На свято запрошуються учні кількох паралельних класів з батьками та іншими членами родин.
Ведучих двоє: учитель та учень.
Святково прибрана зала. На стінах вишиті рушники, фотографії родин, плакати з прислів’ями, висловами про родину. Стіл накритий вишитою скатертиною. На столі – плетена з лози ваза з кетягами червоної калини, декоративна свічка, пиріжки, Біблія. Звучить музика.
Біблія, переклад Патріарха Філарета (Денисенка)
«Діти, слухайтеся своїх батьків у Господі, бо цього вимагає справедливість. «Шануй батька твого і матір» – це перша заповідь з обітницею: «щоб тобі було добре і щоб був ти довголітнім на землі» (Еф. 6:1-3).
«Перед лицем сивого вставай і шануй лице старця, і бійся (Господа) Бога твого. Я Господь (Бог ваш)» (Лев. 19:32).
«Ось і діти – насліддя від Господа…» (Пс. 126:3).
«Дім і майно – спадщина від батьків…» (Пр. 19:14).
Прислів’я
З родини йде життя людини.
Там бабусині руки, де онуки.
Вислови
«Якщо ти не будеш шанувати батьків, люди обов’язково це помітять і не будуть тебе поважати. Ти можеш зовсім залишитися без друзів. Адже, помітивши твою невдячність до батьків, вони одразу втратять впевненість у тому, що ти віддаси їм належне за добру справу» (Сократ).
«Блаженний той, хто предків з чистим серцем шанує» (Йоганн Гете).
«Серце матері – це безодня, в глибині якої завжди знайдеться прощення» (Оноре де Бальзак).
«Суворість батька – чудові ліки: в них більше солодкого, аніж гіркого» (Епіктет).
2-й ведучий (учень). Вітаємо вас, дорогі наші матусі, татусі, бабусі, дідусі, братики й сестрички!
1-й ведучий (учитель): Вітаємо вас, шановні наші гості! Ми раді бачити усіх присутніх на нашому святі родини. Нехай вам буде затишно і тепло у нашій світлиці.
2-й ведучий: У народі говорять, що сім’я – це невсипуща берегиня родинних цінностей, національних звичаїв і традицій, а також пам’яті предків.
1-й ведучий: Народна мудрість говорить: «З родини йде життя людини». А життя починається з дитинства. Що ж таке дитинство?
2-й ведучий: Це життя світанок.
1-й ведучий: Що таке дитинство?
2-й ведучий: Кольорові сни!
1-й ведучий: Що таке дитинство?
2-й ведучий: Вікна без фіранок,
Чисті і відкриті душі для весни!
Чисті і відкриті і серця, і очі,
Чисті і відкриті мрії і думки!
1-й ведучий: Зовсім не лукаві «хитрощі» дівочі,
Зовсім не брутальні жваві хлопчаки!
Як би так зробити, щоб мала дитина,
Підліток, а згодом юнка та юнак
Менше куштували гіркоту полину,
На чолі не несли страху чорний знак?
Як би так зробити, щоб дитячу святість
Люди не втрачали в перегонах літ?
Як би так зробити, щоб добро і радість,
Злагода і ніжність надихали світ?
(Уривок з вірша «Що таке дитинство»
Володимира Гнєушева)
1-й ведучий: Риторичне і дуже хвилююче для нас, батьків, запитання, чи не так? Хто може дати на нього відповідь? До яких мудреців звертатися чи до яких джерел іти? Говорять, що наймудріша книга – це Біблія, що лише в ній знаходимо відповіді на всі запитання. Отож, давайте разом звернемося до неї за порадою (читає з Біблії): «Напоум юнака на початку путі його: він не ухилиться від неї, коли і постаріє» (Пр. 22:6).
Під час читання учні розгортають сувій, на якому записані ці слова і прикріплюють до стіни біля столу.
2-й ведучий: А наша, дитяча дорога бере початок від колиски… Адже з тієї хвилини, як розпочалося наше свято, у світі народилося майже три тисячі немовлят. Три тисячі нових маленьких човників підхопили бурхливі води життєвого моря.
1-й ведучий: Три тисячі матерів подарували своїм синам та донькам першу усмішку.
2-й ведучий: Три тисячі нових мешканців планети відчули ніжний неповторний дотик материнських рук.
1-й ведучий: І серед цих немовлят найщасливішими є ті, біля чиєї колиски мама схилила коліна, і до Бога, до небес злетіли слова її щирої материнської молитви. І колись серед таких немовлят був Сам Господь Ісус Христос…
Показати фрагмент із фільму «Ісус» (народження Ісуса Христа). Виходить мама з хлопчиком дошкільного віку.
Хлопчик: – Заховалося сонечко
Десь у синіх лісах,
Заспівай мені, матінко,
Про Ісуса Христа.
Як Він жив, по землі ходив,
Лікував, годував.
Правда, що Він усіх любив,
За весь світ постраждав?
Хочу я, щоб зі мною Він
Був усюди й завжди,
І тоді не боятимусь
Я ніколи біди.
Я молюсь Йому ввечері,
Вдень і вранці молюсь.
Мені радісно й весело,
Бо зі мною Ісус!
Засинає вже сонечко,
Села сплять та міста.
Заспівай мені, матінко,
Про Ісуса Христа.
Мама: – Ти втомився, мій соколе,
Час вже спати настав,
Слухай пісню про Господа,
Про Ісуса Христа.
«Отче наш» прочитали ми,
Помолились разом,
Вранці встанемо й Біблію
Ми відкриємо знов.
І розкажуть про Господа
Сторінки ті святі,
Про життя, про любов Його,
Та про смерть на хресті.
Зірки в небі, мов свічечки,
Місяць сяє в вікно.
Спи, засни, моя крихітко,
Сплять вже дітки давно.
Спи, мій синку малесенький,
Слухай пісню мою.
Хай Христос береже тебе,
Баю-баю-баю!
(Ганна Вайнерет,
переклад Олени Мікули)
Мама з хлопчиком сідають
до столу і читають дитячу Біблію.
1-й ведучий (веде діалог із присутніми): Найперша літера, якою починаються майже всі абетки світу, літера…(Яка?) «А». Правильно, і вже за нею шикуються в певному порядку інші літери. А найперше слово, яке вимовляють майже всі діти на планеті? (Яке це слово?) «Мама». А скільки чудових, теплих відтінків, немов промінчиків у сонечку, є в ньому, давайте їх разом пригадаємо. (Друзі, як ви ще називаєте своїх мам?)
На дошці висить підготовлена наочність: сонечко з промінчиками, на одних з них записані слова – мама, матуся, ненька, матінка тощо, на інших – слово «мама» на різних мовах. Ведучий відкриває перші промінчики і з’являються слова. Виходить учениця молодшої школи.
Дівчинка: Ще в колисці немовля
Слово «мама» вимовля.
Найдорожче в світі слово
Так звучить у рідній мові:
Мати, матінка, матуся,
Мама, мамочка, мамуся! –
Називаю тебе я,
Рідна ненечко моя!
(Варвара Гринько)
Дівчинка сідає до столу.
2-й ведучий: До речі, у багатьох мовах світу слово «мама» починається літерою «м». Не вірите? Переконайтеся.
Ведучий по черзі відкриває
нерозкриті промінчики сонечка.
Майка – болгарською;
Мама – румунською;
Мітір – грецькою;
Мор – норвезькою;
Мудер – голландською;
Мутер – німецькою;
Мадре – іспанською, італійською;
Мазе – англійською;
Мер – французькою.
Виходять тато та дівчина-підліток.
Тато: Любов, повага, злагода, розуміння, дбайливе піклування одне про одного – ось що необхідно для того, щоб в родині було затишно. Адже поспішаєш до рідної домівки лише тоді, коли впевнений – на тебе чекають…
Дівчина: Для мене немає ближчих людей, ніж мама і тато, які подарувала життя, ввели у цей дивовижний світ, допомогли зробити найперший, нехай ще нерішучий і не дуже впевнений, крок по життю. Для мене сім’я – це фортеця, в якій завжди почуваєшся в безпеці.
1-й ведучий: Прибіг щодуху син додому,
До тата голосно гука:
Хлопчик: – А я провідав у лікарні
Свого товариша-дружка!
Тож правда, тату, я – чутливий
І маю серце золоте?
1-й ведучий: Замисливсь тато на хвилину
І так сказав йому на те:
Тато: – Коли тебе в тяжку годину
Людина виручить з біди,
Про це добро, аж поки віку,
Ти, синку, пам’ятай завжди.
Коли ж людині щиросердно
Ти зробиш сам добро колись,
Про це забудь, аж поки віку,
Мовчи й ніколи не хвались.
(Л. Компанієць)
Тато, хлопчик та дівчина сідають до столу і ведуть розмову за столом.
Дівчина: – Мамо, скажи мені, мамо,
Якого кольору любов?
Мама: – Мабуть червона, як полум’я,
Мабуть, як наша кров.
Хлопчик: – Тату, скажи мені, тату,
Щастя якого кольору?
Тато: – Можливо, кольору молодого пагінця,
А може, кольору першого снігу,
Шукай, тоді побачиш сам.
Дівчина: – Мамо, скажи мені, мамо,
Правда якого кольору?
Мама: – Як сонце, очевидно, вона золота.
Як бджоли, що мед збирають, літаючи,
Світить вона і жалить –
Така у неї прикмета.
Хлопчик: – Тату, скажи мені, тату,
А неправда кольору якого?
Тато: – А вона, як змія, що змінює шкіру,
На все намагається бути схожою,
Власного кольору у неправди немає.
(Любов Васеніна,
переклад Олени Медведєвої)
Хлопчик: Мамочко! Я ще не вмію гарно прибирати у своїй кімнаті, так, як ти, але обов’язково навчуся, ось побачиш. І ти тоді зрозумієш, що я підріс. Ні, що моя любов до тебе виросла. Це моя величезна мрія – подарувати тобі велику радість. Але я ще трохи малий. І мій подарунок для тебе теж маленький – моя подяка Богові, що Він подарував мені таку маму.
Дівчина: Таточку! Ти мені віриш? Я люблю тебе. Так, я ще зовсім не так досконало перу свій одяг, мию посуд, сперечаюся з тобою, інколи затримуюся у своєї подруги, не попередивши тебе, знаю, що таким чином завдаю тобі болю, вибач, будь ласка. Ось побачиш, що я намагатимусь бути кращою та не буду даремно витрачати жодної хвилинки. І тоді я стану дорослою. А зараз мені дуже приємно обіймати тебе і шептати тобі на вухо: «Дякую Богові за такого тата».
Мама: В моєму домі, де губляться фарби,
Можна знайти дитячі картини
Із акварелі і сміху, як скарби,
Ними завішую дірки-години.
У моїм домі бурштинові пензлі
Позаплітались у вирій ідей,
У нерозбиті, дитячі, незмерзлі,
В гриви розкішних, різьбляних коней.
У моїм домі колисані пісні,
Богом зігріта маленька хода
І молитви, які квітнуть, мов вишні,
Славлячи Бога Святого Христа.
В домі моїм, де печуться хліби,
Пахне осінньо транзитна хвилина…
І тріпотять край вікна голуби…
В домі моїм Бог напише картину.
(Олена Медведєва)
Тато: У моїх дітях Ти, Господи, заховав Свої скарби. Я щодня їх знаходжу: то на межі слова і пісні, то в намальованих червоних маках і зеленій пшениці, а то під пір’ям второваної сном подушки, зустрічаю світанок простого, простого дитинства. Беру до рук їхні перші написані літери і намагаюся викласти мозаїку свого імені. Я збираю їхній сміх, сипучий мов пісок. Я тримаю маленькі долоньки в своїх і відчуваю їхній пульс у своєму серці. Щовечора засинаю під тихе і рівномірне дихання дитячого сну…
Господи, у наших з Тобою дітях Ти заховав Свій скарб. Їх самих. Спасибі за це багатство, яке називається родиною.
Пісня: «Де згода в сімействі»
1-й ведучий: А які настанови щодо сім’ї ми можемо прочитати в Слові Божому?
«Коли не Господь будує дім, даремно трудяться будівничі… Ось і діти – насліддя від Господа; нагорода від Нього – плід утроби» (Пс. 126:1, 3).
«Діти, слухайтеся своїх батьків у Господі, бо цього вимагає справедливість; «Шануй батька твого і матір» – це перша заповідь з обітницею: «щоб тобі було добре і щоб був ти довголітнім на землі». І ви, батьки, не роздратовуйте дітей ваших, а виховуйте їх у вченні і наставлянні Господньому» (Еф. 6:1-4).
«Дім і майно – спадщина від батьків…» (Пр. 19:14).
Під час читання діти розгортають сувої, на яких записані слова з Біблії, і прикріплюють їх до стіни.Виходить бабуся з онуком.
2-й ведучий: З питанням хлопчик з вулиці біжить:
Хлопчик: – Що це значить, бабцю, Богові служить?
Бабуся: – Сій добро, дитинко, зернят не жалій,
Тих, що достигають у душі твоїй.
Хлопчик: – Звідки ж взялись зерна, як там проросли?
Бабуся: – Милий, знай, що рідні їх тобі дали,
Засівали щедро в серце кожен день
З ніжних колисанок, лагідних пісень.
Те зерно – любові чисте джерело…
Хлопчик: – Розкажи, бабусю, що таке добро?
Бабуся: – Це коли накажеш так робить собі,
Як хотів, щоб інші вдіяли тобі.
Можеш віник взяти й хату підмести,
Чи старій людині щось допомогти,
Пташка замерзає – то зігрій теплом,
Татові і мамі будь помічником.
Захворіла киця – взнай, що їй болить,
А сумному душу спробуй звеселить,
Квітці, що в горщечку, принеси води,
Щоб ти чув «спасибі» від усіх завжди.
Ти прийди до ближніх, ніби Бог прийшов,
І пожнеш довіру, лагідність, любов.
Хлопчик: – Є поля, садочки на землі моїй.
Де ж добро те сіять?
Бабуся: – В людські душі сій!
Хлопчик: – А якщо зростуть там бур’яни лихі?
Бабуся: – Значить, замість зернят сіяв реп’яхи.
Хлопчик: – Як же так навчитись правильно робить?
Бабуся: – Вчить нас Слово Боже, як по правді жить.
Поки ще не пізно, часу не марнуй,
Наберись терпіння, Біблію штурмуй.
Зрозумівши Слова Божого вчення,
Ти брести не будеш, рідний, навмання.
Вчись тепер, бо років вже не доженеш,
Що тепер посієш, потім те пожнеш.
Як твоя стежина з Богом пролягла,
По життю крокуєш і не робиш зла.
Бог дарує мудрість, спокій, мир, любов,
Щоб і ти міг людям дарувать це знов.
Зігрівай серця їм, не роби біди,
І пожнеш любові неземні плоди:
У промінні слави з Богом будеш йти,
Так знайдеш повагу й добру шану ти.
(В. Герасим’юк)
Виходить дідусь з онуками.
Дівчинка: Це дідусь хороший мій, –
Звуть дідуся – Веремій.
Так він дивно розмовляє,
Що попробуй зрозумій!
Цілий день мій брат, мов дзиґа!
Спать пора, а він все біга.
Ще й гукає: – Я не ляжу!
А дідусь ласкаво каже:
Дідусь: – От якби ти зараз ліг,
Ти б заснув без задніх ніг!
Дівчинка: І питає братик в нього:
– Де ж у мене задні ноги? –
Ну й дідусь наш, Веремій!
Що він каже? Зрозумій.
Бабуся: Спір у братика й сестрички:
Хлопчик: – То горобчик!
Дівчинка: – Ні – синичка!
Бабуся: Та – своє, а той – своє…
Тут дідусь наш устає
І розводить він руками:
Дідусь: – От найшла коса на камінь!
Дівчинка: Я дивуюсь: – Чудеса!
Де ж той камінь? Де коса? –
Ну й дідусь наш, Веремій!
Що він каже? Зрозумій.
Хлопчик: Я, сестричка й менший брат, –
Втрьох збирали виноград.
Сперечалися ми все,
Хто з нас кошик понесе?
Дідуся ми розгнівили:
Дідусь: – Що ви кашу заварили?
Дівчинка: – Де ж та каша? – мовив брат, –
Ми збираєм виноград! –
Діти (разом): Ну й дідусь наш, Веремій!
Що він каже? Зрозумій.
Хлопчик: Фарбував дідусь підлогу, –
Ми стояли біля нього.
Тільки щіточку взяли, –
Жовту фарбу розлили!..
Він у нас питати став:
Дідусь: – Хто це дров тут наламав?
Хлопчик: Здивувалися ми знову:
– Це ж бо фарба, а не дрова!..
(Уривок з вірша «Веремій» Г. Бойка)
Хлопчик: І говоримо відверто:
Діти (разом): – Любимо його ми вперто.
Дівчинка: Просто в нього давня мова –
Того віку ще розмова.
Ви спитаєте за що
Любимо усі його?
Ось послухайте, будь ласка, –
Чиста правда це, не казка.
Бабуся та дідусь з дітьми сідають до столу.
Хлопчик: Я дуже щасливий, я дуже багатий –
Радію, співаю, сміюсь.
У мене є мама, у мене є тато,
Сестричка, бабуся, дідусь.
Я дуже люблю свою рідну матусю,
І татом пишаюся я,
У мене найкраща на світі бабуся
Й маленька кумедна сестра.
Але я скажу вам від щирого серця
Дідусь – найвірніший мій друг,
Він мудрий і добрий, хоробрий і щедрий,
А я – його любий онук.
У нього завжди є для мене хвилинка,
Є добрі та чуйні слова,
Щоб втішити в горі, обтерти сльозинки,
Мій шлях до добра спрямувать.
А ще мій дідусь знає дуже багато:
Як рибу ловити в ставку,
Як їздити верхи, паркан майструвати,
Палац будувати з піску.
Люблю вечори, коли сонце згасає
І тиша приходить у дім,
Нам Біблію вголос дідусь мій читає
Й так лагідно в серці моїм!
І знов оживають біблійні події,
І бачу я Бога, Христа.
В душі оселяється віра, надія
Й любов – чиста, вічна, свята.
І я збережу ці коштовні перлини –
Слова, що читає дідусь.
Я – найщасливіша у світі дитина,
Бо в мене є Бог – мій Ісус!
(Степан Загорулько)
Дівчинка (розгортає сувій і читає): «Перед лицем сивого вставай і шануй лице старця, і бійся (Господа) Бога твого. Я Господь (Бог ваш)» (Лев. 19:32).
Бабуся: Колись ми просили у Бога сили для того, щоби чогось досягнути, але Він нас зробив немічними для того, щоб смиренно навчитися послуху.
Дідусь: Колись ми просили здоров’я, щоб робити величні діла, а Він дарував нам слабість, щоб ми могли творити кращі справи.
Бабуся: Ми просили багатства, щоб бути щасливими, а Господь дав нам убогість, щоби змогли стати мудрими.
Дідусь: Ми просили багато речей для насолоди життям, а Бог дарував нам саме життя, щоб мали змогу насолоджуватися тим, що оточує.
Тато: Ви не отримали того, про що просили, але отримали все, на що надіялися. Тому що Слово Боже говорить: «Бо ваші думки – не Мої це думки, а дороги Мої – то не ваші дороги, говорить Господь. Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої – за ваші думки» (Іс. 55:8-9).
Перший план: хлопчик пише листа. Другий план: родина, сидячи за столом, тихенько розмовляє. Використати фрагмент із фільму «Ісус» (з музичним супроводом).
Хлопчик: Привіт!
У котрий раз від імені всієї нашої великої родини пишу Тобі. У нас сьогодні свято, справжнє родинне свято – і ми знову радіємо і дякуємо за те, що Ти з нами, хоча і незримо. Трохи прикро, що Ти покинув нас тоді, коли ми ще не встигли народитися, і не змогли навіть краєм ока подивитися на Тебе. Мені здається, Тобі потрібно було сфотографуватися, тоді б ми побачили, як Ти виглядаєш. А то в нас немає ніякої згоди з цієї причини. Європейці малюють Тебе русявим і білошкірим, африканці – чорним і кучерявим, індійці, здається, – червоношкірим, а китайці – жовтим… Який Ти насправді? Твоя мама нічого про це не говорила. Можливо, це й на краще.
Знаєш, вона багато розказувала про Тебе. Про те, як ніхто не повірив у Твоє надприродне народження, навіть і сьогодні в це мало хто вірить; про те, як в ту ніч для вас, усіх трьох, не знайшлося місця в готелі, але й зараз далеко не в кожному домі знайдеться місце для Тебе… А ще розповідала про Твоє земне життя, про те, як Ти любив і діток, і дорослих.
А Ти все-таки молодець, що придумав букви. Якби все це не записали свого часу, ми так нічого і не дізналися б про Тебе. Помітив, мабуть, як важливі факти обростають домислами, перекручуються до невпізнанності, стають легендами. Як все-таки важливо все вчасно записати!
І родовід, щоб ніхто не засумнівався в Твоєму походженні. І про свідків Твого народження – ангелів і пастухів. (У нас сьогодні новонародженим видають свідоцтва про народження. Я знаю, що в ті часи так не робили. Але, щоб ніхто у світі не сумнівався в тому, що Ти народився, Ти привів до Себе навіть іноземну делегацію із трьох мудреців. Ти засвітив на небі Зірку саме для них, щоб не заблудилися в дорозі. Вона і сьогодні світить тим, хто хоче знайти Тебе, тільки потрібно придивитися очима серця). Та, певно, знайшлися добрі люди, які дали вам притулок, нагодували, захистили перед владою. Ти і зараз шукаєш таких людей, які готові прийняти Тебе в своє серце, очистити його від усякого мотлоху і поставити там Твою колиску, престол…
Врешті-решт, усе починається з ясел. Ми ростемо, і Ти ростеш разом з нами, ростеш у нас. Тобі потрібно рости, а нам умалятися, Ти станеш в нас великим і сильним, а ми будемо завжди, як діти.
Ми будемо по-дитячому вірити в Різдво, у Воскресіння, в прощення гріхів. У те, що Ти підходиш щодня до Свого Батька і просиш Його про милість, прощення тоді, коли ми робимо погані вчинки… Як добре мати такого Брата, Друга, Бога!
Передай, будь ласка, Своєму Тату, що ми дуже дякуємо Йому за те, що Він відпустив Тебе до нас, хоча і ненадовго, щоб Ти все владнав. Спасибі Тобі, що Ти зробив нас частинкою Своєї сім’ї, до якої нам без Тебе ніколи б не потрапити. Наша родина також зростає, нас стає все більше й більше в цьому світі, ми дорослішаємо, стаємо розумніші. І з нетерпінням чекаємо зустрічі з Тобою. Повертайся швидше.
Твій юний друг.
Учитель: Розкажу я сину про Ісуса.
Хочу, щоб синочок правду слухав,
Щоб не вірив пагубній рекламі,
А повірив в те, що каже мама.
«Рученята поклади під щічку,
Не крутися, полежи ще трішки,
Завтра уладнаємо тривоги…
Ось послухай, що скажу про Бога…»
«Бо так Бог полюбив світ,
що віддав Сина Свого Єдинородного…»
Не дослухав, спить уже хлопчина.
Чи запала в душу ця зернина?
Любий Господи, постукай у сердечко,
Хай почує стук мала «овечка».
… Я сьогодні розкажу про Бога,
Щоб не збився завтра син з дороги.
«Відчини Христу сердечні дверці
Та зростай, із Господом у серці».
Боже, любий, Ти усе, все знаєш,
Всім і всьому Ти повеліваєш,
Коли син дорослим стане, сильним,
Я молюсь, щоб був християнином.
(Лариса Сарнавська,
переклад Ірини Курченко)
Молитва
Дорослим у подарунок даруються закладки зі словами:
«Напоум юнака на початку путі його: він не ухилиться від неї, коли і постаріє» (Пр. 22:6).
Дітям у подарунок даруються закладки зі словами:
«Діти, слухайтеся своїх батьків у Господі, бо цього
вимагає справедливість. «Шануй батька твого і матір» –
це перша заповідь з обітницею: «щоб тобі було добре і щоб
був ти довголітнім на землі» (Еф. 6:1-3).
Діти дарують батькам власноруч виготовлені вироби.
Можна організувати солодкий стіл.
Диск із записом відеосюжетів, що використовуються у сценарії, можна придбати, звернувшись до редакції.