урок для 10 класу
Мета
Освітня: пояснити учням важливість смерті та воскресіння Ісуса Христа та Його Слова в житті кожної людини.
Виховна: впроваджувати в практику щоденного життя учнів читання Слова Божого.
Розвиваюча: розвивати вміння самостійно мислити, робити висновки.
Біблійна основа: Іс. 53:4-5; 1 Петр. 2:24-25; Лк. 24:5-6; Євр. 4:12; 7:25.
Обладнання: «Пам’ятка для учня», диски з музикою до уроку, ілюстрації до теми.
Міжпредметні зв’язки: зарубіжна література, музика.
Література:
Біблія або книги Святого Письма Старого та Нового Заповіту/ Переклад І. Огієнка. – Київ: Українське Біблійне товариство, 2002. – 1375 с.
Хід уроку
I. ВСТУПНА ЧАСТИНА
Організаційний момент. Вітання. Налагодження контакту з класом
II. ОСНОВНА ЧАСТИНА
Оголошення теми та мети уроку
Учитель роздає «Пам’ятки для учнів» і пропонує впродовж уроку записувати в них важливі ідеї та думки.
Випереджуюче завдання
1-2 учні заздалегідь прочитують, а на уроці під музику «Віа Долороса» виразно переказують фрагмент з роману Льюїса Уоллеса «Бен-гур».
Перед ними постала суха, запилена вершина горбика, голого, як череп. Жива стіна людей оточувала це сумне місце, задні ряди напирали, намагаючись пробратися поближче. Інша стіна з римських солдат стримувала натиск.
Горбок називався по-арамейськи Голгофа, тобто Череповище. Видовище було гнітюче. На всьому просторі навкруги не видно було ні клаптика землі, ні камінчика – тільки очі і обличчя, очі й обличчя… І тисячі, тисячі сердець билися воєдино, стежачи за тим, що відбувалося на пригірку. Байдужі до розбійників, вони цікавилися тільки Назореєм. Предметом їхньої ненависті, страху та якоїсь дивної, неусвідомленої цікавості був Той, Хто полюбив їх усіх і за них помирав.
Воїни, знущаючись, на додачу до тернового вінка дали Йому в руки тростину, ніби скіпетр. Насмішки й знущання продовжували сипатись на Нього. І якби Він був людиною, всього лиш людиною, то ця буря ненависті розвіяла б Його любов до людства вщент.
Народ, який бачив усі подробиці і безперервно галасував від нетерплячки, раптом замовк, запанувала німа тиша. Настала найжахливіша хвилина страти – приречених прицвяховували до хрестів.
Воїни зняла з Ісуса одяг, і Він стояв нагий перед багатотисячним натовпом. Криваві рубці від ударів були добре видні на Його спині. Але Його безжально прицвяховували. Від ударів молота, що вганяв цвяхи у живу плоть, у присутніх холола кров.
По команді робітники опустили дерево в яму, і тіло Назорея важко повисло на закривавлених руках. Ні стогону, ні скарги, лише Голос Любові і декілька слів, божественніших за які ніхто не вимовляв: «Отче, прости їм, бо не відають, що чинять!»
Хрест, підносячись до неба, виднівся тепер над усією округою, і всі, хто міг розібрати, читали вголос напис на хресті: «Ісус Назорей, Цар Юдейський».
Наближався полудень. Раптом пітьма почала затягувати небо й опускатися на землю. Крики й сміх стихли. Люди, не довіряючи своїм відчуттям, стали переглядатися. А сонце між тим уже сховалося, морок поглинув гори, околиці, небо стало невидимим. Люди блідли і зберігали німу мовчанку. Сутінки згустилися до повного мороку. Але й це не розігнало фанатичний натовп, який продовжував злословити і лаяти. Здавалося, мовби вся скверна світу зібралася навколо голубиної чистоти Христа…
Ніхто не міг зрозуміти, що за морок упав на землю, але у глибині душі кожен пов’язував це з Назореєм. Вони налякалися, і страх посилювався, оскільки темрява, що поглинула все довкола, не зникала. Зі своїх місць позаду солдатів вони слідкували за кожним рухом і стогоном Ісуса, тремтіли й думали: «Він, можливо, й справді Месія, тоді…» А «тоді» означало приректи себе на жорстокі муки сумління, а може, й страшну кару, тож юдеї воліли краще чекати і дивитися.
Ісус тим часом помирав. Три години вже Він страждав на хресті, дихання Його ставало все важчим, зітхання – тяжчими…
«Він помирає», – передавалося з вуст в уста, поки всі присутні не дізналися про це. Все закам’яніло, навіть вітер завмер.
– Боже Мій! Боже Мій! Для чого Ти Мене покинув?
Усі здригнулися. Обличчя Ісуса, покрите пилом і кров’ю, раптом засяяло, очі широко відкрилися і споглядали в небі щось невидиме. І заспокоєння, і радість, і навіть торжество прозвучало в Його вигукові: «Звершилось! Звершилось!»
Очі померкли, голова в терновому вінку впала на груди. Здалося, що все скінчилося, але дух піднісся знову. Всі, що оточували хрест, почули останні слова, сказані тихо, ніби комусь поруч:
– Отче! В руки Твої віддаю дух Мій!
Дрож пробігла по замученому тілу. Його земне служіння закінчилося…
Фрагмент з роману Льюїса Уоллеса «Бен-гур», переклад Віталія Галушка.
Виклад нового матеріалу
Розповідь учителя з елементами бесіди
Учитель вивішує на дошку малюнок, де зображено події, які відбувалися на Голгофі.
– Поясніть кількома словами, що таке Голгофа? (Відповіді учнів.)
Для мене Голгофа – це те місце, де розп’яті всі мої гріхи. На місці Ісуса Христа мала б бути я, та й усі ми разом узяті, адже кожен з нас за своєю природою є грішником. Гріх завдає нам болю. Гріх спотворює нас. Гріх руйнує. І якби не Голгофа, процес гріховних руйнацій у нас був би постійним. Але в Книзі пророка Ісаї, 53:5, написано: «А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!»
Гріх завдає рани, а хрест їх зціляє, коли людина приходить до Ісуса Христа з визнанням своєї гріховності. «Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведності жили; Його ранами ви оздоровилися» (1 Петр. 2:24). Хрест є засобом Божого зцілення людських душ від гріхів, щоб ми змогли розпочати праведне життя.
Хрест на Голгофі – це те місце, де ми отримуємо все, що Бог приготував нам через смерть та воскресіння Господа.
Завдяки Голгофі ми на небесах маємо Заступника. Коли Ісус був розп’ятий на хресті, Він прийняв біль та страждання за наші гріхи. Любов з висоти Голгофи – це і біль, і зцілення. Ісус не тільки зцілював рани людей упродовж Свого земного життя, Він зцілював їх Своєю смертю і продовжує зцілювати нас – від наших помилок, від слів, які завдають нам рани, – Своїм Словом. Саме з висоти Голгофи в нас є доступ до Бога Живого, Яким є Ісус Христос. «Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив…» (Іс. 53:4).
– Яким чином відбулося зцілення наших душ на Голгофському хресті? (Відповіді учнів.)
Звучить фрагмент пісні «Воскресіння Христа – то є радість…»
Учитель вивішує на дошку малюнок, де зображено події, пов’язані з воскресінням Ісуса Христа.
– Воскресіння… Що криється за цим словом? (Відповіді дітей.)
Жінки вранці поспішали до місця поховання Ісуса, щоб, за звичаєм, намастити Його тіло запашною олією. Побачивши відкриту гробницю, вони побігли повідомити про це учнів Ісуса. А коли прийшли вдруге, то побачили двох ангелів, що сиділи там, де нещодавно лежало тіло Ісуса. Звертаючись до жінок, ангел сказав: «Чого шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, бо воскрес! Пригадайте собі, як Він вам говорив, коли ще перебував в Галілеї» (Лк. 24:5-6). Здійснилося те, про що Ісус попереджав Своїх учнів: що Його віддадуть на смерть, але Він третього дня воскресне. Смерть не змогла втримати Ісуса у своїх кайданах. Він ожив, воскрес і переміг смерть.
Він воскрес, і з Ним воскреснемо й ми, якщо приклонимо свої коліна, упокоримо свої серця перед Всемогутнім Господом і Спасителем, і визнаємо себе грішними перед Його святістю.
– Чи задумувалися ви над тим, чим зайнятий Ісус зараз? (Відповіді учнів.)
Він зараз сидить на небесах по правиці від Отця і заступається за нас перед Ним, як написано: «Тому може Він завжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він завжди живий, щоб за них заступитись» (Євр. 7:25). Він Живий, і тому ми маємо прямий доступ у небеса через молитви в будь-який час, чи то вранці, чи то ввечері, чи навіть уночі. Люди, які пізнали Бога, мають право приступати з відвагою до Божої благодаті, щоб прийняти Його милість. Це те, чого не заслуговує жодна людина, але отримує завдяки благодаті Божій.
– А чи маєте ви таке право? (Відповідь учнів.)
– Як ви думаєте, чи може Ісус зрозуміти наш стан і стати єдиним з нами в наших стражданнях і переживаннях? (Відповіді учнів.)
– Де ми можемо знайти відповідь на питання, як нам приступити до Божої благодаті? (Відповіді учнів.)
Учитель вивішує на дошку малюнок, де зображено Слово Боже.
Ісус залишив нам Своє Слово, через яке Він нас навчає, докоряє, направляє, виховує, щоб кожна Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова.
Життя християнина – це життя за Словом Божим. Тепер уже немає значення, що відбулося з нами в минулому, – ми вільні від гіркоти та болю через Його прощення гріхів.
Слово Боже здатне зцілювати душі. Біблія показує нам, де ми помиляємося, де зійшли з істинного шляху. «Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця» (Євр. 4:12). Через Слово Бог показує нам стан нашого серця, для Нього не байдуже те, чим ми живемо, та те, чим займаємося, і те, де будемо після смерті. Слово Боже формує наш характер. Слово Боже дає нам мир і спокій, і якщо ви хочете пізнати Бога, приступайте до Його Слова і вивчайте Його, перебувайте в Ньому і слідуйте за Ним.
– Чому ця Книга така популярна серед багатьох народів? (Відповіді учнів.)
– Чи є Слово Боже пріоритетом у вашому житті? (Відповіді учнів.)
– Чи довіряєте ви Слову Божому? (Відповіді учнів.)
- III. ПІДСУМКОВА ЧАСТИНА
Життя Ісуса Христа несло оздоровлення людям: як фізичне, так і духовне. Його смерть на Голгофському хресті та воскресіння принесли для нас спасіння та вічне життя, а Його Слово є джерелом, через яке ми отримуємо мир та спокій нашим душам та впевненість у вічному житті, адже Його Слово є істина.
Домашнє завдання
Написати есе на тему: «Голгофа… Воскресіння… Слово…»