Кожна людина прагне щастя. Чому люди нещасливі? Чому в нашому житті так багато горя, страждань, образ і гніву? Чому хвиля дитячої жорстокості накрила сучасну школу? Ми бачимо «шокуюче відео» на телеекрані: підлітки за копійчаний борг заривають свого товариша в землю… Хлопець залишився живим, нікому не розповів про фізичні і моральні тортури, але його душа закам’яніла від жаху і болю. Можливо, він навіки втратив довіру до людей? Іншу дитину підлітки скинули в бетонну шахту — просто так, щоб подивитись, що з нею буде. Як багато фільмів, які пропагують насилля і полювання за чужим життям… Можливо, підлітки вирішили знімати своє жорстоке «відео», щоб перевірити на практиці набуті «знання»?
Наші діти нещасливі і жорстокі, тому що грішні. Ніхто змалку не відкривав їм очі на цінність людського життя, подарованого Богом. Ніхто не говорив про гріх, який перебуває в дитині від народження. Існує думка, що діти — це ангели, крила яких вкорочуються, коли виростають ноги. Але насправді ми ніколи не були ними і ніколи не будемо. Кожен має вибір, що робити з гріховністю, яку успадкував від Адама та Єви. Примиритися з Богом і розпинати в собі гріх усе життя — або бути рабом гріха. Як же навчити дітей цінувати своє і чуже життя і не бути рабами гріха? Для цього треба змалечку формувати правильний світогляд — систему поглядів на життя і смерть, оточуючий світ, людей.
Головним питанням будь-якого світогляду є взаємовідносини між матерією, свідомістю і духом. Існує два світогляди — матеріалістичний і духовний.
Матеріалісти переконані, що світ матеріальний існує поза свідомістю і створений природою. Дух, свідомість, мислення є продуктом розвитку матерії, отже, вони смертні. В центрі матеріалістичного світогляду стоїть релігія атеїзму, яка відкидає існування Бога. «Безумний говорить у серці своїм: «Нема Бога!» (Пс. 13:1). Якщо Бога немає, то все дозволено. Їж, пий, веселись, душе, бо завтра ти помреш і вже ніколи не будеш насолоджуватись життям і розважатись. За такого світогляду душа перетворюється на «печеру розбійників» і починає знущатися над іншою, інколи просто з нудьги. Одного разу така душа опиниться в пеклі, але вже буде пізно каятись.
Духовний світогляд вважає первинним дух, який має безсмертну природу. Спочатку Творець, а потім матерія — творіння Творця. Духовна природа людини приходить від Бога і повертається до Нього. Душа вічна і буде жити після смерті, в раю чи в пеклі. В центрі духовного світогляду є Бог. Бог створив світ і все, що в ньому, Він «Сам дає всім життя, і дихання, і все» (Дії 17:25). Земне життя — унікальне, неповторне явище, воно як пара, що на хвильку з’являється, а потім зникає. Ми на цій землі — прибульці, тимчасові мешканці, мандрівники, які шукають Бога, і часто не знаходять Його, хоч Він поряд, бо шукають «живого серед мертвих» — мертвих традицій, вірувань, релігій.
Існує думка, що Господь подарував людському роду дві книги. «Перша — це видимий світ, Ним створений, щоб людина визнала Божественну всемогутність. Друга книга — Святе Письмо» (М. Ломоносов). Існує ще й третя Книга — книга людського сумління, яка допомагає людині визнати свою гріховність, потребу в Божій любові і благодаті. Саме ці книги допомагають формувати духовний світогляд дитини.
Книга природи
Навчитись читати Книгу природи — означає з повагою і захопленням сприймати навколишній світ, бачити в ньому люблячу руку Творця. Хіба це не чудесно — чути, як «співають зорі поранні», милуватись сонцем і місяцем, які Господь «учинив для означення часу», бачити, як «ріки плещуть в долоні» і як радіє все творіння «перед обличчям Господнім»? Уся краса природи — для нас, для нашого життя і радості. Бог написав нам величну книгу світобудови, читаючи яку ми не можемо не захоплюватись і не дякувати Творцю за Всесвіт, за кожне світило небесне, за прекрасну землю, яку ми одержали в подарунок. Біблія говорить нам, що невидимий для нас Бог стає видимим у Своїх творіннях: «Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме» (Рим. 1:20). Тому Господь пропонує людям підняти вгору очі і побачити Того, Хто створив цей чудовий світ. Треба просто дивитись на цей світ, милуватись ним, захоплюватись незбагненним дивом, неосяжною величчю природи, абсолютною гармонією і таємничою загадковістю навколишнього світу. Не випадково Й. Гете сказав: «Хочеш побачити невидиме, вдивись у видиме». Споглядаючи Всесвіт, ми споглядаємо славу Божу.
Вивчаючи Книгу природи, дитина повинна відкривати для себе Бога. Але про що говорять дитячі підручники, про що розповідають учителі? Всесвіт і наша Сонячна система утворились з хмари космічного пилу. Життя — це випадкове явище, яке виникло в первісному бульйоні. Людину зводять до рівня тварини, яка не має живої душі і безсмертного життя. Учням розповідають про еволюційний розвиток людини, яка пройшла через кам’яний, бронзовий і залізний віки, досягла нечуваних успіхів і прогресу цивілізації. Але все це марно, якщо життя не має цілі і сенсу, якщо закінчується смертю і вічним мороком. День за днем, урок за уроком дитина отримує «щеплення» проти того, що говорить Біблія про походження світу і людини, про існування вічної душі і вічного життя. Навіть у християнських школах використовуються «світські» підручники і даються «світські» знання з базових предметів, які формують світогляд людини. Яким же чином можна формувати духовний світогляд за умови матеріалістичного підходу до освіти?
Книга сумління
Ісус Христос учив, що наша душа цінніша за всі скарби світу. «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але занапастить чи згубить себе», згубить свою безсмертну душу? (Лк. 9:25). Ісус прийшов, щоб спасти грішників, закликаючи їх до покаяння і відродження душі, тобто «внутрішньої людини». Людина має триєдину природу, поєднуючи в собі дух, душу і тіло. Якщо людина з Богом, то Святий Дух відроджує її власний дух, керує ним. Дух, у свою чергу, контролює душу, тобто розум, емоції і волю людини. Душа керує тілом і поведінкою людини. Саме в душі закладено потенціал вільного вибору і сумління людини, отже, можливість вибирати життя з Богом чи бунт проти Нього. Святе Письмо викриває стан гріховності людської душі без Бога: «всі згрішили і позбавлені Божої слави», «душа знизилася аж до пороху», «душа наситилася нещастями», «душа омліває… за подвір’ями Господа». Отже, без Бога дух людини мертвий, а душа омліває в нещастях, в непослуху, за який розплачується смертю. Біблія ясно попереджує, що «заплата за гріх — смерть» (Рим. 6:23).
«Якщо в світі є страждання, гріх і смерть, то як це допускає люблячий Бог?» — запитують діти. Вони починають звинувачувати Бога, не розуміючи, що від власного вибору людини залежить її життя. Господь пропонує вибрати життя і благословення, а не гріх і смерть. Стан бунту проти Бога почався з гріхопадіння Адама та Єви, коли вони не по-слухались Бога і з’їли плід з дерева пізнання добра і зла. В цей час попередження Бога про смерть справдилось, — їхній дух умер. Усі покоління людей народжуються духовно мертвими. Мертвий дух не може керувати душею, а душа — поведінкою. Наступає нестерпний внутрішній конфлікт, коли тіло вимагає задоволень, «хліба і видовищ», а совість, яка живе в душі, засуджує їх. Апостол Павло з цього приводу вигукнув: «Нещасна я людина! Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню» (Рим. 7:19, 24).
Що допомагає дітям усвідомити, що люди від народження «мертві через гріхи і провини» і потребують спасіння? — Власне сумління і Слово Біблії. Книга сумління — це перш за все суд людини над собою, коли вона замислюється над своїм життям, учинками, усвідомлює свою гріховність і слабкість, невідворотність покарання за бунт проти Бога. Іноді на це витрачається все життя, або його взагалі не вистачає, бо людина навіки відвертається від Бога.
Чому малим дітям легше повірити в Бога, прийняти Його моральні закони і спасти свою душу? Тому що їхній світогляд ще не сформований, вони ще не одержали «вірус» атеїзму у вигляді наукових знань і власного досвіду гріха. Біблія є своєрідною «антивірусною програмою» при формуванні духовного світогляду. Тільки Біблія дає нам авторитетну відповідь на запитання звідки з’явилося життя.
Книга Святого Письма
Біблія говорить, що життя — це подих Творця. «Дух Божий мене учинив, й оживляє мене Всемогутнього подих» (Йов. 33:4). Усі світи збудовані Словом Божим, тому все, що дихає, повинно славити Бога за життя.
Учні повинні якомога раніше дізнатися, що саме Бог створив увесь Всесвіт, усю природу, рослинний і тваринний світ та людину. Тоді вірус матеріалізму не вразить душу дитини, вона буде захищена Словом і буде сприймати наукові знання через призму своєї віри в Бога. Вона буде цінувати своє і чуже життя і дякувати Богові за цей безцінний дар. Відкривати учням таємниці людського організму, вчити їх дивитись на своє тіло як на храм Духа Святого — завдання вчителя.
Людське тіло викликає подив і захоплення своєю досконалістю і довершеністю. Ми настільки звикли до свого тіла, що не замислюємося над тими чудесами, які щоденно відбуваються в ньому. Воно складається із мільйонів різноманітних клітин, які працюють так злагоджено і чітко, що ми не помічаємо цієї роботи. Цар Давид щиро дякував Богу за життя: «Прославляю Тебе, що я дивно утворений!» (Пс. 138:14). У дітей немає благоговійного подиву, захоплення перед незбагненним чудом — людським життям, відсутнє почуття вдячності Богові за світ, в якому ми живемо, і за власне життя, тому що не сформований духовний світогляд. Біблія стверджує, що в Божих очах кожна людина — прегарна і тільки вона має живу душу.
Духовна війна за світогляд дітей
Ми повинні ясно розуміти, що за кожну душу йде духовна війна. Розум наших дітей — поле битви з ворогом людського роду, дияволом, який спокушає людей на гріх. Фактично, війна йде за думки дітей, бо всі лихі вчинки спочатку народжуються в розумі, а потім проявляються у житті. Що посіє людина в своєму житті, те й пожне. У дітей треба виховувати Божий страх, бо саме він — початок мудрості. Саме він примушує дитину «коритися Отцеві духів, щоб жити», слухатись батьків і вчителів. Біблія розповідає нам трагічну життєву історію священика Ілія, який «знав, що сини його богозневажають, та не спиняв їх» (1 Сам. 3:13). Як часто вчителі знають, що їхні діти «богозневажають» і чинять гріх, але не спиняють їх! У них немає часу, немає бажання навіть поговорити з дитиною. Ми повинні проявляти довготерпіння, але не допускати вседозволеності. Це важлива частина духовного формування — виховання дисципліни і відповідальності за свої вчинки. Для дитини часто розмова «по душам» більш ефективна, ніж підвищений тон або фізичне покарання від руки батька. Підлітки «кричать» своєю поведінкою, щоб на них звернули увагу, вони потребують батьківської любові і розуміння. Цар Давид простив свого сина за злочин, але сказав, що обличчя його він не побачить. Авесалом зміг «докричатися» до батька тільки коли спалив поле ячменю. Тоді Давид покликав його до себе, щоб поговорити і — поцілувати… Діти не бачать обличчя своїх батьків, і вчителі теж відвертаються від них. Вони почувають себе нікому не потрібними, тому бунтують і спалюють своє життя немов поле ячменю. А все, що їм було потрібно, — це поцілунок, добре слово, тобто любов і розуміння.
Духовне життя — це не сума знань, набутих із Біблії, не імітація благочестя. Багато хто думає, що бути з Богом — означає відвідувати церкву і читати Біблію. І тільки тоді, коли людина пережила особисту зустріч з Богом, коли вона по-справжньому покаялася, — вона розуміє, що була мертва — і ожила. Завдання вчителя — допомогти дитині прийти до Бога, покаятись і прийняти життя від Ісуса Христа. Саме покаяння і народження від Бога робить людину духовно живою. Це ніби перехід від смерті до життя. Людина звільняється від мертвого оціпеніння гріха, «народжується згори». Її життя змінюється так, що можна сказати як про блудного сина: «Був мертвий, і ожив!» Тільки жива духом людина по-справжньому розуміє цінність людського життя. Тоді для неї підняти руку на чиєсь життя — означає підняти руку на Бога…
Ісус Христос попереджував, щоб ми не боялись «тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити» (Лк. 12:4) Він наказував остерігатись тих, хто розбещує душу, доводить її до пекла. Саме в цьому полягає мета духовного виховання дитини — зберегти душу, залишатись живою гілкою на Лозі, робити добрі діла і йти за Христом. «Кожен із вас, який не зречеться усього, що має, не може бути учнем моїм» (Лк. 14:33). Тільки тоді, коли зречешся себе, свого егоїзму, своєї волі, — зможеш виконувати волю Божу і мати досконале життя на землі і вічне на небесах…
Наталія Савицька