Щодня діти атакують батьків найрізноманітнішими «чому?» і «як?». В одному з останніх досліджень було виявлено десять «найстрашніших» для дорослих дитячих запитань, левову частку з яких складають наукові запитання. До хіт-параду цих шедеврів увійшли:
- Чому місяць часом можна побачити вдень?
- Чому небо блакитне?
- Чи знайдемо ми інопланетян?
- Скільки важить Земля?
- Як літаки тримаються в повітрі?
- Чому вода в річці мокра?
- Як ділити стовпчиком?
- Куди птахи та бджоли відлітають восени?
- Як утворюється райдуга?
- Чому на Землі є різні часові пояси?
Неважко переконатись, що більшість запитань виявляє закладений Богом інтерес людини (навіть у дитячому віці) до світобудови, до законів, за якими існує Всесвіт. До речі, Біблія підкреслює, що саме ця зацікавленість має сприяти як народженню нашої віри в Бога, так і її подальшому зростанню.
Цим переконанням сповнений один із найвідоміших зразків стародавньої єврейської поезії — Псалом 18. У своїй фінальній, кульмінаційні частині він звучить, як молитва:
«Від таємних очисть Ти мене, і від свавільців Свого раба заховай, нехай не панують вони надо мною, тоді непорочним я буду, і від провини великої буду очищений. Нехай будуть із волі Твоєї слова моїх уст, а думки мого серця перед лицем Твоїм, Господи, скеле моя й мій Спасителю!» (Пс. 18:13-15).
Безперечно, з такими словами звертатись до Бога може лише той, хто має віру. Але віра не виникає з нічого. Саме тому цікаво подивитись на те, як попередні рядки цього ж псалма описують природу зародження та зростання віри:
«Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід…» (Пс. 18:2);
«Господній Закон досконалий, він зміцнює душу. Свідчення Господа певне, воно недосвідченого умудряє…» (Пс. 18:8).
Фактично, віра виникає завдяки цим двом джерелам — спостереженню за оточуючим світом та роздумам над Святим Письмом — Біблією. Богослови назвали ці джерела природним та спеціальним одкровеннями. А великі вчені називали їх книгами, які Бог подарував людям.
Галілео Галілей, італійський математик, фізик, астроном, майже 400 років тому зазначав: «У діях природи Господь Бог відкриває Себе не менш захоплюючим способом, ніж у святих рядках Біблії… Природа, поза сумнівом, є другою книгою Бога, від якої ми не повинні відмовлятися, але яку ми маємо читати».
Михайло Ломоносов, російський хімік, фізик, астроном та енциклопедист, через 150 років після Галілея казав: «Творець дав людству дві книги. В одній Він виявив Свою велич, у другій — Свою волю. Першою є цей видимий світ, який Він створив, щоб людина могла побачити велич та красу Його творіння, визнати Божу всемогутність. Другою книгою є Святе Письмо…»
Одкровення завжди передує вірі. Без того, щоб Бог зробив першим крок нам назустріч, можна й не сподіватися на те, аби дізнатися бодай найпростішу істину про Нього. Причому і природне, і спеціальне одкровення є важливими в процесі формування та розвитку віри. Утім, сьогодні поговоримо про перше з них, тобто про творіння як про джерело надійної інформації про Бога, про Його якості та характер.
Є три причини, що визначають необхідність міркувати про творіння та про значення його дослідження для нашого духовного життя.
Творіння — джерело інформації про Творця
Небозвід, сонце та зорі, зміна дня та ночі — усе це свідчить про надзвичайний, непересічний Розум, що спроектував цей видимий світ та здійснив цей проект, подбавши ще й про те, щоб він продовжував успішно функціонувати аж дотепер. Не лише у розглянутому нами псалмі, а й в інших текстах Біблії підкреслюється зв’язок між видимим творінням і вірою в невидиме буття Бога-Творця. Ось лише кілька прикладів:
«Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме» (Рим.1:18-20);
«Бог, що створив світ і все, що в ньому… дає всім і життя, і дихання, і все. І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх, щоб Бога шукали вони…» (Дiї 17:24-27).
Більше того, перші сторінки Біблії звіщають про творчий процес Божого збудування всього, що нас оточує. Книга Буття без вагань та непевності стверджує:
«На початку Бог створив Небо та землю» (Бут.1:1)
Це — не випадково. Бог неприховано вказує на творіння, як на підказку для нас. Оскільки нам притаманно замислюватись над причиною виникнення всього, що нас оточує, Бог дав нам видимі докази Його розумності, сили, доброти шляхом сприйняття реальності, доступної нам через органи чуття.
Міф про протистояння науки та віри
Цікаво, що нам притаманно вибірково ставитись до значущості одкровення. Через те, що історично час від часу виникали суперечки між представниками церкви та діячами науки, одні схильні захоплюватися дослідженням Біблії, нехтуючи спостереженням за творінням, а інші віддають перевагу дослідженням природи, не переймаючись біблійним одкровенням.
Дійсно, були випадки, коли церковні ієрархи неадекватно ставились до наукових пошуків. Бажаючи викорінити псевдонауку (приміром, алхімію чи астрологію), християнські лідери часом завдавали шкоди справжній науці. Наприклад, у 1163 р. папа Олександр ІІІ видав буллу про заборону «вивчення фізики чи законів природи», через яку Роджер Бекон потрапив до суду інквізиції та провів у тюрмі більше 10 років. Потім з’явився документ, яким папа Боніфацій VIII забороняв анатомування трупів. Лідер протестантського руху, Мартін Лютер, також мав необережність долучити Миколу Коперника, автора геліоцентричної системи світу, до лав єретиків, кажучи: «Народ дослухається до голосу нового астролога, який намагається довести, що обертається Земля, а не небеса, не Сонце та Місяць… в Святому Письмі сказано, що Ісус наказав зупинитися Сонцю, а не Землі»
Утім, не є секретом, що багато учених (зокрема найславетніших, серед яких — Ісаак Ньютон, Блез Паскаль, Майкл Фарадей та навіть сам Микола Коперник) були глибоко віруючими людьми. Вони запевняли, що справжня релігія та справжня наука мирно співіснують і доповнюють одна одну. Так, Макс Планк, німецький фізик, автор квантової теорії, лауреат Нобелівської премії зазначав: «Куди б ми не звертали наш погляд, ми ніде не знаходимо суперечностей між наукою та релігією; ми радше констатуємо їхню абсолютну гармонію в основних пунктах, особливо в галузі природознавства. Як релігія, так і наука, врешті-решт, шукають істини та приходять до сповідання Бога. Релігія вихваляє Бога на початку, а наука — наприкінці всіх думок. Перша вбачає в Ньому основу, а друга — фінал будь-якого феноменального уявлення щодо світу».
Наслідки відсутності віри в Бога-Творця
Світогляд завжди приводить до відповідного способу життя. Іншими словами, як і про що ти думаєш — так і житимеш. До речі, атеїзм — це своєрідна віра, віра в те, що Бога не існує. Втім доказів цій вірі, м’яко кажучи, бракує. Але за доказами руйнівного впливу атеїзму далеко ходити не треба: гомосексуалізм, одностатеві шлюби, гендерна політика виникли на ґрунті свідомого нехтування фактом створення чоловіка та жінки за образом Божим.
Аборти, яких в Україні за статистикою відбувається в середньому майже 700 на добу, є наслідком нехтування заповіддю «не вбивай» стосовно малюків, створених та поміщених Богом в утробу матері. Ще одним із болючих плодів атеїзму є расизм та нацизм, які підносять гідність однієї нації чи раси за рахунок приниження інших народів та рас. Такий погляд на «чурок», «чорних», «хохлів» та «кацапів» сформувався від збоченого розуміння природи та походження людини, через відкинення істини про створення всіх людей за образом Божим.
Аналогічно потерпають від ігнорування (у кращому разі) та знущання (у гіршому) люди-інваліди та ті, хто має затримку у фізичному та розумовому розвитку. Численні анекдоти про «дебілів», «даунів», «тормознутих» є відвертою богозневагою стосовно інших образів Божих, несхожих на нас, так званих, «нормальних» людей.
А що вже згадувати шкільну «дідівщину», коли головним людським правом вважають вивищення сильнішого над слабшим! А чому б ні? Хіба не вчить теорія еволюції з її принципом «природного відбору», що виживатимуть найсильніші, «найбільш пристосовані»?
Таким чином, не варто жити ілюзією про буцімто нейтральність еволюційних ідей та віри в ту чи іншу концепцію про походження світу та життя в ньому. Віра та світогляд завжди визначали та визначатимуть практичне життя, з його злетами та падіннями. Ось чому Бог неодноразово підкреслює значущість віри в Нього як в Творця, Автора та Хранителя світу та нас у ньому.
Але яким чином і що саме можна дізнатись про Бога, дивлячись у «книгу творіння»? Вочевидь, так само, як майстерність кухаря, столяра, ювеліра видно з їхніх робіт — смачного салату, вишуканих меблів, витончених намист чи каблучок, цей світ є демонстрацією досконалості Майстра, що створив його задовго до нашого народження. Бог є невидимою реальністю (так само як є невидимими для людського ока повітря, рентгенівське та ультрафіолетове випромінювання, радіохвилі), але він залишив нам видимі свідчення про Себе. Досліджуючи творіння, спостерігаючи за перебігом подій у нашому видимому світі, ми можемо прийти до віри в те, що Бог-Творець є премудрим, усесильним, добрим.
Замисліться хоча б на мить про наш Усесвіт, що є надзвичайно складною системою! Навіть найдрібніша частинка живої матерії, клітина, має у своєму складі ДНК — молекулу з неймовірною кількістю атомів, яка містить у собі спадкову інформацію. Кожен із цих атомів має перебувати в точному місці відносно інших атомів, щоб не виникало якихось порушень у житті організму, до якого належить клітина. Співвідношення відстаней між Землею та Сонцем, Місяцем та Землею, маси цих небесних тіл та швидкість обертання Землі навколо Сонця та навколо власної осі, наявність земної атмосфери визначають температуру повітря, прийнятну для існування людства, зміну дня і ночі, тривалість кожної пори року. Склад земної атмосфери, процентне співвідношення азоту, кисню, водню та інших газів — ще один фактор, без якого життя було б неможливим. Ланцюжки живлення в природі, процеси зародження та розвитку в рослинному та тваринному світі, кругообіг води в природі — усе це необхідні складові, що підтримують життя у світі. Імовірність випадкового збігу хоча б цих, згаданих мною вище, факторів — фантастично мізерна. Навіть мільйони років, про які люблять говорити прихильники теорії еволюції, не дають підстав вірити у випадковість виникнення й розвитку такої унікально складної системи, як Усесвіт. А тому єдиною альтернативою теорії «випадкової появи та еволюційного розвитку» є віра в наявність задуму, проекту та його творчого втілення в масштабі, що не здатний уміститися в людському розумі! Ось чому «небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід» (Пс.18:2)!
Ця слава — у тому, що Бог зміг спроектувати Всесвіт і виявив у цьому Свою премудрість. Він також зміг зробити цей світ із нічого, виявивши при цьому Свою всемогутність. Він зробив цей світ ідеально пристосованим до потреб людей і в цьому виявив Свою доброту. Він створив самих людей особистостями, здатними до творчості та спілкування, чутливими до реалій добра і зла, виявивши в цьому Себе як Особистість, що має відчуття прекрасного, шукає спілкування з нами, жадає нашого віддалення від зла й зростання у любові та доброті.
Саме тому відомий служитель минулого Чарльз Сперджен зауважив: «Той, хто читає книгу творіння (природу) та книгу одкровення (Біблію) як цілісний твір, що складається з двох томів, та сприймає обидві частини як творіння Отця нашого небесного, є насправді мудрим…»
Отже, нашій вірі необхідно живитись тим, що можна побачити на звичайній прогулянці — зоряним небом, сходом Сонця, мальовничими краєвидами гір, лісів, річок та морів. Нам слід навчитися бачити Бога в Його творінні так само, як (сподіваюся) ми звикли зустрічати Його на сторінках Святого Письма. Віра в Бога-Творця збагатить нас внутрішньо й неодмінно проявиться в наших повсякденних справах — у мудрих задумах, творчій роботі, дбайливому ставленні до природи й шанобливому ставленні до інших людей, створених, як і ми, за образом Самого Творця.
Олександр В’ялов,
засновник приватної школи «Початок мудрості» (м. Харків), священнослужитель