Я — людина, і ніщо людське не чуже мені.
Публій Теренцій Афр.,
бл. 195—159 рр. до н. е.
Сьогодні багато людей поділяють філософію екзистенціалізму, пронизану глибоко емоційними ідеями подолання людиною своєї сутності. Здатність долати напряму пов’язана з проблемою свободи як вибору однієї з нескінченного числа можливостей, а інтуїція або «розуміння» вважається істинним методом пізнання через ірраціональність буття.
І такий настрій все глибше і глибше проникає в усі сфери життя людини. Сьогодні люди охоче керуються своїми суперечливими почуттями, притлумлюючи всі спроби інтелекту зупинити нерозумність, що межує з безумством. Здавалося б, у невинній, а подекуди, навіть і підбадьорливій фразі «Живи сьогодні» багато хто знаходить джерело натхнення. Однак виникає запитання: натхнення для чого? Побачити всі можливості цього дня і прожити його максимально ефективно, з користю для себе та оточуючих, чи «взяти від життя все», а «після нас хоч потоп!»? Можна навести ще безліч прикладів «красивих» фраз, розуміння яких повністю залежить від світосприйняття людини. Або це буде егоцентризм, прихованою формою якого є гуманізм, або богоцентризм.
Уже давно стало модним таке світосприйняття як «вільна» любов (free love). І тут порушується не лише питання інтимних стосунків, але й питання взаємовідносин узагалі. Стосунків, які ніяким чином не повинні зобов’язувати або обмежувати свободу іншого. «Любов», яка не потребує нічого взамін, зручна для тих, хто не хоче брати на себе зобов’язань, що обмежують їхню так звану «свободу».
Якщо заглибитися в історію, то побачимо, що подібний соціальний рух у XIX ст. відкидав важливість інституту сім’ї і виступав за свободу від сімейних зв’язків, стверджуючи, що «шлюб — це система насилля над людиною». У XX ст. найяскравіше в цьому плані виділилося «Літо Кохання» (The Summer of Love). Влітку 1967 р. в Сан-Франциско море музики, психоделічних речовин, сексуальної свободи зібрало навколо себе десятки тисяч хіпі, які проголошували свободу і любов. “Make Love, Not War” («Займайтеся коханням, а не війною!») – заклик «вельми обізнаних» виразив соціальний і політичний бунт.
Прагнення вирватися із клітки соціуму у вільний політ було каталізатором розповсюдження цього віяння по всьому світу. Вони сіяли вітер, та бурю досі пожинаємо ми. Тому не варто дивуватися, що такі якості як вірність, моральна чистота та цнотливість просто висміюються як залишки минулого.
Знаменами свободи прикриваються прагнення догодити своїй плоті, і багато «вчителів», які лестять слух, давно вже підняли ці знамена, не вдаючись у роздуми, кому вони хочуть догодити – Богові чи людині. Нам подобається, коли говорять, що Божа любов безумовна до нас, але давайте звернемося до Писання: «Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю Його, і об’явлюсь йому Сам» (Ів. 14:21). Так, любов безумовна до нас, та не до наших гріхів.
Бог настільки полюбив нас, що прийняв нас такими, як ми є; однак, Він надто сильно любить нас, щоб залишити нас такими, як ми є. Любов – це життєдайна сила Святого Духа, що здатна зародити та будувати взаємовідносини людини з її Творцем. Це стосунки завіту, в якому як Бог бере на Себе зобов’язання, так і людина.
Любов без зобов’язань – це чужий вогонь перед лицем Божим, де запальною сумішшю є самолюбство. Подоба вогню нездатна зігріти душу: її сяйво, її фарби оманливі, і результатом буде лише попіл холонучих почуттів. Людина без одкровення згори, без усвідомлення спасаючої благодаті, не здатна відчути сили Божої любові, а тим паче її передавати, і, навіть, найпалкіші почуття є лише жалюгідною подобою.
Слова Івана Богослова волають до нашої свідомості: «Хто говорить: Пізнав я Його, але не додержує Його заповідів, той неправдомовець, і немає в нім правди! А хто додержує Його слово, у тому Божа любов справді вдосконалилась. Із того ми пізнаємо, що в Нім пробуваємо» (1 Ів. 2:4-5).
Істинність любові зростає як пагінець із сухої землі, долаючи несприятливі обставини та погляди людей, наливаючись світлом проміння Сонця Праведності. Справжня любов вистоїть під сильним вітром і подолає всі перипетії життя.
Настав час полишити «вільне» розуміння любові і в цю пору благодаті палати святістю для Бога: любити Його, тому що Він перше нас полюбив.
«Що бажав він Мене, то його збережу, зроблю його сильним, бо знає ім’я Моє він; як він Мене кликатиме, то йому відповім, Я з ним буду в недолі, врятую його та прославлю його, і довгістю днів Я насичу його, і він бачити буде спасіння Моє!» (Пс.91:14-16).
Михайло Югов