була дуже велика. І впало з Ізраїля тридцять тисяч піхоти. А Божий ковчег був узятий, і два Ілієві сини, Хофні та Пінхас, полягли… І побіг один веніяминівець із бою, і прибув того дня до Шіло; а одежа його була подерта, і порох на голові його. І прибув він, аж ось Ілій сидить на стільці при дорозі й виглядає, бо серце йому тремтіло за Божого ковчега. А той чоловік прийшов, і розповів у місті, — і закричало все місто! А Ілій почув голос того крику та й сказав: «Що це за голос того натовпу?» А той чоловік поспішив і прийшов, та й розповів Ілієві. А Ілій був віку дев’ятидесяти й восьми літ, а очі його померкли, і він не міг бачити. І сказав той чоловік до Ілія: «Я той, що прибіг із бою, і я втік сьогодні з бойових лав». І сказав Ілій: «Що то сталося, мій сину?» І відповів вісник і сказав: «Ізраїль побіг перед филистимлянами, і сталась велика поразка в народі. І обидва сини твої, Хофні та Пінхас, полягли. А ковчег Божий узятий!» І сталося, як згадав він про Божого ковчега, то впав Ілій зо стільця навзнак при брамі, — зламався карк йому, і він помер, бо той муж був старий та тяжкий. А він судив Ізраїля сорок літ» (1 Сам. 4:10-18).
У цьому уривку згадується священицька родина. Батько Ілій був Божою людиною, і серце його «тремтіло за Божого ковчега» — найбільшу святиню Ізраїлю. На жаль, цього не можна сказати про його синів.
«А сини Ілія були люди негідні, вони не знали Господа, ані звичаю священичого з народом. Коли хто приносив жертву, то, як варилося м’ясо, приходив священиків слуга, а в його руці тризубе видельце. І він із грюкотом стромляв до мідниці, або до котла, або до горшка, або до горняти, і все, що витягне видельце, священик собі брав. Так вони робили всьому Ізраїлеві, що приходив туди до Шіло. Також поки палили лій, то приходив священиків слуга, та й говорив до чоловіка, що приносив жертву: «Дай м’яса на печеню для священика, бо він не візьме від тебе м’яса вареного, а тільки сире!» А як той чоловік відповідав йому: «Нехай перше спалять і той лій, а ти потім візьми собі, скільки буде жадати душа твоя!» А той говорив: «Ні, таки зараз давай! А коли ні, візьму силою!» І був гріх тих юнаків дуже великий перед Господнім лицем, бо ті люди безчестили Господню жертву» (1 Сам. 2:12-17).
Вимагаючи сирого м’яса, сини Ілія порушували принципи Божого поклоніння. У цьому їхній гріх. У законі про жертвоприношення було чітко сказано:
«…обидві нирки та лій, що на них, що на стегнах, а сальника на печінці здійме його з нирками, як приноситься з вола мирної жертви, і священик спалить те на жертівнику цілопалення» (Лев. 4:19-20);
«А ввесь лій його спалить на жертівнику, як лій мирної жертви, та й так очистить священик його з гріха його, і буде прощений йому» (Лев. 4:26);
«Кажи до Ізраїлевих синів, говорячи: жодного лою волового, ані овечого, ані козиного не будете їсти… Бо кожен, хто їсть лій із худоби, що з неї приносить огняну жертву для Господа, то душа та, що їсть, буде винищена з народу свого» (Лев. 7:23, 25).
Що ж це за лій такий? Це — жир жертовних тварин. Жир необхідно було спалити на жертовнику, його не можна було їсти священикам. І Господь про це багато разів говорив, ми пригадали лише кілька текстів.
Ілій не схвалював поведінки своїх синів, але говорив із ними м’яко й не відсторонив їх від служіння. Можливо, причиною цього було те, що вони щодня приносили додому шматок улюбленого жирного м’яса. Хоча воно належало Господу, а те, що належить Господу, — не для домашнього користування. Очевидно, у їхній родині любили смачно попоїсти. Недарма ж зазначено, що Ілій був «старий і тяжкий» (вельми «славний»). Зрештою Ілій отримав суворий докір від Бога: «Чого ж ви берете під ноги Мою жертву та Мою жертву хлібну, що Я заповів для скинії. І ти вшанував синів своїх більш, як Мене, щоб ви потовстіли від найкращих частин усякого Ізраїлевого дару перед лицем Моїм» (1 Сам. 2:29).
Цікаво, що староєврейською мовою слово «хавод» має два значення: «славити» і «товстіти, ставати огрядним, гладким, опасистим». Тобто, славити, значить надавати ваги, значення, по-особливому цінувати.
Це дуже символічно в контексті біблійної історії, яку ми розглядаємо, і в контексті теми про Божу та людську славу.
Ілій «попасав» (утучняв, підкріпляв, глядів тощо) себе й своїх синів, тоді як поклоніння Богові руйнувалося. І Бог мав серйозні претензії до цього. І ми прочитали, що зрештою відбулося.
Друзі, це дуже важливий момент, коли ми говоримо й думаємо про славу. Коли ми віддаємо перевагу комусь або чомусь більше, ніж Богові, ми робимо те саме, що робив Ілій і його сини. Як це відбувається на практиці? Якщо поклоніння Богові ми замінюємо земними справами, а земні речі для нас важливіші, наш комфорт важливіший, наші роботи важливіші, наші гроші важливіші, зрештою — наші сім’ї важливіші, ніж Бог, друзі, ми «товстіємо», наше поклоніння руйнується, наша молитва згасає. Бог перестає бути найважливішим у наших очах, ми не можемо Ним захоплюватися, наші молитви стають куценькими. У нас немає слів, щоб прославити Його, ми не можемо нічого сказати Йому…
Нехай Дух Святий Сам підкаже кожному, що ми любимо більше, ніж Бога, і заради чого живемо, що приносить нам насолоду, задоволення, чим ми захоплюємося, яке творіння ми любимо більше, ніж Його.
Нарешті, останнє запитання:
ЯК ЖЕ СЛАВА ПОВЕРТАЄТЬСЯ?
Історія Ілія — не єдиний біблійний приклад з Ізраїльською історії про втрачену славу.
Пригадуєте, слава, яка наповнювала єрусалимський храм, залишила Ізраїль — і настав семидесятирічний вавилонський полон. Потім було повернення. Відбудовані стіни Єрусалима, поновлений храм, але слава Божа не повернулась. Минали тяжкі й темні століття Божого мовчання…
Не всі чекали на її повернення, проте благочестиві євреї з надією очікували повернення слави.
І слава Господня повернулася! Через 400 років вона повернулася на Віфлеємські поля! Це був день, коли завершилось Боже мовчання й ангели проголосили: «ІСУС — БОЖА СЛАВА!!!» «А в тій стороні були пастухи, які пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою. Аж ось Ангол Господній з’явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим… Та Ангол промовив до них: «Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме». І ось раптом з’явилася з Анголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!» (Лк. 2:8-14).
Слава повернулася!
Чи повернулася слава Божа у ваше життя? Через гріх, через боговідступлення всі позбавлені слави Божої. Храм людського серця заповнений мотлохом світських цінностей і в ньому немає місця для Бога та Його слави. Ісус втілився, щоб у моє й твоє життя повернулася неперевершена слава Божа, якої були позбавлені перші люди й усі їхні потомки. Ісус став непорочною Жертвою, яка була принесена, щоб разом із Воскреслим, через віру в Спасителя ми стали спадкоємцями величної Божої слави.
Тарас Приступа — головний редактор ХДПЧ «Слово вчителю», співзасновник МГО «Надія — людям», пастор біблійної місіонерської церкви «Община Доброго Пастиря» м. Рівне.