Ініціативність і кмітливість
Минаючи старий будинок у кінці вулиці, Борис почув щось схоже на кошаче нявкання. Він знав, що тут живе вдова Малиновська. Але рідко бачив її, хоча двічі на день — дорогою в школу і назад — проходив повз її будинок. Подейкували, що вдова має такий кепський характер, що її єдиний син вважає за краще давати їй гроші, але жити окремо від матері. Так чи інакше, але й більшість мешканців їхнього села перестала цікавитися справами цієї жінки.
Борис, по суті, лише один раз перекинувся з нею словом. Це було, коли він зупинився, щоб погладити білу кішку, що сиділа біля дверей дому. Варто було йому нахилитися до кішки, як двері розчинилися і вдова закричала на нього, щоб він залишив тварину в спокої. Борис тільки й спромігся на «вибачте», мовляв…
На цьому тижні він ще двічі чи тричі чув кошаче нявкання, а потім звернув увагу на те, що вечорами в будинку не вмикається світло. Однак нікому нічого не сказав. Минув тиждень, і раптом про Малиновську заговорили: виявляється, вона мало не померла. Її розбив параліч і вона втратила здатність рухатися. Увесь цей час вона і кішка були без їжі і пиття.
Запитання для роздумів і обговорення:
1. Як ви думаєте: як виправдовувався Борис перед самим собою за те, що навіть запідозривши лихе, залишився пасивним?
2. Що мав би зробити Борис? Як, на вашу думку, йому треба було діяти? Обґрунтуйте свою думку.
3. Наведіть відомий вам приклад, коли через чиюсь пасивність погіршилася ситуація в людини, яка потребувала допомоги.
Відповідь із позиції християнської етики: будьте ініціативними і кмітливими
Деяким людям властиво, опинившись перед тією чи іншою проблемою, довго думати, замість того, щоб рішуче діяти. При цьому від них можна почути: «Шкода!» або «Я, справді, дуже за це хвилююся!» Але на цьому все закінчується: вони нічого не роблять для того, щоб якось полегшити ситуацію. Ці люди — безініціативні.
У Біблії ми читаємо цікаву історію про те, яку ініціативу проявили друзі, щоб допомогти своєму паралізованому товаришеві (див. Мк. 2:1–5).
Зрозумівши, що їм ніяк не вдасться пробитися з хворим крізь натовп до Ісуса Христа, вони не здалися і не повернулися додому. Але залізли на дах будинку, в якому в той час проповідував Ісус, і зробили в ньому велику діру; відтак вони, очевидно, скрутили з покривал своєрідні петлі і опустили свого друга просто перед Ісусом. Погодьтеся, неординарний вчинок! Ймовірно, що він не сподобався господареві дому. Але у цьому вчинку виявилося не лише їхнє співчуття до друга, але й сильна віра в те, що Христос зцілить його. І Христос оцінив їхню віру. Він не лише зцілив їхнього друга, але й простив йому всі гріхи.
Часто, зіткнувшись зі складними обставинами, ми розгублюємося, не знаємо, що робити. Але справі скоріше допоможе, якщо ми щось робитимемо, ніж якщо нічого не робитимемо.
Християнська етика вчить, що у складних випадках люди повинні просити у Бога, щоб Він дав їм мудрості і допоміг. І Він дасть, якщо Його попросити.
1. Чим зазвичай знайомі вам люди пояснюють свою бездіяльність у складних життєвих обставинах?
2. У світі стільки проблем, що ніхто не в змозі розв’язати їх усі. Однак, чи не існує якоїсь невеликої проблеми, у вирішенні якої ви могли б зараз взяти участь?
Оптимізм
Протягом кількох місяців Дмитро не пропускав жодної можливості заробити гроші: він збирав на шахи. У батька вони були, але хлопчик дуже хотів мати свої. Однак йому здавалося, що сума збільшується занадто повільно і що він ніколи не назбирає скільки потрібно. Ну а якщо й назбирає, думав він, і купить шахи, а потім хто-небудь із приятелів загубить фігурку чи подряпає дошку? Такі й подібні думки вкрай засмучували Дмитрика.
Та все ж він зібрав потрібну суму і пішов до магазину спорттоварів. Ще до відкриття перед дверима вишикувалася довга черга. Та ось, нарешті, Дмитро опинився біля прилавка. «Останні шахи тільки що продали, — почув хлопчик від продавця. — Коли привезуть нові — невідомо».
Пригнічений Дмитрик пошкандибав додому, думаючи: «Все даремно… я так і знав. Просто мені не щастить, ніколи у мене нічого не виходить».
Запитання для роздумів і обговорення:
1. Як би ви охарактеризували почуття Дмитрика стосовно його самого та його життя?
2. Чи знаєте ви кого-небудь схожого на Дмитрика? Який настрій у вас, коли поряд така людина?
3. Через що у хлопця пригнічений стан? Чи була у нього можливість змінити обставини, які викликали такий стан?
4. Яким стане характер Дмитрика через рік, якщо він не буде дивитися на речі по-іншому?
Відповідь із позиції християнської етики:будьте оптимістами
Є багато речей, які можуть викликати в людей пригнічений стан. Інколи люди не мають змоги якось їх змінити. А іноді й можуть це зробити, але не хочуть докласти зусиль.
Християнство вчить нас оптимістично підходити до речей, навіть коли із запланованого нами нічого не виходить. Цей оптимізм або радість — не те ж саме, що відчуття щастя, тому що наше щастя часто залежить від інших людей, обставин чи подій. А радість, про яку тут іде мова, корениться у внутрішньому відчутті бадьорості, навіть веселості, що не залежить ні від обставин, ні від «везіння», ні від інших людей. Можна ще сказати, що християнська радість залежить не від того, що віруюча людина відчуває чи хоче, а від того, що вона знає. А знає вона, що Бог має для її життя певну мету, і цю мету Він здійснить, навіть якщо в теперішній час цій людині доводиться переживати великі труднощі.
У Євангелії від Марка, 10:46–52, ми читаємо про сліпого жебрака, який пізнав таку внутрішню радість. У цього чоловіка були всі підстави мати пригнічений стан. Здавалося, й промінь надії не світив йому. Але він повірив у Ісуса Христа, в те, що цей «син Давидів» допоможе йому. І Христос зцілив його від сліпоти і цим не тільки повністю змінив його життя, а й вселив у нього відчуття внутрішньої радості, яка приходить, коли людина зустріне Бога. Без неї ми можемо поринути в безутішний сум, і кожен наш день буде оповитий мороком та безнадією. А вона, ця радість, що приходить з пізнанням Ісуса Христа, має силу осяяти світлом усе наше життя.
1. Чи знаєте ви кого-небудь, хто завжди похмурий і всім незадоволений? Як ви себе почуваєте поряд із такою людиною?
2. Чи знаєте ви радісну людину?
3. Що визнаєте за краще: бути похмурим чи радісним?
Доброта
У свої дванадцять років Родіон, ще недавно симпатична кучерява дитина, перетворився у злу, безсердечну істоту. «Не людина, а пацюк», — каже про нього сестра Анна. І всі сусіди погоджуються з нею. Кілька років тому Родіон, завдавши комусь болю, раптом відчув задоволення від цього. З того часу він щоразу прагне до такого задоволення, до того ж, мучить він не тільки людей, але й тварин, птахів. Так, коли побачить на дорозі собаку чи кота, неодмінно пожбурить у них камінь. Історії про його огидні вчинки сусіди переказують один одному і застерігають малих дітей, щоб трималися від нього якомога далі.
Батько Родіона, тракторист, став інвалідом у результаті нещасного випадку. Мати працює у вечірню зміну на фабриці, що недалеко від їхнього селища. Вони не в змозі стримати хлопчика від неподобств, які він скоює. Це намагалися зробити сільські бабусі, але Родіон їх, звичайно ж, не слухав. Навпаки, він тільки й думає, як би допекти людям ще більше. І сьогодні Родіону ніщо не заважає діяти, як йому забажається. А найсильніше його бажання — ображати інших, робити їм боляче.
Запитання для роздумів та обговорення:
1. Чи знаєте ви кого-небудь схожого на Родіона? Чи подобається вам проводити час у його товаристві?
2. Що відчувають сусіди, коли довідуються про витівки хлопця:
а) страх;
б) повагу до нього;
в) заздрість;
г) неприязність?
3. Кого найбільше ранить Родіон своєю безсердечністю?
4. Коли ніщо не примусить Родіона змінитися, що може статися з ним у його подальшому житті?
Відповідь із позиції християнської етики: будьте добрими
Ісус Христос навчав Своїх послідовників бути добрими та співчутливими. І навчав Він їх не тільки на словах, а й на прикладі власних дій. Перше з чудес, записане у Біблії, Він здійснив саме як добру справу. Запрошений на весілля, Він допоміг нареченому вийти зі скрутного становища, в якому той опинився, коли закінчилося вино. Воду, налиту в немалі посудини, Христос перетворив на вино, тому що хотів допомогти людям. Він зробив це непомітно, не бажаючи відвернути увагу присутніх від тих, хто був у центрі свята — від наречених. Адже цей день був особливим для них, а не для Нього. Усе було зроблено так, що навіть наречений не міг відповісти, звідки взялося це чудове вино, коли його запитали, чому краще вино він залишив на кінець бенкету.
Доброту Ісус проявив і в багатьох інших випадках. Одного разу Він зупинився, щоб поговорити з жінкою-самарянкою (небагато знайшлося б у той час євреїв, які побажали б це зробити), бо Він знав, що цій жінці та її односельцям треба довідатися, яким чином можуть бути прощені їхні гріхи. Іншого разу Він зцілив слугу римського воєначальника, хоч римляни були в очах євреїв ворогами й окупантами. Доброту Ісуса Христа відчув на собі також збирач податків, якого ненавиділи його земляки за те, що обманював їх і служив римлянам (див. Мк. 2:14–17). І навіть у той момент, коли Христа схопили, щоб віддати на муки та смерть, Він допоміг пораненому рабові, прижививши йому відрубане вухо.
Незавжди людині властиво від природи проявляти доброту в будь-якій ситуації, але саме цього вчив Ісус Христос Своїх послідовників. Християнство говорить нам, що з Божою допомогою ми можемо стати добрішими.
1. Яку користь приносить нам наша доброта?
2. Які зміни відбулися б на світі, якби все більше людей вибирало для себе шлях добрих справ і співчутливого ставлення до оточуючих?
© 1993 by David C. Cook Foundation
Cook Communications Ministries, 4050 Lee Vance View,
Colorado Springs, Colorado 80918 U.S.A.