Необхідність викладання християнської етики

Християнське коріння європейської педагогіки

Європейська культура була сформована й збудована завдяки християнству, але від нас це ретельно приховували. Наприклад, хто з наших освітян знає, що Костянтин Дмитрович Ушинський був православним педагогом, Ян Амос Коменський — відданим протестантським християнином, а Марія Монтессорі — щирою католичкою? Причому їхнє християнство не було номінальним. Ось що К. Д. Ушинський пише про роль християнства в моральному вихованні: «Є лише один ідеал досконалості… це ідеал, представлений нам християнством… І вихованню залишається лише, перш за все і як основу всього, укорінити вічні істини християнства. Воно дає життя і вказує найвищу мету будь-якому вихованню, воно ж і повинно служити для виховання… джерелом світла й істини…» [4].

Яскравим прикладом християнського світогляду Я. А. Коменського є його робота «Материнська школа», яка просто наповнена християнськими ідеями, цитатами та висловлюваннями. Ось деякі з них: «Бог поклав на батьків обов’язок з надзвичайною старанністю укорінювати в ніжному дитячому розумі й майстерно прищеплювати йому те, що стосується пізнання Бога й страху Божого і говорити про це дітям… Вони самі мають вивчити способи поводження зі своїми скарбами, згідно з їхньою цінністю, щоб під їхнім власним керівництвом діти починали зростати в мудрості й любові в Бога й людей… кожен, хто прагне бути корисним Богу й людям, повинен бути вихованим у благочесті, добрих нравах та корисних науках…» [2]. Так само християнською є його знаменита «Велика дидактика».

Чому Марія Монтессорі бажала працювати з розумово відсталими дітьми, причому іноді безкоштовно, і ця праця призвела до створення багатьох «шкіл Монтесорі»? Тому що вона знала слова Ісуса Христа: «…що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили».

Чому саме християнська етика?

Звідки ми знаємо, що саме мораль необхідна для відродження суспільства, і що саме християнська етика повинна бути основою цієї моралі? Річ у тім, що, з філософської точки зору, людина не може пізнати ні себе, ні навколишній світ без пізнання Бога. Фундаментом істинної філософії є розуміння того, що людина й увесь навколишній світ створені Богом. Говорячи мовою марксистської термінології — Свідомість первинна, а матерія вторинна. Трансцендентний Творець є Володарем всесвіту, Законодавцем та Джерелом пізнання. Тому один із найвідоміших мудреців людства цар Соломон писав своєму синові: «Страх Господній — початок премудрости, а пізнання Святого — це розум» (Пр. 9:10). Усвідомлення своєї залежності та відповідальності перед Творцем — фундамент істинної філософії та мудрості. Відкидаючи Бога, людина не може знайти відповіді на головні життєві питання: хто я? У чому сенс мого життя? Яке моє призначення, роль? Як зрозуміти навколишній світ? Як мені ставитися до інших людей та до світу в цілому? Що є добро та що є зло? Де знайти вирішення проблем людського буття? Атеїзм завжди приводить людину в темний кут відчаю та марноти.

Як говорив великий поет О. С. Пушкін:

Дар порожній, випадковий,

Нащо ти, життя, мені?

Нащо доля у закови

Узяла найкращі дні?

Хто з таємною злобою

З небуття мене позвав,

Душу виповнив жагою,

Розум сумнівом пройняв?

В далині мети немає,

Серце спить, в неробстві ум,

Темну тугу навіває

Життьовий щоденний шум.

(Переклад М. Рильського) [1].

Неспроможність атеїстичного світогляду

Безумовно, атеїстична філософія робила багато спроб відповісти на головні питання життя, але ці спроби приречені. З епістемологічної точки зору, матеріалізм неспроможний, бо не має надійного фундаменту пізнання, відправної точки. Якщо немає вищого, трансцендентного авторитету, надійного одкровення згори, тоді неповнота емпіричного пізнання не дозволяє нам покладатися на нього. Будь-яке людське знання обмежене, а тому потребує незалежної, абсолютної «точки відліку» вищої за себе.

Одним із найяскравіших прикладів неспроможності атеїстичного світогляду є сфера етики. Залишаючись сам на сам із собою, безбожник змушений розробляти свої теорії про добро та зло, спираючись тільки на власні уявлення, уподобання та досвід. Не маючи абсолютних, вічних, незмінних критеріїв, атеїстичні суспільства неминуче змінюють вчення про мораль в залежності від історичних та політичних обставин.

Як, наприклад, комуніст Маяковський міг обґрунтувати, що саме такі етичні принципи повинні бути покладені в основу його відомого дитячого віршика «Що таке добре і що таке погано?» Адже при комунізмі та войовничому атеїзмі добром вважалося те, що слугувало інтересам пролетаріату — «найбільш прогресивного» класу. Тож вбивство мільйонів представників «реакційних» класів (інтелігенції, підприємців, селян) здавалося доброю справою заради побудови комунізму. «Висока» мета «виправдовує» будь-які засоби. Як казав «великий вождь», «наша моральність випливає з інтересів класової боротьби пролетаріату… Ми говоримо: моральність — це те, що служить зруйнуванню старого експлуататорського суспільства й об’єднанню всіх трудящих навколо пролетаріату, що будує нове суспільство комуністів» [3, 309-313].

Голодомор українського народу — один із проявів такої «моральності». І, на жаль, історія знає багато таких прикладів. Жовтнева революція в Росії була не першою спробою побудувати «рай» без Бога. Більшовиків надихав попередній досвід «великої» французької революції. Пригадаймо, що французи намагалися збудувати свою утопію на тому ж фундаменті атеїзму. Їм здавалося, що «звільнення» від Бога допоможе їм досягти «свободи, рівності, братерства» тощо. На зміну Божому закону вони запропонували «Декларацію прав людини та громадянина». І до чого це призвело? Замість братерства — братовбивство, масові страти. Від революційного терору у Франції загинуло близько 2 млн. осіб, а наступні за цим війни забрали життя близько 7,5% населення Франції.

Лабіринти світського гуманізму

Сучасний світський гуманізм, на перший погляд, не видається агресивним, але вчить, що добро — це такі умови, за яких людина може максимально задовольняти свої бажання при мінімальних обмеженнях. Ось, наприклад, що писав з цього приводу один з теоретиків світського гуманізму Еріх Фромм: «Гуманістична етика благо розуміє як утвердження життя, розкриття та розвиток людиною своїх потенціалів, чесноти — як відповідальність за своє існування… мета людини — …бути людиною для себе. Не самозречення.., а любов до себе.., утвердження власного людського я: ось найвищі цінності гуманістичної етики… Головне життєве завдання людини — дати життя самому собі, стати тим, чим вона є потенційно. Найважливіший плід її зусиль — її власна особистість…» [6]. Ця релятивістська, відверто егоцентрична та егоїстична філософія вже призвела до вбивства мільйонів ненароджених дітей, до перегляду таких фундаментальних інститутів людства як сім’я тощо. Сьогодні гуманісти говорять, що шлюб між чоловіком та жінкою — це застаріле уявлення, та навіть статева ідентичність — справа власного уподобання та вибору. Сам інститут шлюбу — не обов’язковий, сексуальні партнерства можливі між будь-ким. Цілком логічне продовження такої філософії — це поширення сексуальних уподобань на будь-які живі та неживі об’єкти. Якщо гомосексуалізм прийнятний, то чому не дозволити полігамію? Причому не тільки багатоженство, а й «багатомужество». Хіба обмеження на створення будь-яких добровільних партнерств, наприклад — «шведської сім’ї», не є посяганням на принципи свободи та демократії? А хіба гуманно — забороняти людині кохати та одружуватися на своїй улюбленій тварині? Адже, з точки зору атеїстичного гуманізму, людина теж є твариною, тож усі тварини повинні мати рівні «права»? І такі міркування та соціальні конструкції нічим не обмежені, якщо люди відкидають незмінний авторитет та закон Творця.

Достоїнство людини і її моральна зіпсованість

Тільки повернення до абсолютних, незмінних Божих істин та законів може вивести сучасну людину та суспільство з темних лабіринтів філософського та етичного релятивізму. Тільки християнська мораль та етика може врятувати Україну та будь-яке суспільство від морального колапсу, який ми вже починаємо спостерігати. На сповнені відчаю та песимізму рядки Пушкіна дав відповідь видатний православний ієрарх і богослов митрополит московський Філарет (Дроздов):

Недарма, не випадково

Нам дароване життя;

Кожна мить у Божій волі

Відлітає в небуття.

Але я в примхливій владі

Із безодні зло впустив

В душу, пристрастю принади

Розум сумніву відкрив.

Господи, забутий мною!

В сутінках думок засяй,

Серце чисте, світлий розум

Ти Собою наповняй. [5]

Християнський світогляд дозволяє людині віднайти своє справжнє достоїнство: я — не мавпа, а творіння Бога на Його образ та подобу. Що може бути вище такого гідного становища?! Коли ми виховуємо дітей з усвідомленням саме такого свого надзвичайно високого становища та високої місії — бути представниками Творця в цьому світі — тоді ми маємо фундамент для формування здорового відчуття власної гідності, поважного покликання, тощо.

Разом з тим, християнський світогляд допомагає уникати протилежної крайності у вихованні. Атеїстична антропологія базується на припущенні про те, що людина є морально нейтральною. Нібито дитина, що народжується — це tabula rasa, на якій батьки, вчителі та інші життєві педагогічні чинники пишуть як на чистій дошці. У такому разі логічно вважати, що достатньо помістити дитину в позитивне, «правильне» середовище, тобто правильним чином впливати на неї — і вона обов’язково стане хорошою людиною. Однак, численні історичні експерименти з «виховання людини нового типу» щоразу доводять хибність такої антропології. Яким би ідеальним не було середовище, виявляється, що крім зовнішніх факторів, існує проблема всередині самої людини. Наприклад, ніхто не вчить своїх дітей непослуху, бути егоїстами, вередувати, вимагати виконання своїх примх — але все це звідкись береться в них? Внутрішню зіпсованість можна спостерігати як на особистих прикладах, так і на масових, суспільних. «Надлюдину» не вдалося вивести ні спартанцям, ні нацистам Третього рейху, ні радянським комуністам. Кожного разу заважала внутрішня зіпсованість, яку Біблія та християнська антропологія називають гріхом. Ця внутрішня проблема була влучно зображена автором «Хронік Нарнії» Клайвом Льюісом в образі дракона, що причаївся всередині. Для перемоги над злом потрібно зосередити свої зусилля перш за все не на зовнішніх ворогах, а на власному егоїзмі та невірному серці. Така оцінка людської душі, звичайно, неприємна, але реалістична. Безбожна гуманістична філософія не хоче визнавати цієї фундаментальної істини, і тому, не розуміючи правильного діагнозу, не може прописати дієві ліки. Лише християнський світогляд пояснює глибинні проблеми людського серця та вказує єдиний можливий шлях їх вирішення. Людина потребує не тільки позитивного середовища, хоча це теж важливо. Але перш за все кожний прагне звільнитися від провини та сорому гріха, і отримати сили для морального очищення та вдосконалення. Власними зусиллями це неможливо, це набагато більше ніж «самовдосконалення». Ось чому тільки християнська антропологія, яка вказує на гріх, як на головну етичну проблему людства, здатна запропонувати єдине можливе вирішення цієї проблеми через Спасителя Ісуса Христа.

Вплив християнської моралі на суспільство

На жаль, наша система освіти пережила безбожну пропаганду, коли система намагалася ретельно приховувати весь позитивний християнський вплив минулого. Сімдесят років войовничого атеїзму настільки глибоко «промили мізки» радянським людям, що цей вплив відчувається і досі. Як кажуть в народі, ми вийшли з радянського союзу, але ще треба, щоб радянський союз вийшов із нас. Кожного року ООН публікує результати комплексних досліджень якості життя в усіх країнах світу, з яких доступна інформація. Ці рейтинги враховують різні фактори: тривалість життя, рівень освіти та здоров’я, ВНД на душу населення, рівень злочинності, дотримання прав людини тощо. Якщо проаналізувати, яка релігійна культура (світогляд, мораль) віками формувала суспільства переважної більшості країн — лідерів цього рейтингу, то ми побачимо, що це, умовно кажучи, — християнські країни. Тобто, християнство раніше було й досі певною мірою залишається принциповим фактором формування цих культур. Це легко підтвердити простим порівнянням мапи рейтингу розвитку з мапою світових релігій. Очевидно, що саме християнський світогляд і мораль формують найуспішніші в світі країни. І тут немає нічого дивного, адже дотримання християнських етичних принципів безпосередньо впливає на всі сфери особистого та суспільного життя, зокрема на здоров’я, стосунки в сім’ї, повагу до життя та гідності людей, працелюбність тощо. Саме тому, наприклад, дві частини раніше однієї держави Корейського півострова сьогодні демонструють такий разючий контраст. Північна Корея, що стала на шлях безбожного комунізму, є втіленням жорстокості, неповаги до людського життя та гідності, економічної розрухи. А Південна Корея, яка пережила безпрецедентне в історії навернення до християнства, сьогодні процвітає.

Пропозиції щодо впровадження християнської етики в Україні

Отже, вивчення християнської етики конче необхідно для подолання моральної кризи в Україні. Наявний стан викладання християнської є вкрай недостатнім кількісно та якісно. Для подальшого поширення викладання християнської етики пропонуємо:

— Налагодити просвітницьку роботу серед працівників системи освіти, починаючи з чиновників, викладачів закладів післядипломної освіти, керівників різних рівнів, включаючи директорів шкіл. Ця просвітницька робота повинна допомогти подолати залишки атеїстичного виховання. Багатьом освітянам необхідно «відкрити очі» на багатства християнської педагогіки в історії Україні та закордоном. Це повинно бути спеціальне навчання, що буде знайомити освітян з основами християнського світогляду, його філософськими та етичними засадами, та показувати їх практичний зв’язок з педагогікою та повсякденням.

— Налагодити подібну просвітницьку роботу серед батьків учнів дошкільних та середніх навчальних закладів.

— Після такої просвітницької підготовки шукати шляхи впровадження християнської етики в інваріантну частину навчального плану.

Практичний досвід  автора щодо впровадження християнської етики

Автор статті має багаторічний досвід у викладанні християнської етики та просвітницькій роботі в цьому напрямку. В 1991-1992 рр. автор працював в «Школі майбутнього» (Accelerated Christian Education) при гімназії ім. Тараса Шевченка № 109, у якій використовували академічну та виховну програму на християнській основі. Досвід роботи з дітьми 1-2 класів показав високу ефективність цього підходу як у виховному, так і в навчальному аспектах.

Протягом останніх кількох років автор викладає християнську етику в рамках предметів «Основи філософських знань» та «Історія релігії та іконографії» в Київському індустріальному коледжі. На жаль, малий об’єм годин не дозволяє ґрунтовно та системно прослідкувати динаміку впливу християнської етики на підлітків. Але навіть з того спілкування, яке відбувається на уроках, можна зробити висновок, що діти починають замислюватись над важливими етичними цінностями. Багато з них чують про ці істини вперше в житті. Вони роблять для себе важливі відкриття щодо власної гідності, поваги до ближнього, відповідальності перед Творцем, розуміння любові, стосунків у шлюбі та поза шлюбом тощо. Радісно спостерігати, як загоряються від цікавості очі підлітків та чути слова подяки від деяких із них, особливо на тлі загального цинізму, зневіри та зневаги.

Автор має цікавий досвід викладання основ християнської етики для вчителів та директорів загальноосвітніх шкіл. Йому довелося викладати, зокрема, на курсах підвищення кваліфікації вчителів та керівників ЗНЗ міста Бровари та Броварського району Київської області (2010-2011 рр.), в Одеському обласному інституті післядипломної освіти (2012 р.) та на різноманітних семінарах. Цей досвід показав, що при правильному підході просвітницька робота серед учителів та керівників ЗНЗ є ефективною. Цікаво та практично поданий матеріал про основи християнського світогляду, етики, історії педагоги сприймають з великим інтересом, виявляють бажання подальшого навчання в цьому напрямку та застосування у власній педагогічній діяльності.

Нарешті, автор є батьком трьох дітей 1990, 1997 та 2002 р. н. У своєму сімейному вихованні автор намагається базуватися на тих самих принципах християнської етики, які викладає в теорії.

Андрій Мурзін

Джерела

1. Вірші у перекладі М. Рильського. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: /http://ukrlib.in.ua/zarubijna_literatura/oleksandr_pushkin/virshi_u_perekladi_mrylskogo-698/?page=9
2. Коменский Я. Материнская школа. — [Электронный ресурс]. — Режим доступа: /http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Pedagog/komen/index.php
3. Ленин В. И. Задачи союзов молодежи. — ПСС, т. 41, С. 309-313.
4. Ушинский К. О народности в общественном воспитании». — [Электронный ресурс]. — Режим доступа: / http://az.lib.ru/u/ushinskij_k_d/text_0050.shtml
5. Філарет (Дроздов), митрополит московський. Вірш в журналі «Звездочка», 1848, № 10.
6. Фромм Е. Збірка цитат. — [Електронний ресурс] — Режим доступу: /http://cpsy.ru/cit1444.htm

Прогрес, що відкидає моральність і Христа, зрештою стає регресом, цивілізація закінчується здичавінням, свобода – деспотизмом і рабством. Скинувши з себе образ Божий, людина неминуче втратить, – уже втрачає – і образ людський, і почне ревнувати про образ звіриний.

Іван Аксаков