Дидактичний матеріал

ЗДАТНІСТЬ ПОКАЯТИСЯ
Марійка та Оля були подругами, але місяць тому їхня дружба припинилася. Зазвичай дівчатка разом займали­ся в гімнастичному залі. Але одного разу, після уроку фіз­культури, Марійка залишилася, щоб позайматися на бру­сах. Вона так зосередилася на виконанні вправ, що не по­мітила, як у супроводі дівчаток до залу увійшла Оля. Олі подобалося бути «душею товариства» й справляти вра­ження. Цього разу Ольга вирішила як слід розвеселити подружок.
Марійка не помітила, як Оля підкралася до неї зза­ду, вона дуже злякалась і незграбно впала з брусів. Поки вона вставала, Ольга й дівчата, сміючись, вибігли із залу.
Оля розуміє, що боляче зачепила самолюбство по­други, виставивши її на сміх перед однокласницями. Однак навіть самій собі вона не хоче зізнатися, що це був огидний учинок. Вона й далі намагається «справля­ти враження» на тих самих дівчаток і не минає нагоди розсмішити їх. Інколи в неї виникає бажання попросити пробачення в Марії, але замість того, щоб так зробити, ді­вчина говорить собі: «Подумаєш, нічого особливого я не зробила. Переживе!»

Запитання для роздумів та обговорення:
1. Чому, на вашу думку, Оля вибрала такий спосіб по­ранити почуття Марійки? Яку марнославну мету переслі­дувала Оля?
2. Ольга знає, що повинна попросити в Марії проба­чення. Чому ж вона не робить цього?
3. Що було б, якби всі так поводились, як Ольга?

Відповідь із позиції християнської етики: провина вимагає покаяння
Єдиною досконалою Людиною з усіх, хто жив на зем­лі, був Ісус Христос, Син Божий. Будь-яка інша людина щодня робить такі речі, які не слід робити, іншими сло­вами, грішить.
Біблія вчить, що, згрішивши, людина повинна покая­тися. Покаяння, каяття означає, що, зробивши щось по­гане, людина жалкує про це. Однак важливо, щоб щире каяття спонукало надалі не поводитися таким чином і від поганих учинків навернутися до добрих.
Коли Ісус почав проповідувати, то звертався до лю­дей із простим і зрозумілим закликом: «Покайтеся і віруй­те в Євангелію», тобто в Добру звістку, яку Він звіщав (див. Мк. 1:15). Ми читаємо про те, що до покаяння закликали й учні Ісуса (див. Мк. 6:7–12).
Петро, один із учнів Христа, згрішив, сказавши, що не знає Його, тобто відрікся від Учителя. Цю історію мож­на прочитати в Євангелії від Марка, 14:66–72. Петро дуже жалкував про те, що зробив; він каявся й гірко плакав. Саме тому, що каяття йшло від серця, Христос пробачив Петрові, і той знову став Його близьким другом.
Гріх і провина — це ніби тягар, що пригинає нас до землі. А визнавши свою провину й покаявшись, ми відчу­ваємо велике полегшення. Проте іноді покаяння дається нелегко, бо зачіпає властиву людям гордість, яка не до­зволяє їм признатися, що вони винні й потребують про­щення. Та Бог обіцяв, що той, хто звернеться до Нього по допомогу, одержить від Нього силу. Це стосується й тих, хто потребує Його допомоги, щоб покаятися.

1. Коли вам буває важко просити пробачення (покая­тися)?
2. У що б, по-вашому, перетворився світ, якби ніхто з людей не каявся у своїх поганих учинках?

УМІННЯ НЕ ЗАНЕПАДАТИ ДУХОМ
Наталя завжди скаржилася: одяг їй замалий, у квар­тирі повернутися ніде, мама весь час нею керує. Та ще й у школі стільки задають, що вільного часу зовсім не зали­шається. І люди навколо якісь нерозумні. Словом, усе не так.
Але, можливо, це нормально, що Наталя скаржить­ся. Адже скаржаться всі. І причин для цього достатньо: у магазинах та на ринку все дороге, особливо продукти; квартплата висока, а заробітки не відповідають цінам. «Життя важке», — думає Наталя і продовжує скаржитися.

Запитання для роздумів та обговорення:
1. На що ви найчастіше скаржитеся?
2. Чи скарги сприяють покращенню справ? Якщо ні, то чому?
3. Як ви почуваєте себе в товаристві людини, що не припиняє скаржитися?

Відповідь із позиції християнської етики: не занепадайте духом, життя ніколи не було легким
І в дні, коли на землю приходив Ісус Христос, обста­вини були дуже важкими. Ізраїльський народ страждав під гнітом чужоземців-римлян. Вони накладали на євреїв непомірні податки; римські губернатори, що змінювали один одного, не визнавали Бога, були людьми жорсто­кими, не дбали про те, щоб полегшити життя чужому для них народові. Але Ісус навчав Своїх послідовників бачити далі сьо­годнішніх обставин й вірити в те, що Бог не залишить їх без опіки. Бог учив людей не впадати у відчай, не опуска­ти рук. У Біблії ми зустрічаємо багато прикладів того, як люди не скаржилися, а намагалися знайти вихід із важ­кої ситуації. Цікавий приклад винахідливості подає нам Закхей. Він хотів побачити Ісуса, але з його маленьким зростом це здавалося неможливим, тому що люди оточи­ли Учителя з усіх боків. Що залишалося робити Закхею? — Сісти і скаржитися, що малим виріс? Замість цього чоловік заліз на дерево. І не тільки побачив Ісуса, а й по­знайомився з Ним. І з того дня все його життя змінилося. Інший приклад знаходимо в історії про паралізованого чоловіка, друзі якого твердо вирішили принести його до Ісуса. Вони мали намір пробитися крізь натовп. Однак у будинку, де в той час навчав Ісус, було стільки народу, що протиснутися туди з лежачим хворим було абсолютно неможливо. Але замість того, щоб упасти в розпач, скар­житися на несприятливі для їхнього нещасного друга об­ставини, вони знайшли вихід: залізли на дах будинку і, ро­зібравши його, опустили хворого на матраці до кімнати, де був Ісус, просто перед Ним. Так ці люди засвідчили про силу своєї віри. Похваливши їх за це, Ісус у нагороду не лише зцілив хворого, а й простив йому гріхи. Про це чи­тайте в Євангелії від Марка, 2:1–12.
Інколи, здається, легше й безпечніше опустити руки, ніж проявити винахідливість і діяти. Але коли людина діє для Ісуса і покладається на Нього, вона може зробити ди­вовижні справи!

1. З якою людиною ви б хотіли дружити: з тією, що весь час скаржиться, чи з тією, що вміє знаходити вихід зі скрутного становища?
2. Чи знаєте ви кого-небудь, хто ніколи не занепадає духом і не опускає рук? У чому і як проявляється винахідли­вість цієї людини?

ПОВАГА ДО ОТОЧУЮЧИХ
Василь відверто вважає себе вищим за інших. Він може засміятися, коли вчитель скаже йому щось зробити, ніби відповідає: «Так я тебе й послухав!» Коли ж хлопець усвідомлює, що неслухняність призведе до неприємнос­тей, то починає робити те, що звелять, але з нахабною по­смішкою на обличчі, і робить усе повільно й неохоче.
Так само огидно Василь поводиться й удома. Він може накричати на батька або образити матір. Якщо розмова з кимось йому не подобається, він підводиться й виходить з кімнати, не дослухавши.
Був час, коли батьки намагалися настановити Василя на правильну дорогу, але робили це недостатньо рішуче, а тепер уже й не намагаються більше. Одного разу, коли Василь утік (хоч і ненадовго) з дому, батько сказав: «Я не можу вплинути на нього, та боюсь, що колись знайдеться така людина».

Запитання для роздумів та обговорення
1. Як ви думаєте, чому Василь так зневажає оточуючих?
2. Що, на ваш погляд, мав на увазі батько Василя, коли сказав, що «знайдеться така людина»? Що може трапи­тися з цим хлопцем надалі?

Відповідь із позиції християнської етики: поважайте людей
Ставитися до людини з повагою значить показувати їй усією своєю поведінкою, що вона заслуговує цієї поваги. Згідно з християнським ученням (за прикладом життя та вчення Ісуса Христа) поваги до оточуючих слід учитися. Ісус показує нам особистий приклад і в тому, як треба по­водитися з людиною, яка говорить або діє зневажливо стосовно нас.
Хоч Ісус був Сином Божим, мало хто з людей виявляв Йому честь, якої Він заслуговував. Якось у синагозі в Наза­реті, де Він ріс, Ісус Христос ясно дав зрозуміти Своїм зем­лякам, що перед ними — Спаситель, Якого так довго че­кає єврейський народ. Але ті, хто зібрався в синагозі, не сприйняли Його слова так, як повинні були, з великою по­вагою. Для них Ісус був лише сином теслі (див. Мк. 6:1–6). Спасителя вони уявляли зовсім не таким.
Так, навіть люди, які посідали високе становище в із­раїльському суспільстві, нерідко зверталися до Христа по допомогу, бачачи Його вражаючу силу у зціленні від тяж­ких хвороб. Але більшість не розуміла до кінця, у чому по­лягала місія Ісуса. Людям здавалося, що коли б Спаситель прийшов утвердити Своє царство в Ізраїлі, то Він би по­винен був знищити їхніх ворогів — римлян, а Ізраїль зро­бити сильним і багатим. Ось тоді б вони з радістю віддали Йому почесті! Але Ісус не для того прийшов на землю. Він знав, що, згідно з Божим планом, Він був приречений на смерть, Він намагався пояснити це Своїм учням (Мк. 9:31). Однак люди переважно саме тому й не прийняли Христа, що не розуміли, з якою метою Він прийшов.
Під час Свого перебування на землі Ісус Христос не шукав поваги й почестей від людей. Лише одного разу Він дозволив кільком Своїм учням побачити Його не та­ким, яким вони бачили Його щодня. Він узяв їх на верши­ну гори і там відкрив їм Себе, перемінившись у сяйві не­земного світла, що викликало в учнів благоговійний страх (Мк. 9:1–8). Ці учні й раніше ставилися до Нього з великою повагою, але тепер побачили й оцінили Його по-новому. Зауважимо, що Христос ні від кого не вимагав людської хвали, щоб відчувати Свою велич. У християн має бути по­дібний підхід до того, виявляють їм почесті й повагу чи ні. Той, хто вірує в Христа, може бути впевненим, що має цін­ність у Божих очах; усвідомлення цього допоможе пере­нести й зневажливе ставлення від людей.

1. Як Христос показував, що Він гідний поваги?
2. Які люди користуються найбільшою повагою у вас і чому?

© 1993 by David C. Cook Foundation Cook Communications Ministries, 4050 Lee Vance View, Colorado Springs, Colorado 80918 U.S.A.