ІСТИННИЙ БОГ ІСУС ХРИСТОС
Ми віримо в те, що Ісус Христос є абсолютним Божеством, вічним Сином Божим, що став людиною, водночас залишаючись Богом; що у Своєму втіленні Він був зачатий Святим Духом і народжений Дівою Марією; що володіючи одночасно людською і божественною природами, Він був цілковито безгрішним; що Він добровільно віддав Своє життя, Праведний за неправедних, давши людству можливість спасіння; що Він воскрес третього дня в новому прославленому фізичному тілі і через сорок днів вознісся на Небеса, де й перебуває у славі по правиці Отця; що зараз Він є нашим Заступником і Захисником, єдиним істинним Посередником між Богом і людьми; що одного разу Він повернеться у силі та славі, щоб судити світ і завершити Свою місію відкуплення.
Дві тисячі років тому жив на землі чоловік, який здійснив унікальний вплив на цілий світ. Він народився в маленькому нікому не відомому селі на Близькому Сході й не міг похвалитися тими благами, які приносить багатство й становище в суспільстві. Його недовге служіння тривало лише тридцять три роки й було обмежено простором у кілька сотень кілометрів. Усе, що Він робив, відбувалося далеко від центрів великих цивілізацій. Завершення Його життя не було тріумфальним; навпаки, Його ганебно розп’яли.
Проте в наші дні, через більш як двадцять століть, два мільярди людей по цілому світу поклоняються цій людині як Спасителю всього людства. З часу Його смерті мільйони людей упродовж віків віддавали свої життя за Нього і зі ще більшою радістю відмовлялися від усього дорогого людському серцю: дому, сім’ї, багатства і друзів, — щоб звіщати Його Ім’я в найвіддаленіших куточках землі. По всьому світу Його люблять, як не любили нікого іншого. Куди б не потрапляло Його вчення, воно збагачувало, змінювало й потішало серця людей. І водночас у деяких людей ніхто інший не викликає такого презирства, як Ісус.
Що ж робить Ісуса Христа унікальним серед усіх інших людей, які будь-коли жили на землі? Чим пояснити той вплив на світ, який Він здійснив і продовжує здійснювати досі? Звичайно, відповідь полягає в тому, що Ісус Христос був не просто великим учителем і релігійним вождем. Він — Син Божий. Він — Відкупитель, обіцяний Богом, який дарував людському роду надію спасіння й Своєю смертю викупив усіх, хто поклав свою надію на Нього.
Божий план спасіння занепалого людства ясно викладено в Біблії. Задовго до початку світу Його Син був призначений жертвою за гріх, аби Він став надією для всіх людей (1 Петр. 1:18–20). Він мав повернути нас Богові й звільнити від гріха, знищивши діла диявола (1 Петр. 3:18; Мт. 1:21; 1 Ів. 3:8).
Гріх відділив Адама і Єву від джерела життя, що призвело до їхньої негайної духовної і подальшої фізичної смерті (Рим. 5:12). Результатом їхнього непослуху стало з’явлення потомства, зараженого гріховною природою й приреченого на смерть. Тому, щоб знову зробити нас Божими дітьми, Сину Божому довелося стати людиною. Відразу ж після гріхопадіння Адама і Єви Бог дав їм надію, обіцявши, що між жінкою і змієм, між її насінням і його насінням буде ворожнеча. У загадковому пророцтві з Буття 3:15 змій і його потомство представляють сатану і його послідовників. А жінка і її насіння символізують Спасителя всього світу та Його учнів. Саме ці слова вперше дали людям упевненість у тому, що прийде Спаситель і що в боротьбі між Сином Божим і сатаною переможе Син Божий.
Символічний образ спасіння
Після появи у світі гріха Бог наказав приносити в жертву тварин, щоб показати місію майбутнього Спасителя (Бут. 4:4). Система жертвоприношень символічно вказувала людям на те, у який спосіб Бог Син понесе покарання за гріхи людей.
Після виходу Ізраїля з Єгипту жертвоприношення, що стали частиною завіту між Богом і Його народом, відбувались у скинії. Скинію збудував Мойсей згідно з планом, який дав Сам Господь, а святилище й служіння в ньому наочно показували ізраїльтянам план спасіння (Вих. 25:8, 9, 40; Євр. 8:1–5).
Щоб отримати прощення, грішник, що каявся, приносив безвадну тварину — образ безгрішного Спасителя. Відтак грішник клав руку на невинну тварину й сповідував свої гріхи (Лев. 1:3–4). Ця дія символізувала перехід гріха від грішника, що скоїв його, до невинної жертви, вказуючи на замісницьку сутність жертвоприношення. Тоді грішник убивав тварину: адже без пролиття крові немає прощення. Так він показував смертельну природу гріха (Євр. 9:22).
У Новому Завіті Ісуса Христа, Сина Божого, названо Агнцем Божим, що бере на Себе гріх світу (Ів. 1:29). Проливши Свою кров, Він забезпечив людському роду викуп від покарання за гріх (1 Петр. 1:19).
Пророцтва про Спасителя
Бог обіцяв, що Спаситель буде нащадком Авраама (Бут. 22:18; 12:3). Пророк Ісая сказав, що це буде дитина чоловічої статі, що має одночасно людську й божественну природи (Іс. 9:6). Місцем Його народження стане Вифлеєм (Мих. 5:2). Народження дитини, що поєднає в Собі людське й божественне, буде надприродним (Іс. 7:14; Мт. 1:23). Свого часу цей Відкупитель засяде на престолі Свого отця Давида й установить вічне правління миру (Іс. 9:7).
До Свого народження у Вифлеємі понад 2000 років тому Ісус був «образом Божим», тобто Він від вічності володів божественною сутністю (Ів. 1:1; Флп. 2:6–7). Але Він принизив Себе у Своїй Божественній величі й прийняв образ раба. Він став людиною для того, щоб виконати волю Отця (Ів. 6:38; Мт. 26:39).
Ісус Христос був справжньою людиною
Біблія ясно навчає, що Ісус Христос мав людську природу. Це вчення дуже важливо прийняти (1 Ів. 4:2–3). Людське народження Христа, Його дорослішання, якості характеру й особисте свідчення є доказами Його людської природи.
Його людське народження
Біблія говорить, що Слово стало тілом і перебувало серед нас (Ів. 1:14). Слово «тіло» означає «людська природа». Зачатий від Святого Духа, Він повністю залишався Богом. Однак, народжений від жінки, Він був повністю людиною. Такий вияв Бога в людському тілі називають «таємницею благочестя» (1 Тим. 3:16).
У родоводі Христа сказано, що Він був сином Авраама й Давида (Мт. 1:1). Доказом Його людської природи було те, що Він народився від насіння Давида (Рим. 1:3; 9:5) і був сином Марії (Мр. 6:3). Саме завдяки Своїй матері Він міг по‑справжньому вважатися людиною.
Його називали чоловіком
Іван Хреститель і апостол Петро називали Його чоловіком (Ів. 1:30; Дії 2:22). Павло також говорив про Нього як про людину (Рим. 5:15). Єдиний посередник між Богом і людьми — це «людина Ісус Христос» (1 Тим. 2:5). Та й Сам Христос, звертаючись до Своїх ворогів, називає Себе чоловіком (Ів. 8:40).
Улюбленим описом Самого Себе, який Він використовував 77 разів, у Ісуса було «Син Людський» (Мт. 8:20; 26:2). Титул «Син Божий» указує на Його стосунки з Отцем і Духом у Трійці. А титул «Син Людський» підкреслює Його приналежність до людського роду через утілення.
Його людські якості
Христос був у всьому подібний на людину (Євр. 2:17). Його людській природі були притаманні ті ж слабкості, які є в усіх людей: голод, спрага, втома й тривога (Мт. 4:2; Ів. 19:28; 4:6; Мт. 26:21; 8:24).
Служачи людям, Він виявляв до них співчуття, Він виливав на них Свій праведний гнів, журився про них (Мт. 9:36; Мр. 3:5) — Він виявляв усі людські емоції. Іноді Він тужив і навіть плакав (Мт. 26:38; Ів. 12:27; 11:33, 35; Лк. 19:41). Його молитовне життя показувало, що Він у всьому покладався на Бога (Мт. 26:39‑44; Мр. 1:35; 6:46; Лк. 5:16; 6:12), а піком Його людського досвіду стала Його смерть (Ів. 19:30, 34).
Утім, коли Біблія говорить про те, що Син Божий став людиною (Флп. 2:7), це зовсім не означає, що в Нього була гріховна природа, через яку Він грішив у думках чи вчинках і яка робила Його подібним до звичайних людей (Євр. 4:15).
Необхідність прийняття Христом людської природи
Бути первосвященником для роду людського
Як Месія, Христос мав бути первосвященником, або посередником між Богом і людьми (Зах. 6:13; Євр. 4:14–16). Виконати цю умову могла лише людина, і Христос підходив для цього за такими критеріями: (1) Він міг співчувати немічним, тому що Сам відчував слабкість (Євр. 5:2); (2) Він спроможний надати допомогу тим, хто перебуває в спокусі, тому що Сам був спокушуваний (Євр. 2:18; 4:15).
Божественна сутність Христа не підвладна смерті. Тому, щоб померти, Ісусові потрібна була людська природа. Так Він став людиною і за наші гріхи поніс покарання, яким є смерть (Рим. 6:23; 1 Кор. 15:3).
Бути для нас прикладом
Христос прожив у людському тілі безгрішне життя, залишивши приклад того, як треба жити. Бувши останнім Адамом, Ісус розвіяв міф про те, що люди не спроможні виконувати Боже Слово й перемагати гріх. Там, де впав перший Адам, останній Адам здобув перемогу над гріхом і сатаною, ставши для нас Спасителем і найкращим прикладом. Тепер завдяки силі Ісуса ми можемо Його перемогу зробити своєю (Ів. 16:33; Флп. 4:13).
Хоча віруючі не можуть бути досконалими, як Ісус, Його приклад і сила Святого Духа, що живе в нас, доводять, що нездоланних спокус уже немає, і тому ми можемо бути певні, що Бог дарує нам силу їх здолати (1 Кор. 10:13).
Гарольд Ролінгс
Ролингс Г. Основы баптистского вероисповедания. Толкование ключевых библейских доктрин. — Ровно: ПП ДМ, 2010. — С. 72–77.
