Дружба можлива лише тоді, коли ми маємо щось важливіше від дружби…
Клайв Льюїс «Любов»
Кількість користувачів мобільного зв’язку, електронної пошти, інтернет-чатів і соціальних веб-сайтів на зразок «Однокласники.Ру» чи «В контакті» сягає шалених цифр… Складається враження, що всі раптом зрозуміли важливість і необхідність спілкування, а тут і цивілізація з її новітніми технологіями поспішає допомогти, надати, забезпечити… Спілкування є одним із аспектів стосунків, і страшенна жага до нього якраз і виявляє дефіцит останніх, потребу людей у справжніх, глибоких і тривалих взаєминах, які, на жаль, стають дедалі більшою рідкістю і останки яких не можна зберегти навіть у найкращих музеях…
Не будемо наївно стверджувати, що ніхто не вчить тому, як дружити, як знаходити і утримувати друзів. Порад більш ніж достатньо. Славетний Дейл Карнегі з його бестселером «Як набувати друзів та справляти вплив на людей» давно перестав бути ексклюзивом. Тепер ідеї щодо дружби, стосунків, методів їх зміцнення пропонують і пропагують усілякі ток-шоу, гламурні журнали, книжки сучасних гуру «від психології», безліч інтернет-ресурсів і навіть «мильні серіали». Деякі з них — нижче:
«Справжня дружба можлива лише між людьми з однаковими прибутками» (Пол Гетті, міліардер)
«Друг — це людина, яка знає про вас все, і тим не менш продовжує вас любити» (Джон Аулер)
«Ніколи не оцінюйте людину за її друзями: Юда мав бездоганних друзів!» (Поль Валері)«Друзі допомагають нам жити і заважають працювати» (Тадеуш Котарбинський)
«Дружба зазвичай служить переходом від звичайного знайомства до ворожнечі» (Василь Ключевський)
Поява ще однієї статті про дружбу — ризик. Легко «пожурити» недалеких і поверхових порадників, розкритикувавши їхні помилки, і зовсім непросто насправді взяти і сказати щось вагоме і суттєве про цю одвічну тему. Втім, спробуємо, оцінивши проблеми, з’ясувати сутність біблійного проекту, те, що задумав Бог, Творець тих, хто має дружити.
Серед зазначених проблем слід, на мій погляд, виокремити дві.
По-перше, самі рецепти (або якщо таке слово вам не до смаку, то «принципи, ідеї, філософію, теорії») дружби за своїм змістом, природою нерідко є суперечливими, поверховими, не витримані в дусі духовних чеснот (милосердя, прощення, самопожертви), а натомість пропонують маніпулювання, ситуативну етику, прагматизм («мета виправдовує засіб») та гедонізм («сенсом життя є моє задоволення»).
По-друге, навіть якщо вам вдасться зібрати лише найкращі принципи, відфільтрувавши все «ідейне сміття», виникає проблема реалізації філософії дружби на практиці. Ті, хто не дуже переймаються самовдосконаленням і щирим бажанням змінюватися на краще, будуть звинувачувати в усьо¬му «несприятливі» обставини, «неможливих» людей та щось іще ззовні. Ті ж, хто має хоч трохи мужності ви¬знати власні недоліки, дійдуть висновку, що в них самих, глибоко в їхній натурі, десь у потаємних куточках душі живе нестримна сила, що опирається всім намаганням жити правильно, яка виплескує зло, про існування якого в собі ми навіть не уявляли, і перед якою ми відчуваємо себе беззахисними і безсилими…
Євангельська оповідь відповідає на обидва запитання. Вона розкриває природу дружби і водночас виступає її силою, тим, що формує й утримує дружбу. Тому розглядайте наступні «секрети» як мозок і душу дружби, думайте, шукайте, рухайтесь від думки до справи…
Секрет перший: май фундамент!
Почнемо з банальної істини: «Дружба — дар Божий»… З одного боку, це — очевидний факт («чого Бог не дав, те за гроші не купиш…»), а з іншого, пробачте, ми іноді схожі на дітей, які, побачивши тата, який щойно повернувся з роботи, біжать до нього, щоб знайти в його пакеті подарунки, гостинці, щось смачне чи цікаве… Тато сам по собі зараз їх цікавить менше, ніж його дарунки… Так само й ми з дарами Божими, дружбою, зокрема, поводимось так, ніби Той, Хто їх дає, — не вартий уваги, важливі лише речі, які ми можемо отримати від Нього… Ми експлуатуємо Бога, намагаємось, принаймні, просто використати Його у власних цілях… Це — природний наслідок гріха і, більше того, сам по собі він є доказом існування в нас гріховної натури. Відтак, перш ніж вести розмову про «технологію збудування дружби», слід сказати головне: Бог бажає звільнити наше серце від гріховного спадку, відобразити в нашій душі як у чистому дзеркалі незаплямовану красу Свого власного образу, замінити наше обертання навколо свого «Я» з його нескінченними примхами і незадоволенням на іншу, правильну орбіту, центром якої є Він Сам! Дружба — це не миттєве захоплення, не поверхневе спілкування двох поверхневих інтересів, не прагматичне партнерство за зразком «ти — мені, я — тобі», а виявлення зрілого характеру, стрижнем якого є не егоїзм, не жага самозадоволення, а Бог і Його принципи життя. Це — фундамент дружби. Слід додати, що одній з найважливіших заповідей Біблії «Люби свого ближнього, як самого себе» (Мт. 22:39) передує інша, з якої все починається: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою» (Мт. 22:37). Якщо дружба — це виконання заповіді любити ближнього, то шлях до неї починається з любові до Бога. Не слід відмахуватись кажучи: «така складна філософія, досить мати здоровий глузд і бути більш-менш комунікабельним»! Проте, якщо ми шукаємо не просто приятелювання, не просто партнерства у діловій справі чи випадкового спілкування, нам потрібен справжній, надійний рецепт дружби, стосунків — від Автора всього, від Бога-Творця. І такий рецепт дасть результат, який витримає випробовування часом, помилками, людською недосконалістю.
Секрет другий: не шукай свого!
Розквіт епохи прагматизму, що в будь-якій справі оцінює рівень користі, вигоди (варіант: «ефективності»), можливість отримання прибутку, не обминув увагою і дружбу. Навіть якщо ви не ставите питання прямо: «Що я матиму з цього?», підсвідомо десь дихає очікування щастя, яке нам має принести ближній — своїми увагою, турботою, часом, грошима… Знову ж таки, філософія «дружба — це — те — що — ти — робиш — для — мене» намагається зайняти місце заповіді «Люби свого ближнього, як самого себе». Зверніть увагу, позиції абсолютно протилежні і несумісні: «Я — для друга» чи «Друг — для мене»? За великим рахунком, ми прагнемо жити в своєму егоцентричному світі й уявляємо моментом щастя стан, коли світ обертається навколо мого «Я». До речі, іншим ми не поспішаємо віддавати право жити в такий само спосіб, адже їхнє «Я» не таке цінне і вагоме, як наше! Насправді, таке обожнення свого «права на щастя» є поклонінням собі, замість поклоніння Богові. Це — ідолопоклонство, але не історичне (пережиток релігійної історії минулого людства), а буденне (факт мого власного реального сьогодення). І знову ми повертаємось до тандему двох найбільших заповідей — любові до Бога і ближнього…
Любити — значить думати, бажати і піклуватися, насамперед, не про себе і свої бажання, а про нього (про неї), про те, як допомогти, зарадити, підтримати, застерегти, зберегти… Більше того, оскільки любов до ближнього витікає з вищої любові — до Бога, то піклування про добро ближнього не означає сліпе задоволення будь-яких його (її) примх і забаганок… Любов до ближнього має на меті допомогти йому тим, що схвалює Бог, що дасть йому самому змогу стати ближче до Бога, любити Його всім серцем і душею.
Але знову, без Бога Самого, без Його особистої дії в моєму чи вашому серці, без Його найвищого і наймилосерднішого спонукання, цей найправильніший принцип у ліпшому разі приречений бути гаслом, безсилою декларацією. Тому-то дуже слушно звучать слова молитви Святого Францизка Ассизького: «Боже! Даруй мені не так шукати втішення, як утішати; не так прагнути, аби мене зрозуміли, як розуміти інших, не так бути тим, кого люблять, як любити інших! Адже, даючи, ми отримуємо, прощаючи, знаходимо прощення для себе, і помираючи, народжуємось для нового життя!».
Секрет третій: будь щирим!
Мені подобається вислів «Те, ким ти є, важливіше від того, що ти робиш». Дружба — це не просто вчинки, це — характер. Бути справжнім, не грати, не вдавати з себе неабикого… Лицемірство — це хвороба, яка нагадує про акторську майстерність у театрі. Звикнутись із своєю роллю легко, але де твій друг знайде тебе самого таким, як ти є? Чи задовольнить нас самих така ж штучна, пластмасова дружба з іншими? Тому Христос казав Своїм учням: «Стережіться розчини фарисейської, що є лицемірство! Бо немає нічого захованого, що не відкриється, ні таємного, що не виявиться» (Лк. 12:1-2). Того ж навчав і апостол Петро: «…відкладіть… лицемірство» (1 Пет. 2:1). Бути щирим, відкритим — небезпечно. Особливо, якщо не раз тобі «плювали в душу» саме ті, від кого ти менше всього чекав… Більшість людей обирає акторство лишень тому, що так спокійніше, не страшно, що хтось завдасть тобі нову рану або роз’ятрить стару. Цікаво, що лицемірство прекрасно адаптується до релігійних почуттів. Релігія не заважає бути лицеміром, і фарисеї, про яких ми щойно читали, якраз такими і були. Більше того, те ж саме, що фарисеї зробили з Христом, віддавши Його на хресні страждання і ганебну смерть, те ж саме лицемірство рано чи пізно робить із дружбою! При цьо¬му не має значення, в якій масці розгулює акторство — з обличчям щастя, образи, грубості чи навіть святості. Тому будьмо щирими, аби берегти свої обличчя від масок і сподіватися, що пожнемо те, що сіємо, адже рано чи пізно наша власна маска зустрінеться з такою ж маскою «друга»…
Секрет четвертий: змінюй себе!
Ми — недосконалі. Можливо, різною мірою, але хто оцінює мою міру і міру іншого? Чи не я сам? Знаючи, що нам не притаманна об’єктивність в оцінюванні власних вад, Христос навчав учнів: «І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш? Або як ти скажеш до брата свого: Давай вийму я заскалку з ока твого, коли он колода у власному оці? Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого» (Мт. 7:3-5). Христос не випадково вживає слово «брат», ніби підкреслюючи близькість стосунків з тим, хто обурює нас власною негідністю. І ось у чому проблема: ми не бачимо великих власних вад, натомість помічаємо найдрібніші недоліки брата. Ми прагнемо змінити, передусім, його, тоді як треба почати з себе. Дружба це, так би мовити, інструмент Божого шліфування нас самих! Назвемо це «негативним аспектом дружби» (маючи на увазі негатив відносно своїх власних вад). Але Бог також бажає, щоб ми побачили око «брата свого» кращим, ніж своє власне. Це — другий, «позитивний» аспект. Клайв Льюїс підкреслив його в одній зі своїх книг: «Дружба не є винагородою за розум чи смак, а є знаряддям Божим. З її допомогою Господь відкриває нам красу іншої людини. Ця людина не краща сотень інших, але ми побачили її. Як і все добре, краса ця — від Бога, і тому в справжній дружбі Він її примножує».
Секрет п’ятий: не будь облесливим.
Є такий спосіб «збереження» дружби: говорити лише приємне, те, що подобається, й уникати всіма способами будь-якої прямої розмови про те, що слід виправити чи змінити… Приблизно так учиняє лікар, який говорить хворому, що в нього все гаразд і не треба ні про що хвилюватись. До речі, згадуваний нами Дейл Карнегі починає свою славетну книгу про те, як набувати друзів, із розділу «Якщо хочеш зібрати мед, не перекидай вулик», де виступає проти будь-якої критики стосовно інших заради «збереження дружби» (чесно кажучи, не знав, де слід поставити лапки — чи то на слові збереження, чи на дружбі). Біблія наказує нам, «щоб були ми правдомовні в любові» (Еф. 4:15). Характер друга має проявитися в тому, щоб не різати «правдою» і не замащувати «любов’ю», але мати це благочестиве поєднання, гармонію правди і любові. Насправді, любов без правди — це лицемірство, а правда без любові — жорстокість. Справжній друг уміє бути, як образно висловився Соломон, своєрідною ювелірною прикрасою: «Золота сережка й оздоба зо щирого золота це мудрий картач для уважного уха» (Пр. 25:12). І навпаки: «Хто сильним голосом благословляє із раннього ранку свого товариша, за прокляття залічується це йому» (Пр. 27:14). Облесливість — не збудує дружби, а грубість може її загубити, тому будьте «правдомовні в любові»!
Секрет шостий: будь жертовним!
Перед тим, як піти на хресні страждання і смерть, Христос відкрив Своїм учням найглибший секрет дружби: «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Iв. 15:13). Практично про це ж раніше говорив Соломон: «Правдивий друг любить за всякого часу, в недолі ж він робиться братом» (Пр. 17:17). Неможливо оцінити міцність дружби, її дійсну силу в «тепличних умовах». Друзі можуть разом сходити в кафе, поїхати на рибалку, подорожувати чи займатися улюбленою справою. Але не тоді дружба проходить тестування, перевірку на справжність… Коли друг захворів, коли потрапив у скруту, коли втратив роботу, коли горе спіткало його найближчих рідних, — ось де можна розгорнутися дружбі, ось де вона дихає на повну силу! І це — природно, оскільки цінне і повинно дорого коштувати. Без зайвої патетики, повертаючись до слів Христа про по- кладання душі (тобто життя) за друзів, можна сказати, що вартість дружби і вартість життя — рівні. Як правило, від вас не потребують віддавати життя за друзів, але чи спроможні ви на очевидно невеликі жертви? Знайти час провідати друга, вислухати його сповідь, сприйняти його біль власним серцем, знайти слово мудрої втіхи і поради для його ситуації? «Хто вірний в найменшому, і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому, і в великому несправедливий» (Лк. 16:10).
Секрет сьомий: майте спільні цілі і цінності
Здається, Антуан де Сент-Екзюпері стверджував, що любити — це не значить дивитися одне на одного, а дивитися в одному напрямку. Це ж саме можна сказати і про дружбу. Йдеться не про знаходження власної «копії» або «тіні», яка б точно повторювала кожний твій рух. Немає двох однакових відбитків пальців, немає двох однакових людей. Але, насправді, що приваблює мене в тому, кого я хотів би мати за друга? Чим він живе, чого я можу від нього навчитися? Чи є мій друг тим, на кого я б хотів бути схожим? Що наближає нас один до одного? Тут слід додати, що незавжди «спільне» означає «добре». Як сказав класик, «кожна дружба — це бунт. Бунт мудрих проти розбещеності чи бунт розбещених проти мудрості, бунт добрих людей проти ганебного середовища чи бунт ганебності проти добра». Згадується прикрий випадок з Євангелії про те, що знущання двох можновладців — Понтія Пилата та царя Ірода — над Христом, їхнє спільне зло зміцнило їхні стосунки: «Тоді Ірод із військом своїм ізневажив Його й насміявся, зодягнувши Його в яснобілу одіж, і відіслав до Пилата Його. І того дня стали Ірод із Пилатом за приятелів між собою, бо давніш ворожнеча між ними була» (Лк. 23:11-12). Тому Святе Письмо наказує бути уважним до цінностей людей, яких ми робимо своїми друзями: «Не дайте себе звести, товариство лихе псує добрі звичаї!» (1 Кор. 15:33).
Насамкінець слід сказати, що дружбу неможливо розкласти на складові — як закон у формулі. Її не можна просто створити за рецептом, як варять борщ. Неможливо завести друзів, як «заводять» собаку чи кішку. Дружба можлива лише тоді, коли ми маємо щось важливіше від дружби… І тому всі наведені поради мають повернути нас до Першоджерела — Бога, «бо все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки. Амінь» (Рим. 11:36).
Олександр В’ялов
Твір просто СУПЕР:)!!!