Навчаючись у школі, я неодноразово чув вислови «біблійні міфи», «біблійна легенда про створення світу». І вони сформували моє початкове ставлення як до Біблії, так і до світу, який вона описує. Якісь євреї, які не кращі за греків, їхній Бог, їхні вигадки й усні передання — що тут може бути цінного? Це було в далекі 80-і рр. ХХ ст. Та з того часу мало що змінилось. І що з того, що ми називаємо нашу Україну християнською? У більшості людей збереглось таке ж ставлення до Біблії і того «міфічного» світу, який вона описує. Але читаючи цю Книгу, я дійшов висновку, що той світ і ті істини, які вона розкриває, той світ людей і їхніх учинків, який вона описує, не просто не міфічний, а набагато «живіший» і дієвіший, правдивіший і актуальніший, ніж описаний багатьма сучасними книжками. Декілька сентенцій на цю тему я хочу запропонувати вам, шановні читачі.
Світ Біблії — живий
Світ Біблії настільки «живіший» за стародавні міфи й відрізняється від них, як фото відрізняється від живої людини. Сторінки Біблії — не мертві міфи про якісь героїчні подвиги, це реальні історії, які відповідають на актуальні життєві питання. І ці питання із плином часу аж ніяк не змінились.
Цей світ показує живих людей із їхніми переживаннями, сльозами, болем, радістю. Цей світ відкриває справжнє життя, якого ми так часто уникаємо. Чого варта лише Книга Псалмів, у якій переплітається буря емоцій і почуттів, які відкривають глибокі людські переживання. Коли людям боляче — вони плачуть перед Богом, коли вони отримують перемоги — вони співають і славлять Бога, і, здається, зметуть усі перепони на шляху. І зразу ж поряд — злість на ворогів і бажання звести на їхні голови кари за гидотне життя, і тут же — смертельна туга, яка охоплює від передчуття незворотного.
Або ж роздуми Еклезіаста, коли він у філософському скептицизмі піддає сумніву все та скрушно зітхає: «Усе марнота, що б людина не чинила під сонцем». І ловиш себе на думці — це не просто слова, що колись сказав далекий мені філософ, це твої думки, коли ти зустрічаєшся з горем один на один, це твій біль від порожнечі марних учинків, це твоя пустка після спроби заповнити життя веселощами і «добрими справами». Це твої переживання, коли ти ввечері залишаєшся наодинці зі своїм сумління. Це те, що ти зустрічаєш повсякчас сьогодні в реальному житті…
Читаючи історії Біблії, розумієш — ці люди жили реальним життям у реальному світі й відчували реального Живого Бога, який реально брав участь у їхньому житті. І цей Бог хотів, щоби ми мали не рафіноване поняття релігії у цьому недовгому існуванні на нашій планеті, а справжнє життя. Життя, пронизане Життям, хоч би як каламбурно це не звучало.
Світ Біблії — чесний
Вивчаючи в інституті давню літературу, мені довелося читати багато історичних описів, літописів і книг, які змальовували свій час. Найчастіше це були панегірики — прославлення чогось «нашого» (князя, дружини, козаків тощо) на противагу «не нашому».
Проте, занурюючись у Біблію, з подивом помічаєш, що ця Книга набагато чесніша за всю історичну літературу. У ній просто й правдиво подаються життєписи тих, хто тоді жив. Не суперсвятих, які не помічають незгоди, не абсолютно правильних королів, які ніколи не помиляються, та й не пасторальні сцени минувшини. У ній описано життя різних людей, що, бажаючи догодити Богові й жити побожним життям, усе ж припускалися помилок, упадали в гріх і часом боялися людської думки більше, ніж Божого гніву.
Чого варта лише постать Мойсея — вождя ізраїльського народу. Чому Бог вирішив показати, що перед тим, як стати великим пророком, він був просто високопосадовцем-убивцею, який злякався свого вчинку? І чому для усвідомлення свого неправильного мислення йому знадобилось аж 40 років бути простим пастухом, який навіть говорити розучився?
Чому Слово показує, що поклик на пророче служіння ніяк не вберігає від того, що твої діти житимуть безпутно? Адже саме так трапилося в сім’ї Самуїла, одного з найбільших суддів Ізраїлевих, із тим, хто помазав на царство першого ізраїльського царя!
Чому Біблія описує життя Давида не як суцільну сагу, де лишень перемоги і звитяги над ворогами? Чому Бог указує на те, що цей чоловік (і що з того, що цар…) заради своїх пожадливостей учинив перелюб із дружиною свого довіреного соратника, а щоби приховати свій ганебний учинок, убив нещасного чоловіка?
Чому?.. Ні, без чому: згадайте, хто були апостоли і як вони поводились у житті, попри те, що розуміли, що ходять із Месією? Ділили портфелі міністрів, підносили за Його спиною свій авторитет, хотіли звести вогонь із неба за те, що їх не прихистили на ніч. Багато чого хотіли зробити…
Читаючи увесь цей набір невтішних історій і біографій, усе ж запитуєш: чому? І розумієш, що Слово Боже було дане не для того, щоби втішити наше «его» чи заспокоїти його. А навпаки — відкрити наше реальне становище, чесно показати, що немає такого місця, посади чи серця, які могли б уникнути блудливої пастки гріха. Розуміючи це, я можу чесно подивитися на своє життя і визнати його абсолютну невідповідність навіть до того, що я сам вважаю важливим.
Світ Біблії — суворий
Нещодавно в прокат вийшов серіал «Біблія», який у художній формі змальовує багато біблійних історій. Під назвою серіалу зазначено, що фільм містить елементи насильства й перегляд цього фільму дозволено лише тим, хто досягнув 16-літнього віку. Дивно, що після назв сучасних бойовиків, де показують ріки крові та купи розірваних тіл, така засторога стоїть не часто… Але мушу погодитися з таким застереженням, бо світ Біблії доволі суворий.
Та його суворість полягає не у звірствах чи насиллі, а в тому, що Біблія змальовує світ таким, який він є, без цензури й прикрас. А сучасний толерантний світ, де розмиті поняття добра, честі, відданості й цноти, боїться такої рішучості й усіляко дискредитує ті чесні й суворі вимоги, які диктує Слово Боже.
Адже світ Біблії — це не казка, де все закінчується добре, де всі хороші обов’язково перемагають, а зло — завжди нікчемне й нетямуще. Навпаки, на сторінках цієї Книги ми часто можемо побачити, що ті, хто йде за Богом і хоче жити праведним і побожним життям, можуть не досягти в земному житті ні успіху, ні процвітання, ні визнання.
Чого вартий лише життєпис пророка Єремії, який 25 років намагався достукатися до сумління людей, провіщаючи суд Божий усім тим, хто не розкається перед Богом, але його ніхто не слухав і не чув. За свою вірність Богові він стерпів безліч знущань і покарань, найбільшим із яких була руйнація Єрусалима — Божого міста, свідком чого він став.
Проте, мені здається, не потрібно перераховувати всіх історій із Біблії, краще почитати те, що написано на її сторінках:
«І що ще скажу? Бо не стане часу мені, щоб оповідати про Гедеона, Варака, Самсона, Ефтая, Давида й Самуїла та про пророків, що вірою царства побивали, правду чинили, одержували обітниці, пащі левам загороджували, силу огненну гасили, утікали від вістря меча, зміцнялись від слабости, хоробрі були на війні, обертали в розтіч полки чужоземців; жінки діставали померлих своїх із воскресіння; а інші бували скатовані, не прийнявши визволення, щоб отримати краще воскресіння; а інші дізнали наруги та рани, а також кайдани й в’язниці. Камінням побиті бували, допитувані, перепилювані, умирали, зарубані мечем, тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі. Ті, що світ не вартий був їх, тинялися по пустинях та горах, і по печерах та проваллях земних. І всі вони, одержавши засвідчення вірою, обітниці не прийняли…» (Євр. 11:32–39).
Ці суворі й жорстокі слова змушують нас переоцінити своє ставлення до релігії й слідування за Богом і визнати — часто ми хочемо, як усі, пройти гладеньким шляхом у вічність. Ці ж слова дають змогу зрозуміти сенс наших страждань і поневірянь на цій землі, нагадуючи, що шлях із Богом не легка прогулянка, а щоденне життя довіри Йому за будь-яких обставин.
Світ Біблії стверджує відповідальність людини
Хочу нагадати, що ми всі — виховані на казках. Нам би хотілося, щоби раз! — і все вийшло. Так само нам би хотілося, щоби було і з вірою в Бога. Але Біблія змальовує не життя у казці, де Бог виступає такою собі чарівною паличкою. Слова Божі звертають нашу увагу на те, що все наше життя — це вибір. Що ми вибираємо — те стає центром життя. Усе, що записано на сторінках Книги, акцентує нашу увагу на питанні, чи готові ми йти до самого кінця заради нашого вибору. Адже саме в Біблії стверджується духовний закон — що людина посіє, те саме й пожне. Чи готові ми прийняти невтішний факт, що все своє життя сіяли не те? Або, чи готові ми бути вірними до кінця, навіть якщо за це потрібно буде заплатити своїм життям? Нагадаю лише дві історії, такі несхожі, але, водночас, такі подібні за своєю суттю.
Апостол Яків (один із дванадцятьох учнів Ісуса Христа) був забитий царем Іродом Агріпою на втіху юдейським старійшинам лише за свою віру в Спасителя Ісуса Христа. Він не вчинив жодного гріха, вартого смерті, проте із готовністю пішов на неї, знаючи, що переконання, які були в його серці, набагато важливіші від цього земного існування.
Апостол Петро, який тричі зрікся Христа, але у прощенні Ісуса знайшов сили визнати цей гріх перед друзями, а пізніше — стати одним зі стовпів Церкви і керувати нею аж до смерті, був розіп’ятим униз головою…
Багатьох така відповідальність лякає. Адже в наш час тотальної ситуативної етики й конформізму ми відвикли вірити в те, що саме наш вибір впливає на все наше життя. Адже ми — як усі: усі вибирають, усі щось роблять, усі й несуть відповідальність. І думаємо, що як і усі, гуртом підемо в рай. І лише стикнувшись із тим, що розкриває Біблія, ми починаємо розуміти — не як усі… Особисто я, індивідуально, наодинці з Богом повинен приймати рішення і будувати своє життя. Навіть наперекір усім.
Світ Біблії дає надію
Думаю, що багато-хто, прочитавши все вищезазначене, злякається такого світу й такого життя. І це було б правильно, якби світ Біблії не був світом надії. Ні, не так… НАДІЇ.
Бо саме там, на сторінках цієї стародавньої Книги, за лаштунками історії й марнотою людської біганини, ми бачимо Бога, Який усе це бачить і розуміє, Який є єдиним прихистком на землі, повній гріха та спотвореній цим гріхом. Він неначе каже: «Подивіться, до чого ви самі себе довели! Я знаю це й Сам приходжу у світ, щоби дати звільнення від усієї цієї скверни та бруду».
Прихід на землю Ісуса Христа, Який пережив усе, що може пережити людина на цій землі, від народження в хліві до смерті на хресті, відкриває цю безмежну надію. Надію, яку Бог дарує кожному, хто, зрозумівши свій гріховний, невтішний стан, приходить до Нього. І саме Син Божий життями мільярдів простих людей, які довірились Йому в цім непростім житті, ствердив правдивість Божих слів: «Кожен, хто вірує в Нього, не буде засоромлений… Бо кожен, хто покличе Ім’я Господнє, буде спасенний!»
Чи хочу я вірити такій Книзі? Так. У такі слова набагато легше вірити, адже вони, без прикрас і замовчувань, відкривають усе те, що може спіткати мене в цьому житті й що може сповнити моє серце. Такі слова більше відповідають тому, що я бачу навколо. І така Книга говорить до мого серця більше, ніж будь-які інші. Бо в ній я бачу реальне життя реальних людей і дію Реального Бога.
Олег Блощук