Велич досягнень будь-якого народу залежить від рівня його освіти. А ставлення до освіти випливає із розуміння того, для чого вона необхідна. Вивчаючи історію виникнення і розвитку освіти інших народів, можна зрозуміти і проаналізувати стан освіти в своїй державі. Це дає можливість побачити помилки, які неможливо осягнути, перебуваючи лише в лоні своєї культури.
Одним із таких прикладів може бути історія системи освіти єврейського народу. Адже про неї можна дізнатися в одній із найдоступніших книг сучасності — Біблії. Більше того, як християни, ми є спадкоємцями цієї системи. Тому нам потрібно детально розібратись у принципах тієї освіти, за допомогою якої Сам Ісус Христос пізнавав Бога та світ.
Навчання підростаючого покоління в єврейському суспільстві розпочиналося ще з сім’ї. Власне, воно базувалося на повелінні Господа батькам, яке було записане у Святому Писанні:
«І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш» (Повт. Зак. 6:6–7).
Ці слова записані відразу ж після відомої єврейської молитви «Шма», яку щодня повторювали в будь-якій єврейській родині. Іншими словами, батьки, які кожного дня проголошували слова: «Слухай, Ізраїль, Бог твій Єдиний Бог є», — тим самим нагадували, що вони відповідальні перед Богом за те, якими виростуть їхні діти й що вони знатимуть.
До того ж у Біблії є книга, зміст і форма якої спрямовані на те, щоби відкрити й нагадати людям, що мудрість походить лише від Бога. Ця книга — Приповістки Соломона. У ній стверджується, що початок премудрості — це страх Господній. Мета знань — пізнати Творця та Його діла. І саме в такому контексті — шануй Господа в усіх діяннях своїх — виховувались молоді євреї.
Окрім того, існувала ще одна практика — будь-яка дитина в єврейському суспільстві повинна була мати якусь професію. І було байдуже, скільки статків ти маєш і який займаєш суспільний щабель, — ти повинен уміти працювати своїми рукам, щоби змогти прогодувати себе й свою сім’ю. Така позиція базувалася на тому, що праця — це благословення від Бога і благословенний той, хто може споживати плід рук своїх. Саме батько мав навчити свою дитину ремеслу. Адже в народі побутувала думка, що той, хто не вчить працювати свою дитину, виховує злодія.
Тому апостол Павло, незважаючи на те, що вчився в одного з найвідоміших учителів того часу — Гамалеїла й мав високу посаду та владу в Ізраїлі (належав до правлячої партії — фарисеїв), знав ще одне ремесло — виготовлення наметів. І під час місіонерських подорожей Європою, у скрутні для нього часи, йому доводилося заробляти своїми руками. Це ще більше приваблювало людей до його вчення про Бога, адже вони бачили, що цей великий муж не цурається простої роботи й не хоче бути тягарем для інших людей.
Школи в Ізраїлі були звичайною річчю. Можливо, не у звичному для нас розумінні, але це були центри виховання підростаючого покоління. Зокрема, пророк Самуїл був відданий на виховання священику Ілію, і це не було чимось незвичайним. Слід згадати про особливості системи східного учнівства. Адже це тепер, після праць Яна Амоса Коменського, ми маємо ті школи, до яких звикли. А в старозавітні часи дитину віддавали на виховання вчителю у його дім. Тобто, дитина жила поруч із тим, хто її вчив, і практично вчилася того, про що казав учитель: робила те, що він робив, жила так, як учитель, перемагала труднощі, як показував їй наставник. Подібна освіта була довгою, проте надзвичайно ефективною — адже істинність усіх сентенцій та вчень, які стверджували, перевірялася самим життям. Напевне, сьогодні мало хто з сучасних учителів згодився б на таке. Адже ми прийняли грецьку модель навчання, у якій високі матерії — це одне, а повсякденне життя, на жаль, — зовсім інше…
Рівень освіти в Ізраїлі був вищим, ніж у інших країнах. Прикладом може бути те, що ще Ісус Навин хотів отримати письмовий звіт від тих розвідників, які йшли у Ханаан (Іс. Нав. 18:4–9). Або написи на стінах водогону, що залишили робітники при царюванні Єзекії. Більше того, сам цар власноручно мав переписати Книгу Закону й читати її щодня. Грамотність і знання арифметики було звичним явищем у єврейському народі. При виготовленні литого моря, тобто ємності, у якій обмивалися священики під час служіння у храмі, користувалися правилами геометрії і навіть знали співвідношення радіуса й довжини кола (поняття «пі») (2 Хр. 4:2). Навіть щоби говорити, що Бог єдиний, потрібно знати й розуміти, що таке числівник і хоча б рахувати більше одного. Звісно, можна сказати, подібна система не дотягувала до рівня Єгипту чи Вавилону. Але ми повинні згадати ту мету, яку ставили перед собою вчителі в Ізраїлі, — навчити дитину пізнавати Бога в усіх речах, які будуть зустрічатись їй на життєвому шляху…
Проте повернемося до системи освіти древніх ізраїльтян. Приблизно у ІІ ст. до н. е. в Ізраїлі була організована мережа шкіл для дітей та молоді. Ці школи організовували при синагогах. Цікавий факт — у синагозі служіння могли виконувати будь-які десять євреїв. Тобто рівень освіти й знань Святого Письма мав бути настільки високим, що умовою заснування синагоги була лише кількість людей.
Спочатку діти ходили в так званий «Дім книги», який був організований при місцевій синагозі. Для полегшення навчання кожному учневі давали уривок із Біблії, що починався і закінчувався на першу й останню літери його імені. Щоправда, слід зазначити, що у старозавітні часи обов’язкову загальну освіту мали отримати лише єврейські хлопчики. А дівчатка навчалися вдома: їхньою освітою займалися мами. Вони вчилися шити, ткати, піклуватися про дітей, готувати їжу й керувати рабами. Проте поряд із цим їх учили музиці, азам грамоти й арифметики та танцям. Заможні сім’ї наймали для своїх дочок домашніх учителів.
Пізніше хлопчики переходили в «Дім вчення» і ставали «синами заповіді» (з єврейської — «Бар-Міцва»), тобто їх починали планомірно навчати Слова Божого. І першою книгою, яку вони вивчали, була книга Левит — книга про те, які жертви, коли і як потрібно приносити у храмі. Навчання полягало у вивченні цієї книги напам’ять. Це було пов’язано з тим, що книги в давні часи були досить дорогим задоволенням (адже Гутенберг надрукував першу книгу лише через 1600 років) і більшість текстів, які були важливими в житті євреїв, вони мусили знати напам’ять. З іншого боку, внаслідок того, що Біблія — це книга, в якій є і поезія, і історичні книги, і повчання, і приповістки, і юридичні закони, і пісні про кохання, — молоді люди зростали надзвичайно освіченими й різнобічно вихованими.
До речі, на Близькому Сході древніх євреїв вважали найвидатнішими музикантами й співаками (і ми охоче в це віримо, бо подібна ситуація збереглась і донині). До нас не дійшли нотні записи того часу (якщо не вважати такими нотний текст, який виявили в Угариті, він датований 1800 р. до н. е. і вважається найстарішим у світі). Проте, читаючи книгу Псалмів, ми можемо побачити, що в ній постійно згадуються музичні терміни, інструменти й навіть хорові позначки.
Уже в І ст. н. е. рабином Єгошуа Бен Гамалою[1] була розроблена система освіти, що була закріплена в Талмуді як стала практика виховання єврейських дітей. Це була відповідь на загрозу еллінізації, тобто насильного прищеплення грецької освіти, культури й мислення. Община несла відповідальність за те, щоб утримувати школу й учителя. Батьки повинні були стежити за тим, як відвідує школу й вчиться їхня дитина. Окрім того, громада брала на себе турботи про виховання і навчання дітей із нужденних сімей та сиріт. Учитель мав велику пошану, а вчителювання вважалось найпочеснішим заняттям, якому могла присвятити себе людина.
У Вавилонії, де залишилося чимало євреїв після полону, була відкрита академія, де читали лекції, присвячені єврейському праву. Двічі на рік для простих євреїв влаштовували спеціальні навчальні сесії, на яких викладали знамениті рабини.
Подібний стан речей привів до того, що в середньовіччі, яке часто називають «темними віками» через те, що багато людей були невченими й освіта прийшла в занепад, більшість євреїв була освіченою і, як наслідок, вони мали вищий соціальний статус і накопичували багатства. Правда, це породило легенду про те, що всі євреї вміють заробляти гроші на рівному місці. Але це — скоріше відголоски людської заздрості, аніж правда.
Хтось може сказати, що єврейська освіта була надто однобічною й теологічною. Тоді дайте собі відповідь на питання: якщо ми кажемо, що віримо в Бога, який є Творцем усього, то в кого питати про природу речей та істинність законів, за якими живе все в цьому світі? Що потрібно досліджувати спочатку — творіння чи Того, Хто дав цьому творінню життя і правила існування?
Коли ми приходимо до Бога з розумінням того, що лише в Ньому мудрість і знання, то Він направить наш розум на те, щоби ми не просто пізнали цю істину, але й через неї могли пізнавати світ, його чудеса та закони. І саме така послідовність системи освіти поставить на місце наш розум, який хоче довести свою унікальність через порушення законів, які він до кінця не розуміє.
Можливо, комусь така система освіти й видається звуженою, проте, вивчаючи історію, ми повинні визнати, що ця система дає дитині змалечку зрозуміти, що в цьому світі не вона є головною у житті, що є Той, через пізнання Якого кожна людина може знайти себе і своє призначення на землі.
Олег Блощук
Джерела:
1. Иудаизм и христианство: словарь/ Д. Кон-Шербок, Л. Кон-Шербок; Пер. с англ. Ю. Табак. — М.: Гендальф, 1995. — 280 с.
2. Библейская энциклопедия. — М.: Росcийское Библейское общество, 1995 — 352 с.
[1] Єгошуа Бен Гамала — єврейський первосвященик у період 63–65 рр. н. е.