Проблема викладання предмета християнська етика в українській школі є однією з найбільш актуальних і дискутованих в релігійному та освітньому житті нашої держави.
І це зрозуміло, адже йдеться не про чергову рядову виховну концепцію, про яку поговорять і незабаром забудуть. Ідеться про дещо серйозніше – унікальну, потужну, високоефективну, перевірену світовим та вітчизняним досвідом виховну систему, яка приводить до формування світогляду та поведінки, пов’язаних з християнською системою цінностей, що в підсумку визначає спосіб мислення, спілкування, діяльність людини та її життя в цілому.
Викладання християнської етики в школі веде до прищеплення християнських моральних цінностей, а отже, до виховання духовної особистості, чесного працівника, громадянина, патріота України, непримиренного до корупції, п’янства, проявів аморальності. Водночас введенню християнської етики в Україні чиниться шалений спротив. Чому в країні чиниться такий спротив цій святій справі? Хто може запропонувати якщо не кращу, то хоча б тотожну за потенціалом виховну систему? Кому не до вподоби ідея виховання молоді на християнських цінностях в Україні?
Звичайно ж, низці атеїстів, яким в житті не поталанило прилучитися до віри в Бога, і які, не зважаючи на наукові відкриття, що яскраво доводять існування Премудрого Бога, з впертістю, гідною кращого застосування, тримаються своїх атеїстичних переконань і не дають можливості пізнати Господа дітям.
Окремим науковцям та педагогам, які заздрять, що християнська етика працює ефективніше за інші виховні концепції. Водночас намагаються створити видимість продуктивної та ефективної діяльності, щоб утриматися на своїх посадах.
Сповідникам ситуативної, релятивістської моралі, які прагнуть перевести виховний процес у формальне русло, заповнити його малоефективними виховними сурогатами, створити видимість морально-етичного виховання з надуманими ідеалами та розмитими цінностями.
Представникам тих конфесій, релігійних організацій та груп, які перетворили свої громади в політично-релігійні чи кланові організації для отримання прибутків і забезпечення ситого і заможного життя для групи ієрархів, а не для душпастирської роботи.
Організаторам диких оргій для наших дітей на дискотеках, власникам телеканалів, авторам телепрограм, які щодня, щомиті з екранів телевізорів спопеляють душі наших дітей сценами насилля, рекламою алкоголю, пропагандою сексу; виробникам та продавцям алкоголю і наркотиків; творцям секспродукції в інтернеті тощо.
Непоінформованим або дезін-формованим про християнську етику громадянам України, яких свідомо лякають християнською етикою, щоб маніпулювати їхньою свідомістю та використовувати як споживачів алкоголю, наркотиків, теле- та порнопродукції тощо.
Незважаючи на те, що християнська етика певним чином викладається в усіх областях країни, здебільшого в Західному регіоні, з початку проголошення незалежності України, широка громадськість дуже слабо про цю справу поінформована. В українському суспільстві створені й штучно підтримуються численні шкідливі стереотипи щодо викладання християнської етики в школі. До цього процесу активно залучаються некомпетентні журналісти, непоінформовані співробітники Міністерства освіти і науки, представники нехристиянських конфесій. Пересічних громадян України залякують неіснуючими проблемами, пов’язаними з викладанням християнської етики в школі, на кшталт, що викладання християнської етики в школах сприятиме насаджуванню релігії, а це заборонено Конституцією України, що християнську етику в школах викладатимуть священики, а це суперечить чинному законодавству, що вчителі християнської етики силою водитимуть дітей до православних храмів, а в класі може бути протестант, єврей чи представник буддизму, що на уроках християнської етики представників ісламу та атеїстів силоміць перетворюватимуть на християн. Яке жалюгідне невігластво! Яке віроломство! Ці та інші шкідливі стереотипи вкоренилися у свідомості осіб, які виховані на науковому атеїзмі, займають чільні місця в керівництві держави, освіті та педагогічній науці і слабо орієнтуються в ситуації з викладанням християнської етики в українській школі. Наведемо деякі найбільш поширені і шкідливі з цих стереотипів.
Стереотип І: В Україні церква відокремлена від держави, а тому християнська етика як предмет, який носить релігійний характер, не може викладатися в школі.
Дійсно, в нашій державі існує принцип відокремлення держави від церкви, який і забезпечує свободу релігійного волевиявлення людини, гарантує відсутність переслідування за релігійними ознаками, але, головне, забезпечує рівність релігійних конфесій перед державою і відсутність пріоритету держави щодо жодної з них.
Правда і те, що християнська етика в своїй глибинній суті ґрунтується на Божественному одкровенні для людини. Творець світу і людини через Біблію передав людству систему побудови міжлюдських стосунків для забезпечення щасливого і гармонійного життя на землі. Саме тому християнська етика є найдосконалішою з усіх відомих людству етичних систем, що не лише регулює міжлюдські стосунки тут, на землі, а й готує людину до життя вічного.
Християнські моральні цінності є спільними для всіх християнських конфесій і фактично не викликають у них заперечень.
Водночас, християнська етика не суперечить загальнолюдським цінностям, а є їх основою. Крім того, вона не входить у протиріччя з найважливішими етичними цінностями основних релігій світу.
Непотрібно забувати, що християнські етичні цінності є невід’ємною складовою частиною української національної культури, вони довели свою неперехідну вартість упродовж багатьох століть існування українського етносу. Крім того, християнські етичні цінності продемонстрували свою ефективність у житті багатьох зарубіжних народів.
Водночас, християнська етика жодним чином не передбачає залучення дітей до релігії, а має на меті виключно їх ознайомлення з християнськими морально-етичними цінностями. Прагнення окремих конфесій, релігійних груп та вчителів певною мірою перетворювати школу у сферу конфесійного впливу є вадою викладання, ознакою непідготовленості вчителя або прагненням свідомо маніпулювати дитиною, тому в такому разі адміністрації школи слід вживати адекватних заходів.
І, нарешті, християнська етика є необхідною в Україні, оскільки тут відсутня достатньо ефективна концепція виховання шкільної молоді, яка могла б активно протистояти згубним впливам телебачення, інтернету, вулиці, наркоманії тощо.
Стереотип ІІ: В українських школах слід запровадити світський предмет «етика», який власне і вирішить всі проблеми: в концентрованому і синтезованому вигляді ознайомить учнів з морально-етичними цінностями, примирить конфесії, позбавить втручання церкви в школу.
Немає сумніву в тому, що світський предмет «етика» абсолютно правомірний і прийнятний у школі, але він може успішно викладатися лише у відносно благополучному в моральному відношенні суспільстві, в якому успішно функціонують і доповнюють одна одну традиційні для зрілого суспільства виховні інституції – сім’я, школа, громада, церква. На жаль, в українському суспільстві ці суспільні інституції з різних суспільно-історичних та економічних причин слабо виконують свої функції. Найважливіша з них – сім’я, взагалі перебуває в кризовому стані: вимушене заробітчанство розкидало багатьох батьків по світу; різного характеру труднощі зруйнували сім’ї, зробивши їх неповними; пристрасть багатьох батьків до алкоголю зробила чимало дітей фактично безбатченками; в родинах, де батьки фізично перебувають у сім’ї, вони зайняті переважно матеріальним виживанням; немало й таких, що не володіють належними знаннями про виховання своїх дітей. Інша виховна інституція – церква, і зокрема Православна церква, як найбільш масова в українському суспільстві конфесія, ослаблена міжцерковними чварами, слабо володіє сучасними методами євангелізації і швидко втрачає прихожан. Її недільні школи нечисленні і слабо забезпечені викладацькими кадрами та навчально-методичною літературою. Українська громада ж ще проходить етап становлення, тому недостатньо ефективно займається вихованням дітей.
Отже, вся надія суспільства на школу, яка, однак, відкинувши комуністичну ідеологію, ще не володіє достатньо ефективною новою виховною ідеологією, концепцією виховання, належним комплексом ідеалів та цінностей. Тому саме в школах має викладатися християнська етика: ефективний навчальний предмет, який певною мірою компенсує бездіяльність або недостатню ефективність традиційних суспільних виховних інституцій.
Стереотип ІІІ: Християнська етика за кордоном є справою конфесій і викладається виключно в недільних школах.
Справді, різні релігійні конфесії європейських країн та США мають потужну та розгалужену систему конфесійних шкіл, які створювалися століттями. Вони мають можливість реалізовувати конфесійний виховний вплив на дітей, коректувати негативний суспільний вплив, прищеплювати молоді відповідні морально-етичні цінності.
Проте використання християнських цінностей у багатьох державах світу не обмежується лише недільними школами, але для цієї мети використовуються і державні школи. Водночас ставлення за кордоном до ролі релігії та релігійного виховання з погляду його запровадження в програму загальноосвітньої державної школи не є однозначним у різних країнах Європи. Аналіз духовно-морального виховання в Європі дає підстави зробити певні висновки у цьому питанні:
1. У школах більшості розвинених європейських держав релігійне виховання безперервно відбувається впродовж багатьох століть.
2. Різні історико-політичні обставини в окремих країнах Європи спричинили різні підходи до релігійної освіти в школі.
3. Предмет, який призначений для релігійної освіти, має різні назви у різних країнах: релігія (Бельгія, Греція, Іспанія, Фінляндія), навчання християнської моралі (Данія), основи релігії (Австрія, Норвегія, Нідерланди), релігійне навчання (Швеція, Ісландія), релігійне виховання (Португалія, Великобританія, Німеччина), релігія та етика (Люксембург), релігійні рухи (Нідерланди).
4. Спостерігаючи за сучасною ситуацією в Європі, можна визначити характер ставлення освітян до релігійної освіти в різних кранах, як:
– пізнавально-енциклопедичний (Нідерланди, Австрія, Швеція, Норвегія);
– пізнавально-активний (Португалія, Великобританія, Німеччина, Ірландія, Данія);
– ігноруючий, або нейтральний (Болгарія, Словенія, Румунія, Швейцарія, Франція).
Перші два підходи характерні для більшості економічно розвинутих європейських країн, останній – для країн постсоціалістичного табору і деяких розвинених країн.
Стереотип ІV: Християнську етику в Україні, як і за кордоном, слід викладати лише в конфесійних недільних школах.
Досить підступна, як для України, рекомендація, бо це означає свідоме значне звуження і збіднення цього процесу, адже недільні школи в Україні: а) недостатньо укомплектовані кваліфікованими вчителями; б) в них є проблеми з навчально-методичними матеріалами та з приміщеннями; в) школи зазвичай є нечисленними; г) відві-дування у них факультативне; ґ) не всі конфесії мають належну сітку недільних шкіл та відповідний для них рівень викладання.
Стереотип V: Християнська етика обов’язково породжує міжконфесійний та міжрелігійний конфлікт.
Християнська етика будується на спільних для основних християнських конфесій моральних цінностях. Крім того, вона не суперечить основним моральним цінностям основних релігій світу. Грамотне викладання християнської етики, яке здійснюється спеціально підготовленими вчителями, на основі затверджених програм і навчально-методичних матеріалів, під належним контролем освітніх органів, батьків та громадськості ніколи не призведе до якихось більш-менш гострих конфліктів, які не можна було б розв’язати.
Проти християнської етики не заперечують представники інших релігій, зокрема ісламу, які стверджують, що їхні діти на заняттях з християнської етики можуть почерпнути лише хороше. Тривалий (з 1998 р.) досвід викладання християнської етики в школах Рівненщини як неконфесійного предмета не виявив якихось конфліктів, навпаки, християнська етика сприяла конфесійному порозумінню.
Стереотип VІ: В Україні відсутні програми з християнської етики та навчально-методичне забезпечення з предмета.
В Україні дійсно відсутні програми з християнської етики, затверджені Міністерством освіти і науки. Проте існують регіональні програми, зокрема, підготовлена у Львові, адаптована в Рівненській області, погоджена з основними релігійними конфесіями, освітянськими органами, яка успішно функціонує і вдосконалюється впродовж декількох років.
Є проблема з навчально-методичним забезпеченням. Проте сьогодні в Україні існують навчально-методичні посібники для всіх класів – від першого по одинадцятий. Зокрема, напрацьовані і видані навчально-методичні посібники в Національному університеті «Острозька академія», які певним чином забезпечують потреби вчителів християнської етики.
Стереотип VІІ: В Україні немає кому викладати християнську етику, тому в класи прийдуть священики і почнуть пропаганду своїх конфесій.
Справді, фахівців з християнської етики не готують в жодному ВНЗ України, бо немає такої спеціальності в переліку спеціальностей. Але в Львівському катехітичному інституті, на курсах при Івано-Франківському та Тернопільському обласних інститутах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів готують учителів християнської етики. На Рівненщині, у Національному університеті «Острозька академія» викладачів готують на базі вищої педагогічної освіти в рамках акредитованої за магістерським рівнем спеціальності «релігієзнавство».
Стереотип VІІІ: В Україні слід запроваджувати викладання не християнської етики, а етики релігій, яка є тотожною дисципліною.
Шкідлива ілюзія і добре продуманий спосіб, щоб ліквідувати християнську етику, перетворити курс на заняття з релігієзнавства, поховати сподівання на швидке духовне одужання української молоді та суспільства. Знову ж таки, предмет етика релігій корисний сам по собі як предмет у більш благополучному в моральному розумінні суспільстві, в якому пропорційно представлені різні релігії світу. На етапі ж становлення української державності, в країні, де історично, кількісно, культурологічно домінує християнство, має викладатися християнська етика. В рамках цього курсу учні можуть бути ознайомлені з основами етики інших релігій. А в місцях скупчення представників інших релігійних меншин місце релігійної етики конкретних конфесій має бути значно збільшене.
Найдорожче, що у нас є, – це діти. І ми хочемо, щоб вони виростали здоровими і щасливими. Незважаючи на телевізор, який роками закарбовує в дитячій пам’яті сцени жорстокості, хтивості, прагнення насолод. Усупереч павутині, яку плете для наших дітей інтернет. Не дивлячись на рекламу алкоголю по телебаченню. Всупереч зусиллям наркоділків. Найбільшим помічником для нас у цій справі стане школа і клас, де викладається християнська етика. І робить це добре підготовлений, відданий своїй справі вчитель.
Основою християнської етики є любов. Незалежно від статі, кольору шкіри, релігії. Навіть до ворогів. В якій ще педагогічній концепції чи етичній системі проголошуються такі високі моральні цінності і принципи, як в християнстві?
Сьогодні в Україні ще існують передумови для збереження християнської етики в школі. Християнська етика має бути в школах і слугувати наріжним каменем виховання української молоді і держави. Вона є невід’ємним стратегічним завданням нашої держави, основою її успішної розбудови.
Василь Жуковський
Чи може бути Сповідь домашнім завданням? А також рекомендація вчителя що можна до Причастя йти без Сповіді, якщо думаєш , що не згрішив? Своїй дитині цього не бажаю.