«Багато разів і багатьма способами в давнину промовляв був Бог до отців через пророків, а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина…» (Євр. 1:1–2). У наш час Бог продовжує промовляти до людини, і робить Він це через Духа Святого і Своє Слово — Біблію, знову ж таки, «багато разів і багатьма способами». Сіються зерна Божої правди і через християнські радіопередачі.
Дехто, втомлений життєвими проблемами, заклопотаний щоденними справами, захоплений можливостями нових інтернет-ресурсів, навіть не знає про існування таких передач. Хтось, один раз почувши, відмахнеться, як від надокучливих повчань або дитячих казочок. А дехто з нетерпінням чекає кожної зустрічі з уже знайомими ведучими і такою цінною для їхньої душі, вічною і життєдайною Книгою Життя.
2004 р. громадська благодійна організація корпорація «Братерство без кордонів — Україна» започаткувала дитячу християнську радіопередачу «Зерна правди». Біля її витоків стояли керівники місії Микола Богданець, Станіслав Бойко, перші радіоведучі: Жанна Чернюшок, Людмила Ясногурська, Інна Алконова.
На сьогоднішній день у відділі християнського радіо працюють: Алла Слєсарєва, Оксана Павлюк, Богдан Баборецький і Вадим Лобков. Слухацька аудиторія сягає 5 млн. людей, з яких 1 млн. — діти.
Двадцятихвилинні передачі транслюються в п’яти областях України.
Листи слухачів свідчать про те, що головний слухач радіопередачі «Зерна правди» — сільські дітки.
— Про те, як готується передача, прошу розповісти редактора дитячої християнської радіопередачі «Зерна правди» Аллу Слєсарєву.
— Відразу скажу, що це велике Боже покликання вимагає всього нашого часу, усього життя.
Найперше, ми молимося і просимо, щоб Господь був попереду нас і давав теми. Доводиться дуже багато читати, матеріалів чимало, намагаємося вибрати найактуальніше, найцікавіше для діток різного віку. Маємо передачі для дошкільнят, молодших школярів і старшокласників. Тому готуємося весь час: вдома, дорогою…
— А дорога до вас лежить через чудовий парк. Мабуть, ці мальовничі краєвиди навіюють ліричні роздуми.
— Трапляється, що приходжу вже з готовим віршем або текстом привітання. Не будеш же кожну передачу однаково починати. Треба, щоб дітям було цікаво, треба захопити їхню увагу.
Коли сам любиш Господа, вдячний Йому за спасіння, милуєшся і дивуєшся творивом рук Його, то й знаходяться слова, щоб передати це дітям.
Коли вибирали назву радіопередачі, я працювала в іншому відділі, але вболівала за це служіння і запропонувала назву — «Зерна правди», саме її і затвердили.
— А який наступний крок після вибору теми?
— Написати текст. Завжди за основу беремо біблійний уривок, хоча підхід може бути двоякий: або розглядаємо біблійний сюжет, роздумуємо над ним, а практичне застосування ілюструємо якоюсь історією із сучасного життя, або починаємо з життєвої історії, а мораль виводимо, базуючись на біблійних принципах.
Наші слова можуть мати більший чи менший вплив і авторитет, але Боже Слово — живе та діяльне, вічне, непогрішиме. Дуже важливо, щоб у кожній передачі прозвучала біблійна істина!
— Це, мабуть, і є метою вашого служіння?
— Наша мета — донести Слово Боже дітям. Підтримати діток і ствердити їх у Христі. Іноді діти з християнських сімей знають, що можна, а що не можна, але не знайомі з Христом. Прагнемо показати, що Слово Боже завжди можна й потрібно застосовувати в повсякденному житті.
Отримуємо багато листів із запитаннями, побажаннями, проханнями. Намагаємося всім відповісти і, якщо можна, допомогти. Надсилаємо диски із записами радіопередач, християнську літературу.
— У передачах часто звучать дитячі голоси. Це Ви так умієте імітувати?
— Звісно, ні! Для запису передачі запрошуємо дітей, тих, яких знаємо: з наших родин, сусідських, з недільної школи, їхніх друзів. Це не завжди просто, адже в дитини повинна бути правильна вимова, чітка дикція, треба навчити правильно ставити наголоси. Якщо це маленька дитина, їй потрібно вивчити текст напам’ять. Але дітки охоче нам допомагають. Їм дуже цікаво, коли їх записують на справжній радіостудії. До того ж вони відчувають свою значимість, адже долучаються до такої серйозної справи.
Кожній дитині, яка брала участь у роботі, даруємо диск із записом передачі.
— Чи завжди знаходите порозуміння в команді?
— Нинішнім складом ми працюємо два роки. З Оксаною я познайомилася давно і якось відразу відчула до неї особливу симпатію, духовну близькість. Ми з півслова розуміємо одна одну. А наші брати — це просто скарб для нас. У досить скромних умовах і з обмеженими можливостями вони роблять передачі дуже професійно, на високому технічному рівні. Це неодноразово підтверджували спеціалісти, бо ми ж все розпочинали як аматори, хоча зараз уже набули певного досвіду й можемо навіть ним поділитися (сміється).
— Отже, якщо в наших читачів виникнуть якісь запитання щодо християнської радіопередачі, вони можуть до Вас звернутися?
— Будь ласка. Заходьте в гості або пишіть на адресу:
«Братерство без кордонів — Україна», відділ християнського радіо вул. Севастопольська, 45, м. Рівне, 33025, Україна.
Алла Слєсарєва,
961 р. н., освіта вища гуманітарна та вища теологічна, редактор і ведуча
Моя мрія — говорити про любов Ісуса Христа тим жінкам, які перебувають у місцях позбавлення волі та в реабілітаційних центрах.
Моє знайомство з Ісусом Христом відбулося восени 1995 р. На той час у моїй невеличкій домашній бібліотеці була єдина книжка, яку я ніяк не наважувалася взяти в руки — це Новий Завіт. Я здогадувалася, що в ній написано про Бога, але навіщо читати про Бога, якщо ще зі шкільних років усім відомо, що Його немає. Одного разу я таки розгорнула Євангеліє і вирішила подивитися, хто є його автором. На моє здивування, ніде не було вказано автора цієї книги. Я розпочала читати. І наступним моїм здивуванням було те, що я абсолютно не розуміла прочитаного. Так продовжувалося декілька днів, доки я не дійшла до фрази, зміст якої зрозуміла. Записана в Євангелії від Матвія, вона звучить так: «…буде там плач і скрегіт зубів». Я усвідомила, що десь у Всесвіті є жахливе місце, мабуть, це пекло, де вічно страждатимуть душі грішників, і в цьому страшному місці буду і я. Я втратила спокій. Подумки почала сперечатися з Богом: «Я звичайна людина, нічим не гірша від усіх інших учителів у нашій музичній школі!» Але страшна фраза знову ніби оживала в моїй свідомості. «Боже, невже в цьому жахливому місці буде мій син? Він ще дитина?! Невже я говорю до Бога??? Його ж не існує? А може..?»
Ніхто не міг дати відповіді на мої незчисленні запитання, і я знову вирішила читати Євангеліє. Розгорнула книгу навмання, і погляд упав на цю ж саму страшну фразу: «…буде там плач і скрегіт зубів». Тоді я не знала, що це речення записано в Євангелії аж сім разів! У наступні хвилини Бог дав мені пережити такий страх, від якого холонуло серце та завмирали думки. Тоді я вперше в житті схилилась на коліна і плакала, і молилась, як вміла, і благала Господа помилувати мене і всіх, хто дорогий моєму серцю, від жахливого пекла, де буде плач та скрегіт зубів. І Він почув!!! Він простив!!
Його звати Ісус! Він мій Господь! Мій Спаситель! Визволитель моєї душі від пекла, від загибелі, від вічних мук!
Я читала Євангеліє вдень і вночі. Коли дізналася про страждання та смерть Сина Божого Ісуса Христа на Голгофському хресті, то зрозуміла, що якби я була єдиною грішницею на планеті, то й тоді Він пішов би на ці страждання, бо любить мене, я дорогоцінна для Нього, я Його творіння, Його дитина. Євангелія стала моїм життям, моєю піснею, моїми крилами…
Наступна фраза, через яку проговорив до мене Господь, була такою: «Віруй в Господа Ісуса, — і будеш спасенний ти сам та твій дім» (Дії 16:31).О, яка радість! Бог обіцяє спасіння для мого дому. Я вирішила прийняти водне хрещення, і Господь привів мене у церкву «Святої Трійці».
Після покаяння Бог подарував мені дорогоцінний подарунок. Я чула спів ангелів і радісні хваління в небесах. Затамувавши подих я запитала: «Господи, що це?» Відповіддю були слова з Біблії: «Так само, кажу вам, радість буває в Божих анголів за одного грішника, який кається» (Лк. 15:10).
Серце переповнене радістю,
Піснею в небо злітає душа,
Ісусе, за все Тобі дякую,
Покірно схиляюся біля хреста.
Оксана Павлюк,
977 р. н., освіта вища педагогічна, 1998 р. закінчила Рівненський економіко-гуманітарний інститут, кореспондент і ведуча
Я народилася в мальовничому селі Великі Межирічі Корецького району Рівненської області. Най–яскравішими спогадами мого дитинства були часті хвороби й перебування в лікарні. Пригадую, як одного разу бабуся сказала мені: «Оксано, тобі може допомогти лише Бог. Потрібно молитися». Ці слова, ніби зернята, глибоко запали в моє серце і дали надію. Пам’ятаю свої перші дитячі молитви, перші несміливі пошуки Бога.
Під час навчання в інституті мене запросили на євангелізаційне служіння. Дух Святий по-особливому торкнувся мого серця, і я зрозуміла, хто такий Господь, що Він помер на хресті за мої гріхи і всі мої хвороби взяв на Себе. Радість прощення наповнила моє серце, і все моє життя змінилося! Ісус мене зцілив фізично і духовно!
Після закінчення інституту працювала в одній з Рівненських шкіл психологом, викладала біблійні уроки в недільній школі при церкві.
2001 р. вийшла заміж і разом з чоловіком поїхала в Росію. Місіонерське життя було цікавим, складним і недовгим. Чоловік виконував пастирське служіння в місті Лисково Нижегородської області. У нас народилося двоє діток: Дмитрик та Іринка. Але 2004 р. несподівана смерть чоловіка змінила всі наші плани і все наше життя. Я повернулася в Україну і тривалий час ставила Господу одне-єдине запитання: «Якою є Твоя воля для нас надалі?..»
З 2006 р. працюю в корпорації «Братерство без кордонів — Україна». Бог дав цікаве служіння, вірних друзів, прекрасну роботу на християнському радіо. Мої дітки вже стали школярами і помічниками в усіх моїх справах, із задоволенням беруть участь в озвучуванні дитячих радіопередач. Ми разом славимо Господа й кожний день запитуємо Його: «Господи, якою є Твоя воля для нас надалі?..»
Вадим Лобков,
965 р. н., освіта середня, звукорежисер
Мрію про те, щоб радіопередача звучала на FM-хвилі з метою охоплення більшої кількості потенційних радіослухачів.
Увесь час, незалежно від того, вірив я в Бога чи ні, Бог тримав під контролем моє життя від самого дня мого народження… Але у своїй уяві я сам був для себе богом. Жив у своєму світі і головним вважав те, щоб ніхто без мого відома не втручався у мій світ. Контроль над ситуацією — понад усе…
Вважаючи себе достатньо ерудованою, морально й етично позитивною людиною, я був переконаний, що якщо раптом Бог і існує, то Він, безперечно, знає про те, що є люди значно гірші від мене, і поставиться до мене поблажливо й милостиво.
Зустрівшись з віруючими людьми, я побачив, що живуть вони інакше, і на їхньому тлі весь мій «позитив» перетворюється у «негатив». Це мене дратувало. Мене дратувало й те, що розповіді цих людей про біблійного Бога руйнували образ мого «бога», який був для мене досить зручним. І тоді я вирішив зруйнувати їхнього Бога.., і почав шукати в Біблії протиріччя.
Невдовзі настав той день, коли я вирішив, що вже готовий розпочати таку розмову з одним віруючим, до речі, людиною з вищою теологічною освітою. Після тривалої бесіди він усе ж таки погодився, що Біблію не можна вважати богонатхненною в точності до кожного надрукованого слова. Мене більш ніж задовольнив такий результат, і я самовдоволено повертався додому…
Але наближаючись до своєї домівки, я чомусь почав втрачати всі свої уявні бонуси і врешті відчув себе повністю розбитим і розчарованим, як баба, що сидить біля розбитого корита, як богоненависник, який махає Йому кулаком з могили. Це був стан людини, яка побачила себе прогнилою зсередини. Я плакав і каявся перед Богом, Який того вечора показав мені мене справжнього…
Тоді я працював водієм на маршрутному таксі сільського напрямку. Одного разу, це було взимку 2004 р., на дворі був сильний мороз. Я під’їжджав до кінцевої зупинки і, акуратно спускаючись із затяжної гірки, побачив, як на передніх лапах переповзає дорогу великий собака. Я пригальмував, щоб собака встиг переповзти. Наблизившись, побачив, що собака, закинувши голову, виє…. Це виття було чути крізь зачинені двері й вікна. Собака зупинився посеред дороги, і я зрозумів, що він не має сили далі повзти. «Мабуть, відморозив задні лапи, — подумав я. — Зараз відвезу пасажирів на кінцеву зупинку й повернусь, спробую відігріти його в кабіні». Повернувся вже без пасажирів. Собака так і сидів посеред дороги і продовжував вити. Я помітив у нього на морді багато старих шрамів, видно, чимало лиха зазнав, бідолаха… З пащі витікала цівка крові. Очевидно, що проблема була не у відморожених лапах. Я вирішив віднести його з дороги на узбіччя, але, простягнувши руки, побачив злісний вищир. Спробував повторити, але знову вищир. Собака, зібравшись із силами, підвиваючи, сам поповз на узбіччя, до кучугури снігу.
Я їхав, а перед очима пропливали одні й ті ж кадри: виття і злісний кривавий оскал у відповідь на простягнуті руки…
Ми, люди, у житті часто зустрічаємо багато випробувань і допускаємо багато помилок, проте вперто відвертаємося від Бога, від Його простягнених до нас рук із ранами від цвяхів, які є нашими гріхами. А наш «вищир» — безперечна ознака гордині…
Богдан Баборецький,
1974 р. н., освіта вища, закінчив факультет музичної творчості Рівненського державного гуманітарного університету, звукооператор.
Народився і виріс я у християнській сім’ї. З дитинства відвідував церкву, мав друзів-християн, але особистої зустрічі з Богом не мав. На одному з євангелізаційних служінь, добре пам’ятаю цю дату — 22 липня 1990 р., Господь торкнувся мого серця через проповідь Віктора Гамма. Після покаяння відчув велику радість, і відразу захотілося поділитися нею з іншими людьми, розповісти їм про Бога. Оскільки я мав музичну освіту, ми з друзями створили вокально-інструментальний гурт і славили Господа музикою і співом на богослужіннях. На все життя запам’яталося мені моє перше особисте євангелізаційне служіння, це було 1991 р. у школі-інтернаті с. Верба Рівненської обл.: ми роздавали дітям Біблії з малюнками, співали, проповідували. І саме там я відчув поклик до музичного служіння на ниві Господній. Відтоді у складі різних музичних гуртів («Маран-Афа», «Вічність», «Скеля») побував у багатьох містах і селах України, звіщаючи Добру вістку про спасіння в Ісусі Христі. Мій улюблений вірш з Біблії: «І проповідана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім» (Мт. 24:14).
Нині беру участь у розповсюдженні євангельської звістки через мас-медіа, зокрема, радіопрограми «Добра новина», «Віра, надія, любов», «Зерна правди».
Моя дружина Люба в усьому поділяє мої погляди і завжди підтримує в служінні. У нас ростуть двоє синів: Андрій і Тимофій.
______________________________________
Мета громадської благодійної організації корпорації «Братерство без кордонів — Україна» — задовольняти матеріальні, духовні, освітні й емоційні потреби дітей в інтернатах та бідних, багатодітних сімей в Україні. Діяльність організації, розпочата наприкінці 80-х рр. минулого століття, нині поширюється на п’ять областей України: Волинську, Рівненську, Хмельницьку, Тернопільську та Житомирську.
Головні напрями служіння:
1. Програма «Турбота про дитину» включає в себе фізичну, емоційну, духовну та освітню допомогу дітям, які проживають у школах-інтернатах, та дітям із багатодітних сімей. Для реалізації цього завдання існують сім форм-проектів:
• Християнське радіо.
• «Допомога мамі і дитині».
• Християнський театр.
• Стипендія на навчання.
• Біблійний кореспондентський курс.
• Дитячі табори.
• Профтехосвітній проект.
2. Програма «Міжнародне спасіння дитини» спрямована на покращення умов проживання дітей у школах-інтернатах. Допомога надається 52 школам-інтернатам Західної України.
3. Програма «Сім’я — сім’ї» покликана допомогти вийти з кризи нужденним та багатодітним сім’ям, створивши необхідні умови для їхнього самодостатнього життя в майбутньому.
Усі програми об’єднані не лише задоволенням чи вирішенням матеріальних проблем знедолених верств населення, але й турботою про їхнє емоційне здоров’я та духовний розвиток.
Директор організації — Микола Петрович Богданець.