Еммануїл Кант якось сказав: «Якби люди були рибами, то вони б вигадали Бога в образі риби». Таким чином філософ хотів підкреслити те, що віра в Бога, Який схожий на людей, і слідування за Його Сином, Який зійшов у світ, — це лишень вигадка людей, продиктована видимими формами життя. Багато людей, які на сьогодні не є атеїстами (це ж такий архаїзм!..), а, радше, скептиками, щодо питання віри в Бога й істин Святого Письма, думають приблизно так само. Особливо, коли питання стосується теми створення людини за образом і подобою Бога. То ж що мав на увазі Мойсей, ведений і натхненний Богом, коли писав ці прості, проте вкрай важливі для сучасників слова: «І сказав Бог: “Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою…”» (Бут. 1:26)? Чи справді йдеться про дві руки, ноги, голову і все решту? Чи, можливо, ми просто не розуміємо глибинний зміст слів Бога?
«Ікона Божа»
У першому ж розділі Біблії ми читаємо про створення людини. І слово, яке автор використав для пояснення цього процесу, а пізніше перекладачі переклали грецькою, — «айкон» — відображення, відтиск, відбиток. Таким чином, люди — це відбиток Бога на землі. Проте виникає питання — чи видимий? Біблія каже, що Бог — Істота, невидима в нашому розумінні цього слова. Він є Дух, що наповнює Собою все і вся. Для людей сьогодення можна сказати й по-іншому: це Істота, велич Якої не може вмістити жодна фізична форма, відома людині. Жодне з п’яти почуттів не може передати істинних величин, якості і глибини цієї Верховної Істоти. Тому людина, без особливого об’явлення, яким нині є Біблія, не може пізнати свого Творця у повноті.
Теорія Дарвіна зіграла із людством злий жарт, звернувши увагу на сотні дрібних деталей, за якими втратилося головне. Розпиляючи свій погляд на процеси і форми, люди забувають про те, що будь-яка річ повинна мати мету існування. Дарвін, правда, казав про ланцюг живлення. Але таке питання робить людей простими споживачами, що не мають ніякої іншої мети, ніж їсти і захищатись, щоб не бути з’їденими. Тоді виникає інше питання — як людина отримала мозок, який є надзвичайно довершеним інструментом? Адже для настільки примітивного існування вистачило б мозку розміром із горіх! Тим більше, що людина цінна, найперше, не своїми антропометричними даними, а тією особистістю, яка захована глибоко в середині недосконалого тіла. Історія свідчить, що багато видатних людей не відзначались досконалістю тіл.
Відтак цінність людини — у її внутрішньому світі, у тій особистості, якою є людина. А саме такий погляд на людину стверджується в розповіді про створення людини в Біблії.
Особистість
Бог є Особистість. Це випливає із акту творіння землі. Бо істота, яка не є особистістю і не має великого внутрішнього світу, не може творити. А розмаїття форм і видів життя, фізичні закони, визначені Ним для Всесвіту, моральні принципи і Його діяльність відкривають красу і глибину тієї Особистості, якою повинен бути Творець. Біблія стверджує, що роздумуючи над творінням, ми обов’язково приходимо до думки про Творця такого досконалого Всесвіту (Рим. 1:20).
Будь-яка особистість має низку характеристик, які й визначають її сутність. Це — розум, емоції, воля, здатність до комунікації і самоусвідомлення. Саме ці характеристики відрізняють людину від тварини. Ці ознаки впадають у вічі, коли ми порівнюємо життя будь-якої біологічної істоти на землі й людини. І саме ці характеристики відкриваються нам на сторінках Біблії як такі, що притаманні Богові Вседержителю.
Розум
Під розумом розуміємо здатність людини думати й на основі цього будувати своє життя, осмислювати факти й оперувати ними, вбирати інформацію і використовувати її у своєму житті як накопичений досвід, давати відповіді на питання і знаходити раціональний вихід із складних ситуацій.
Пророк Ісая у своїй книзі пов’язує акт творіння і розум Бога як нерозривні речі (Іс. 40:28). Адже в розумному задумі будь-якого творіння видно ідею і розуміння творця. Те ж стосується і Бога як Творця. Раціональність усього створеного на землі, детальна продуманість і ідеальне місце в єдиній системі вказує на надзвичайний розум Творця.
Створивши людину, Бог дав їй розум. Адже Адам назвав усіх тварин (Бут. 2:19). І ми, його потомки, можемо користуватись цим дарунком Божим і обробляти інформацію, яку отримуємо, пізнаючи цей світ. Пам’ятати її, робити логічні кроки, засновані на ній, і мати досвід — сталу поведінку в певних ситуаціях.
Учені стверджують, що на сьогодні людина використовує від 3% до 5% свого розумового потенціалу. (До слова — це наслідки гріхопадіння, яке зачепило всі сфери життя і діяльності людства.) Та навіть цієї дещиці вистачає, щоби назвати нас істотами розумними. І мета розуму — вказати на видимі й логічні ознаки існування Бога й будувати життя на основі тієї інформації, яку ми можемо зрозуміти про Бога.
Емоції
Емоціями називають реакцію нашого організму на ту інформацію, яку ми отримуємо через наші органи чуття. Тобто, це те, що ми відчуваємо відносно реальності, що нас оточує. У Слові Божому не раз описані емоції Бога стосовно життя людей і їхнього ходіння перед Ним. Гнів (Іс. 12:1), жаль (Бут. 6:6), радість (Соф. 3:17) — ось неповний перелік того, що Біблія каже про емоції Бога.
Створивши людину, Бог заклав увесь арсенал емоцій у неї, давши їй можливість висловлювати свій внутрішній стан. Більше того, саме цей «емоційний фон» є рушієм мистецтва — сфери життя людини, яка найбільше відображає в нас «дихання Бога», ту іскру творіння, якої не має жодне створіння на землі.
І це вказує на те, що всі наші емоції, які викликає навколишнє життя, повинні бути направлені на Творця і можуть бути зрозумілі лише в Ньому. Саме тому Давид плакав перед Богом і відкривав Йому душу, ізраїльтяни раділи перед обличчям Бога, коли Той звільнив їх від війська фараона, а пророки весь запал душі присвячували Богові Сил Небесних. Сучасний світ надто багато зусиль докладає для того, щоби викликати порожні емоції, і привчає людей не думати про те, куди може привести «життя за емоціями». І лише Бог може відновити справжні емоції, що будуть приносити Йому славу.
Воля
Під волею розуміємо можливість приймати рішення, втілювати в життя задумане. А ще — дотримуватись своїх рішень і нести відповідальність за них. Апостол Яків, один із перших лідерів Єрусалимської церкви, у своєму листі писав, що Бог «…захотівши, родив нас словом Правди», тобто здійснив вольовий акт. І вже перші рядки Святого Письма свідчать про Божу волю: Бог прийняв рішення, щоб створити світ і все живе. До сьогоднішнього дня світ існує лише тому, що Бог по Своїй волі хоче, щоби сталий порядок на землі продовжувався. Сам Ісус Христос, коли вчив людей молитві «Отче наш», підтвердив цю складову особистості Божої такими словами: «…хай буде воля Твоя…»
І цю яскраву характеристику Бог заклав у людині. Вона виявляється в тому, що ми не просто можемо приймати рішення на основі здорового глузду, а й дотримуватись їх, розуміючи й беручи на себе відповідальність.
Більше того, часто ми приймаємо правильні рішення, проте такі, які йдуть урозріз із звичним плином обставин, та є необхідними в певній ситуації. Коли хтось кидається у вогонь, щоби врятувати потерпілих, чи закриває собою свого ближнього в момент небезпеки, чи просто, не зважаючи на упереджену думку інших людей, відстоює істину.
Власне, воля є найчастіше найвизначнішим чинником наших справ і вчинків. І саме воля людини може піднести її до вершин світопізнання і зробити вищою над обставинами й буденною меркантильністю цього світу. Але й вона веде людей до глибин падіння, коли вже із затятості ми починаємо робити непотрібні вчинки, чудово розуміючи, що грішимо проти Господа. Наша воля потребує її кардинального приведення у відповідність із Волею Божою.
Здатність до комунікації
Вербальний спосіб передачі інформації, а простіше — можливість розмовляти й розуміти почуте — ще одна складова будь-якої особистості. Уже те, що ми маємо Слово Боже, яке Він сказав людям, свідчить про те, що Бог має цю здатність. Пророки наголошували: «Так сказав Бог», Мойсей чув Його голос на Синаї, за часів життя Христа люди не раз чули голос із неба, який підтверджував слова Ісуса Христа.
Більше того, Сам Ісус Христос був тим Словом, що існувало споконвіку (Ів. 1:1). Адже слово — це формальне втілення думки, власне її форма існування. І Слово, Логос — це видиме втілення бажання Бога Творця створити цей світ і донести до нього Свою істину.
Людині був даний дар спілкування. Саме особистісного спілкування, коли одна особистість може втілювати й передавати за допомогою слова ідеї, образи та інформацію іншій особистості. Цей дар слугує для збудування стосунків як один із одним, так і з Творцем. Адже Біблія — це Слово Боже нам, відкриття Богом Його істин і таємниць життя, а молитва — це наші слова Богу, які доносять до Отця те, чим переповнене наше серце.
Жодна інша істота у світі не має цієї здатності. Так, деякі тварини мають примітивну систему оповіщення про небезпеки, їжу чи відпочинок. Та жодне створіння на землі не має повноцінної розвиненої мови. Можна мавпу за багато років навчити говорити слово «мама», проте це буде лише дресирування й імітація мови, але не осмислене слово. Лише люди володіють мовою, і вона є однією із ключових ознак повноцінної особистості. Такий порядок речей можна пояснити лише одним способом — ми відображаємо Творця, як особистості, покликання яких і було в цьому.
На жаль, сучасний стан мови і лексики людей відображає їхню деградацію до рівня вульгарних і брутальних індивідів, що не розуміють важливості і сили сказаних слів…
Самоусвідомлення
«Я Господь,.. нема іншого Бога, крім Мене», — каже Господь через пророка (Іс. 45:5). Самоусвідомлення — чи не найяскравіший фактор нашої особистості. Усвідомлення того, хто ти є, безпосередньо впливає на наші вчинки і формує як наше оточення, так і наш спосіб мислення.
Людина чітко усвідомлює, що вона — людина. Ні собака, ні мавпа, ніяка інша істота не має цієї здатності. Жоден учений за всю історію дослідження цього світу не довів факту самоусвідомлення у тварин. Лише людина усвідомлює, хто вона і що це означає.
Бог чітко дає знати Своєму творінню, що Він є Бог і немає інших богів у Всесвіті. Тобто, Він самоусвідомлює Себе, Своє буття. І при створенні людини Він дав їй, як Його відображенню, усвідомлювати себе.
В українській мові є слово «нелюд», що вказує на те, що хтось перейшов видиму межу, яка розділяє людей і тварин. Таким чином суспільство чітко визначає межі й рамки людської поведінки. А це може випливати лише із факту усвідомлення особистістю: хто я є і що мені прийнятне. Без тієї іскри Божої, яка є в кожній людині, такі висновки просто неможливі.
Самоусвідомлення має і зворотній бік — воно постійно нагадує людині про її недовговічність на цій землі. І, таким чином, воно вказує людині на ті головні речі, які мають бути пріоритетними у її житті, на те, на що вона має спрямовувати найбільше своїх зусиль. Адже, усвідомлюючи себе як особистість, на основі здорового глузду наш розум нам підказує, що така досконала істота, якою є людина, не може бути продуктом випадковостей і її мета не просто прожити життя на землі й піти у небуття. Має бути якийсь вищий задум і більша мета існування. І ця думка приводить нас до Бога…
Отож
Усі характерні особливості особистості, які ми перерахували, повинні відображати Творця. Усе творіння відображає Творця, «Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество» у створеному світі направлене на те, щоби принести славу Богові. Те ж стосується і життя людини — вона призначена і створена для слави Творця. І якщо наше життя не відображає Його слави, якщо не підпорядковане цьому вселенському законові, то ми йдемо хибним шляхом і усі наші потуги не матимуть вічного змісту.
Явлення Христа в тілі було актом милості з боку Творця. Предвічний Бог, прийшовши у тілі Сина, показав, що жити Його заповідями і для Його слави може кожен віруючий у Бога. І кожна людина, віруючи в Ісуса Христа, стає істинним відображенням Бога на землі, тим відбитком, через життя якого стають видимими якості Творця.
Олег Блощук