Комп’ютери і діти: коли ставити межу?

Новітні технології щільно ввійшли в наше життя і заполонили практично всі його сфери. Вони значно покращили побут, розширили межі спілкування, але й пришвидшили темп та динаміку нашого життя. Найболючішим питанням стало використання комп’ютера: з якого віку, скільки проводити за ним часу, доцільність у дошкільному віці тощо. Продавці та виробники з різних боків переконують батьків у тому, що діти «прожити без комп’ютерів не зможуть», закидають ринки яскравими іграшковими телефонами, міні-комп’ютерами, а дітей «грузять», у свою чергу, що вони будуть обмежені і втратять частину якогось «особливого життя».

Позитиви ранньої комп’ютери­зації дітей шукати не потрібно, ця інформація сама вас знайде. А от чому за останніх 10 років дітей із вадами мовлення, які потребують логопедів перед початком шкільного навчання, збільшилось утричі, чому в дошкільному віці став з’являтися сколіоз, чому збільшується кількість дітей не здатних зосереджуватись і запам’ятовувати потрібний обсяг інформації (проблема гіперактивності) … на ці й багато інших питань шукають відповіді небайдужі люди.

Мультик маму не замінить

Що стосується дошкільнят, то живе спілкування з малою дитиною замінюється різного роду мультфільмами. Нехай вони будуть навіть розвиваючі, але дитина, спілкуючись, несвідомо спостерігає, як ворушаться мамині губи під час мовлення, і непомітно вчиться вірно артикулювати букви, вимовляти слова, формулювати речення та вчитись висловлюватись. Також дитя перебиває мамин монолог власними репліками, і відразу помітно, коли якусь тему в розмові потрібно замінити. Тоді й дитина, і батьки активні. Таке спілкування недаремно називають «живим». Але воно потребує великих зусиль. Ми так часто виправдовуємо себе втомою, страшенною зайнятістю, заспокоюємо своє сумління: «Ну, я ж не що-небудь увімкнув(ла) дитині» тощо. І втрачаємо дорогоцінне — час!

Раніше казки чи мультики транслювали на телебаченні у визначені години, а тепер з повальною комп’ютеризацією батьки відмахуються від дітей безперервними переглядами всякої дитячої всячини. Ніхто й ніколи не може з впевненістю сказати, на чому саме акцентує свою увагу дитина, навіть у, здавалося б, безпечних і перевірених мультиках. Ось так одного разу мій трирічний син сказав до старшої сестри: «Ти балбєс!» У нашій сім’ї не користуються такого роду висловами і зрозуміло, що всі були шоковані. Щоб приховати свій шок і не акцентувати увагу на негативному, ми почали його розпитувати, хто так казав і звідки він узяв такі слова. Нашому подиву не було меж, коли син із упевненістю сказав, що в мультику. Я готова була сперечатися з ким завгодно, що Я КОНТРО­­ЛЮЮ, які мультфільми дивиться мій син: «Капітошка», «Просто — так», «Простоквашино» … Хороші добрі мультики. І все ж, виявилося, що син мав рацію. У мультику «Простоквашино» один раз Матроскін сказав Шарику таку фразу. Тому з дитиною потрібно бути активним! Невже наші бабусі дозволили б розповідати казки власній дитині якійсь сторонній людині? А ми так часто навіть змісту того, що вмикаємо, не знаємо, бо цілковито довіряємо напису: від 2 років і до 102… А що буде відбуватись, коли діти підуть до школи? Хто тоді буде впливати на них і формувати переконання, світогляд? Якщо ми зараз не можемо приділити час своїм дітям, то навряд чи вони в майбутньому приділятимуть його нам.

Замість комп’ютера — ручка, папір і спиці для в’язання

Щодо шкільного віку, комп’ютерів та Інтернету мені цікаво було дізнатись, що у США, колисці комп’ютерних технологій, теж б’ють на сполох небайдужі люди й говорять про подвійні стандарти американських шкіл. Газета «Нью-Йорк Таймс» повідомляла, що тотальне підключення класів до комп’ютерної системи не дало результатів. Після масивних фінансових вкладів у комп’ютеризацію шкіл бали за підсумкові шкільні тести катастрофічно впали. Але це ніяк не зупиняє міністра освіти.^[1] Цікавим залишається факт, що американська еліта власних нащадків не піддає такого роду впливам. У найбільш престижних приватних школах, коледжах вимагають від кожного учня, студента вміння грати на музичному інструменті (соло та в оркестрі), або обов’язковою є гра у шахи. Так, акустичні інструменти, класична музика, старовинні ігри дерев’яними предметами вчать концентрувати увагу. А завдання освіти і є — НАВЧИТИ ВЧИТИСЯ!!! Такі діти, коли виростуть, не будуть інфантильно споживати чиюсь, кимось перероблену готову інформацію, не включаючи ні мислення, ні фантазії.

Багато з тих, хто розробляє для всього світу систему «масового тугодумства», своїх дітей відправляє у школу, де комп’ютери заборонені до 9 класу. Головний навчальний інструмент там не високі технології, а ручка й папір, спиці для в’язання та глина.^[2] Парадокс: по всій нашій країні школи рвуться забезпечити класи комп’ютерами, а протилежну позицію знаходимо в самому центрі техноекономіки, де батьки й викладачі поставлені до відома: школу та комп’ютери не потрібно змішувати.^[3] Основна освітня методика в школах для еліти — навчання через діяльність.

У таких школах у 8-му класі вивчають Ренесанс, копіюють наукові прилади XVI ст., розспівують вокальні твори цієї епохи на 4 голоси і представляють на сцені п’єсу про фізика XVII ст. Йогана Кеплера. У 9 класі вивчають Шекспіра і ставлять виставу за твором «12 ніч» навіть не за уривком, а повністю, при чому склад учасників змінюється так, щоб кожен учень запам’ятовував декілька сотень рядків. А не вивчають через Інтернет «ремікс» на шекспірівську п’єсу «Як вам це подобається» нетрадиційним методом, підбираючи сучасні пісні, щоб передати страждання героїв, тощо. Я думаю, що в цьому випадку доступ до Інтернету просто привід допомогти учням принизити Шекспіра до їхнього рівня замість того, щоб дозволити Шекспіру підтягнути дітей до свого.

Ці школи вимагають у батьків обіцянки заборонити дітям дивитись будь-що по телебаченню до завершення початкової школи! ²

Говорімо дітям про славу Господню

Якщо говорити про біблійні принципи, які би допомогли нам виразити своє ставлення до комп’ютеризації, то на думку спадають слова про те, що перша й найбільша відповідальність за виховання дитини покладена Богом на батьків. Саме вони вкладають у дітей те, що потім діти передаватимуть своїм дітям.

«Що ми чули й пізнали, і що розповідали батьки наші нам, — того не сховаємо від їхніх синів, будемо розповідати про славу Господню аж до покоління останнього, і про силу Його та про чуда Його, які Він учинив! Він поставив засвідчення в Якові, а Закона поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батькам завідомити про них синів їхніх, щоб знало про це покоління майбутнє, сини, що народжені будуть, — устануть і будуть розповідати своїм дітям. І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегтимуть» (Пс. 77).

«Товариство лихе псує добрі звичаї» (1 Кор. 15:33). Залишаючи дитину наодинці з «вікном у світ», чи не штовхаємо її назустріч товариствам, які зіпсують добрі починання, дбайливо нами посіяні?..

Інна Симончук, музкерівник ДНЗ №5 «Вербиченька» м. Сарни