Усі ми вивчали в школі багато предметів… Отож-бо, що вивчали, але не вчили. Особливо, якщо це стосувалось точних наук. У них розумілися одиниці, ті, для яких алгебра чи фізика приносила справжнє задоволення. А для більшості «простих» учнів — це були предмети загальної освіти. І після закінчення школи в голові в нас залишалися лише якісь назви, що з тих чи інших причин ніяк не вивітрювались: Декартова площина, ордината, якась стала Планка (що за «планка»?..), валентність, гідрогеніум (бо на гідру схоже…), число Пі, яблуко Ньютона, теорема Піфагора. Зміст більшості із цих понять давно забуто, а от назви лишились. І не тому, що ми були якимись неправильними учнями. Просто в повсякденному житті ти цих понять ніколи не використаєш, якщо це не стосується твоєї професії.
Одним із таких призабутих понять є закон Бойля. «О, я пам’ятаю, — скаже якийсь читач, — це ж пов’язано із тиском газів! Здається, закон Бойля-Маріотта». Але більше нічого й не згадаємо. Тому ми сьогодні пропонуємо зануритись у життя Роберта Бойля (1627–1691) — одного із найвидатніших умів своєї епохи, винахідника і теолога, який вірив, що наука і релігія — сестри, що вказують на велич Бога Творця.
Жив Роберт Бойль, сьомий син Річарда Бойля, графа Коркського, у період значних релігійних змін, великих воєн і таких же великих відкриттів. Народився він у м. Лісмор, графство Вотерфорд, Ірландія. Хлопчик ріс кволим і хворобливим. Коли йому було три роки, померла його мати. Після цього Роберта спіткала типова доля дітей вельможних батьків — у 8 років його віддали в Ітонський коледж, тогочасний престижний навчальний заклад закритого типу. Проте через 3 роки батько забрав його звідти й послав навчатись у Швейцарію, а пізніше — у Францію.
У 17 років Роберт повернувся додому. Батько його до того часу помер, тож оселився він у сестри. Незабаром, отримавши у спадок помістя Стальбрідж, перебирається туди, де й робить свої перші кроки в царині науки.
У 1654 р. Бойль переселяється в Оксфорд, центр тодішньої наукової думки. Маючи власні кошти, облаштовує особисту лабораторію, у якій разом зі своїм помічником Робертом Гуком розпочинає експериментувати. До 1668 р. Бойль залишається директором і науковим керівником цієї лабораторії.
Можна перераховувати всі вдалі й невдалі його експерименти, але доцільніше згадати ті моменти із життя Бойля, які вплинули на хід історії.
У 1660 р. він видає книгу, у якій описує свої досліди із повітряним насосом. Книга відразу стала класичним підручником для студентів. Саме в ній він указує на те, що тиск постійної маси газу при постійній температурі зворотно пропорційний об’єму, який він займає. Саме цей закон назвали «законом Бойля». (Едм Маріотт, на честь якого теж носить назву цей закон, відкрив його в континентальній Європі лише у 1676 р., а опублікував — у 1679 р.)
Проте була й негативна реакція на книгу, зокрема, в особі єзуїтського монаха Франциска Лінуса. Потрібно зазначити, що сам Бойль у науковій діяльності був послідовником Бекона й віддавав перевагу експерименту. Він заперечував існування чотирьох елементів (стихій), як вважав Арістотель, і висловлював здогад, що справжні елементи будуть знайдені при послідовному розкладанні тіл. Звісно, такі думки входили у суперечність з тогочасною науковою думкою, що опиралась на схоластику. Це призводило до конфліктів.
В Оксфорді Бойль організовує філософську колегію — неформальний гурток науковців, які збиралися разом для підвищення свого наукового рівня, спілкувалися, виголошували й обговорювали доповіді. Ця ідея була настільки вдалою, що в 1660 р. у Лондоні організували подібне товариство, назване Лондонським королівським товариством з розвитку знань про природу. Бойль увійшов до складу Ради товариства. А у 1680 р. йому запропонували посаду голови товариства. Проте він відмовився, мотивуючи свій вчинок тим, що Бог заборонив приносити клятви. Ще раніше Бойль отримав ступінь почесного доктора фізики Оксфордського університету.
Великий внесок він зробив у створення і розвиток такої науки як хімія. До того часу хімія була лише складовою алхімії. На неї також зважали в медицині, а для всіх інших науковців вона була просто необхідним додатком до знань. Для нього ж хімія була наукою про склад речовин, наукою, яка буде мати вплив на всі інші науки. Усі свої погляди він виклав у книзі «Хімік-скептик» (1661 р.) і, зрештою, став батьком хімії. Висновки з його спостережень і дослідів мали великий вплив як на тогочасні наукові погляди, так і на сьогодення.
дослідів мали великий вплив як на тогочасні наукові погляди, так і на сьогодення.
- Досліджуючи екстракти різних рослин, він помітив, що деякі із них змінюють свій колір під дією лугів і кислот. Він назвав ці речовини індикаторами. І до сьогодні для визначення кислотності розчинів використовують винайдений Бойлем індикаторний папір.
- Досліджуючи настій дубильного горішка, Бойль помітив, що із солями заліза той утворює чорний розчин, який можна використовувати як чорнило. За його рецептами майже століття виготовляли чорнило.
- Займаючись вивченням фосфору, Бойль уперше синтезував фосфорну кислоту, газ фосфін і описав їхні властивості. У 1680 р. він отримав білий фосфор, який тривалий час носив його назву.
- Бойль увів у лабораторну практику вагу. Хоча її точність була невисокою, проте саме він розробив спосіб зважування речовин.
- 1660 р., переганяючи ацетат калію, Бойль отримав ацетон.
- Серед інших праць Бойля — дослідження пружності твердих тіл, гідростатичність об’єктів, поведінка води під час затвердіння. Саме він указав на те, що вода, перетворена в лід, навіть при низьких температурах випаровується.
- Усі свої праці він писав виключно англійською мовою (на відміну від усіх інших науковців, які писали латиною), чим сприяв розвитку англійської мови.
Це лише невелика добірка прикладів, за допомогою яких хочеться показати, наскільки Роберт Бойль вірив у майбутнє хімії. Саме його багаторічні досліди показали, що різні речовини в хімічних реакціях ведуть себе по-різному. Ці процеси, а також ідентифікацію отриманих продуктів з допомогою характерних реакцій, Бойль назвав аналізом.
Окрім практичних дослідів, він приділяв велику увагу теоретичній частині науки. Саме Бойль спробував систематизувати хімічні речовини, розділивши їх на групи у відповідності з їхніми властивостями. Його висновки та систематизація лягли в основу сучасної аналітичної хімії.
Проте цей учений, світоч свого часу, відрізнявся не лише пристрастю в царині науки. У тогочасному суспільстві він також був відомим релігійним діячем. Його велика побожність проявилася ще в юначі роки. У вірі, як і в науковій діяльності, він хотів віднайти істину й донести її усім людям землі. Його духовні пошуки доходили до крайнощів: то він хотів укоротити собі віку через безцільність життя (згодом сам Роберт розповідав, що диявол спокушував його самогубством, проте він не зробив цього через страх провести вічність у пеклі), то хотів змінити своє ім’я на Філарет (що означає «той, хто любить чесноти»).
Після бурхливих пошуків істини в молодості Бойль знаходить заспокоєння у вірі в Ісуса Христа. Бажаючи краще зрозуміти Святе Письмо й жити побожним життям, Бойль самотужки вивчив грецьку і єврейську мови, щоби читати Біблію в оригіналі.
Його все частіше турбувало питання: «Хіба правильно, що релігійні переконання людини ґрунтуються тільки на тому, у що вірили її батьки, або залежать від того, де вона народилася?» Розуміючи, що це не так, він розпочинає місіонерську діяльність.
З 1662 р. Бойль стає керівником розповсюдження Біблії в Новій Англії, фінансуючи друк Біблії багатьма мовами. Це і мови корінних жителів північної Америки, і арабська, і малайська, і турецька, і гельська. А ставши в 1665 р. директором «Ост-Індійської компанії», він сприяє розповсюдженню місіонерських товариств у Індії та інших частинах світу.
Ірландець за походженням, він був пристрасним патріотом свого народу і сприяв друку Біблії ірландською мовою. Роберт Бойль знав, що переклад Біблії ірландською мовою розпочали ще 1573 р., проте лише 1602 р. видали Новий Завіт. Старий Завіт переклали 1640 р., проте на його видання не було фінансових ресурсів. Бойль пожертвував для цієї справи свої кошти, і 1685 р. вийшла в світ Біблія ірландською.
За заповітом Бойля були виділені кошти для фінансування щорічних «Лекцій Бойля». Їхньою метою був захист християнської віри від «сумно відомих невірних…», перша з яких відбулась у 1692 р. Ці лекції проіснували до 1905 р. І майже через століття, у 2004 р., їх було відновлено в Лондоні, у церкві Сент-Мері-ле-Боу. На сьогодні — це щорічний захід, що проходить у лютому місяці.
Роберт Бойль вірив, що справжньої освіченості людина не може досягнути лише своїм розумом. Вона потребує Божого об’явлення. А воно міститься лише в Божому Слові. Тому розповсюдження цього Слова є однією із важливих справ будь-якого християнина.
Помер Роберт Бойль 30 грудня 1691 р. у Лондоні. Похований у Вестмінстерському абатстві, де ховали найвизначніших людей Англії.
Вивчаючи життя Роберта Бойля, ще раз переконуюся, що всі діячі того часу були віхами своєї епохи, активно формуючи тогочасне суспільство. І в якій би сфері людського життя вони не трудились — вони залишили вагомий внесок в історію людства. Ці люди щиро вірили в Бога, у те, що Бог дає людині знання і об’явлення істин, що Він ставить людину на певне місце, щоби та могла якнайкраще відкрити світові вічні Божі закони й проголосити велич Творця. І ця віра вела їх через усі незгоди, невдачі і непорозуміння, штовхала на звитяги та великі відкриття. Бо вони бачили не просто процеси в природі, а дію Того, Хто все розумно створив і дав привілей людям пізнавати Його великий задум.
Можливо, саме тому в наш час так багато науковців, що отримують нагороди, проте не залишають ніякого сліду в своїй культурі, що ми перестали бачити задум, а звернулись до простої механіки, перестали бачити Творця, сконцентрувавшись лише на творінні, шукаємо лише своїх звитяг, а не Його слави?..
Олег Блощук
У статті використані матеріали із наступних сайтів:
http://to-name.ru/biography/robert-bojl.htm
http://en.academic.ru/dic.nsf/enwiki/32093
http://www.people.su/ua/15597_2