Емоція – переживання людиною свого ставлення до дійсності, до особистого й навколишнього життя; душевне переживання, почуття людини.
Почуття – 1. Психічні й фізичні відчуття людини. 2. Здатність відчувати, сприймати навколишнє середовище.
Великий тлумачний словник сучасної української мови.
Емоції є дуже потужним мотиватором поведінки людини. Однак, якщо вони стають основним стимулом для наших дій, це може призвести до плачевних наслідків. І в цьому нікого не треба переконувати: всі ми знаємо, що можна наговорити під гарячу руку, зробити з переляку або вирішити, коли ти засліплений коханням. Разом з тим ігнорувати або приборкувати емоції не варто, це не вирішує проблеми; приховані емоції діють так само потужно, хоча й невидимо.
Усі емоції ми можемо умовно розділити на дві категорії: приємні, що притягують нас до того, що їх викликало (радість, сміх, любов, спокій), і неприємні, що відштовхують нас від того, що їх викликало (страх, гнів, ненависть, сум, роздратування). Кажемо «умовно», тому що емоції тісно пов’язані з індивідуальним сприйняттям ситуацій і подій. Наприклад, здивування може бути як приємним, так і неприємним, а страх іноді притягує людей (згадайте фільми жахів).
Приємні емоції дуже хочеться вважати «хорошими», а неприємні – «поганими». Але і це не завжди так.
Розглянемо декілька біблійних прикладів.
Ми можемо думати, що любов завжди має бути хорошою.
1 Ів. 4:7: «Улюблені, – любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та відає Бога!»
Однак існує інший тип любові. У цьому ж посланні в 2-му розділі в 15-16 віршах сказано: «Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, у тім немає любові Отцівської, бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва…» Сюди ми можемо віднести любов поза шлюбом, яка руйнує сім’ї, любов до збагачення, що не визнає ніяких моральних бар’єрів, любов до слави, яка живить наш вроджений егоїзм.
Сум – неприємна емоція, але чи завжди вона погана? 2 Кор. 7:10: «Бо смуток для Бога чинить каяття на спасіння, а про нього не жалуємо, а смуток світський – чинить смерть».
Отже, емоції самі по собі не є надійною підставою для поведінки. Ми не можемо покладатися на них, щоб вони мотивували наші дії. Насправді, будь-яка емоція може бути хорошою і поганою, правильною і неправильною.
На емоції не можна покладатися не тому, що Бог створив їх такими, а тому що вони часто перебувають не на своєму місці, і проблема ця пов’язана з гріхопадінням.
Бог створив людину прекрасною, гармонійною, досконалою в усіх відношеннях. У Адама розум керував тілом, дух керував розумом, і Святий Дух керував його духом. Спокушувати людину в дусі було марно. Дух просто передав би цю справу Святому Духу, і все б закінчилося. Функції розуму, емоцій і волі Бог помістив в душу людини. І саме вона стала мішенню для атаки диявола. В душевному житті людини закладено потенціал вільного вибору, а відтак можливість бунту і самоствердження. Саме тут людина була спокушена, і саме тут впала.
Відразу відбулося серйозне перекручення емоційних реакцій. Людина вже не тягнулася до благого і люблячого Бога, а ховалася від Нього. Дух, відрізаний від Бога, хоча й не припинив свого існування, втратив своє владне становище й опинився в безпомічному стані смерті. В результаті – анархія. Розум штовхає людину в одному напрямку, почуття – в іншому. Тіло вимагає задоволення своїх бажань, сумління засуджує їх, дух взиває до Бога, а розум відмовляється визнати це. Нестерпний внутрішній конфлікт!
- Певний стимул досягає нас через органи чуттів тіла.
- У відповідь виникає емоційна реакція душі.
- Врешті дух, що діє як сумління, втручається і корегує нашу поведінку.
Однак проблема полягає в тому, що сумління має справу з емоціями, що вже виникли. У такий момент його вплив є найслабшим.
Досліджуючи Слово Боже, можна дійти висновку, що Ісус Христос жив зовсім не так. Те, що ми вважаємо природним, насправді, часто перевернуте. До всіх ситуацій Ісус Христос підходив з духовного боку. Тому емоційна реакція, що мотивувала Його дії, була результатом духовного сприйняття.
Євангеліє від Марка, 6:34
«І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, – і змилувався над ними, бо були немов вівці, що не мають пастуха. І зачав їх багато навчати».
Ісус «побачив» їх. Він не просто побачив натовп чоловіків, жінок і дітей. Він мав духовне розуміння того, на що вони були насправді подібні: на овець без пастуха. Духовне розуміння викликало емоційну реакцію – співчуття. А далі відбулася дія, вмотивована співчуттям, – Він почав навчати їх, а потім нагодував.
Євангеліє від Луки, 19: 41-43
«І коли Він наблизився, і місто побачив, то заплакав за ним, і сказав: «О, якби ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це. Бо прийдуть на тебе ті дні, і твої вороги тебе валом оточать, і обляжуть тебе, і стиснуть тебе звідусюди».
Ісус Христос в’їхав у Єрусалим. Люди зустріли його вигуками «Осанна!», вони встеляли Йому дорогу пальмовим віттям. Але Ісус побачив більше, ніж просто вулиці, будинки та обличчя людей. Він «бачив» гріховний стан цього міста. І Він не тріумфував, а плакав, глибоко сумуючи про долю Єрусалима, проголошуючи йому неминучий суд.
Якими ж мають бути наші практичні кроки? Як ми повинні ставитися до життя, щоб торкатися людей і ситуацій нашим духом, прагнучи бачити їх так, як бачить їх Ісус, і відчувати до них Його любов?
- Найперше ми можемо бути такими перед Господом. Він любить нас безумовно і приймає такими, якими ми є. Ми не можемо, та нам і не потрібно ховатися від Нього, тому що ми повністю прийняті в Його любові. Ми можемо звернутися до Бога з проханням: «Випробуй, Боже, мене, – і пізнай моє серце, досліди Ти мене, – і пізнай мої задуми, і побач, чи не йду я дорогою злою, і на вічну дорогу мене попровадь» (Пс. 138: 23-24).
- Коли Христос оживляє наш дух, коли відновлюється початкова ієрархія, ми стаємо новою людиною, такою як Він. «…правда в Ісусі, щоб відкинути, за першим поступуванням, старого чоловіка, який дотліває в звабливих пожадливостях, та відновлятися духом вашого розуму, і зодягнутися в нового чоловіка, створеного за Богом у праведності й святості правди» (Еф. 4:21-24).
- Контролювати себе і чітко визначати ті моменти, коли ми не живемо як нова людина, не керуємося духом. Визнавати це перед Богом і виправлятися Його силою. «А якщо кому з вас не стачає мудрості, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, – і буде вона йому дана» (Як. 1:5).
За матеріалами: Маршалл Т. Истинно свободны! – СПб, 1994. – С. 40-78.