Інтерв’ю з Мариною Антонець
Наше знайомство відбулося влітку минулого року в християнському таборі-семінарі для педагогів, в одному з мальовничих куточків Закарпаття. Тоді Марина Олексіївна перша відгукнулася на пропозицію поділитися з колегами — учителями християнської етики, викладачами предметів духовно-морального спрямування — своїм досвідом, здобутим за 20 років педагогічної діяльності у вищій школі. А зараз пані Марина люб’язно погодилася на інтерв’ю для журналу «Слово вчителю» і передала для друку чимало своїх напрацювань, з якими знайомитимемо наших читачів у наступних випусках.
— Марино Олексіївно, розкажіть, будь ласка, про себе: звідки родом, де навчалися, чим займаєтесь?
— Народилася 22 травня 1963 р. у Сиктивкарі, Комі АРСР. Середню школу закінчила в Полтаві, із золотою медаллю. Маю два червоні дипломи — вченого-агронома Полтавської державної аграрної академії (ПДАА) і практичного психолога Полтавського державного педагогічного університету (ПДПУ). Кандидат психологічних наук, доцент кафедри філософії, психології та педагогіки Полтавської аграрної академії. Викладаю такі навчальні дисципліни, як психологія, культура сімейно-психологічних взаємин, психологія та соціологія праці, інженерна психологія, етика та естетика, філософія, політологія. Одружена. Маємо дорослих дітей: сина Євгена та доньку Маргариту.
Уся моя родина — християни-протестанти, парафіяни Полтавської християнської церкви, де служимо тими дарами й талантами, якими обдарував нас Господь.
— Що в житті вважаєте найважливішим, який напрямок Вашого багатогранного служіння є для Вас пріоритетним?
— Найважливіше для мене — будувати стосунки з Богом і людьми.
Дуже люблю свою роботу, але служіння в церкві вважаю пріоритетним. Допомагаю у дитячому служінні, займаюсь ляльковим театром; проводимо програму «Цінуй життя» для молоді, присвячену проблемі ВІЛ-СНІДу; читаю лекції для вагітних у міській лікарні щодо мудрого виховання дітей; разом із чоловіком п’ять років поспіль улітку проводили сімейний табір «Час кохати». Якщо Господь благословить, то й цього літа плануємо.
— Розкажіть, будь ласка, як Ви прийшли до пізнання Бога?
— З 1986 по 2001 рр. я хворіла на псоріаз і лікувалася в екстрасенса. Відчула покращення, але з’явилася сильна залежність від цієї людини. Мені здавалося, що я не можу жити без неї. Це мене дуже гнітило, але я не могла нічого змінити. Моя племінниця на той час уже була християнкою, мої сусіди також. Вони знали мою проблему і знали, Хто мене може звільнити, тому багато молилися за мене. У серпні 2001 р. сусідка засвідчила мені та моєму синові про чудо — зцілення її свахи. Ми були вражені, обмірковували й обговорювали це, а потім син сказав, що в неділю, 8 серпня, ми разом йдемо на служіння у Полтавську християнську церкву. Я погодилася, і вже 12 років уся моя родина — парафіяни ПХЦ. Ми любимо Христа й довіряємо Йому своє життя, бо «під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали» (Дії 4:12). Сам Ісус каже: «Я — дорога, і правда, і життя» (Ів. 14:6).
Повіривши у Господа, визнаючи себе грішними та читаючи Біблію — Боже Слово, ми пізнаємо Бога.
— Як, на Вашу думку, пізнання Бога впливає на загальний процес пізнання людиною світу?
— Пізнання світу — складова філософської науки гносеології (теорії пізнання). Пізнання — це сукупність процесів, завдяки яким людина отримує та використовує інформацію про світ і про себе. Сьогодні, по-перше, як християнка, по-друге, як науковець, розумію, що Біблія — це підручник, довідник, джерело будь-якого знання. Просто треба вміти правильно користуватися цим безцінним джерелом. До речі, зараз я навчаюсь на першому курсі богословського закладу — Інституту розвитку християнського лідерства «Бачення», отримую духовні знання, яких мені бракує у моїй викладацькій праці, служінні та в житті.
— Як батьки й учителі повинні скеровувати цей процес у дітей?
— Існує трикутник — дитина, батьки, учителі. Якщо цей трикутник міцний, тобто кожна сторона тримається за іншу, між ними існує єдність і порозуміння, — матимемо прекрасний результат у вихованні. Особливо це стосується вивчення християнської етики в середній школі. Якщо вчителі запропонують, а батьки схочуть та підтримуватимуть вивчення біблійних засад — дитина з радістю буде занурюватись у світ Господніх настанов, а батьки й учителі бачитимуть позитивні зміни в характері та поведінці дитини.
Якраз у дитинстві відбувається глибоке сприймання духовних істин. Це закладене в самій природі людини, бо вона створена за образом та подобою Божою. М. Хаймеран зазначає, що існує особливий дитячий релігійний досвід, про який дорослий навіть не замислюється. Якщо батьки зможуть його правильно використати, то первинна й вторинна соціалізація дитини здійснюватимуться тільки позитивним шляхом. З цього приводу науковець згадує вислів католицького священика: «Дайте мені дитину віком до п’яти років, і я поверну її вам на все життя».
Підтвердженням цієї позиції є порада видатного літератора В. Капніста щодо християнського виховання майбутнього письменника М. Гоголя: «З нього вийде великий талант, якби тільки доля дала йому в керівники вчителя-християнина». Такими вчителями можуть бути й самі батьки, якщо вони здатні сформувати у своїх дітей орієнтацію в суспільстві на праведні вчинки.
— Як змінюються система і якість освіти, якщо їх будують на християнському світогляді?
— Світогляд — це система поглядів, установок, переконань, що визначають розуміння світу загалом, місця в ньому людини, її ціннісні орієнтири та стратегію поведінки й діяльності. У філософії висвітлені чотири координати світогляду: 1) «Образ Я»; 2) глобальна модель світу; 3) модель суспільства і людини; 4) життєва стратегія. Оскільки в мене християнський світогляд, цей комплекс спрацьовує в моєму житті таким чином:
1) я — Божа дитина, яку любить Господь, можу помилятися, грішити, але відверто визнаю свої провини перед Богом, хочу мати адекватну самооцінку, постійно вдосконалюватися, розвиватися як вчений-психолог, як мати, жінка, як лідер церкви, колега на кафедрі. Усе це можливо лише за допомогою Господа, коли я звертаюсь до Нього в молитвах, розповідаючи Йому про свої плани, здобутки й невдачі. Він мені постійно допомагає;
2) світ створений Богом за Його геніальним планом, а людина — Його найвище творіння. Бог створив людину для спілкування, для того щоб вона сама перетворювала довкілля. Бо Він — Отець, Син і Дух Святий мають спілкування і єдність між Собою і постійно створюють все нове. Ми схожі на Бога, через це людині Господь дав силу впливати словом. До речі, цей духовний принцип є головною концепцією розробки тренінгу «Мої слова», на який я маю свідоцтво про авторське право. Ще прекрасно описано про Божу працю, як Він керує Всесвітом, у Книзі Йова. Світ ми пізнаємо, опановуючи різні галузі наукового знання у школі, від батьків, займаючись самоосвітою. Але як науковець, я розумію екологічну катастрофу, яка відбувається на планеті, як наслідок немудрої діяльності людини, її негативного впливу на оточуючий світ. Зі свого боку, я роблю все, що у моїх силах, щоби світ змінювався на краще;
3) суспільство для мене — це сукупність родин. Сьогодні існують суспільні явища, які негативно впливають на сім’ї. Це суїцид, гомосексуалізм, аборти, блуд, розлучення, алкоголізм, наркоманія та куріння, фінансові кризи, залежності від телебачення, Інтернету, насильство тощо. Існує думка, що люди неспроможні змінити реальність, що розлучення, наприклад, — це норма, що люди всі погані, що зло зупинити неможливо. Я переконана, що людина може змінювати світ, позитивно впливати на долі інших, застерегти їх від негативних наслідків, але лише за допомогою Божих принципів, практикуючи любов Христа. Добро без Бога не має сенсу. Ісус Христос закликає сучасних небайдужих освітян зберігати та пропагувати сімейні цінності, боротися проти консенсуального співжиття, проти одностатевих шлюбів, проти ювенальної юстиції. Тоді суспільство буде врятоване;
4) моя життєва стратегія — бути творцем історії, приводити людей до Христа, працювати над собою, щоб постійно передавати цікаві знання студентам.
Освіта тільки покращиться, якщо студентів будуть виховувати на християнських принципах. Я про це пишу у своїх наукових статтях.
— Чи могли б Ви навести приклади таких позитивних змін із власного досвіду?
— Уже вшосте в цьому році разом зі своїм чоловіком будемо проводити сімейний табір «Час кохати» на християнській базі «Тиха пристань» (Азовське море). Минулого року туди поїхало 80 людей. 30 з них — ті, хто не знали Бога. Ми підготували цікаву програму, щоранку була молитва, щовечора — богослужіння, удень — відпочинок на морі, багато спілкування. Ми читали й досліджували Нагірну проповідь Ісуса Христа. Для сімейних пар провели тренінг «Шлюб на все життя», для матерів — тренінг «Я люблю вас, батьки», для бабусь — «Бабусі — вперед!». На останньому богослужінні дехто прийняв рішення присвятити своє життя Богові.
— Кому з людей Ви завдячуєте своїми успіхами? Хто був Вашим учителем, наставником?
— Вдячна всім своїм учителям. Але особливої подяки заслуговує моя шкільна вчителька історії Софія Мойсеївна Полторак, яка навчила мене вчитися, ставити мету й досягати її. У вищій школі я можу назвати мого наукового керівника Тетяну Анатоліївну Устименко, яка навчила мене організовувати свій час, повірила в мене, що я зможу захистити дисертацію в 40 років, підтримала тему, над якою я вирішила працювати (дослідження особливостей розвитку та виховання дітей-погодків). Разом з нею ми це зробили. Я дуже вдячна своєму чоловікові та дітям. Вони теж впливають на мої успіхи. Духовний наставник — мій пастор Андрій Олександрович Руднєв. Я можу довірити йому свої проблеми. Ми разом робимо багато спільних справ, разом молимося, і Господь завжди допомагає.
— Над якою проблемою Ви зараз працюєте?
— Закінчую реферат на тему: «Роль жінки і матері у родині», складаю нову програму з предмета «Культура сім’ї та побуту» для студентів-екологів ПДАА на другий семестр, міркую про сімейне служіння.
— Ваші побажання колегам, читачам журналу «Слово вчителю».
— Бажаю розвитку, наснаги, творчих успіхів, Божих благословень. Любіть Бога і людей, передавайте християнські цінності наступним поколінням і нічого не бійтеся.
Розмовляла Надія Доля