Одна жінка запитала в мудреця, коли краще починати виховання дитини.
— Скільки років дитині? — запитав мудрець.
— П’ять.
— П’ять років! Біжи швидше додому! Ти вже на п’ять років запізнилася!
Повага до батьків — це результат правильного виховання та ставлення, починаючи змалечку, і навіть, на думку деяких спеціалістів, з пренатального (внутрішньоутробного) періоду.
Про повагу до батьків говориться в одній із заповідей Декалогу. До речі, те, що Заповіді були записані на кам’яних скрижалях, підкреслює їхню вічну цінність. Отже, п’ята заповідь: «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!» (Вих. 20:12).
Кожен із нас має свою роль у сім’ї, у суспільстві. Подекуди ми водночас виконуємо декілька життєвих ролей, кожна з яких має свою відповідальність, характеристику, вимагає нашого часу та посвячення. Я — жінка… Колись була дитиною, тепер я дружина, сестра, майбутня мама… Окрім того, я маю соціальну роль — сусідки, відповідального працівника на роботі, хорошої подруги. Всі ці ролі сплітаються в одну і в своїй сукупності відображають мою особистість, мене як творіння Боже. Але фундамент того, хто я є, закладається в ранньому дитинстві.
Яка вона — ідеальна сім’я?
Напевно, там понад усе панує любов! А ще там є єдність і розуміння. Там немає місця сварці, неповазі, егоїзму.
Приклад ідеальних взаємин — це Трійця: Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Дух Святий. Триєдиний Бог. Це таємниця, таїнство, що важко осягнути людським логічним виміром. Взаємини Одного Бога в Трьох Особах сповнені гармонії, розуміння, досконалості. Згідно з Божим задумом сім’я покликана відображати ці взаємини. У Святому Письмі читаємо: «Тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучує!» (Мк. 10:9), «І нитка потрійна не скоро пірветься!» (Екл. 4:12).
З раннього дитинства мої батьки мали значний і неоціненний вплив на мене. І я щиро вдячна їм за християнське виховання. На жаль, більшість із наших сімей не були й не є ідеальними. Що ж тоді? Чи потрібно дітям поважати батьків, які не любили їх достатньою мірою, яким власна робота була важливішою за дітей, у яких за щоденною суєтою не було часу слухати про дитячі проблеми та переживання? Якщо брати до уваги біблійну заповідь, то, звичайно, — так! Але як цього досягнути в реальному житті?
Як діти вчаться поваги
«Для виховання дитини потрібно більш проникливе мислення, більш глибока мудрість, ніж для управління державою» (У. Е. Ченнінг).
Через особистий приклад батьків
Не завжди батьки поводяться ідеально, і ми часто повторюємо їхні помилки, коли самі стаємо батьками. У хорошій сім’ї чи в проблемній повага не з’являється сама собою — цього потрібно вчити. Початковий вияв поваги діти бачать у взаєминах самих батьків та в їхньому ставленні один до одного. Це приклад для дітей. Важко татові говорити синові: «Поважай маму!», коли син не бачить тієї поваги в ставленні батька до мами, до бабусі та й до інших людей.
Через біблійні настанови
Як же практично шанувати батьків? Перш за все — щиро любити їх, ставитися з незмінною повагою. Слухати їхні настанови та поради, як писав мудрий цар Соломон: «Сину мій, шануй настанови батька твого і не відкидай поради матері твоєї, бо то найкращий вінець для голови твоєї і добра прикраса для душі твоєї» (Пр. 1:8–9). Коритися батькам не лише, коли вони бачать, а завжди мати покірливе серце та бажання чинити правильно та приємно. Поводити себе так, щоб не засмучувати їх та бути їхньою радістю, а не смутком. Молитися за них. Оберігати їхнє здоров`я, допомагати їм у домашніх справах і в усьому, і в старості турбуватися про них.
Найкращий приклад пошани до батьків показав нам Ісус Христос. Усемогутній Бог, Він із дитинства корився Йосипові й Марії, був покірним та слухняним. Навіть помираючи на Голгофському хресті, Він наказав одному зі Своїх учнів турбуватися про Свою матір — Марію. «Під хрестом же Ісуса стояли — Його мати, і сестра Його матері, Марія Клеопова, і Марія Магдалина. Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до матері: «Оце, жінко, твій син!» Потім каже до учня: «Оце мати твоя!» І з тієї години той учень узяв її до себе» (Iв. 19:25–27).
Через мудре виховання
Молоді батьки часто люблять своїх дітей тривожною і поблажливою любов’ю, яка псує їх. Є інша любов — уважна та спокійна, яка робить дітей чесними та зрілими. І такою має бути справжня любов батьків. Така любов бачить дитину не лише тією крихіткою, малюком, якою вона є в цю мить, але така любов батьків бачить майбутню перспективу для дітей. Батьки знають, якими вони хочуть бачити дітей, коли ті виростуть, і вже зараз цілеспрямовано займаються їхнім вихованням. Мудрі батьки вчать дітей хорошого та правильного змалечку й розуміють важливість дисципліни.
Апостол Павло також звертає нашу вагу на пошану до батьків: «Діти, — слухайтеся своїх батьків у Господі, бо це справедливе!» (Еф. 6:1), «Діти, — будьте слухняні в усьому батькам, бо це Господеві приємне!» (Кол. 3:20). Це нелегко робити, коли ти дитина, але дисципліна, послідовне й мудре виховання поступово приносять свої плоди. Велика окраса для юнака, коли він ввічливо поводиться зі старшими, і він багато втрачає, коли зневажливо поводиться і говорить до старших. Однак, заповідаючи пошану до батьків, п`ята заповідь ніяк не припускає того, щоб старші зловживали станом старшинства. Так, Святе Письмо пише до батьків: «Батьки, не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!» (Еф. 6:4).
Слово «дратувати» означає сердити, обурювати, гнівити, провокувати тощо. Це роблять неправильними методами, тобто суворістю, безпідставністю, жорстокістю, різкістю, суворими вимогами, непотрібними обмеженнями й егоїстичним використанням авторитету. Таке ставлення призведе до протилежної реакції — зруйнує прив’язаність до батьків, дасть зрозуміти, що дитина все одно не задовольнить вимог і бажань своїх батьків. Мудрі батьки прагнуть зробити послух бажаним і досягають його, насамперед, за допомогою любові та м’якості.
Через дисципліну
Батько не повинен підтримувати розвиток поганих нахилів своїх дітей жорстокістю, несправедливістю, необ’єктивністю чи зловживанням авторитетом. Неправильне поводження з дитиною буде тільки сприяти прогресу недобрих нахилів у серці дитини. Необхідне конструктивне, послідовне виховання відповідно до віку та розуміння дитини, мудре нагадування про обов’язки й провину. У дитини має сформуватися чітке розуміння відповідальності за провину, тому батьки повинні мудро застосовувати дисциплінування й покарання. Неправильні й правильні вчинки мають свої наслідки, і змалечку дитина повинна зрозуміти це. Мартін Лютер казав: «Тримайте яблуко біля різки, щоб дати дитині, коли вона в чомусь досягає успіху».
Діти не повинні рости без опіки й контролю. Їх слід навчати, допомогти їм розвивати самоконтроль і послух. Адже моральний і духовний аспекти нашого єства важливі настільки, наскільки й інтелектуальний. «Страх Господній — початок премудрості» (Пр. 1:7).
А що ж робити тим дітям, у кого батьки не є прикладом люблячих і турботливих опікунів? Батько — алкоголік, мати — нервова істеричка… Чи мають діти право не поважати таких батьків та по-іншому ставитися до них? Біблія в п’ятій заповіді дає нам наказ, імператив — поважати їх. Це не питання вибору чи бажання, це питання того, що є правильним, не зважаючи ні на що. Це заповідь з обітницею довголіття. Нехай неправильні вчинки інших не будуть приводом для нашого негативного поводження з батьками і порушення Божої постанови.
Довголіття — Божа обітниця цієї заповіді
У хорошій сім’ї панує мир та взаєморозуміння. Емоційна стабільність уберігає від постійних стресів, що часто стають першопричиною хронічних хвороб, також позитивно впливає на роботу серця, нервової системи, інших внутрішніх органів. Діти в таких сім’ях частіше емоційно врівновжені, мають хорошу самооцінку, будують довготривалі, стійкі, дружні відносини, не зацікавлені в антисоціальній поведінці й бунтівних, руйнівних звичках, як, приміром, алкоголь, наркотики тощо. Модель батьківської сім’ї діти часто переносять у свої сім’ї. Статистика свідчить, що діти розлучених батьків теж мають великий ризик пережити розлучення у власній сім’ї, бо саме таку модель поводження в кризових ситуаціях вони запозичили у батьків, і це підсвідомо вкорінене в їхньому розумі та емоціях.
Як практично виявляється повага
У словах вдячності. Ми часто сприймаємо те, що роблять батьки, як годиться. Ми звикли, що вони одягають, годують, піклуються. Так, це їхній обов’язок, але їм не завжди легко заробляти гроші, щоб забезпечити примхливого підлітка сучасним одягом і всім необхідним. Часто батьки кажуть: «Усе для дітей!», — а діти тим часом ростуть егоїстами.
Спостерігаючи за дітьми в європейській культурі, можна побачити таку модель: «дитина — перлина». Усе заради неї. Батьки працюють допізна, щоб купити на Різдво найновішу модель мобільного телефону або супернову техногенну іграшку з різними «крутими» суперможливостями. Бо дитина інакше образиться та вчинить грандіозне шоу протесту під час свята, якщо забаганка не буде вдоволена.
В азіатських та африканських сім’ях у дітей виховують повагу до дорослих. Діти, наприклад, завжди очікують, доки дорослі накладуть їжу собі в тарілку, вчаться виявляти повагу не лише стороннім, але й батькам, підносячи чай, прибираючи зі столу. Такі слова як «дякую», «будь ласка» мають неабияке значення.
Приміром, у культурі Давнього Китаю завжди особлива увага приділялася вихованню дітей. Вони навчали своїх дітей, що аби «досягти гармонійного сімейного життя, успіху в управлінні нацією й перемоги над ворогами», людина повинна вдосконалювати свою моральність і доброчесність. Згідно з традиціями, виховання дітей починалося з народження. Хлопчиків традиційно вчили ввічливості й знайомили з календарем. Дівчаткам було достатньо навчитися бути скромними, слухняними й отримати навички ведення домашнього господарства.
Історії єврейських батьків, описані в Біблії, свідчать, що вони були старанними в навчанні своїх дітей шляхам і словам Господа, щоб ті могли духовно розвиватись і здобувати благополуччя. Батько, який дотримувався Святого Письма, ростив своїх дітей у навчанні й настановах Господніх. «…Щоб ти боявся Господа, Бога свого, щоб пильнувати всіх постанов Його та заповідей Його, що я наказую тобі, ти й син твій, та син твого сина по всі дні життя твого, і щоб були довгі твої дні… І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш» (Повт. Зак. 6:2, 6–7). Роль батьків була чіткою — показати дитині спосіб життя, який їй потрібно наслідувати. Дуже важливо починати виховання дитини саме таким чином, адже навіть дерево росте туди, куди його нахилили ще пагінцем.
«Хороші діти — спокійна старість, лихі діти — старість перетворюється в пекло», — говорить українська народна мудрість. «Без любові й відданості дітей батьківство перетворюється в гірке похмілля, якому кінець приносить тільки смерть», — сказав Григорій Сковорода.
Психологи стверджують, що в 5–6 років дитина або вже вихована, або потрібно починати важке перевиховання. Вона гармонійна або дисгармонійна як особистість, яка формується. Втратити у вихованні перші роки дитинства — до 5 років — не можна. Це період закладання фундаменту всього майбутнього дитини. У 3 роки вже розвинуті такі якості, як сором і співчуття. І погано, якщо цього немає. Діти знають, коли поводять себе неслухняно, коли роблять щось негідно.
Хороша сім’я будується на хорошому фундаменті. Хороші взаємини не виникають самі собою. Кожній людині варто було б подумати і, хоча б самій собі, дати відповіді та такі питання: якими є духовні цінності моєї сім’ї? чи закладено в нас фундамент щирого й відкритого спілкування, взаємоповаги, дружби? чи проводить наша сім’я час разом не лише за переглядом телепрограм? що об’єднує нас, окрім спільного прізвища та спільного даху над головою? як вирішуються конфлікти? У мовчазному обуренні, у нещадному обвинуваченні один одного чи в мудрому вмінні тверезо поглянути на ситуацію, визнати помилки, пробачити один одного та змінити ставлення, поведінку? У прощенні — величезна сила. Так легко помічати й пам’ятати провини та помилки інших, але так часто ми не бачимо власне відображення, власні думки, поведінку, наміри в дзеркалі істини.
Тому про виконання Божих заповідей можна говорити лише виходячи з позиції нового, чистого, оновленого серця. «Нема доброго дерева, що родило б злий плід, ані дерева злого, що родило б плід добрий. Кожне ж дерево з плоду свого пізнається. Не збирають-бо фіг із тернини, винограду ж на глоду не рвуть. Добра людина із доброї скарбниці серця добре виносить, а лиха із лихої виносить лихе. Бо чим серце наповнене, те говорять уста його!» (Лк. 6:43–45). Саме тому прийшов у світ Христос, щоб очистити нас від наших гріхів, забрати наше гріховне серце й дати нам нове серце, спроможне любити так, як того очікує від нас Бог. Христос — це скеля життя кожної особистості й кожної сім’ї. «Ніхто бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона — Ісус Христос» (1 Кор. 3:11).
Анна Матковська-Аллтаймс