Ірина Каспрова народилася 9 травня 1975 р. в місті Дунаївці на Хмельниччині. Після закінчення школи зі срібною медаллю вступила до Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету ім. Затонського. Здобувши вищу освіту, деякий час працювала у школі хореографом та шкільним організатором. 1997 р. вийшла заміж і переїхала у місто Кам’янець-Подільський на постійне проживання. До 2005 р. працювала в дошкільному закладі вихователем. Зараз працює у благодійному фонді координатором дитячих та підліткових клубів «Майбутнє України».
— Вітаю Вас, Ірино. Дуже дякую, що погодилися дати інтерв’ю для часопису «Слово вчителю». Цей випуск присвячений проблемам підлітків — тій категорії людей, з якою Ви як координатор підліткових клубів «Майбутнє України», очевидно, зараз найбільше маєте справу, чи не так?
— Доводиться працювати з різними дітьми та підлітками. Проблемними учнями, на мою думку, є ті, хто позбавлений батьківської уваги, і, на жаль, не завжди це сироти. Прикро говорити, але все частіше саме діти з забезпечених сімей стають проблемними. Батьки знаходять час, щоб заробляти гроші, робити кар’єру, а діти залишаються осторонь. Думка про те, що потрібно гарно вдягнути своє чадо та добре нагодувати, заспокоює совість багатьох.
Зараз у суспільстві збільшується кількість соціальних сиріт, які з від’їздом батьків за кордон вдаються до розпусти та злочинів. Ця категорія також є складною — діти починають жити дорослим життям і не бажають, щоб хтось указував їм як жити і що робити.
Таких підлітків ми запрошуємо у табори відпочинку з метою подружитися, знайти до них підхід, щоб у майбутньому працювати з ними у клубах «Майбутнє України», «Спадкоємці». У своїй роботі не забуваємо і про батьків. Для них плануємо родинні свята, щоб показати цінність сім’ї, родини. Всі знають про те, що здорова сім’я — це здорове суспільство, і всім так хочеться жити у здоровому суспіль¬стві, проте чомусь не кожен хоче усвідомити, що саме від нього залежить благоустрій його сім’ї та в цілому країни. Під час канікул ми хочемо організувати та провести «Сімейні ігри», сподіваємось, що спортивні ігри та змагання об’єднають два покоління, а уроки духовності вплинуть на світогляд як батьків, так і дітей.
— Чи пам’ятаєте себе в підлітковому віці? Як Ви пройшли цей непростий період у житті?
— Можу визнати, що не була проблемним підлітком, і в цьому велика заслуга моєї мами, яка багато часу приділяла моєму вихованню. Сама вчителька, вона заохочувала мене до відмінного навчання та до активності у різних сферах шкільного життя. З іншого боку, незважаючи на матеріальні труднощі, намагалася робити цікавим моє дозвілля. Це дало позитивні результати. Яскраво запам’яталися мені поїздки влітку до Москви, Ленінграда. Одна надзвичайна поїздка була по Пушкінських місцях, оскільки мама була викладачем російської мови і літератури, і її улюбленим поетом був і досі є О. С. Пушкін. Поїздка проходила в екстремальних умовах. Заздалегідь наша команда розробила маршрут подорожі і здебільшого ми переміщалися пішки. В мальовничих куточках робили привал і відпочивали, купались в озерах, катались на човнах. Тому, мабуть, такою пам’ятною стала ця поїздка, бо бачили не лише музеї, а й природу, зуміли гарно відпочити.
Коли не було можливості далеко їхати відпочивати, тоді всією сім’єю ми вирушали до лісу збирати гриби. А потім до пізньої ночі так само дружно їх перебирали, співаючи українські народні пісні. З великою насолодою згадую про ті незабутні часи. Любов до літератури, історії, природи, української пісні мама зуміла передати й мені.
— Отже, увага з боку батьків, заохочення до навчання й організація цікавого дозвілля вирішують проблему перехідного віку?
— Ті батьки, для яких спілкування з дітьми є таким же природним як вживання хліба щодня, не бачать проблем у перехідному віці. Спілкуючись із такими батьками, я зрозуміла, що складний цей період для тих сімей, в яких лише в підлітковому віці батьки зрозуміли, що мають рівноправного члена їхньої сім’ї — сина чи доньку. І не дивно, треба ж хоч колись дитині, батьки якої зайняті всім, крім неї, заявити про своє існування, про свої права. Вікова психологія вчить, що якщо до семи років батьки закладуть правильний фундамент, виховуючи дитину, то підлітковий період проходитиме спокійно.
У Біблії є багато хороших порад для батьків. Бог радив Своєму народу передавати заповіді дітям своїм: «І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш». Цінний принцип виховання — через спілкування передавати дітям важливі уроки. Як важко сучасним батькам знайти час для спілкування, але проблема нестачі часу не нова, завжди люди були надто зайняті, щоб знаходити час для спілкування з дітьми. Тому не потрібно вишукувати у щільному графіку хвилини для розмови з сином чи донькою, вони готові спілкуватися з нами тоді, коли ми відпочиваємо, коли ідемо дорогою, коли їмо — завжди, в будь-який час. Спілкування — це ліки від багатьох сімейних негараздів.
— Якого віку Ваші діти? На які принципи Ви спираєтесь, виховуючи власних дітей?
— Тепер, виховуючи власних дітей, намагаюся прищеплювати їм любов до тих речей, які мають цінність особисто для мене. А такою цінністю для мене є жива віра в Бога та життя згідно з Його Cловом.
Моєму старшому сину десять років, молодшому — сім. Дуже люблю їх, як і кожна мама, і усвідомлюю, яку відповідальність поклав на мене Творець — виховати їх, допомогти знайти своє покликання, усвідомити сенс життя. У нашій сім’ї є хороша традиція — вечірні спілкування. Все починалося з того, що малі діти по¬требували казочки, колискової перед сном, далі казочки змінювалися на розповіді з життя, питання — відповіді. І тепер без цього не уявляємо жодного вечора. Іноді буває важко дотримуватися традиції, складаються різні обставини, але хлопці вимагають, і ми з чоловіком, усвідомлюючи важливість цього, по черзі, а то й разом проводимо цей час із дітьми.
— А як відбулася Ваша особиста зустріч з Богом?
— Мій процес пізнання Бога розпочався в юнацькому віці, після закінчення школи. Це був початок спроб самостійного життя, коли я переїхала на навчання в інше місто, поселилась у студентському гуртожитку і зіткнулась із проблемами, які процвітають у суспільстві, але з якими я досі не стикалася. Звідкіля мені, вирощеній у «тепличних» умовах дівчині, було знати про студентський алкоголізм, про насильство, аборти тощо. Світ постав переді мною зовсім в інших фарбах, і я відчувала себе слабкою і незахищеною. Мене хвилювало питання: «Невже все це чекає на мене?» Деякі з моїх однокласниць уже на той час розчарувались у сімейному житті, залишившись одинокими матерями. Як уникнути розчарувань?
І знову саме мама, навіть не усвідомлюючи цього, підвела мене до відповіді. Це сталось на весіллі однієї віруючої дівчини, яка запросила свого класного керівника, яким була моя мама, розділити її радість. Мамі незручно було відмовити нареченій, оскільки вона була однією з найкращих учениць у класі, а йти одній на весілля не хотілося (батько відмовився, і сестра теж). Тож залишалося взяти з собою мене.
Весілля для мене було незвичним. Я побачила інше суспільство, у якому люди багато говорять про існування Бога, розмовляють із Богом наче з близьким другом. Потім я ближ¬че познайомилась з цими людьми і зрозуміла, що вони не лише гарно говорять, вони добре живуть, а змінив їхнє життя Сам Бог.
Тоді я прийняла найважливіше рішення: жити так, як хоче Бог, а для цього стала досліджувати Біблію. Дякую тим, хто охоче допомагав мені в дослідженні Слова Божого, хто сприяв духовному становленню.
— Тепер Ви самі — наставник. Що стало поштовхом до цього служіння?
— Дивлячись на своїх наставників, мені хотілось бути корисною також для когось і відкрити бодай комусь одному очі на красу Святого Письма. Спочатку мене запросили викладати в недільній школі, потім — у молодіжній групі, і так до цього часу моє служіння пов’язане з викладанням Біблії для різних вікових категорій. Останні декілька років, спостерігаючи за навчальним процесом у різних недільних школах у Хмельницькій обл., я помітила, що в підлітковому віці багато дітей, які раніше відвідували заняття, втрачають цікавість до вивчення Біблії, залишають навчання або ж навчаються формально. А більшість молодих людей взагалі ніколи в житті не тримала в руках Біблію і їх менш за все цікавить духовне виховання. Тому й деградує молоде покоління. Хіба не страшно, що в Україні процвітає підлітковий алкоголізм, наркоманія. Звичайно, можна у всьому звинуватити підлітків, сказавши, що це нестерпний вік.
«Дивлячись на молоде покоління, я приходжу у відчай від майбутньої цивілізації». Автор цих слів — Аристотель (300 р. до Р. Х.). Проблема підліткового віку не нова. Можливо, ми винні в тому, що покладаємо занадто великі надії на молодих людей. Ми очікуємо від них дорослої поведінки тоді, коли ці молоді люди шукають своє місце під сонцем. Вони потребують допомоги від тих, хто знайшов себе у суспільстві, хто має під своїми ногами тверду основу, хто здатен долати труднощі і може поділитися своїм досвідом.
Хорошою можливістю послужити підліткам виявилась ідея проведення олімпіади «Підліткові ігри».
— Будь ласка, розкажіть більш докладно, що таке «Підліткові ігри»?
— Підліткові ігри — це всесвітній рух, який надає можливість усім підліткам брати участь в іграх, незалежно від їх фізичної підготовки, соціального рівня та національності.
Основна мета «Підліткових ігор» — виховання підлітків на основі моральних та духовних цінностей за допомогою спорту.
Спортивні ігри навчають таких важливих принципів у житті як цілеспрямованість, дисципліна, витримка, терпіння, самовідданість, взаємопідтримка, робота в команді, наполегливість, слухняність і багато іншого, чого сучасному поколінню не вистачає.
Під час спортивних ігор і змагань проводиться ілюстрація біблійних істин. Експериментальні ігри або ігри на досвіді організовані з такою метою, щоб показати зв’язок життя з Біблією.
Підліткові ігри є хорошим засобом об’єднання всіх структур суспільства: державних, приватних, церков усіх деномінацій, місій, гуманітарних і благодійних фондів — в один загальний проект, спрямований на користь для всього суспільства.
У цьому проекті немає спеціального штату працівників, відсутній офіс, але є люди, які підхоплюють цю ідею і розповсюджують її. Відтак організацію цього проекту бере на себе команда волонтерів, яка знаходить підтримку від різних організацій, місій, церков, фондів і працює над його підготовкою і реалізацією.
— Сподіваюся, це не лише гарна ідея. Чи вдається втілювати її в життя у нас, в Україні?
— Цей проект було впроваджено в Рівненській, Волинській, Черкаській, Житомирській областях. У нас на Хмельниччині, в Кам’я-нець-Подільському, такі ігри вперше були організовані на початку 2008 р. під час різдвяних канікул як пробний проект міста. Відгуки були дуже хороші, насамперед від учасників, а також від влади міста, директорів шкіл, учителів. У травні, в рамках святкування Дня міста, проект «Підліткові ігри» проходив на міському стадіоні. Близько 800 підлітків із 14 шкіл упродовж п’яти днів брали участь у змаганнях. Під час «Підліткових ігор» був здійснений проект «Милосердя». Ми відвідували притулки для людей похилого віку, інтернати, лікарні, надаючи посильну допомогу. Адміністрація нашого міста попросила прибрати територію старого міста, історичний заповідник (під час святкування Дня міста накопичилось багато сміття), і команди підлітків охоче відгукнулися на цю пропозицію, бо люблять своє рідне місто.
Сьогодні ми можемо бачити результати цього проекту — учасники «Підліткових ігор» вливаються в команду волонтерів для проведення ігор у інших містах і селах. У місті відкрилися чотири нові підліткові клуби, де продовжуються заняття з підлітками. Підлітки — це активні члени нашого суспільства, і від нас залежить, у який спосіб вони проявлятимуть свою активність.
— Наскільки я зрозуміла, між «Підлітковими іграми» і клубами «Майбутнє України» існує зв’язок?
— Після ігор обов’язково планується програма-продовження: спортивні клуби, гуртки, клуб «Майбутнє України», «Спадкоємці». Наша мета — подбати про молоде покоління через систематичні зустрічі, навчання і допомогти їм стати хорошими лідерами для своїх молодших друзів.
— З якими труднощами Ви стикаєтеся?
— Найбільша трудність полягає в тому, що не вистачає людей, які б розділяли наші погляди і служили підліткам, проводячи «Підліткові ігри», займаючись із ними у клубах, у таборах. Ми закликаємо всіх, кому не байдуже майбутнє підлітків, приєднуватися до нас. Ми готові провести навчальні тренінги, презентації для всіх, кого зацікавила ця ідея, а також допомогти тими ресурсами, якими володіємо сьогодні.
— Як Ваш чоловік ставиться до Вашого служіння, до того, що у Вас, швидше за все, ненормований робочий день? Чи є він Вашим однодумцем?
— Ми з чоловіком — одна команда. Маємо повне порозуміння, незважаючи на те, що це справді займає багато часу. Ми переконані, що з часом у нашу команду ввіллються наші діти, і вже не як учасники, а лідери. Бажаємо, щоб до нас приєднувались охочі.
Якщо вас зацікавив цей проект, телефонуйте, пишіть. Наші координати: 80679089056 — Ірина ([email protected]); 80677987949 — Олександр.
Розмовляла Надія Доля
Говорять факти
¬ Якщо дитина до семи років буде рости в темряві, вона назавжди залишиться сліпою. Незважаючи на те, що органи зору в неї будуть здорові, функція зору, що формується в мозку лише в період його росту, функціонувати не буде.
¬ Якщо дитина до семи років буде рости у звуковому вакуумі, вона на все життя залишиться глухою.
¬ Якщо дитина до семи років не буде мати можливості спілкуватися мовою, то вона ніколи надалі не зможе осягнути таємниці мови.
Головнi завдання проекту «Пiдлiтковi iгри»
¬ Орієнтувати молодь на здоровий спосіб життя та на моральні цінності за допомогою залучення їх до систематичних занять фізичною культурою та спортом, також до участі в уроках християнської моралі та етики.
¬ Забрати підлітків та молодь з вулиць та привести в різноманітні спортивно-виховні клуби, гуртки, спортивні табори з метою відволікти їх від шкідливих звичок: алкоголю, куріння, наркотичної залежності, а також з метою профілактики ВІЧ та СНІДу.
¬Задіяти підлітків з фізичними вадами як рівних членів суспіль¬ства з метою розвитку почуття відповідальності з боку суспільства.
Сприяти вихованню почуття патріотизму та національної гідності в молодого покоління через об’єднання підлітків в один загальнонаціональний проект, який сприяє їх моральному, фізичному та соціальному розвитку.